Ухвала суду № 64658411, 07.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/703/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кушнова А.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

07 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Шелест С.Б.,

секретаря Грабовської Т.О.,

за участю:

представників позивача: Гулаг О.О., Мамченко Р.А.,Тихомирової О.Ф.,

представника відповідача: Дашевської Т.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Едем-Авто» до Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, рішень про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2016 року, -

У с т а н о в и в:

ТОВ «Едем-АВТО» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 27.01.2016 року №0000132200, №0000142200, №0001881701, рішення про застосування штрафних санкцій №0001831701 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0000011701 від 04.01.2016 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність рішень та вимоги про сплату боргу (недоїмки), встановивши відсутність в діях позивача порушення вимог чинного законодавства.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що у період з 16.11.2015 по 25.12.2015 р. посадовими особами ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області на підставі п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Едем-Авто» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014 р.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 04.01.2016 року №1/10-13-22-02-20/35772789.

Під час перевірки податковим органом встановлено порушення з боку позивача:

- пункту 44.1 статті 44, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8. статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 320681,00 грн., у тому числі за 2013 рік на суму 99647,00 грн., за 2014 рік на суму 221034,00 грн.;

- пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.10, 201.11 статті 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 187235,00 грн.;

- підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік в розмірі 15106,40 грн.

- частини 1 пункту 1 статті 7, частин 1, 2, 5 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого встановлено заниження суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2014 рік в розмірі 2424,00 грн.

На підставі зазначеного акту, 27 січня 2017 року відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення:

- №0000132200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 400852,00 грн., у тому числі 320681,00 грн. - за основним платежем та 80171,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0000142200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 228982,00 грн., у тому числі 183185,00 грн. за основним платежем та 45797,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0001881701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 19108,00 грн., у тому числі 15106,00 грн. за основним платежем та 4002,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

27.01.2016 року податковим органом прийнято рішення № 0001831701 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 1212,00 грн.

Також, 04.01.2016 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0000011701 про сплату суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 2424, 00 грн.

За результатами оскарження вказаних рішень та вимоги у адміністративному порядку, останні були залишені без змін.

Не погоджуючись з рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся у суд.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Так, підставлю для прийняття оскаржуваних рішень стали висновки податкового органу про порушення позивачем встановленого порядку формування витрат за операціями з придбання у ФОП ОСОБА_6 послуг (робіт). Зокрема, відповідач зазначає, що метою укладення договору між позивачем та ФОП ОСОБА_6 було отримання необґрунтованої вигоди внаслідок штучного збільшення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

Господарська діяльність, відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Кодексу).

Податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Обов'язкові реквізити первинних документів визначені частиною 2 цієї норми права.

За визначеннями, що містяться у статті 1 вказаного Закон, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене підтверджує висновок про те, що необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірної господарської операції. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Судом встановлено, що 11.06.2013 року між ТОВ «Едем-Авто» (замовник) та ФОП ОСОБА_6 (виконавець) укладений договір про надання послуг/виконання робіт №110613-1, відповідно до умов якого виконавець зобов'язувався надати послуги (виконати роботи) з технічного обслуговування автомобілів, ремонту автомобілів та встановлення додаткового обладнання.

За умовами договору, надання послуг/виконання робіт відбувається на території замовника, для чого замовник зобов'язувався надати виконавцю доступ до автомобіля, що підлягає ремонту; забезпечити можливість підключення до мереж 220 в, 36 в, водопостачання.

На виконання договору ФОП ОСОБА_6 надав ТОВ «Едем-Авто» послуги з ремонту та технічного обслуговування автомобілів на загальну суму 1752420,00 грн., що підтверджується актами виконаних робіт (т.2, а.с. 178-250; т.3, а.с. 1-250; т.4, а.с. 1-250; т.5, а.с. 1-250, т.6, а.с. 1-215). В якості оплати за надані послуги (виконані роботи) позивач перерахував на користь ФОП ОСОБА_6 кошти на загальну суму 1752420,00 грн., що підтверджується рахунками-фактурами (т.6, а.с. 216-250; т.7, а.с. 1-250; т.8, а.с. 1-250; т.9, а.с. 1-250; т.10, а.с. 1-250; т.11, а.с. 1-7); платіжними дорученнями (т.11, а.с. 44-47; 64-87); банківськими виписками (т.11, а.с. 48-55) оборотно-сальдовими відомостями за 2013 рік (т.11, а.с. 56-63) оборотно-сальдовими відомостями за 2014 рік (т.11, а.с. 88-99).

Отже, матеріалами справи підтверджується, що витрати за результатом здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_6 були сформовані позивачем на підставі належних документів, оформлених відповідно до вимог чинного законодавства.

Доводи відповідача щодо того, що позивач має достатньо кваліфікованого персоналу для самосійного виконання робіт з ремонту автомобілів, що свідчить про те, що ФОП ОСОБА_6 не надавав послуг, зазначених в договорі від 11.06.2013 року, колегія суддів вважає необґрунтованими, ураховуючи наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Едем-Авто» є офіційним дилером Hyundai в Україні, підприємство здійснює продаж автомобілів марки Hyundai, а також їх обслуговування та ремонт, для чого підприємством орендується ряд приміщень за договорами з ТОВ «ЕДЕМ ЦЕНТР».

Як зазначалося вище, 11.06.2013 року між ТОВ «Едем-Авто» (замовник) та ФОП ОСОБА_6 (виконавець) укладений договір про надання послуг/виконання робіт №110613-1, відповідно до умов якого виконавець зобов'язувався надати послуги (виконати роботи) з технічного обслуговування автомобілів, ремонту автомобілів та встановлення додаткового обладнання.

Відповідні роботи ФОП ОСОБА_6 виконувались за місцезнаходженням станції технічного обслуговування ТОВ «Едем-Авто» за адресою: вул. Леніна, 1, с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область (згідно договору п.1.1), в якому ОСОБА_6 орендує частину приміщення за договором з ТОВ «ЕДЕМ ЦЕНТР» від 01.11.2013 №38 (копія якого наявна в матеріалах справи), а також обладнання, необхідне для виконання окремих робіт, зокрема, підйомники.

Щоденно, за наслідками надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів ФОП ОСОБА_6 та ТОВ «Едем-Авто» складалися акти виконаних робіт, в яких зазначався перелік робіт; автомобілі, на яких виконувались роботи; кількість та вартість робіт, копії яких містяться в матеріалах справи.

При цьому, матеріалами справи підтверджується наявність у ФОП ОСОБА_6 у перевіряємому періоді трудових ресурсів для надання позивачу робіт, що підтверджується договорами між ФОП ОСОБА_6 та фізичними особами, які залучались до робіт з технічного обслуговування за весь період перевірки, копіями форми 1-ДФ «Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку», яка була подана ФОП ОСОБА_6 до податкового органу за насідками 4 кварталу 2014 року, з якої вбачається нарахування та сплата податку з доходів фізичних осіб за найманих працівників; копією табеля обліку робочого часу за грудень 2014 року.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, щодо того, що у грудні 2014 року у позивача було достатньо штатних працівників у кількості, достатній для виконання робіт з ремонту та технічного обслуговування автомобілів, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони не спростовують фактичного здійснення господарських операцій.

Колегія суддів ураховує також те, що вартість усіх послуг ФОП ОСОБА_6 була включена до собівартості послуг позивача, які він надавав кінцевим споживачам (власникам автомобілів) та за якими отримав дохід та прибуток, що також спростовує твердження податкового органу про те, що витрати за господарськими операціями з ФОП ОСОБА_6 не пов'язані із здійсненням господарської діяльності позивачем.

Отже, ураховуючи вищевикладене, місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку, що податкове повідомлення-рішення від 27.01.2016 №000132200 є протиправним та підлягає скасуванню.

Окрім того, податковий орган дійшов до висновку про порушення позивачем пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.10, 201.11 статті 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 187235,00 грн.

Висновки відповідача щодо завищення податкового кредиту та заниження зобов'язань з податку на додану вартість, викладені в акті перевірки, пов'язані з взаємовідносинами позивача з ПП «Альфа-Ком» та ТОВ «Хюндай Мотор Україна».

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно пункту 201.10 вказаної статті, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З матеріалів справи убачається, що між ТОВ «Едем-Авто» (дилер) та ТОВ «Хюндай Мотор Україна» (дистриб'ютор) було укладено дилерський договір № ДД0032 від 31.12.2011 року.

Згідно преамбули під дилером за цим договором розуміють суб'єкта господарювання, що уповноважений дистриб'ютором на здійснення продажу транспортних засобів та їх складових, що мають ідентифікаційні номера, матеріально-технічна база якого відповідає основним критеріям оцінки торгово-сервісних потужностей та який від свого імені здійснює на договірних засадах продаж транспортних засобів та їх складових частин, які мають ідентифікаційні номера, здійснює передпродажну підготовку, гарантійне та післягарантійне обслуговування.

Відповідно до пункту 1.1. даного договору дистриб'ютор призначає дилера на правах не ексклюзивності для реалізації транспортних засобів марки Hyundai на території м. Києва та Київської області, а дилер зобов'язується здійснити оплату дистриб'ютору за отримані транспортні засоби марки Hyundai у безготівковому порядку на зазначені дистриб'ютором розрахункові рахунки, відповідно до виставлених рахунків-фактур.

На виконання умов дилерського договору № ДД0032 від 31.12.2011 року ТОВ «Хюндай Мотор Україна» поставило позивачу транспортні засоби марки Hyundai на суму 1353447,00 грн., у тому числі ПДВ 225574,50 грн., що підтверджується видатковими та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.

В оплату за поставлені транспортні засоби позивач перерахував на користь ТОВ «Хюндай Мотор Україна» кошти в сумі 1353447,00 грн., що підтверджується банківськими виписками та платіжними дорученнями, копії яких наявні у матеріалах справи.

За фактом настання першої з подій (зарахування коштів від позивача на банківський рахунок дистриб'ютора як передоплата за транспортні засоби) ТОВ «Хюндай Мотор Україна» на користь позивача виписані податкові накладні на загальну суму 1099108,98 грн., у тому числі ПДВ 183185,00 грн.

Суми ПДВ у загальному розмірі 183185,00 грн. за вказаними податковими накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту за квітень та червень 2013 року, а також серпень та вересень 2014 року, про що свідчать Додатки 5 до податкових декларацій з ПДВ за вказані звітні періоди.

При цьому, під час судового розгляду справи було встановлено, що розбіжність між даними електронних копій реєстрів виданих та отриманих податкових накладних ТОВ «Едем-Авто» та даними електронних копій реєстрів ТОВ «Хюндай Мотор Україна» щодо суми ПДВ 183185,00 грн., яку покладено відповідачем в основу висновку про завищення податкового кредиту, виникла внаслідок технічної помилки бухгалтерів позивача, а саме, при внесенні записів до розділу ІІ «Отримані податкові накладні» Реєстру виданих та отриманих податкових накладних було невірно заповнено графу №3 «дата складання» та графу №4 «порядковий номер (реєстраційний номер для митної декларації)».

Судом встановлено, що виписані ТОВ «Хюндай Мотор Україна» податкові накладні відповідають усім вимогам Податкового кодексу України, що не спростовано відповідачем.

Зменшуючи позивачу суму податкового кредиту та збільшуючи податкові зобов'язання з ПДВ на суму 183185,00 грн., відповідач виходив виключно з того, що дані реєстру отриманих податкових накладних позивача не співпадають з даними контрагента ТОВ «Хюндай Мотор Україна».

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду, що визначення позивачу податкового зобов'язання з ПДВ виключно з вказаних підстав не відповідає вимогам чинного законодавства.

При цьому, суд звертає увагу на те, що єдиним документом, на підставі якого позивач має право відобразити податковий кредит, є належним чином складена та зареєстрована податкова накладна.

Із наявних в матеріалах справи копій податкових накладних вбачається, що останні відповідають даним первинних документів, що складені за наслідками здійснення господарських операцій.

При цьому, правильність заповнення податкових накладних не оскаржується та не ставиться під сумнів відповідачем, а наявність помилок у Реєстрі отриманих податкових накладних не може бути самостійною підставою для невизнання податкового кредиту, оскільки реєстр не є доказом здійснення господарських операцій та з яким закон пов'язує право платника на податковий кредит.

Також, з матеріалів справи убачається, що між ПП «Альфа-Ком» (виконавець) та ТОВ «Едем-Авто» (замовник) укладено усний договір про надання послуг, за умовами якого виконавець зобов'язувався виконати для позивача наступні роботи: перетяжка рульового колеса шкірою; перетяжка ручки перемикання КПП шкірою; фарбування кришки багажника; фарбування панелі кришки багажника; фарбування капота; фарбування заднього крила; фарбування переднього крила; фарбування заднього і переднього бамперу; фарбування передніх та задніх дверей, а позивач зобов'язався прийняти і оплатити їх.

На виконання взятих на себе зобов'язань ПП «Альфа-Ком» у період з 24.01.2012 по 23.04.2012 року виконані роботи на загальну суму 24300,00 грн., у тому числі ПДВ 4050,00 грн., які прийняті позивачем, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №17-01 від 24.01.2012р.; №13-02 від 09.02.2012р.; №59-04 від 23.04.2012р., копії яких наявні в матеріалах справи.

ПП «Альфа-Ком» на користь позивача виписані податкові накладні на загальну суму 24300,00 грн.,: №17 від 24.01.2012 р.; №13 від 08.02.2012 р.; №59 від 20.04.2012 р., які також наявні в матеріалах справи.

В оплату за виконані роботи позивач перерахував на користь ПП «Альфа-Ком» кошти на загальну суму 24300,00 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Суми ПДВ у загальному розмірі 4050,00 грн. за вказаними податковими накладними були включені позивачем до складу податкового кредиту за січень, лютий і квітень 2012 року, про що свідчать Додатки 5 до податкових декларацій з ПДВ за вказані звітні періоди, а суми нараховані ПП «Альфа-Ком» в якості оплати за виконані роботи, віднесені позивачем до складу витрат 2012 року.

Матеріалами справи спростовуються доводи контролюючого органу щодо відсутності у ТОВ «Едем-Авто» податкових накладних, актів виконаних робіт, що свідчили б про здійснення фінансово-господарських операцій з ПП «Альфа-Ком».

До того ж, відповідно до пункту 102.1. статті 102 Податкового кодексу України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно підпункту 49.18.1. пункту 49.18. ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Матеріалами справи підтверджується, що податкова декларація з податку на додану вартість за січень 2012 року подана позивачем 20.02.2012.; декларація з податку на додану вартість за лютий 2012 року - 20.03.2012; декларація з податку на додану вартість за квітень 2012 року - 18.05.2012 року.

Разом з тим, податкова перевірка була розпочата 16.11.2015 року, а податкове повідомлення рішення №0000142200, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, прийняте 27.01.2016 року.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, з 20.05.2012, що є граничним терміном подачі декларації з податку на додану вартість за квітень 2012 року, по 27.01.2016 року, що є днем визначення позивачу податкових зобов'язань, минуло 1347 днів.

Отже, податковим органом було пропущено строки, протягом яких він має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань за господарськими операціями з ПП «Альфа-Ком».

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 27.01.2016 № 000132200 є протиправним та підлягає скасуванню.

Окрім того, з матеріалів справи убачається, що між ФОП ОСОБА_7 (виконавець) та ТОВ «Едем-Авто» (замовник) був укладений усний договір про виконання робіт, відповідно до якого виконавець зобов'язувався виконати для позивача роботу з ремонту автоматичної коробки передач автомобіля, а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити її. Вартість робіт була визначена сторонами у сумі 6000,00 (без ПДВ).

На виконання вказаного договору ФОП ОСОБА_7 у період з 18.04.2014 по 28.04.2014 року виконані роботи на загальну суму 6000,00 грн. (без ПДВ), які прийняті позивачем, що підтверджується актом прийому передачі виконаних робіт (надання послуг) №23 від 18.04.2014 року.

В оплату за виконані роботи позивач згідно виставленого рахунку-фактури № 1084 від 18.04.2014 перерахував 28.04.2014 на користь ФОП ОСОБА_7 кошти на загальну суму 6000,00 грн. (без ПДВ), що підтверджується виписками по банківському рахунку позивача за 2014 рік.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_7 зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як фізична особа-підприємець з 10.02.2011 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію серії НОМЕР_2. ФОП ОСОБА_7 також є платником єдиного податку з 01.01.2012 року, що підтверджується свідоцтвом платника єдиного податку серії НОМЕР_1 від 30.05.2012 року.

Згідно з пунктом 177.8 ст.177 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до п.п. 14.1.195 та 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ст. 4 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з ЄДР), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Таким чином, оскільки ФОП ОСОБА_7 самостійно сплачує податки та інші обов'язкові платежі до бюджету, позивач не зобов'язаний утримувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб з виплат, проведених на користь ФОП ОСОБА_7 у якості оплати за послуги з ремонту АКПП.

Також, з матеріалів справи убачається, що між ТОВ «Едем-Авто» та ОСОБА_8 укладений договір купівлі продажу автомобіля №ВСАВ000785 від 29.03.2014 року, відповідно до якого позивач зобов'язався передати у власність ОСОБА_8 легковий автомобіль HYUNDAI EQUUS, а ОСОБА_8 прийняти і оплатити автомобіль.

Дійсно, видатковою накладною № ВРНВ001357 від 31.03.2014 року та актом прийому передачі № б/н від 31.03.2014 року підтверджується, що автомобіль HYUNDAI EQUUS ОСОБА_8 було придбано за ціною 650000,00 грн., в той час як ТОВ «Едем-Авто» автомобіль HYUNDAI EQUUS раніше придбало за ціною 735000,00 грн.

На думку податкового органу, різниця між ціною, за якою автомобіль був придбаний та ціною, за якою був у подальшому реалізований ОСОБА_8 (85000,00 грн.), є додатковим благом та повинна оподатковуватись податком на доходи фізичних осіб.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком, ураховуючи наступне.

В матеріалах справи міститься наказ ТОВ «Едем-Авто» № 12-2/АГ від 29.03.2014 року про реалізацію автомобіля HYUNDAI EQUUS нижче вхідної ціни.

При цьому, до матеріалів справи долучено копію службової записки працівника позивача на імя в.о. генерального директора ТОВ «Едем-Авто» від 29.03.2014 року про реалізацію автомобіля HYUNDAI EQUUS за ціною нижче вхідної, у зв'язку із неможливістю реалізувати авто протягом 2 років, значної втрати купівельної привабливості та зняттям даної моделі з виробництва.

Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України додатковим благом є кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку.

Згідно з п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

П.п. 162.1.3 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України передбачено, що платником податку є, зокрема, податковий агент.

Згідно п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування.

За змістом пункту «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку - боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

Згідно пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Згідно з пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Тобто, із системного аналізу вищенаведених правових норм убачається, що визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб у вигляді додаткового блага є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. При цьому, продаж товару за ціною нижче вхідної ціни не є фактичним отриманням доходу в розумінні Податкового кодексу України та не може визначатись як додаткове благо у вигляді заниження вартості проданого автомобіля відповідно до підтверджуючих документів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що податкове повідомлення-рішення від 27.01.2016 №0001881701, рішення № 0001831701від 27.01.2016 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеска та вимога про сплату (недоїмки) № Ю-0000011701 від 04.01.2016 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Тому, відсутні підстави для задоволення вимог апелянта.

Отже, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова - залишенню без змін, на підставі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво - Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяС.Б. Шелест

(Повний текст ухвали складений 10 лютого 2017 року).

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Шелест С.Б.

Пилипенко О.Є.