Ухвала суду № 64665298, 06.02.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/2003/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Восковська О.А. Провадження № 22-ц/773/68/17 Категорія: 39 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Карпук А.К., Здрилюк О.І.,

секретар судового засідання Кирилюк О.О..,

з участю представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2016 року в задоволені позову ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні будь-які правові підстави для визнання заповіту недійсним в силу вимог ч.1,2 ст.215 ЦК України.

Зазначені висновки суду відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права.

Статтями 1217, 1223 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст.1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1233, 1234 ЦК України, заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт відповідно до ст. ст. 1247, 1248 ЦК України складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Аналогічний порядок посвідчення заповіту передбачається у п. п. 156-161 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року за № 2015.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5, померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджено свідоцтвом про її смерть від 29.12.2015 року серії НОМЕР_1 (а.с.6,50).

Сторони по справі є дітьми ОСОБА_5, а відповідно - спадкоємцями першої черги після її смерті( а.с.54,59).

Згідно з витягу № 42961412 від 16.12.2016 року приватним нотаріусом Ковельського міського нотаріального округу Кушнерук А.Ю. було проведено реєстрацію спадкової справи №58581492 у Спадковому реєстрі, заведеної після смерті ОСОБА_5 (а.с.7, 46-66).

Відповідно до матеріалів спадкової справи, обоє спадкоємців першої черги - позивач та відповідач у справі - подали до нотаріальної контори у встановленому законом порядку та строки заяви про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_5 (а.с.65).

В судовому засіданні в суді першої інстанції, приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу Кушнерук О.Ю. підтвердила суду той факт, що спадкова справа, відкрита по смерті ОСОБА_5 саме нею, як приватним нотаріусом, до якого звернулись спадкоємці і наявні у спадковій справі документи були надані їй саме сторонами, які і звернулись до неї з заявами про прийняття спадщини, спочатку - за законом, а потім і за заповітом, оскільки, після прийняття заяви від ОСОБА_3 про прийняття спадщини за законом після смерті матері, було виявлено наявність заповіту від 04.04.2008 року.

За змістом заповіту серії НОМЕР_2 від 04 квітня 2008 року, ОСОБА_5, будучи попередньо ознайомлена з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог діючого законодавства України, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, діючи вільно, на власний розсуд, за відсутності будь-якого примусу, як фізичного так і психічного на випадок своєї смерті зробила розпорядження про те, що цілий житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку за тією ж адресою вона заповідає ОСОБА_4 (а.с.8,61,63).

Належність на день смерті ОСОБА_5 майна - житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 підтверджується Державним актом про право власності на земельну ділянку ( а.с 10) та витягом про державну реєстрацію прав від 04.01.2012 року.( а.с. 14, 18).

Заповіт був особисто підписаний заповідачем, прочитаний вголос нотаріусом та зареєстрований за номером 580, - про що нотаріусом було зроблено відповідні записи в згаданому заповіті. Судом було оглянуто оригінал даного заповіту.( а с. 93). Оригінал заповіту підписаний приватним нотаріусом ОСОБА_1 та скріплений круглою гербовою печаткою. За вчинення дії, щодо посвідчення заповіту відповідно до реєстру нотаріальних дій приватного нотаріуса ОСОБА_1 ОСОБА_5 04.04.2008 року було сплачено 20 грн. державного мита.

В суді першої інстанції допитана в якості свідка ОСОБА_1 підтвердила, що саме нею було посвідчено оспорюваний заповіт. При цьому вказала, що при посвідченні заповіту були дотримані усі вимоги Закону щодо такого посвідчення. Такі покази свідка позивачем та її представником не спростовані. Твердження ОСОБА_3 про те, що підпис зроблений на заповіті не належить ОСОБА_1 є голослівними та безпідставними та спростовуються показами останньої, які така давала склавши присягу свідка.

Згідно з ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі виконання такого правочину недійсним судом не вимагається.( ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства(ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_3 також вказувала, що даний заповіт був складений спадкодавицею не з метою передачі майна після смерті відповідачу по справі ОСОБА_4, а з метою страхування свого майна, оскільки остання брала шлюб з іноземце, а також що даний заповіт не відповідав її внутрішньої волі.

На підтвердження даних обставин позивач не надала належних та допустимих доказів, а відтак такі її доводи обгрунтовано не взяті судом до уваги.

Слід завуважити, що відповідно акту про одруження (а.с. 31) шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 було укладено 14.06.2008 року, а відтак у ОСОБА_5 після укладення шлюбу до її смерті було достатньо часу (понад сім років) для скасування, або зміни складеного нею у 2008 році заповіту, чого нею не було зроблено.

Відтак доводи позивача про фіктивність складеного спадкодавцем заповіту є необгрунтованими.

Крім того, позивач вказувала, що відповідач по справі є інвалідом першої групи та потребує сторонної допомоги, а тому не може бути спадкоємцем за заповітом.

Відповідно до ч.1 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені в заповіті.

Дана норма Закону не обмежує прав осіб на спадщину за станом здоров'я.

Апелянт стверджує, як в своїй позовній заяві так і в апеляційній скарзі, що спадкодавиця з 2008 року по 2011 року хвороіла, почала дуже забуватись, а тому забула про складений нею заповіт у 2008 році.

Частиною 1 ст. 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, щодо визначення стану ОСОБА_5 на час складення оспорюваного заповіту позивачем не заявлялось, відтак відповідна експертиза судом не призначалась.

Судом також встановлено, що ОСОБА_5 на обліку у лікаря - психіатра не перебувала. В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази за містом яких суд міг прийти до обґрунтованого висновку, щодо неможливості спадкодавцем на час складення заповіту розуміти значення свої дій та керувати ними.

Позивачем у порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надано належних, допустимих та беззаперечних доказів на підтвердження її доводів про те, з яких підстав спірний заповіт слід визнати недійсним.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позов про визнання недійсним заповіту було заявлено з підстав визначених ст. 215 ЦК України.

Однак, позивачем не подано жодних доказів на підтвердження доказів того, що даний заповіт був складений та посвідчений з недодержанням вимог передбачених ст. 203 ЦК України.

З врахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що оспорюваний заповіт був вільним волевиявленням померлої ОСОБА_5 та посвідчений нотаріусом з дотриманням вимог наведених вище норм цивільного законодавства, відтак у суду немає жодних підстав для визнання його недійсним.

Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, правильно визначив характер існуючих між сторонами спірних правовідносин та з додержанням вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України дійшов обґрунтовано висновку про безпідставність заявленого ОСОБА_3 позову, у зв'язку з чим правомірно відмовив у його задоволенні.

Доводи апеляційної скарги про підставність позовних вимог є власним тлумаченням встановлених обставин справи, були предметом дослідження суду першої інстанції і їм суд в сукупності з іншими доказами по справі дав правильну юридичну оцінку.

Таким чином, виходячи із визначених ст. 303 ЦПК України, меж розгляду справи апеляційним судом, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального а, зазначені в ньому висновки відповідають дійсним обставин справи, а отже підстав для скасування даного рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відхилити, а рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді