Ухвала суду № 64667359, 02.02.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №275/201/16-ц Головуючий у 1-й інст. Руденко В. О.

Категорія 44 Доповідач Худяков А. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Худякова А.М.,

суддів: Косигіної Л.М.,

Григорусь Н.Й.,

при секретарі судового засідання Гайдамащук Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 14 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства «Україна» про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю та зустрічним позовом приватного підприємства «Україна» до ОСОБА_2 про визнання права власності на двоквартирний житловий будинок, зобов'язання звільнити квартиру та розірвання угоди про найм житла

в с т а н о в и л а:

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідно до наказу №35 від 26.11.2002 року їй було надано для проживання житловий будинок АДРЕСА_1, який належить приватному підприємству «Україна». Посилаючись на те, що вона постійно, безперервно і відкрито користується вказаним житловим будинком більше десяти років, позивач просила визнати за нею право власності на квартиру №1 в у вказаному житловому будинку.

У червні 2016 приватне підприємство «Україна» звернулось до суду із зустрічним позовом про визнання права власності на двоквартирний житловий будинок, зобов'язання звільнити квартиру та розірвання угоди про найм житла. Позивач зазначав, що йому належить спірний будинок, який будувався підприємством у період 1999-2000 роки «господарським способом» за власні кошти. Спірний будинок є двоквартирним, іншу квартиру займають треті особи по справі - родина Жукових, з якими підприємством укладено договір найму житла від 09 липня 2013 року. Від укладення аналогічного договору син відповідачки, який на той час мешкав з нею, відмовився. Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не отримувала права на проживання у вказаному будинку і на підставі положень Житлового кодексу УРСР, або в порядку поліпшення житлових умов в черзі не перебувала, ордер на вселення не отримувала, тому не є добросовісним набувачем майна. За вказаних обставин позивач просив задовольнити зустрічний позов.

Протокольною ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 29 червня 2016 року обидва позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 14 листопада 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову приватного підприємства «Україна» відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування постановленого по справі рішення в частині відмови у задоволенні її позову і ухвалення нового рішення про задоволення первісного позову. Апелянт посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Рішення суду про відмову у задоволенні зустрічного позову приватного підприємства «Україна» сторонами не оскаржується, тому його законність й обґрунтованість в цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, згідно рішення виконавчого комітету Водотиївської сільської ради від 22.04.1999 року №20 підприємству було надано дозвіл на будівництво будинку на виділеній земельній ділянці площею 0,12 га по АДРЕСА_1.

На підставі наказу директора приватного підприємства «Україна» від 26 листопада 2002 року №35 ОСОБА_2 вказаний будинок був наданий для проживання.

Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно листа КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради, від 08.09.2016 року №716, вбачається, що приватне підприємство «Україна» не є власником житлового будинку АДРЕСА_1, і інвентаризаційна справа на цей будинок не формувалась у зв'язку з відсутністю замовлення на проведення технічної інвентаризації.

Вирішуючи спір та встановивши, що ОСОБА_2 не подала належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, і, крім того, спірний будинок не закінчений будівництвом та не зданий в експлуатацію, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для визнання за нею права власності в порядку набувальної давності, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, навівши відповідні мотиви.

Відповідно до частини 4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з вищенаведеного, судом першої інстанції при вирішенні даної справи вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для скасування рішення, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, немає.

Керуючись ст.ст.303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 14 листопада 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього ж дня на протязі двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді