Рішення № 64673759, 31.01.2017, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/1199/16-ц

Провадження по справі 2/305/81/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.2017 року. Рахівський районний суд Закарпатської області

у складі: головуючої - судді Бліщ О.Б.

секретаря - Вербещука В.А.

представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №2182 від 30 листопада 2007 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 193 000 гривень, які зобов`язувався повернути в строк та на умовах, що передбачені цим договором. В подальшому, первинним кредитором було відступлено право вимоги за вказаним кредитним договором. Зокрема, ТОВ "Кредитні Ініціативи" набуло право вимоги за кредитним договором №2182 від 30 листопада 2007 року на підставі Договору відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, що був укладений між ТОВ "Кредитні ініціативи" та ПАТ "АКПІБ". ОСОБА_2 неналежно виконує свої зобов`язання, що виникають з умов кредитного договору, в результаті чого станом на 01.06.2016 року має прострочену заборгованість за кредитом - 193 000 гривень та по відсотках - 258 771, 69 гривень. З цих підстав, позивач просив суд, винести рішення, яким стягнути з відповідача вищевказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати по справі.

25 листопада 2016 року, представник позивача, ОСОБА_1, надав суду заяву про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені та зменшення вимог в частині стягнення тіла та відсотків по кредиту. Зокрема, просив стягнути з відповідача заборгованість по пені за період з 01 травня 2015 року по 01 червня 2016 року в розмірі 177 872, 56 грн., по тілу кредиту - в розмірі 01 грн., по відсотках - 115 092, 05 грн.

Представник позивача - ОСОБА_1, який був допитаний в режимі відеоконференції, змінені позовні вимоги підтримав, наполягає на їх задоволенні. Також, при вирішенні спору по суті просив взяти до уваги письмові пояснення, що містяться у матеріалах справи.

Представник відповідача - ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, надав суду заяву, в якій просить дану справу розглянути у його відсутності. Раніше, ним було додано заперечення на позов, яке міститься у матеріалах справи (а.с.67-71).

Суд, заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, взявши до уваги письмові пояснення представника позивача та заперечення на позов, подане представником відповідача, дослідивши наявні в справі докази, прийшов до наступного висновку.

Судом достовірно встановлено, що між відповідачем та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» /ЗАТ «АКПІБ» було укладено кредитний договір № 2182 від 30.11.2007 р. про надання кредиту (далі кредитний договір) (а. с.5-8).

17.12.2012 р. між ТОВ «Кредитні ініціативи» і та ПАТ «АКПІБ», правонаступник ЗАТ «АКПІБ» (первісний кредитор) укладено Договір відступлення права вимоги по кредитних договорах (а. с.19-29).

ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору № 2182 від 30.11.2007 р., укладеного між ним та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» («АКПІБ», мотивуючи позов невиконанням відповідачем (позичальником) кредитних зобовязань, у звязку з чим у останнього перед кредитором утворилась заборгованість, розмір якої станом на 01.06.2016 р. складає: основний борг 193000 грн.; відсотки за користування кредитом 258771 грн.

Згодом, позивач змінив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача заборгованість по пені за період з 01 травня 2015 року по 01 червня 2016 року в розмірі 177 872, 56 грн.; по тілу кредиту - 01 грн.; по відсотках - 115 092, 05 грн.

Судом встановлено, що судовим наказом, виданим Рахівським районним судом Закарпатської області по справі № 2-ц-125/09 р., який набув чинності 09.10.2009 р., з відповідача на користь ЗАТ «АКПІБ» (первісного кредитора) стягнуто заборгованість по кредитному договору № 2182 від 30.11.2007 р., що виникла станом на 07.09.2009 р., а саме: основний борг (кредит) 193000 грн. (182930,44 + 10069,56); відсотки за кредитом 56582,46 грн. (а. с. 76).

Окрім того, рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області по справі № 305/742/14-ц від 23.06.2014 р., яке вступило в законну силу, з відповідача на користь ЗАТ «АКПІБ» (первісного кредитора) стягнуто заборгованість по кредитному договору № 2182 від 30.11.2007 р., станом на 01.06.2016 р., а саме: основний борг (кредит) 193 000 грн.; відсотки за кредитом 199 879,39 грн. (а. с. 72-75).

З матеріалів справи вбачається, що у даній справі позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача тієї ж заборгованості по кредиту у сумі 193000 грн., а в змінених позовних вимогах з цієї суми нарахована пеня та відсотки (а.с.92), яка вже стягнута судовими рішеннями, які набули законної сили.

Разом з цим, матеріали справи не містять доказів, що невиконання прийнятого на користь кредитора рішення суду про стягнення з відповідача кредитної заборгованості є наслідком обставин, які не залежали від волі кредитора та перешкоджали його виконанню.

Позивач не обґрунтував жодним доказом, що ним і первісним кредитором вчинялися реальні дії і позивачем втрачена можливість отримати задоволення своїх вимог за рішеннями суду.

Даючи правову оцінку вимог про стягнення відсотків та комісії за користування кредитом, суд виходить з наступного.

Умовами п. 2.3 кредитного договору погоджено кінцевий строк повного повернення кредиту 29.11.2017 р.

Умовами п. п. 2.4, 5.2.1 кредитного договору передбачено обовязок відповідача здійснювати повернення кредиту та відсотків за користування кредитом згідно Графіку щомісячними (черговими) платежами.

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк (ст. 610 ЦК України).

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобовязання (ст. 611 ЦК України).

Зміна кінцевого строку повернення кредиту та предявлення у суді вимоги до позичальника про дострокове повне повернення кредиту, у звязку з простроченням позичальником виконання зобовязання зі сплати щомісячних чергових платежів з погашення кредиту, зумовили зміну умов кредитного зобовязання у вигляді припинення зобовязання позичальника зі сплати щомісячних чергових платежів з погашення кредиту, замість якого виникло зобовязання з дострокового повного повернення кредиту на підставі рішення суду.

Рішення суду про дострокове стягнення кредиту, як акт правосуддя, у звязку з реалізацією кредитором права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК, виступає підтвердженням зміни зобовязання, оскільки згідно ч. 2 ст. 11 ЦК судовим рішенням можуть породжуватися, змінюватися та припинятися правовідносини.

Припинення обовязку позичальника з подальшої оплати чергових (щомісячних) платежів з погашення кредиту після прийняття судом рішення про дострокове стягнення кредиту зумовлює припинення права кредитора на нарахування відсотків за користування кредитом, який стягнутий рішенням суду.

При достроковому стягненні судом кредиту за рішенням суду, що має місце в даних правовідносинах, припиняється сплата позичальником щомісячних чергових платежів з погашення кредиту, а оскільки відсотки є платою за користування кредитом, нарахування відсотків за користування кредитом також припиняється.

Зазначене узгоджується зі змістом ч. 2 ст. 1050 ЦК. В разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів, де «належними йому процентами» слід розуміти проценти, належні до сплати за час фактичного користування кредитом до моменту дострокового стягнення кредиту за рішенням суду.

Виходячи з вищенаведеного, з моменту прийняття судом на вимогу кредитора рішення про дострокове стягнення кредиту нарахування відсотків за користування кредитом припиняється, а тому вимоги про стягнення відсотків після прийняття рішення суду - не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Проценти (відсотки), які банк або інша фінансова установа отримує за користування кредитом, в розумінні ст. 1054 ЦК України, ст. ст. 42, 142 Господарського кодексу України, є його прибутком (доходом), який є показником фінансових результатів господарської діяльності.

Згідно ст. ст. 2, 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.99 р. (далі - Закон № 996), цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Б ухгалтерський облік та фінансова звітність грунтуються на таких основних принципах як нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Відповідно до ст. ст. 1, 9 Закону № 996 та «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (наказ Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, є первинні документи, які фіксують факти (містять відомості) про здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст. 1 Закону № 996).

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність (ч. 1 ст. 11 Закону № 996).

Фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період (ст. 1 Закону № 996).

Згідно «Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України», затверджених Постановою Правління НБУ від 18.06.2003р. № 255, що визначають методологічні засади відображення в бухгалтерському обліку інформації про доходи і витрати та порядок застосування основних принципів бухгалтерського обліку під час визнання та обліку доходів, зокрема, нарахування це відображення в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності доходів під час їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів (п.1.2 Правил). У результаті використання активів банку іншими сторонами доходи визнаються у вигляді процентів. Проценти визнаються у тому звітному періоді, до якого вони належать, та розраховуються виходячи з бази їх нарахування та строку користування відповідними активами (п. 1.5 Правил). Визнані банком доходи відображаються в бухгалтерському обліку із застосуванням принципу нарахування та відповідності згідно з прийнятою банком обліковою політикою. Разом з тим бухгалтерський облік нарахованих доходів здійснюється не рідше одного разу на місяць за кожною операцією (договором) окремо (розділ III, глава 1, п.1.1 Правил).

ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ висловлена правова позиція щодо визначення документів, які підтверджують наявність кредитної заборгованості (ухвала ВССУ від 15.06.2011 року № 6-4882св11): «Відповідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» належними доказами, що підтверджують наявність або відсутність заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені в порядку цієї статті, які встановлюють розмір заборгованості.»

Аналогічно ВССУ у п. 10 Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій від 07.02.2014 р. зазначає: належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, можуть бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Системний аналіз приписів ст. 1054 ЦК, ст. ст. 42, 142 ГК, ст. ст. 1,4, 9 Закону № 996-XIV, дозволяє дійти висновку, що дохід (прибуток) у вигляді нарахованих відсотків за наданим кредитом є господарською операцією, яка викликає зміни у структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства та повинна відображатися у первинних документах бухгалтерського обліку, які фіксують факт такої господарської операції і повинні складатися під час її здійснення (нарахування %).

Враховуючи вищезазначене, належними і достатніми доказами нарахування відсотків за кредитом та наявності заборгованості по ним є первинні документи бухгалтерського обліку, які фіксують факт здійснення господарської (кредитної) операціїз нарахування відсотків під час (в момент) її здійснення, з наступним відображенням нарахованих відсотків за кредитом (доходу) у фінансовій звітності кредитора.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості по відсотках та пенею за кредитом, як зазначає позивач станом на 23.11.2016 року, відповідно до розрахунку заборгованості (а.с.99-100).

З матеріалів справи вбачається, що позивач є фінансовою установою (юридичною особою), яка зобов'язана вести бухгалтерський облік та складати фінансову звітність відповідно до вимог законодавства України.

22 листопада 2016 року, ухвалою суду в порядку ст. 137 ЦПК України у позивача витребувано документи бухгалтерського обліку і фінансової звітності первісного кредитора («АКПІБ») і ТОВ «Кредитні ініціативи», що підтверджують нарахування і відображення у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності доходу у вигляді відсотків та пені, нарахованих по кредитному договору № 2182 від 30.11.2007 р., укладеного між ОСОБА_2 і ЗАТ «АКПІБ», за весь час користування кредитом.

Позивачем не надано, на виконання Ухвали суду, доказів нарахування в установленому законодавством порядку заявлених до стягнення відсотків та пені за кредитом та їх відображення у первинних документах бухгалтерського обліку і фінансової звітності кредитора під час (в момент) здійснення господарської операції з нарахування доходу (прибутку) у вигляді відсотків та пені за користування кредитом по кредитним правовідносинам з ОСОБА_2

Наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості суд вважає не належним і не достатнім доказом наявності заборгованості у відповідача по відсотках та пенею, оскільки є документом, що складається кредитором у довільній формі в будь-який час, незалежно від часу здійснення господарської операції (нарахування відсотків та пені), і може змінюватися за власним розсудом без правових наслідків такого.

Позивачем не надано суду доказів нарахування відсотків та пені за кредитом та відображення нарахування відсотків та пені у документах бухгалтерського обліку первісним кредитором.

В той же час, як вбачається з розділу 8 наданого позивачем договору про відступлення права вимоги від 17.12.2012 р. між ним і ЗАТ «АКПІБ», передбачено обовязок первісного кредитора (банку) передати новому кредитору по акту приймання-передачі усі документи, що підтверджують право вимоги до боржників, що відступається за цим договором.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у змінених позовних вимогах.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 6, 8, 10,11, 57,58, 60, 88, 212- 215, 223, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні змінених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до цивільної палати апеляційного суду Закарпатської області через Рахівський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуюча: Бліщ О.Б.

З оригіналом вірно,

Суддя Рахівського районного суду: Бліщ О.Б.