Рішення № 64658614, 26.01.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2017Справа №910/19459/16

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КВ ГЛОБАЛ"

про стягнення заборгованості в сумі 5 013 201,73 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Колода Є.Г. - представник, довіреність № 11 від 17.02.2016;

Від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КВ ГЛОБАЛ" про стягнення 5 013 879,89 грн., з яких 3 102 583,07 грн. заборгованості з орендної плати, 1 259 754,38 грн. пені та 651 542,44 грн. штрафу, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1637 від 05.11.2014 в частині сплати орендної плати за користування нежитловими приміщеннями, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, за наявності якої останнім нараховано пеню та штраф у вказаних вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2016 порушено провадження у справі № 910/19459/16 та призначено до розгляду на 17.11.2016. Також цією ухвалою відстрочено Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській області сплату судового збору в розмірі 78 208,20 грн. до ухвалення рішення у даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2016 по справі № 910/19459/16 розгляд справи відкладено на 21.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2016 розгляд справи відкладено на 12.01.17.

12.01.2017 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2017 розгляд справи призначено на 26.01.2017.

У судові засідання 17.11.2016, 21.12.2016 та 26.01.2017 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 17.11.2016 позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: №0103040865415.

Копії ухвал суду від 17.11.2016, які направлялись відповідачу на адреси, зазначені позивачем в позовній заяві, а саме: 01001, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 16/13, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та 03065, м. Київ, Бульвар І. Лепсе, буд. 51/16 та на час проведення судового засідання 21.12.2016 повернулись на адресу Господарського суду міста Києва з відмітками «фірма вибула» та «за закінченням встановленого строку зберігання» та адресату не вручені.

Копія ухвали суду від 13.01.2017, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 03065, м. Київ, Бульвар І. Лепсе, буд. 51/16 на час проведення судового засідання 26.01.2017 повернулась на адресу Господарського суду міста Києва з відмітками «фірма вибула» та адресату не вручено.

Копія ухвали суду від 13.01.2017, яка направлялась відповідачу на адресу, зазначену позивачем в позовній заяві, а саме: 01001, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 16/13, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, на час проведення судового засідання 26.01.2017 на адресу Господарського суду міста Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103040872322, в якому зазначено, що станом на 26.01.2017 поштове відправлення повернуто за зворотною адресою та адресату не вручено.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, позивачу невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п. 3.9.1. Постанови №18 суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду справи судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 17.11.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення б/н б/д, які судом долучені до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 21.12.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог б/н б/д, в якій останній просить стягнути з ТОВ "КВ Глобал" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області в дохід державного бюджету України заборгованість з орендної плати, яка становить: 3 102 583,07 грн., 1 259 076,22 грн. пені та 651 542,44 грн. штрафу, всього 5 013 201,73 грн. Заява долучена судом до матеріалів справи.

Розглянувши подану в судовому засіданні 21.12.2016 заяву про уточнення позовних вимог б/н б/д судом встановлено, що позивачем у вказаній заяві зменшено розмір пені на 678,16 грн. та, відповідно, судом розцінено останню як заяву про зменшення позовних вимог в частині пені до 1 259 076,22 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2016 судом прийнято заяву про уточнення позовних вимог (заяву про зменшення розміру позовних вимог) б/н б/д в частині зменшення пені в розмірі 678,16 грн. до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 26.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли додаткові пояснення б/н б/д, які судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 26.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області надійшов лист № 12-13/36-144 від 11.01.2017, в якому зазначається, що за період з 15.12.2014 по 01.08.0016 за Договором оренди № 1637 від 05.11.14 р. коштів від ТОВ «КВ ГЛОБАЛ» на рахунки РВ ФДМУ по Київській області, відкриті в ГУДКСУ у Київській області не надходили.

Вказаний лист судом долучений до матеріалів справи

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час проведення судових засідань 17.11.2016, 21.12.2016 та 26.01.2017 до суду не надходило.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 28.10.2016, 17.11.2016, 21.12.2016 та 13.01.2017, відповідачем суду не надані.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 26.01.2017 позивачем суду не надано.

Суд наголошує, що відповідно до 2.3 постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, сторона не скористалась належним їй процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи та зважаючи на той факт, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність клопотань представників сторін про здійснення фіксації судових засідань технічними засобами засідання господарського суду по розгляду даної справи проведені без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи у судових засіданнях представника позивача ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 26.01.2017 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (заяви про зменшення розміру позовних вимог), відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 05 листопада 2014 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КВ ГЛОБАЛ» (орендар за договором, відповідач у справі) укладено Договір оренди № 1637 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - нежитлові приміщення № 21-123, 147, 152-155, 157-225, 229-238, 266, 268, розташовані за адресою: 08132, Київська область, Києво - Святошинський район, м. Вишневе, вул. Святошинська, 29, та перебуває на балансі Державного Українського науково - дослідного інституту фарфоро - фаянсової промисловості (балансоутримувачу за договором), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість майна станом на 28 лютого 2014 р. і становить за незалежною оцінкою 17 877 280,00 грн. без врахування ПДВ.

Згідно п. 1.2 Договору майно передається в оренду з метою розміщення офісу.

Розділами 2 - 9 Договору сторони узгодили умови передачі орендованого майна орендарю, орендну плату, використання амортизаційних відрахувань і відновлення орендованого майна, обов'язки та права орендаря і орендодавця, відповідальність сторін і вирішення спорів за Договором тощо.

Відповідно до п. 10.1 Договору цей договір укладено строком на 2 роки та 11 місяців, що діє з 05 листопада 2014 р. до 05 жовтня 2017 р. включно.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками орендодавця та орендаря та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та § 5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Водночас, оскільки орендоване майно є державною власністю то відносини сторін даного Договору оренди регулюються також Законом України "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або майна, що перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

За висновками суду, як при укладенні Договору оренди сторони узгодили істотні умови договору, в тому числі щодо об'єкту оренди, його вартості, розміру орендної плати та відшкодування комунальних витрат, порядок передачі та повернення майна, відповідальність сторін та строк дії договору тощо, що підтверджується також матеріалами справи та представником позивача в судовому засіданні.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

За умовами п. 7.1 Договору орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду майно згідно з цим Договором за актом приймання - передавання майна, який підписується одночасно з цим Договором.

Обов'язок щодо складання акту приймання - передавання покладається на орендодавця (п. 2.4 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами Договору та акта приймання - здавання майна.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору позивач як орендодавець передав, а відповідач як орендар прийняв у строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - нежитлові приміщення № 21-123, 147, 152-155, 157-225, 229-238, 266, 268, розташовані за адресою: 08132, Київська область, Києво - Святошинський район, м. Вишневе, вул. Святошинська, 29, що підтверджується відповідним належним чином оформленим трьохстороннім актом приймання-передачі від 05.11.2014 р., копія якого наявна в матеріалах справи.

Вказаний акт підписаний орендарем, орендодавцем та погоджений балансуотримувачем, а також скріплений печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

Факт отримання в оренду та подальше користування державним нерухомим майном відповідачем не заперечувався.

Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником об'єкта залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п. 2.2 Договору).

За таких обставин, господарським судом встановлено, що позивачем було належним чином виконано свій обов'язок з передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «КВ ГЛОБАЛ», орендованого окремого індивідуально визначеного нерухомого майна - нежитлових приміщень на підставі Договору оренди № 1637 (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 05.11.2014 р., а відповідачем прийнято вказане майно в оренду без будь - яких зауважень.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Згідно частин 1 та 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Вказаним приписам законодавства кореспондує визначений умовами п. 5.3 Договору обов'язок орендаря своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до державного бюджету та балансоутримувачу, компенсувати експлуатаційні витрати та втрати на утримання майна, у тому числі податку на землю, незалежно від наслідків свої господарської діяльності.

Відповідно до п. 3.1 Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, і становить 268 159,20 грн. за базовий місяць розрахунку - лютий 2014 року. Згідно розрахунку орендної плати, який додається. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3 Договору).

Згідно п. 3.6 Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, встановлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, у співвідношенні 70 % - до державного бюджету, 30 % - балансоутримувачу.

При цьому за умовами п. 3.12 Договору всі платежі, які находять від орендаря по даному Договору зараховуються в рахунок погашення прострочених грошових зобов'язань в порядку черговості виникнення заборгованості.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Як зазначалось вище, за умовами п. 10.1 Договору цей договір діє з 05 листопада 2014р. до 05 жовтня 2017р. включно.

При цьому як зазначено позивачем в письмових поясненнях та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідач тривалий час не виконував умови Договору в частині сплати орендної плати, зокрема, у період з 27.03.15 р. по 15.09.15 р., в зв'язку з чим за наявності заборгованості в сумі 1278104,94 грн. позивач вернувся до суду з позовними вимогами про розірвання спірного Договору оренди зв'язку з істотним порушенням умов останнього орендарем.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.15р. у справі № 910/27251/15, яке сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили, задоволено позовні вимоги РВ ФДМУ по Київській області та розірвано Договір оренди № 1637 нерухомого майна, що належить до державної власності від 05.11.14 р.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з наданих позивачем розрахунків, та підтверджено позивачем в судовому засіданні, відповідач у визначений Договором строк орендні платежі за користування державним нерухомими майном не здійснив, у зв'язку з чим станом на 01.08.2016р. за Товариством з обмеженою відповідальністю «КВ ГЛОБАЛ» обліковується прострочена заборгованість перед орендарем по орендній платі за період березень 2015 р. - грудень 2015 р. (до 21.12.2015р.), що в загальній сумі становить 3 102 583,07 грн.

Судом встановлено, що всього за спірний період позивачем нараховано позивачу 5753011,22 грн. орендної плати, з яких 4027107,86 грн. підлягає сплаті до бюджету, та при визначенні суми заборгованості РВ ФДМУ по Київській області зазначено про наявність здійснених відповідачем оплат орендної плати в сумі 924 524,79 грн., на суму яких зменшено загальний борг з орендної плати і який за даними позивача становить 3 102 583,07 грн.

При цьому будь - яких належних та допустимих доказів здійснення такої оплати відповідачем, окрім власної довідки та розрахунку заборгованості, позивачем на вимогу суду не надано, підтвердження вказаного факту та суми оплати з боку відповідача також відсутні.

Згідно наявного в матеріалах справи листа Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області № 12-13/36-14 від 11.01.17 р. за період з 15.12.2014 по 01.08.0016 за Договором оренди № 1637 від 05.11.14 р. коштів від ТОВ «КВ ГЛОБАЛ» на рахунки РВ ФДМУ по Київській області, відкриті в ГУДКСУ у Київській області не надходили.

Таким чином суд не може приймати до уваги посилання позивача на здійснення ТОВ КВ «ГЛОБАЛ» оплат орендної плати за спірний період як таких що не підтверджуються матеріалами справи.

Проте, зважаючи на звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача суми боргу з орендної плати в розмірі 3 102 583,07 грн., тобто в сумі меншій, ніж загальна сума, яка підлягає перерахуванню орендарем до бюджету за спірним Договором без врахування оплат, при вирішенні спору суд виходить виключно з суми заявлених позивачем позовних вимог в розмірі 3 102 583,07 грн. основного боргу з орендної плати.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору позивачем направлялась на адресу відповідача (орендаря за Договором) вимога № 10-14-4483 від 25.11.15 р. щодо сплати орендних платежів, штрафу та пені, що підтверджується копією відповідного реєстру відправки кореспонденції РВ ФДМУ від 18.12.15 р.

Проте, вказана вимоги залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення орендних платежів за оренду державного окремого індивідуально визначеного нерухомого майна на загальну суму 3 102 583,07 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем 1 (балансоутримувачем) за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку прокурор просив суд стягнути в позовній заяві та заявах про збільшення розміру позовних вимог.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст.129 Конституції України, ст. 4-2,4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсним Договору оренди № 1637 нерухомого майна, що належить до державної власності від 05.11.2014 р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення даної заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3 102 583,07 грн. оренди за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 3.7 Договору орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Окрім того, згідно п.3.8 Договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 21% від суми заборгованості.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати за користування державним окремим індивідуально визначеним нерухомим майном у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 1 259 076,22 грн. за період з 16.12.2014 р. по 01.08.2016 р. та штраф 21% в сумі 651 542,44 грн., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань(далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого прокурором розрахунку.

Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як визначено пунктом 2.5 Постанови № 14, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення пункту 3.7 Договору щодо нарахування пені, що діє у період прострочення платежу, від належної до сплати суми за кожен день прострочення, без визначення чіткого строку нарахування не дає іншого (більшого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постанови № 14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

Також суд зазначає, що відповідно до п. 2.1 Постанови № 14 застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Як зазначено в п. 4 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.13 р. № 01-06/767/2013 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Окрім того суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011.

Отже, за висновками суду норми чинного законодавства України не містять прямої заборони законодавця щодо одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, та, відповідно, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених п. п. 3.7, 3.8 Договору.

Окрім цього, відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

За результатами здійсненої за допомогою системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та штрафу судом встановлено, що розмір пені, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного позивачем періоду, обмеженого судом згідно приписів ч. 6 ст. 232 ГК України та враховуючи приписи ст. 254 ЦК України, становить 590 573,73 грн. пені, а отже є меншим, ніж заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасну сплату орендної плати за Договором підлягають частковому задоволенню у розмірах, нарахованих судом, а саме 590 573,73 грн. пені.

При цьому розмір штрафу, перерахований судом у відповідності до розміру несплаченої заборгованості за оренду майна становить 651 542,44 грн., відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства, Договору і є арифметично вірним, а тому вказана вимога в частині стягнення з відповідача штрафу підлягає задоволенню в розмірі визначеному позивачем, а саме 651 542,44 грн.

Відповідно до пункту 1постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Отже, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні до Господарського суду міста Києва з позовною заявою в жовтні 2016 р. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області подало клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2016 відстрочено Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській області сплату судового збору в розмірі 78 208,20 грн. до ухвалення рішення у даній справі.

Проте, станом на момент прийняття рішення по справі позивачем судовий збір до Державного бюджету України внесено не було.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на дату звернення позивача до суду) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 2 частиною 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на дату звернення позивача до суду) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 1,5 відсотків ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" з 1 січня 2016 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1378,00 грн.

Тобто під час звернення до суду з даною позовною заявою, враховуючи зменшення розміру позовних вимог, сплаті позивачем підлягало 75 198,03 грн. судового збору.

Відповідно до п.3.3 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» (далі - Постанова № 7) якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

У разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у доход Державного бюджету України (п.3.4 Постанови №7).

Враховуючи вищевикладене, з огляду на висновки суду щодо часткового задоволення позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області , враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України та позицію пленуму Вищого господарського суду України, згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог та підлягає стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ ГЛОБАЛ» (01001, м. Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 16/13; код ЄДРПОУ 37642576) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (вул. С.Петлюри, 15, м. Київ, 01032; код 19028107) в дохід Державного бюджету України (р/р 31119094700001, одержувач: ГУ ДКСУ у Київській області, МФО 821018, код установи 37955989, призначення платежу: код доходу 22080300, символ звітності банку 094) заборгованість з орендної плати у сумі 3 102 583,07 грн., пеню у розмірі 592 573,73 грн. та 651 542,44 грн. штрафу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КВ ГЛОБАЛ» (01001, м.Київ, вул. Панаса Мирного, буд. 16/13; код ЄДРПОУ 37642576) в доход Державного бюджету України 65 170,49 грн. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 10 лютого 2017 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон