Ухвала суду № 64658633, 07.02.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, телефон 096-068-16-02

У Х В А Л А

07.02.2017р. Справа № 905/1456/15

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В.,

при секретарі судового засідання Степаненко Д.І,

розглянувши матеріали скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк, м.Київ на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо виконання наказу господарського суду Донецької області від 23.10.2015р.

по справі за позовом: Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк, м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Алітек, м.Донецьк

про стягнення заборгованості за договором №84К-01Ю від 17.07.2012р. в сумі 219 400 524,06 грн.

за участю представників сторін:

від позивача (скаржника): не зявився;

від ВДВС: ОСОБА_1 за довіреністю №801/203-03 від 09.12.2016р.;

від відповідача (боржника): не зявився

ВСТАНОВИВ:

В провадженні судді господарського суду Донецької області Демідової П.В. знаходилась справа № 905/1456/15 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю Алітек, м.Донецьк про стягнення заборгованості за договором №84К-01Ю від 17.07.2012р. в сумі 219 400 524,06 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 06.10.2015 р. по справі № 905/1456/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю Алітек, м.Донецьк про стягнення заборгованості за договором №84К-01Ю від 17.07.2012р. в сумі 219 400 524,06 грн. задоволені частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Алітек на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк заборгованість за договором №84К-01Ю від 17.07.2012р., що складається з заборгованості за кредитом в сумі 117 000 000,00 грн., поточної заборгованості по сплаті відсотків в сумі 845 000,00 грн., простроченої заборгованості по сплаті відсотків в сумі 38 616 500,00 грн., пені за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 100,00грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Алітек на користь державного бюджету України судовий збір в сумі 55775,34 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

23.10.2015р. у відповідності з вимогами ст. 116 Господарського процесуального кодексу України були видані відповідні накази.

07.12.2016р. до господарського суду Донецької області надійшла скарга Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України по справі №905/1456/15, в якій скаржник просить: 1) скасувати рішення головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_2 згідно повідомлення № 538/6 від 19.10.2016р. про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання; 2) вирішити питання щодо відкриття виконавчого провадження на виконання наказу № 905/1456/15 про примусове виконання рішення господарського суду від 06.10.2015р.; 3) направити доданий до вказаної скарги оригінал наказу № 905/1456/15 про примусове виконання рішення господарського суду від 06.10.2015р. до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для відкриття виконавчого провадження.

У звязку із закінченням повноважень судді Демідової П.В. розпорядженням керівника апарату господарського суду Донецької області № 01-02/1354 від 07.12.2016р. призначено повторний автоматичний розподіл справи № 905/1456/15.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.12.2016р. головуючим суддею по даній справі призначено ОСОБА_3

Представник скаржника (позивача) в судове засідання не зявився, на адресу господарського суду Донецької області надіслав клопотання про розгляд скарги за його відсутності. Крім того, 23.12.2016р. від скаржника (позивача) надійшли письмові пояснення по справі, в яких повідомив про відмову від частини вимог, викладених у скарзі, та просив скасувати рішення головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України ОСОБА_2 згідно повідомлення № 538/6 від 19.10.2016р. про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Представник ВДВС в судове засідання зявився, через канцелярію суду надав заперечення на скаргу, в якій просив відмовити у її задоволенні. В обґрунтування посилався на те, що згідно реєстраційно-контрольної картки Міністерства юстиції України матеріалів виконавчого провадження № 52663402 заява стягувача про відкриття виконавчого провадження зареєстрована 06.10.2016р., а Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016р. набув чинності з 05.10.2016р. Також зазначив, що з огляду на вимоги абзацу першого ч. 4 розділу І Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016р. № 2832/5) виконавчий документ був предявлений скаржником не за підвідомчістю.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали скарги, господарським судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України та Законом України Про виконавче провадження. Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державного виконавця.

Конституційним Судом України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. № 18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Згідно ч.1 ст.116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Відповідно до ст.251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Частиною 2 ст. 255 Цивільного кодексу України передбачено, що письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Відповідно до ст. 51 Господарського процесуального кодексу України процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

Як вбачається з матеріалів справи, заява про відкриття виконавчого провадження №09/1976 від 03.10.2016р. відповідно до реєстру відправки кореспонденції ПАТ «КБ «Південкомбанк» та фіскального чеку №1665 від 04.10.2016р. була направлена 04.10.2016р. через УДППЗ "Укрпошта" на адресу виконавчої служби, тобто коли був чинним Закон України Про виконавче провадження від 21.04.1999р. № 606-XIV. В матеріалах справи наявна роздруківка з офіційного сайту УДППЗ "Укрпошта", відповідно до якої поштова кореспонденція зі штрихкодовим ідентифікатором 0200236742902 здана до відділення поштового звязку 04.10.2016р. та вручена представнику адресата за довіреністю 06.10.2016р.

Як встановлено ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми.

Приймаючи до уваги вищевикладене, до спірних відносин застосовуються норми Закону України Про виконавче провадження від 21.04.1999р. № 606-XIV.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України Про виконавче провадження та ст. 115 Господарського процесуального кодексу України виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

У відповідності до ст. 1 зазначеного Закону завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

На підставі ст. 25 Закону України Про виконавче провадження та з урахуванням приписів наведених норм, на державного виконавця покладено обов'язок прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Згідно п. 1 ст. 19 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ст. 17 зазначеного закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, в тому числі накази господарських судів.

З матеріалів справи вбачається, що 06.10.2016р. до Департаменту державної виконаачої служби Міністерства юстиції України разом із заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк, м.Київ про відкриття виконавчого провадження, надійшов оригінал наказу господарського суду Донецької області від 23.10.2015р.

19.10.2016р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

В обґрунтування повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання державний виконавець посилався на п. 8 ч.4 ст. 4 Закону України Про виконавче провадження №1404-VIII від 02.06.2016., який набув чинності 05.10.2016р., оскільки позивачем не надано підтвердження сплати авансового внеску.

Приймаючи до уваги, що скаржник звернувся із заявою про примусове виконання наказу господарського суду до набрання чинності Закону від 02.06.2016р. (до 05.10.2016р., а саме 04.10.2016р.), державним виконавцем помилково було застосовано положення Закону в новій редакції, відповідно застосуванню підлягали норми Закону №606-ХІV від 21.04.1999р.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава, за змістом ч.4 ст. 13 Конституції України, прийняла на себе зобов'язання, через свої органи, забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, встановивши рівність всіх субєктів власності перед законом.

Згідно ст. 129 Конституції України одним із засад судочинства є обов'язковість рішень суду. Статтею 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів визначено поняття обов'язковість судових рішень, яке полягає в тому, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами на всій території України.

Суд вважає за необхідне застосувати до спірних відносин Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", згідно якого Європейський суд наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Європейський суд також зазначив, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

Аналогічні за змістом висновки містяться в інших рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме у справі "Голдер проти Сполученого Королівства (від 21.02.1975р.), Шмалько проти України.

Господарський процесуальний кодекс України також містить розділ щодо виконання рішення, ухвали, постанови. Так, зокрема, статтею 115 встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Як вже зазначалося, позивачем (стягувачем) направлено заяву про відкриття виконавчого провадження разом з наказом господарського суду Донецької області від 23.10.2015р. по справі №905/1456/15 на адресу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 04.10.2016р.

Відтак, при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження державний виконавець повинен був керуватися нормами редакції Закону України «Про виконавче провадження» N606-XIV від 21 квітня 1999 року, яка не передбачала сплату авансового внеску та повернення виконавчого документу без прийняття до виконання з вказаної підстави.

Однак державним виконавцем не враховано того, що скаржником подано заяву до набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VIII, тобто до 05.10.2016р. та винесено повідомлення від 19.10.2016р. № 538/6 (ВП №52663402), яким повернуто виконавчий документ (наказ господарського суду Донецької області від 23.10.2015р. по справі № 905/1456/15) без прийняття до виконання на підставі п.8 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його предявлення, якщо, зокрема, стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим.

Таким чином, повідомлення Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання № 538/6 від 19.10.2016р. (ВП № 52663402), за визначених обставин, винесено безпідставно.

Суд відхиляє доводи ВДВС, викладені у наданих запереченнях на скаргу, щодо того, що наказ господарського суду Донецької області від 23.10.2015р. по справі № 905/1456/15 не підлягає виконанню відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

У разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

Виконавче провадження може бути передано від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України Про виконавче провадження на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень, за якими сума зобов'язання становить десять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Донецької області від 06.10.2015р. по справі № 905/1456/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю Алітек, м.Донецьк про стягнення заборгованості за договором №84К-01Ю від 17.07.2012р. в сумі 219 400 524,06 грн. задоволені частково, стягнуто заборгованість за кредитом в сумі 117 000 000,00 грн., поточну заборгованість по сплаті відсотків в сумі 845 000,00 грн., прострочену заборгованість по сплаті відсотків в сумі 38 616 500,00 грн., пені за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 100,00грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідачем за договором №84К-01Ю від 17.07.2012р. складає 156 461 600,00 грн., а отже, згідно приписів Закону України Про виконавче провадження, вищезазначене рішення підлягає виконанню саме Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Крім того, згідно п. 3 ч. 3 ст. 11 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.

За таких обставин, та враховуючи конституційний принцип доступності до правосуддя всіх осіб, застосовану у цій справі практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості ухилення адміністративних органів від виконання судових рішень, яка є обов'язковою для національних судів згідно Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», враховуючи справедливий баланс інтересів стягувача та боржника, а також принцип незворотності дії закону в часі, суд приходить до висновку про визнання дій державного виконавця незаконними.

Скаржник просить суд скасувати повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання № 538/6 від 19.10.2016р. (ВП № 52663402).

Враховуючи приписи Господарського процесуального кодексу України, Закону України Про виконавче провадження, пункту 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012р. Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України, у суду відсутні повноваження скасовувати рішення органів Державної виконавчої служби. Натомість, встановивши обґрунтованість доводів заявника, суд може визнати постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною. Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-08/369 від 29.06.2010р. Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України, вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акту органу Державної виконавчої служби за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними. Тому у господарського суду відсутні правові підстави для відмови в задоволенні скарги лише з тієї причини, що в ній зазначається про скасування відповідного повідомлення (акту), а не про визнання його недійсним.

Враховуючи попередній висновок суду про незаконність дій відділу виконавчої служби, повязаних з поверненням виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, суд визнає недійсним відповідне повідомлення №538/6 від 19.10.2016р. (ВП №52663402).

Керуючись ст. ст.86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Південкомбанк, м.Київ на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо виконання наказу господарського суду Донецької області від 23.10.2015р. задовольнити.

Визнати повідомлення Відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.10.2016р. № 538/6 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання (ВП №52663402) недійсним.

Ухвала господарського суду набирає чинності в день її винесення судом.

Ухвала є обов'язковою на всій території України і виконується у порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження.

Ухвала може бути оскаржена до Донецького апеляційного господарського суду в порядку розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Ю.В. Бокова