Ухвала суду № 64658245, 01.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2017 року м. Київ К/800/39686/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого: Штульман І.В. (доповідач),

суддів: Олексієнка М.М.,

Рецебуринського Ю.Й., -

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року, -

в с т а н о в и в :

У вересні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо розгляду його скарги від 30 вересня 2009 року «Про протиправну бездіяльність ГПУ на корупційні діяння службовців органів прокуратури» в частині заведення наглядового провадження, що не відповідає категорії до якої відноситься скарга, направлення скарги на розгляд тих, чиї дії та бездіяльність оскаржуються, повноти та всебічності розгляду, вжиття адекватних заходів реагування та вирішення питань скарги і надання ґрунтовної відповіді; зобов'язати відповідача розглянути його скаргу від 30 вересня 2009 року у порядку, встановленому законодавством, та надати ґрунтовну відповідь.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини,

що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 1 жовтня 2009 року ОСОБА_2 направив Генеральному прокурору України скаргу від 30 вересня 2009 року, у якій просив з'ясувати причини та обставини ненадання йому прокуратурами міст Кіровограда і Світловодська повідомлень та копій документів, відповідного реагування на ненадання та несвоєчасне надання інформації прокуратурами Комунарського та Орджонікідзевського районів міста Запоріжжя, Печерського району, міст Кіровограда, Світловодська та Олександрії, надання недостовірної інформації. Також позивач просив провести службові розслідування і утворити у Генеральній прокуратурі України та структурних підрозділах відповідні органи внутрішньої безпеки, завести облік виданих органами прокуратури незаконних постанов про відмову в порушенні кримінальних справ, та інше.

Зазначену скаргу листом від 16 жовтня 2009 року № 06\2-7521-03 Генеральна прокуратура України для проведення перевірки направила заступникам прокурорів Кіровоградської та Запорізької областей, про що повідомила ОСОБА_2 Відповідач просив у разі встановлення порушень вжити заходів прокурорського реагування, про результати перевірки у визначений законом строк повідомити автора звернення та проінформувати Генеральну прокуратуру України.

Не погоджуючись з такими діями Генеральної прокуратури України, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи цей спір суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для його задоволення, оскільки відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.

Згідно частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За приписами статті 2 Закону № 393/96-ВР законодавство України про звернення громадян включає цей Закон та інші акти законодавства, що видаються відповідно до Конституції України та цього Закону.

У частині 1 статті 7 вказаного Закону, яка встановлює заборону відмови в прийнятті та розгляді звернення, зазначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Згідно частини 1 статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

У відповідності до частини 1 статті 6 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року № 1789-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1789-XII) органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

Згідно частини 6 статті 16 Закону № 393/96-ВР до скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину.

Відповідно до статті 12 Закону № 1789-XII в органах прокуратури вирішуються звернення про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких віднесено до компетенції суду.

Згідно пункту 3.11 Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 28 грудня 2005 року № 9гн, (чинної на час виникнення спірних відносин) звернення громадян та юридичних осіб, які надійшли до Генеральної прокуратури України вперше і за ними не приймалися рішення прокурорами обласного рівня (первинні звернення), передаються в управління розгляду звернень та прийому громадян для розгляду і надсилання до підпорядкованих прокуратур (відповідних відомств) для вирішення.

Встановивши відсутність у скарзі ОСОБА_2 від 30 вересня 2009 року посилань на протиправну бездіяльність та дії прокуратур Кіровоградської і Запорізької областей, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що зазначена скарга правомірно передана на їх розгляд, про що повідомлено у встановленому порядку позивача, з огляду на те, що Генеральна прокуратура України розглядає скарги та звернення, за якими вже прийнято рішення підпорядкованим прокурором обласного рівня.

Ураховуючи викладене, суди дійшли вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання протиправними дій Генеральної прокуратури України в частині направлення вказаної скарги на розгляд тих, чиї дії оскаржуються, та в частині зобов'язання відповідача розглянути дану скаргу і надати відповідь за результатами розгляду, вжиття заходів реагування та вирішення питань скарги.

В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій також встановлено, що зазначену скаргу ОСОБА_2 прокуратурою Кіровоградської області було отримано 22 жовтня 2009 року, і за результатами її розгляду йому 20 листопада 2009 року була надана відповідь за № 06/2-1993.

Прокуратурою Запорізької області відповідь про результати розгляду скарги ОСОБА_2 було надано 20 листопада 2009 року за № 06/2-193-04.

У відповідності до пункту 4.3.10 Інструкції з діловодства в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 28 грудня 2002 року № 90, (чинної на час виникнення спірних відносин) у кожній прокуратурі заводиться одне наглядове провадження по одній і тій самій справі або питанню, що виключає можливість у ситуації ОСОБА_2, розподіл його скарг, які зводяться до одного питання, за категоріями.

Суди правильно зазначили про необґрунтованість посилань позивача на те, що відповідачем заведено наглядове провадження, що не відповідає категорії до якої відноситься скарга.

Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та їх висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Олексієнко М.М.

Рецебуринський Ю.Й.