Рішення № 64666125, 31.01.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/64/17 Справа № 205/848/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Нижний А. В. Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 47

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2017 року м. Дніпро 31 січня 2017 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого - Куценко Т.Р.

суддів - Демченко Е.Л., Петешенкова М.Ю.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційними скаргами

ОСОБА_2,

ОСОБА_3 ,

Новокодацької районної у місті Дніпрі ради,

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпра від 10 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Виконавчого комітету Ленінської районної у м. Дніпрі ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов'язання вчинити певні дії, скасування рішення, стягнення моральної шкоди та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Дніпропетровської міської ради, Головного управління дерземагенства у Дніпропетровській області про встановлення юридичного факту, визнання державних актів на право приватної власності недійсними та їх скасування, визнання рішення міської ради частково недійсним і часткове його скасування, усунення перешкод у користуванні власністю, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2006 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 та після уточнення позовних вимог просила усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності шляхом зобов'язання ОСОБА_2 знести гараж, душ, і колодязь та скасувати рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради в м. Дніпропетровську № 320/6 від 28.10.2003 року про оформлення права власності як незаконно видане, стягнути з ОСОБА_2 на її користь матеріальну шкоду в сумі 928 грн., судові витрати в сумі 16 грн. та витрати на юридичну допомогу в сумі 350 грн. /Т. 1 а.с. 2-3, 68-69, т.2 а.с. 5-6/.

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що на території її земельної ділянки були збудовані гараж, колодязь, вбиральня та душ на будівництво яких вона згоди не давала. Просить задовольнити її позовні вимоги на підставі ст.ст. 81, 103, 106 та 107 ЗК України та ст. 48 Закону України «Про власність».

ОСОБА_2 вимоги ОСОБА_3 не визнав, звернувся з зустрічним позов та після уточнення позовних вимог просив встановити той факт, що гараж літ. Г у домоволодінні АДРЕСА_1, по зовнішній стороні якого проходила межа, був збудований до 1990 року; що колодязь літ. К, ? частина якого належить йому на праві власності та посередині якого проходила межа ділянок, згідно даних державного акту НОМЕР_1 від 03.05.2006 року знаходиться на території земельної ділянки ОСОБА_3 Визнати незаконним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради № 142/34 від 01.03.2006 року в частині надання ОСОБА_3 у власність земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_1. Визнати недійсним та скасувати реєстрацію Державного акту на право власності ОСОБА_3 на цю земельну ділянку. Визнати недійсними Державні акти НОМЕР_2 від 07.04.1998 року та НОМЕР_3 від 29.03. 2006 року про право власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1001 га по АДРЕСА_1 та скасувати реєстрацію права власності. Усунути ОСОБА_2 перешкоди гаражем та колодязем шляхом знесення встановленого ОСОБА_3 залізобетонного паркану від червоної лінії забудови вулиці до середини гаражу /т.1 а.с. 75-78, 82-85, 194-199, т. 2 а.с. 174-178/.

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що ОСОБА_3 приватизувала суміжну до нього земельну ділянку без погодження проекту відведення та встановлення меж сусідніх ділянок в натрі, у зв'язку з чим колодязь , зазначений у технічному паспорті за літ. К, який знаходився у спільній власності суміжних користувачів та посередині якого проходила межа, тепер повністю розташований на земельній ділянці ОСОБА_3 Гараж за літ. Г, який був збудований ще до приватизації ділянки та по зовнішній стороні якого проходила фактична межа землекористувачів, тепер знаходиться посередині помилково визначеної межі. Незважаючи на це, ОСОБА_3 самовільно встановила залізобетонний паркан від «червоної лінії» забудови вулиці до середини гаража, внаслідок чого ОСОБА_2 позбавлений можливості використати цю будівлю за призначенням.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.03.2016 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, скасовано рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради у м. Дніпропетровську № 320/6 від 28.10.2003 року у частині оформлення права власності на гараж «Г» по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4 У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено частково. Скасовано рішення Дніпропетровської міської ради № 142/34 від 01.03.2006 року в частині надання ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_1.

Визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 від 03.05.2006 року виданий на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 та скасовано його реєстрацію. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат /т.4 а.с. 45-53/.

З рішенням суду частково не погодився ОСОБА_2 і звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду шляхом скасування в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ухвалити нове, яким відмовити їй у скасуванні рішення виконавчого комітету Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради № 320/6 від 28.10.2003 року та в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про усунення перешкод у користуванні власністю та стягнути з ОСОБА_3 на його користь судові витрати посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права /т.4 а.с. 60-63/.

Також з апеляційною скаргою до суду звернулася ОСОБА_3, яка просить рішення суду в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог в оскаржуваній частині, в решті - рішення суду залишити без змін, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права /т.4 а.с. 72-74/.

Ленінська районна у м. Дніпропетровську рада, найменування якої рішенням № 37 від 15.04.2016 року було змінено на Новокадацьку районну у м. Дніпропетровську раду, також звернулася до суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення суду скасувати посилаючись на пропущення сторонами строку позовної давності /т.4 а.с. 80-83/.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та Новокодацької районної у м. Дніпропетровську ради підлягають частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_3 - задоволенню не підлягає.

Відповідно до роз'яснень викладених у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до ч.2 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, шляхом застосування передбачених законом способів.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 ЗК України державний акт є документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 20.02.2003 року є власником домоволодіння 83, розташованого на земельній ділянці розміром 2267 кв. метри по АДРЕСА_1. На земельній ділянці розташовано: житловий будинок А-1 жилою площею 51 кв. метри, Б- літня кухня, В- погріб, Г- вбиральня, Е - душ, № 1, 2 - огорожі, І- мостіння. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, реєстровий № 873, що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.03.2003 року /т.1 а.с. 7, 8/.

На підставі рішення Дніпропетровської міської ради № 142/34 від 01.03.2006 року ОСОБА_3 належить земельна ділянка площею 0.1000 га розташована на території Ленінського району АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 від 03.05.2006 року /т.1 а.с. 9, т. 3 а.с. 6-7/.

Щодо домоволодіння АДРЕСА_1, то як вбачається з матеріалів справи, 16.04.1952 року ОСОБА_5, дід позивача ОСОБА_2, уклав договір з комунальним відділом виконкому Приміської районної ради депутатів /райкомунгосп/ на право будування будинку та безстрокове користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 /т.2 а.с. 219-220/.

Рішенням Ленінської райради від 23.06.1964 року було узаконено житловий будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 /т.3 а.с. 128-139/.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 01.09.1964 року виданого відділом комунального господарства, домоволодіння АДРЕСА_1 належало ОСОБА_5 /т.1 а.с. 92/.

22 січня 1998 року ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 143 отримав право власності на земельні ділянки площею 0,1001 га для обслуговування житлового будинку та площею 0,0447 га для ведення особистого підсобного господарства за адресою АДРЕСА_1 /т.3 а.с. 152, 153/.

ОСОБА_4 отримала у власність домоволодіння № 81 розташоване на земельній ділянці площею 1448 кв. метри по АДРЕСА_1 після смерті чоловіка ОСОБА_5, на земельній ділянці розташовано: житловий будинок А-1 жилою площею 26,9 кв. метри, літня кухня - Б, погрібу - В, убиральні - Ж, душу - З, навісу - Н, № 1-4, К'', І-город, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 28.07.1999 року, реєстровий № 2-1883 від 07.09.1999 року /т.1 а.с. 32/.

Враховуючи те, що ОСОБА_5 як інвалід, отримав для пересування мотоколяску, він у 1984 році збудував гараж, зовнішня сторона якого, за згодою брата проходила по межі.

Відповідно до технічного паспорту та експлікації земельної ділянки, станом на 16.05.1999 року та 19.12.2003 року гараж - Г знаходився на території домоволодіння, межа між будинками 81 та 83 по АДРЕСА_1 проходила по середині колодязя, по зовнішній стороні гаража та по зовнішній стороні доріжки /т.1 а.с. 203-208/.

Такий порядок користування склався за усною угодою власників ОСОБА_5 та його братом ОСОБА_5

Рішенням Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради № 320/6 від 28.10.2003 року на ім'я ОСОБА_4 оформлено право власності на сіни а', сараї Е, Д, гараж-Г, по АДРЕСА_1 та зобов'язано її внести зміни в генплан через ДМБТІ /т.1 а.с. 40/.

26.02.2004 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 домоволодіння 81 розташоване на земельній ділянці площею 1448 кв. метри, по АДРЕСА_1. На земельній ділянці розташовано: А-1 житловий будинок жилою площею 26,9 кв. метри, Б - літня кухня, В - погріб, Г - гараж, Е, Д - сараї, Ж - вбиральня, Н - навіс, З - душ, К', ? , к, 1-4, 1 огорожі, споруди. 07.04.2004 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності, що підтверджується витягом КП «ДМБТІ» /т.1 а.с. 34, 35/.

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_3 від 29.03.2006 року ОСОБА_4 мала у власності земельну ділянку площею 0,1001 га яка розташована на території Ленінського району у АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарським будівель та споруд /т.1 а.с. 33/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла, про що відділом державної реєстрації смертей ДМУЮ у Дніпропетровській області 20.02.2012 року зроблено актовий запис № 1268 /т.2 а.с. 160/.

ОСОБА_2 після її смерті успадкував земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 оскільки у встановленому законом порядку прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 /т.2 а.с. 192/

Відповідно до листа Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю № 641/8 від 04.08.2006 року ними було розглянуто питання з улаштування огорожі між сусідніми домоволодіннями за заявою ОСОБА_7 та встановлено, що ОСОБА_7 отримала свідоцтво про право власності на земельну ділянку від 29.03.2006 року по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 котрий у 1998 році приватизував указану ділянку. На момент приватизації згідно технічного паспорту КБ ДМБТІ гаража не було і приватизація земельної ділянки виконана у межах вказаних у свідоцтві. У 2003 році ОСОБА_7 для отримання прав на домоволодіння по АДРЕСА_1 визвала інспектора КП ДМБТІ яка зробила повторні заміри при цьому не вказала, що є державний акт на землю, де був указаний самовільно збудований гараж, після чого гараж був узаконений рішенням Ленінської міської районної ради від 28.10.2003 року. В результаті чого межа приватизованої земельної ділянки стала проходити по середині гаража /т.1 а.с. 41/.

Також судом встановлено, що на момент отримання ОСОБА_3 у дар володіння № 83 на відповідній земельній ділянці вже знаходився душ, вбиральна, колодязь, які були належним чином оформлені, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину від 28.07.1999 року /т.1 а.с. 32/, договором дарування від 26.02.2004 року /т.1 а.с. 200/ та матеріалами інвентаризаційної справи /т.3 а.с. 112-174/.

Гараж літ. «Г» був збудований у 1984 році ОСОБА_5, на своїй земельній ділянці, що підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, також це підтверджується фотографіями /т. 1 а.с. 213, 214/.

Таким чином, отримуючи домоволодіння згідно договору дарування від 20.02.2003 року ОСОБА_3 бачила гараж розташований на межі ділянок та прийняла в дар майно.

Колегія суддів вважає доведеним те, що такий порядок користування земельними ділянками існував більше 50 років, ще з часів забудови земельних ділянок, сусідні домоволодіння братів ніколи не були огороджені, а межа проходила посередині колодязя, а далі по зовнішній стороні доріжки, яка належала ОСОБА_5 і якою ОСОБА_2 користується до цього часу. На теперішній час огорожа між домоволодіннями також відсутня, але ОСОБА_3 встановила частину паркану, тільки від вулиці до гаражу «Г», чим порушила права ОСОБА_2 у користуванні гаражем.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 в частині усунення перешкоди в користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності шляхом зобов'язання ОСОБА_2 знести гараж, душ, і колодязь задоволенню не підлягають.

Щодо висновку суду про задоволення позовних вимог про скасування рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради у м. Дніпропетровську № 320/6 від 28.10.2003 року у частині оформлення права власності на гараж «Г» по АДРЕСА_1 у м. Дніпропетровську на ім'я ОСОБА_4 з тих підстав, що гараж частково розташований на території суміжної ділянки, без згоди ОСОБА_3 як землекористувача ділянки та порушує її права, то з ними погодитися не можна.

Як вбачається з матеріалів справи, постановляючи це рішення виконавчий комітет діяв у межах своїх повноважень, відповідно до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та у спосіб, який існував до 01 січня 2004 року, а саме визнав право власності на самочинно збудовані будівлі так як вони відповідають архітектурним та будівельним нормам, а також не порушують права інших осіб.

Будь-яких доказів порушення технічних норм та прав інших осіб надано не було.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відносно відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні гаражем «Г» та колодязем «К» у домоволодінні по АДРЕСА_1, шляхом знесення залізобетонного паркану встановленого ОСОБА_3, то з ними погодитися не можна.

Відповідно до статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Той факт, що збудований ОСОБА_3 залізобетонний паркан від червоної лінії забудови до середини гаражу порушує права ОСОБА_2 та перешкоджає йому у користуванні майном підтверджується матеріалами справи, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню, позовні вимоги - задоволенню.

Приведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_3 про те, що суд не надав оцінки наданих нею доказам та неправильно застосував норми матеріального права не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, Новокодацької районної у місті Дніпрі ради - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_11 про скасування рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради у місті Дніпропетровську № 320/6 від 28 жовтня 2003 року у частині оформлення права власності на гараж «Г» по АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_4 - скасувати, у задоволенні позовних вимог в цій частині - відмовити.

Усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні гаражем літ. «Г» та колодязем літ. «К» у домоволодінні по АДРЕСА_1 шляхом знесення встановленого ОСОБА_3 залізобетонного паркану від червоної лінії забудови вулиці до середини гаражу.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судових витрат та витрат пов'язаних з проведенням судової експертизи - скасувати та ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 749 грн. 50 коп. та витрати пов'язані з проведенням судової експертизи в сумі 5 976 грн. 96 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Демченко Е.Л.

Петешенкова М.Ю.