Рішення № 64658643, 07.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2017Справа №910/18560/16

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Купній В.В.

розглянувши справу № 910/18560/16

за позовом Заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора

України в інтересах держави в особі: 1) Міністерства оборони України;

2) Київського квартирно-експлуатаційного управління;

до 1) Київської міської ради;

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехнології"

про визнання незаконним та скасування рішення; визнання недійсним договору

оренди земельної ділянки та визнання відсутнім права користування

земельною ділянкою

Представники сторін:

від прокуратури: Яговдік С.М., посвідчення № 029909 від 23.10.2014р.;

від позивача-1: Сажієнко І.О., довіреність № 320/836/д від 30.12.2015р.;

від позивача-2: Сажієнко І.О. довіреність № 303/25-3273 від 01.08.2016р.;

від відповідача-1: Тхорик С.М., довіреність № 225-КМГ-1 від 03.01.2017р.;

від відповідача-2: Ярошовець Д.М., довіреність б/н від 15.06.2016р.

обставини справи:

Заступник Генерального прокурора України - Головний військовий прокурор звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі - позивач-1) та Київського квартирно-експлуатаційного управління (надалі - відповідач-2) до Київської міської ради (далі - відповідач-1) та товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехнології" (далі - відповідач-2) про визнання незаконним та скасування рішення; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та визнання відсутнім права користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Київська міська рада, приймаючи оскаржуване рішення № 894/8678 від 01.11.2012р., всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, вийшла за межі наданих їй повноважень та передала в оренду товариству з обмеженою відповідальністю "Будтехнології" земельну ділянку, яка відноситься до земель оборони, а також за відсутності відмови землекористувача - позивача-2, від права користування спірною земельною ділянкою, у зв'язку з чим прокурор звернувся до суду з даним позовом та просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 01.11.2012р. № 394/8678 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Будтехнології» земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з вбудованими і прибудованими соціально-побутовими приміщеннями та паркінгом на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,5940 га по вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:79:364:0014), укладений між Київською міською радою і товариством з обмеженою відповідальністю «Будтехнології» та зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пасічник С.Г. в реєстрі за № 201 від 22.07.2013 та Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 25.07.2013 за № МЗК-1-00012;

- визнати відсутність у товариству з обмеженою відповідальністю «Будтехнології» права користування земельною ділянкою площею 1,5940 га по вул. Онуфрія Трутенка, 3 (нова адреса - М.Максимовича, 3) у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:79:364:0014).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2016р. порушено провадження у справі № 910/18560/16, розгляд справи призначений на 10.11.2016р.

02.11.2016р. через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшли відзив на позовну заяву та клопотання про долучення витребуваних судом доказів.

10.11.2016р. через відділ діловодства суду від представника позивачів надішли витребувані судом докази та письмові пояснення по суті заявлених вимог, в яких позивачі позов прокурора підтримали повністю.

В судовому засіданні 10.11.2016р. представник відповідача-1 надав відзив на позовну заяву з витребуваними судом доказами та заяву про застосування строку позовної давності.

Представники прокуратури та позивачів заперечили щодо заяви відповідача-1 про застосування строку позовної давності.

Представник відповідача-2 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи та надання йому часу ознайомитись з матеріалами справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду оголошено перерву до 01.12.2016р.

01.12.2016р. через відділ діловодства суду від представника позивачів надішли додаткові письмові пояснення по справі та клопотання про відкладення розгляду справи.

Присутні в судовому засіданні 01.12.2016р. представники прокуратури та відповідачів не заперечували щодо відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2016р. розгляд справи відкладено на 12.12.2016р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивачів та необхідністю витребування нових доказів у справі.

До початку розгляду справи через канцелярію суду від прокуратури надійшли письмові пояснення та від відповідача-2 - клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з наміром врегулювати спір у добровільному порядку.

Присутні в судовому засіданні 12.12.2016р. представники прокуратури і позивачів зазначили про неможливість надати всі витребувані судом докази, оскільки останні ще не надійшли з архіву, та не заперечували проти відкладення розгляду справи.

Представник відповідача-2 підтримав клопотання про відкладення розгляду справи, проте витребувані судом пояснення суду не надав.

Представник відповідача-1 також не виконав вимоги ухвали суду від 01.12.2016р. та витребувані докази не подав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2016р. розгляд справи відкладено на 12.01.2017р., у зв'язку із неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів.

12.01.2017р. через загальний відділ господарського суду від прокуратури надійшло клопотання (заява) №10/2/3-22019-16 від 29.12.2016р. про поновлення строків позовної давності; від представника позивачів 1 та 2 - письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 12.10.2016р., а від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Присутні в судовому засіданні 12.01.2017р. представники прокуратури, позивачів та відповідача-1 не заперечували щодо відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2017р. розгляд справи відкладено на 26.01.2017р., у зв'язку із неподанням витребуваних доказів та нез'явленням у судове засідання представника відповідача-2.

26.01.2017р. через відділ діловодства суду від представника прокуратури надійшло клопотання про поновлення строків позовної заяви; від представника відповідача -2 - додаткові пояснення, письмова думка щодо застосування строків позовної давності та клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 26.01.2017р. представник прокуратури підтримав клопотання про поновлення строків позовної давності.

Представник відповідача-2 підтримав клопотання подані через канцелярію суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2017р. розгляд справи відкладено на 07.02.2017р., у зв'язку із неподанням витребуваних судом доказів.

07.02.2017р. через загальний відділ господарського суду від прокурора у справі надійшли пояснення по справі та додаткові докази, а також клопотання про призначення комплексної судової землевпорядної та земельно-технічної експертизи.

Присутній у судовому засіданні 07.02.2017р. представник прокуратури просив задовольнити клопотання про призначення комплексної судової землевпорядної та земельно-технічної експертизи.

Суд, розглянувши клопотання прокурора про призначення комплексної судової землевпорядної та земельно-технічної експертизи, відмовив у його задоволенні, оскільки відповідачами по справі не оспорюється розмір та місцезнаходження спірної земельної ділянки.

Представники прокуратури та позивачів просили відновити строк позовної давності та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідачів просили відмовити в задоволенні позовних вимог, у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу військового майна від 21.12.2005р., зареєстрованого в реєстрі за № 1554, укладеного між державним підприємством Міністерства оборони України «Укроборонлізинг» та ТОВ «Деженерал-Сервіс», останньому були реалізовані нежитлові будівлі військового містечка № 141, що знаходиться в м. Києві, по вулиці Трутенка, під номером три (№ 3): сховище, будівля літ. А, площею 1574,80 кв. м., колишній склад під учбові класи, будівля літ. Б, площею 294,60 кв. м., контрольно-технічний пункт, будівля літ В, площею 28,20 кв. м. (будівлі № 45, № 66, № 77), загальною площею 1897,60 кв.м.

В подальшому, ТОВ «Деженерал-Сервіс» реалізувало зазначені вище нежитлові будівлі відповідачу-2 на підставі нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу від 15.11.2006р., зареєстрованого в реєстрі за № 998.

Відповідно до частини 3 статті 415 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на дату кладання договорів купівлі-продажу) особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди).

Однак, як вбачається зі змісту вказаних договорів купівлі-продажу нерухомого майна, предметою купівлі-продажу виступали тільки нежитлові будівлі без заначення переходу права користування або оренди земельною ділянкою, на якій вони розташовані.

Крім того, у договорах купівлі-продажу нерухомого майна були відсутні дані щодо цільового призначення земельних ділянок, на якій розташовані будівлі, їх кадастрові номери та документи, на підставі яких продавцям майна належали права на земельні ділянки.

При цьому, товариство з обмеженою відповідальністю «Будтехнології» звернулось до Київської міської ради із клопотанням від 21.05.2007р. №34/05 щодо укладення договору оренди земельної ділянки на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва.

На виконання рішення Київради від 26.06.2003 року №512/672 та рішення Київради від 15.07.2004 року №457/1867 уповноваженою організацією - товариством з обмеженою відповідальністю „Епоха-Гео", було складено технічний звіт по встановленню зовнішніх меж земельної ділянки ТОВ „Будтехнології" на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва, розташованої в кварталі 79:364, який був погоджений Начальником відділу землекористування Голосіївського району; складений акт встановлення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2007р. у справі № 35/284 повністю задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехнології" до Київської міської ради та Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації); визнано право позивача на користування земельною ділянкою на вул. Онуфрія Трутенка, 3 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель; вирішено вважати укладеним договір оренди земельної ділянки на вул. Онуфрія Трутенка, 3 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будтехнології" та Київської міською радою в запропонованій позивачем редакції, викладеній в резолютивній частині рішення, яка відповідає вимогам Закону України "Про оренду землі" та Типового договору оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220, проекту відведення та висновкам, які у ньому містяться та переданою земельну ділянку на умовах, визначених договором з моменту набрання чинності судовим рішенням; зобов'язано Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) зареєструвати договір оренди земельної ділянки з усіма додатками, що є його невід'ємними частинами, у встановленому порядку; розподілено судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2007р. рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2007р. у справі № 35/284 залишено без змін.

Касаційний перегляд даної справи не здійснювався.

Отже, вказане судове рішення набрало законної сили, у зв'язку з чим на підставі судового рішення між відповідачем-1, як орендодавцем, та відповідачем-2, як орендарем, виникли відносини щодо оренди земельної ділянки площею 1,5940 га, розташованої на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, кадастровий номер 8000000000:79:364:0014, строком на десять років.

Водночас, як вбачається з рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2007р. у справі № 35/284, в останньому відсутнє посилання на прийняття Київською міською радою рішення щодо надання відповідачу-2 в оренду оренди земельної ділянки площею 1,5940 га, розташованої на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, кадастровий номер 8000000000:79:364:0014, строком на десять років, а також розгляд даного питання на сесії Київської міської ради.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарсько-процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

01.11.2012р. Київська міська рада прийняла рішення № 394/8678, яким затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю «Будтехнології» для будівництва житлового комплексу з вбудованими і прибудованими соціально-побутовами приміщеннями та паркінгом на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва та передала ТОВ «Будтехнології»в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 1,5940 га для будівництва житлового комплексу з вбудованими і прибудованими соціально-побутовами приміщеннями та паркінгом на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель, право користування якими посвідчено договором оренди земельної ділянки від 28.09.2007р. № 79-6-00538.

22.07.2013р. на виконання рішення Київської міської ради від 01.11.2012р. № 394/8678 між відповідачами укладено Договір оренди вказаної земельної ділянки, про що Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 25.07.2013 за № МЗК-1-00012.

Як вказує прокурор у своїх поясненнях, залучених до матеріалів справи, у жовтні 2015 року в ході вивчення питання додержання законодавства при використанні військового майна та земель оборонного відомства здійснено моніторинг даних веб-сайту «Публічна кадастрова карта України», Єдиного реєстру судових рішень та проведено виїзд на місце по вул. Трутенка, 3 (М. Максимовича, 3) у Голосіївському районі м. Києва встановлено, що за вказаною адресою здійснюється будівництво житлового комплексу.

Водночас, земельна ділянка, на якій ведеться будівництво житлового комплексу, відноситься до земель оборони та постійним користувачем якої є Київське квартирно-експлуатаційне управління.

На підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель військового містечка №141 позивачі та Головна військова прокуратура України Генеральної прокуратури України надали: схеми розміщення земельних ділянок (орієнтовні межі земельної ділянки, відведеної в користування Печерської квартирно-експлуатаційної частини Київського району під будівництво військових містечок № 141, 167 за рішенням Виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих від 02.03.1949 та межі спірної земельної ділянки площею 1,5940 га), копію рішення Виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих від 02.03.1949, яким відведено КЕЧ-2 земельні ділянки під танкову базу (23 га) та під радіостанцію (17 га) та зобов'язано уточнити межі відводу та оформити відвід; план земельної ділянки площею 46 га 961 кв.м. за 1951 рік, акт від 19 червня 1951 про виконання у натурі відводу земельної ділянки площею 46 га 961 кв.м., акт інвентаризації за 1995 рік, за яким в користуванні військового містечка знаходилось 171983 га, перелік військових містечок, що використовуються Збройними Силами України у місті Києві та Київській області, історичну довідку Київської квартирно-експлуатаційної частини району та Київського квартирно-експлуатаційного управління, земельно-кадастрову інформацію на земельну ділянку площею площею 1,594 га, що розміщена в місті Києві, вул. Трутенка Онуфрія, 3, кадастровий номер 8000000000:79:364:0014, за якою спірна земельна ділянка відведена за рахунок землекористувача в/м 141.

Разом з цим, прокурором до матеріалів справи залучено лист Міністерства оборони України від 06.09.2006р. № 220/34441 (т. ІІ, а.с. 159), в якому Заступник Міністра оборони України повідомив директору ТОВ «Дженерал-Сервіс», на засіданні Комісії з питань використання цілісних майнових комплексів, іншого нерухомого військового майна та земель оборони, які вивільняються в ході реформування Збройних Сил України від 20.07.2006р. № 20, прийнято рішення щодо передачі до земель запасу земельної ділянки військового містечка №141 (м. Київ, вул. Трутенка, 3), під придбаними ТОВ «Дженерал-Сервіс» будівлями , площею 0,16 га.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Під час розгляду справи суд ухвалами від 01.12.2016р., від 12.12.2016р., від 12.01.2017р. вимогав у відповідачів надати докази, на підставі яких земельну ділянку площею площею 1,594 га, що розміщена в місті Києві, по вул. Трутенка Онуфрія, 3 у Голосіївському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:79:364:0014 було відносено до земель комунальної власності територіальної громади міста Києва. Проте, вимоги суду відповідачі не виконали.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно із частиною першою статті 84 Земельного кодексу України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Частиною другою вказаною норми Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) визначено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади.

Відповідно до частини першої статті 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

За статтею 14 Закону України "Про Збройні сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі і земельних ділянок, за статтею 9 вказаного Закону відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до статей 1 та 2 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (далі - військові частини); військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки передаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

За статтею 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (станом на час виникнення спірних правовідносин) відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті; рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України; порядок відчуження нерухомого майна визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" (в редакції за станом на час виникнення спірних правовідносин), якою встановлено порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил України, до військового майна, яке може бути предметом відчуження, належать, зокрема, цілісні майнові комплекси, у тому числі військових містечок, будинки споруди та інше нерухоме майно, відчуженням військового майна є вилучення військового майна із Збройних Сил України у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (пункт 2); рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1 (пункт 6); Міноборони щороку узагальнює відомості про відчужене військове майно і до першого квітня року, що настає за звітним періодом, надсилає їх Кабінетові Міністрів України, Мінекономіки та уповноваженим підприємствам (організаціям) (пункт 22).

За частиною другою статті 120 Земельного кодексу України якщо житловий будинок, будівля або споруда розташовані на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Закон України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та наведений вище Порядок станом на час виникнення спірних правовідносин не містили окремих положень про порядок переходу земельних ділянок за наслідками реалізації розташованого на них нерухомого майна; натомість, за частиною третьою статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (редакція з 22.12.2011) відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, відповідно до підпункту «а» частини першої статті 13 Земельного кодексу України, розпорядження землями державної власності в межах, визначених Земельним кодексом України, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України, в тому числі щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою, у разі добровільної відмови землекористувача, та передачі земель місцевим органам влади, який реалізовує вказані повноваження, у даному випадку, через Міністерство оборони України.

Згідно з ч. 1 ст. 141, ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; припинення права постійного користування земельною ділянкою, у разі добровільної відмови землекористувача, здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Під час розгляду справи, відповідачі не заперечували та належними доказами не спростували, що спірна земельна ділянка до моменту передачі її в оренду ТОВ «Будтехнології» відносилась до земель оборони, як і не надали доказів відмови від права користування земельною ділянкою позивачами та передачі її в добровільному порядку до земель комунальної власності.

Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України (ст. 153 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За приписами ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п.2 Роз'яснення №02-5/35 від 26.01.2000р. Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»).

Судом встановлено, що внаслідок неправомірних дій відповідачів з користування позивачів поза межами їх волі та за відсутності достатніх правових підстав, вибула земельна ділянка площею площею 1,594 га, що розміщена в місті Києві, по вул. Трутенка Онуфрія, 3 у Голосіївському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:79:364:0014, яка відноситься до земель оборони.

Крім того, з зібраних по справі доказів вбачається, що під час придбання війського майна - нежитлових будівель військового містечка № 141, ТОВ «Дженерал-Сервіс» мало право претендувати на оформлення земельної ділянки для обслуговування придбаних будівель тільки загальною площею 0,16 га, тоді як оспорюваним рішенням Київської міської ради за рахунок земель оборони надано в оренду земельну ділянку значно більшим розміром - загальною площею 1,5940 га, що не відповідає положенням ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України (в редакціях, які діяли на дату укладання договору купівлі-продажу).

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд дійшов висновку, що Київською міською радою прийнято рішення від 01.11.2012р. №394/8678 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «Будтехнології» земельної ділянки для будівництва житлового комплексу з вбудованими і прибудованими соціально-побутовими приміщеннями та паркінгом на вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва з перевищенням надних їй повноважень та за відсутності доказів відмови землекористувача від земельної ділянки, а відтак є незаконним та підлягає скасуванню.

Враховуючи, що підставою для укладання Договору оренди земельної ділянки площею 1,5940 га по вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:79:364:0014) між Київською міською радою і товариством з обмеженою відповідальністю «Будтехнології», зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пасічник С.Г. в реєстрі за № 201 від 22.07.2013 та Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 25.07.2013 за № МЗК-1-00012, є рішення від 01.11.2012р. №394/8678, яке є незаконним, тому вимоги прокурора в частині визнання вказаного договору недійсним та визнання відсутнім у позивача права на оренду спірної земельної ділянки є обґрунтованими.

Водночас, в судовому засіданні 10.11.2016р. представник Київської міської ради подав заяву про застосування строків позовної давності, яка обґрунтована тим, що на пленарному засіданні 01.11.2012р., коли приймалось оскаржуване рішення був присутній Заступник прокурора м. Києва Гоголь В.В. та нарівні із депутатським корпусом володів усіма документами, що розглядались на пленарному засіданні, в тому числі і кадастровою справою Д-6577.

Таким чином, строк позовної давності щодо рішення Київради від 01.11.2012р. № 894/8678 сплив 01.11.2015р., а щодо оспорюваного договору 25.07.2016р.

Представник відповідача-2 підтримав заяву відповідача-1 про застосування строків позовної давності, що викладено у письмових поясненнях від 26.01.2017р., залучених до матеріалів справи.

Прокурор у справі звернувся з клопотанням про поновлення строків позовної давності, посилаючись на те, що прокуратурі стало відомо про оскаржуване рішення та договір тільки у червні 2016 року під час розгляду справи № 35/284 у Вищому господарському суді України. При цьому, Заступник прокурора м. Києва Гоголь В.В., який був присутній під час прийняття оскаржуваного рішення не міг знати, що спірна земельна ділянка відноситься до земель оборони.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У даній справі відповідачами заявлено про застосування позовної давності.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Таким чином, оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Згідно з частиною першою статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючі зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що прокурор належними засобами доказування не довів поважність пропуску строків позовної давності. При цьому, судом враховано, що під час прийняття оскаржуваного рішення на пленарному засіданні Київради був присутній представник Прокуратури міста Києва, яка входить до складу органів прокуратури України, що свідчить про обізнаність прокуратури про прийняте рішення.

Крім того, судом враховано, облік земель оборони покладено саме на Міністерство оборони України, а також те, що з користування позивачів вибула земельна ділянка площею 1,5940 га, по вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:79:364:0014), яка є тільки складовою частиною земельної ділянки загальною площею 9,85 га, що знаходиться у постійному користуванні позивача-2 під військовим містечком № 141, і з огляду на зібрані у справі кадастрові плани земельної ділянки та описи меж земельних ділянок позивачі не могли не знати, що на їх ділянці тривалий час здійснюється будівництво житлового комплексу.

З огляду на вказані вище норми цивільного законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в межах строків позовної давності, з урахуванням дати подачі позову 10.10.2016 року (про що свідчить вхідний реєстраційний штамп Господарського суду міста Києва) та заяви відповідача-1 про застосування строків позовної давності.

Згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на прокуратуру.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 10.02.2017р.

Суддя А.І. Привалов