Рішення № 64657052, 06.02.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2017р. Справа№ 914/1919/16

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В., судді Пазичева В.М., судді Фартушка Т.Б., за уачстю секретаря судового засідання Краєвського І.В., розглянув у відкритому судовому засідання справу

за позовом: Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави, в особі його органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах

позивача - 1: Міністерство оборони України, Київ

позивача - 2: Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району, м. Яворів, Львівська область

до відповідача: Приватного акціонерного товариства Київстар, м. Київ

про усунення перешкод в користуванні майном.

Представники сторін:

від прокуратури: ОСОБА_1- прокурор

від позивача 1: ОСОБА_2- представник (довіреність №220/183/д від 08.02.16р.)

від позивача 2: ОСОБА_3-представник, довіреність від 06.06.2016 року

від відповідача: ОСОБА_4- представник ( довіреність за № 263 від 23.03.16р.)

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Першим заступником військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави, в особі його органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах позивача 1: Міністерства оборони України та позивача 2: Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, до відповідача: Приватного акціонерного товариства Київстар, про усунення перешкод в користуванні майном.

Ухвалою суду від 21.07.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 30.08.2016 року. В судових засіданнях 30.08.16р. оголошувалась перерва до 13.09.16р., 13.09.16р. до 20.09.16р., 20.09.16р. оголошувалась перерва до 04.10.16р., 05.10.16р. розгляд справи відкладався на 22.11.16р., 22.11.16р. на 20.12.16р., 20.12.16р. на 17.01.17р., 17.01.17р. на 03.02.2017р. В судовому засіданні 03.02.2017 року оголошено переву до 06.02.2017 року.

Ухвалою від 04.10.2016 року призначено колегіальний розгляд справи № 914/1919/16 у складі трьох суддів.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 04.10.2016 року, склад колегії суддів у справі № 914/1919/16: ОСОБА_5 головуючий суддя, ОСОБА_6, суддя; Блавацька ОСОБА_7, - суддя.

Ухвалою суду від 05.10.16р. розгляд справи у складі колегії суддів призначено на 22.11.16р.

У звязку з тим, що суддя Блавацька-Калінська О.М. перебуває у відпустці, 21.11.16р. було здійснено зміну складу колегії.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.11.2016 року, склад колегії суддів у справі № 914/1919/16: ОСОБА_5 головуючий суддя, ОСОБА_6 суддя, ОСОБА_8 суддя.

Прокуратура, позивач 1 та позивач 2 явку повноважних представників в судове засідання забезпечили, позовні вимоги підтримують та просять позов задоволити.

30.08.16р. за вх. № 34845/16 (вих. № 10/2/3-585 вих.16) в канцелярію господарського суду Львівської області прокуратурою подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи з додатками: платіжним дорученням № 590 від 12.08.16р., копію листа військової прокуратури Західного регіону України на адресу ПрАТ Київстар від 08.08.16р. за вх. № 10/2/3-537 вих.-16; копію листа військової прокуратури Західного регіону України на адресу Яворівського КЕЧ району від 08.08.16р. за № 10/2/3-536 вих.16.

13.09.16р. за вх. № 36449/16 (вих. № 10/2/3-631 вих.16) в канцелярію господарського суду Львівської області прокуратурою подано заперечення на клопотання відповідача про припинення провадження у справі.

13.09.16р. за вх. № 36520/16 (вих. № 637 від 12.09.16р.) в канцелярію господарського суду Львівської області позивачем 1 подано заяву.

13.09.16р. за вх. № 36520/16 (вих. № 638 від 12.09.16р.) в канцелярію господарського суду Львівської області позивачем 1 подано заперечення на клопотання відповідача про припинення провадження у справі.

20.09.16р. за вх. № 37456/16 (вих. № 10/2/3-639 вих.-16) в канцелярію господарського суду Львівської області прокурором подано заяву про долучення до матеріалів справи доказів.

20.12.16р. за вх. № 50964/16 (вих. № б\н від 20.12.16р.) в канцелярію господарського суду Львівської області позивачем 1 подано клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

19.12.16р. за вх. № 50888/16 (вих. № 3051 від 19.12.16р.) в канцелярію господарського суду Львівської області позивачем 2 подано клопотання.

16.01.17р. за вх. № 1465/17 (вих. 111 від 16.01.17р.) в канцелярію господарського суду Львівської області від позивача 2 поступило клопотання, відповідно до поданого клопотання позивач 2 просить розглядати справу без участі повноважного представника та за наявними в матеріалах справи документами та поясненнями.

Відповідач явку повноважних представників в судове засідання забезпечив, позовні вимоги заперечують та просять відмовити у позові.

30.08.16р. за вх. № 34985/16 в канцелярію господарського суду Львівської області відповідачем подано клопотання про припинення провадження у справі з додатками, а саме: копію ухвали господарського суду Львівської області від 28.09.15р. у справі за № 914/3403/15, копію постанови Вищого господарського суду України від 16.03.16р. у справі за № 914/3403/15.

В судовому засіданні 04.10.16р. розглянуто клопотання відповідача (від 30.08.16р. за вх. № 34985/16) про припинення провадження у справі та відмовлено у його задоволенні.

14.09.16р. за вх. № 4417/16 в канцелярію господарського суду Львівської області відповідачем подано клопотання про продовження строків вирішення спору.

19.09.16р. за вх. № 37210/16 в канцелярію господарського суду Львівської області відповідачем подано відзив на позовну заяву.

20.09.16р. за вх. № 37473/16 в канцелярію господарського суду Львівської області відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви першого заступника військової прокуратури Західного регіону України без розгляду з додатками.

22.11.16р. за вх. № 46703/16 в канцелярію господарського суду Львівської області відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з неможливістю забезпечити явку повноважних представників в судове засідання.

20.12.2016р. за вх. № 6050/16 в канцелярію господарського суду Львівської області відповідачем подано клопотання про продовження строків вирішення спору.

Всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів

ВСТАНОВИЛА:

01.11.2010 р. між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова (Виконавець, позивач-2 у справі) та Закритим акціонерним товариством ОСОБА_9 Ем., правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство Київстар (ОСОБА_10, відповідач у справі) укладено договір №12, згідно п.1.1 якого (предмет договору) вказана квартирно-експлуатаційна установа зобов»язалася надати послуги з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на обєктах будівлі №21 військового містечка №41, яке розташовано за адресою: Львівська область, Яворівський район, смт.Івано-Франкове, вулиця Яворівська,32. (надалі Договір; оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).

Згідно п. 2.2. Договору, Виконавець приймає у ОСОБА_10 за актом приймання-передачі (додаток № 2).

Між сторонами Договору підписано акт приймання-передачі ОСОБА_10, згідно якого відповідач передав, а позивач-2 прийняв для розміщення на обєкті позивача-2 обладнання відповідача (базову станцію-ретранслятор з рухомого (мобільного) зв'язку).

Пунктом 6.2. Договору встановлено строк дії договору 2 роки 364 дні з дня укладання.

Також сторонами підписано та скріплено печатками додаткову угоду до договору з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об»єктах Міністерства оборони України №12 від 01.11.2010 року, згідно п.1 якої «Пункт 6.2 договору №12 від 01.11.2010 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об»єктах Міністерства оборони України, викласти в такій редакції: «Строк дії договору продовжити до 30.10.2015 року, або до моменту укладення договору оренди, згідно вимог Законів України «Про оренду державного та коммунального майна», «Про господарську діяльність у Збройних силах України» Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ним рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою КМУ від 11.05.2000 №778, Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 року №786, та Інструкції про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна, затвердженої наказом міністра оборони України від 02.02.2010 року №46».

Відповідно до п. 6.7. Договору, договір припиняється у разі завершення строку дії Договору або у випадках його розірвання.

Відповідно до п. 2.5. Договору, у разі припинення цього Договору ОСОБА_10 складає та підписує акт приймання-передачі, демонтує та вивозить ОСОБА_10 з обєкту Виконавця протягом двох тижнів. Майно вважається поверненим ОСОБА_10 з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Всупереч п. 2.5. Договору, на думку позивачів та прокурора, відповідач не здійснив демонтажу та вивозу ОСОБА_10 з обєкту позивача-2.

У зв'язку з тим, що термін Договір закінчився 30.10.2015 р., прокурор та позивачі стверджують, що відповідач без жодних підстав користується майном позивачів.

Предметом даного спору є усунення перешкод у користуванні майном шляхом демонтажу обладнання базової станції-ретанслятора з рухомого (мобільного) зв'язку, у звязку з припиненням дії договору, на підставі якого таке обладнання було розміщено.

Відповідач заперечує проти задоволення позову та просить суд відмовити в задоволенні позову, оскільки між позивач та відповідачем існують договірні відносини за Договором №12, а тому такий спосіб захисту як усунення перешкод в користуванні майном не підлягає застосуванню.

Відповідач посилається на те, що він, після 30.10.2015 року, продовжує сплачувати на користь позивача кошти в якості оплати, а КЕВ м. Львова продовжує приймати зазначені платежі, що, на його думку, свідчить про фактичне продовження договірних зобов'язань. Також відповідач зазначає, що між сторонами не підписано акт приймання - передачі майна, що теж, на його думку, свідчить про фактичне продовження договірних відносин.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до норм ст. 121 Конституції України, Закону України Про прокуратуру, ст. 29 Господарського процесуального кодексу України на органи прокуратури покладається представництво інтересів громадян та держави в судах у випадках, визначених Законом. Прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина. Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший субєкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999р. під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. В контексті пункту 2 статті 121 Конституції України приписи пункту 3 частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ та організацій незалежно від їх підпорядкування та форм власності.

Відповідно до ст.10 Закону України Про оборону, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони. Серед функцій вказаного органу згідно із законом є здійснення управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

Відповідно до вимог ст. 3 Закону України Про Збройні Сили України, ст. 10 Закону України Про оборону України, п.п. 1, 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України № 406/2011 від 6 квітня 2011 року, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкування якого перебувають Збройні Сили України та яким здійснюється управління військовим майном.

Підпунктом 75 пункту 4 Положення визначено, що Міністерство оборони України здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність.

З урахуванням вимог ст. 3 Закону України Про Збройні Сили України, КЕВ м. Львова є структурним підрозділом органу державної виконавчої влади - Міністерства оборони України та являється органом влади на місцях у системі Збройних Сил України, на балансі якого перебувають військове майно та покладено відомчий контроль за його використанням.

Відповідно до п. 5.13 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 3 липня 2013 року № 448, квартирно-експлуатаційні органи ЗСУ здійснюють облік нерухомого майна.

Отже, у даному випадку, перший заступник військового прокурора Західного регіону України, з метою захисту порушених інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова звертається до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача-2 на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві-2 перешкод щодо здійснення цих правомочностей. Такий захист не пов'язаний із захистом від порушень, які пов'язані із позбавленням володіння майном.

Враховуючи наведене, а також зважаючи на те, що договір № 12 від 01.11.2010 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на обєктах Міністерства оборони України, на думку прокурора, припинив свою дію, відповідачу необхідно усунути перешкоди в користуванні позивачами нерухомим майном шляхом перешкод у користуванні майном шляхом демонтажу обладнання базової станції -ретанслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст.174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав та обовязків (господарських зобовязань).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку..

У відповідності до ст.526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобовязання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а при відсутності таких вказівок відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Із матеріалів справи вбачається, 01.11.2010 р. між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова (Виконавець, позивач-2 у справі) та Закритим акціонерним товариством ОСОБА_9 Ем., правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство Київстар (ОСОБА_10, відповідач у справі) укладено договір №12, згідно п.1.1 якого (предмет договору) вказана квартирно-експлуатаційна установа зобов2язалася надати послуги з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на обєктах будівлі №21 військового містечка №41, яке розташовано за адресою: Львівська область, Яворівський район, смт.Івано-Франкове, вулиця Яворівська,32. (надалі Договір; оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).

Згідно п. 2.2. Договору, Виконавець приймає у ОСОБА_10 за актом приймання-передачі (додаток № 2).

Між сторонами Договору підписано акт приймання-передачі ОСОБА_10, згідно якого відповідач передав, а позивач-2 прийняв для розміщення на обєкті позивача-2 обладнання відповідача (базову станцію-ретранслятор з рухомого (мобільного) зв'язку).

Пунктом 6.2. Договору встановлено строк дії договору 2 роки 364 дні з дня укладання.

Також сторонами підписано та скріплено печатками додаткову угоду до договору з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об»єктах Міністерства оборони України №12 від 01.11.2010 року, згідно п.1 якої «Пункт 6.2 договору №12 від 01.11.2010 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об»єктах Міністерства оборони України, викласти в такій редакції: «Строк дії договору продовжити до 30.10.2015 року, або до моменту укладення договору оренди, згідно вимог Законів України «Про оренду державного та коммунального майна», «Про господарську діяльність у Збройних силах України» Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ним рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою КМУ від 11.05.2000 №778, Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 року №786, та Інструкції про організацію передачі в оренду та укладення договорів оренди нерухомого військового майна, затвердженої наказом міністра оборони України від 02.02.2010 року №46».

Відповідно до п. 6.7. Договору, договір припиняється у разі завершення строку дії Договору або у випадках його розірвання.

Відповідно до п. 2.5. Договору, у разі припинення цього Договору ОСОБА_10 складає та підписує акт приймання-передачі, демонтує та вивозить ОСОБА_10 з обєкту Виконавця протягом двох тижнів. Майно вважається поверненим ОСОБА_10 з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.

Прокурор та позивачі стверджують, що у зв'язку з тим, що термін Договір закінчився 30.10.2015 р., відповідач без жодних підстав користується майном позивачів.

Однак, суд не може погодитися з даним твердженням прокурора та позивачів, зважаючи на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно статті 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статті 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Отже, як вбачається з додаткової угоди, сторони внесли зміни у договір, альтернативно визначивши строк дії договору до 30.10.20.15 року, або термін дії договору - до моменту укладення договору оренди, згідно вимог Законів України. Доказів того, що дана додаткова угода визнана недійсною чи скасована, суду не надано. Крім того, обидві сторони підтвердили факт, що договір оренди на момент розгляду справи не укладений.

Також, підтвердженням того, що між відповідач на підставі договору продовжував користуватися майном позивача після 30.10.2015 року, є рахунки №316 від 09.03.2016 року, №338 від 08.04.2016 року, №405 від 11.07.2016 року №425 від 11.08.2016 року, №445 від 09.09.2016 року, №464 від 10.10.2016 року, №483 від 10.11.2016 року, виставлені Яворівська КЕЧ району ПрАТ «Київстар» за розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об»єкті (дог.№12 від 01.11.2010 року). Належно завірені копії цих рахунків долучено до матеріалів справи. Крім того, відповідачем долучено копії платіжних доручень, які свідчать про те, що відповідач оплачував, а позивач 2 приймав оплату за утримання обладнання згідно договору 312 від 01.11.2010 року вже після 30.10.2015 року.

В судовому засіданні прокурор пояснив, що 30.10.2015 року між позивачем 2 та відповідачем припинилися договірні відносини, а сума у виставлених рахунках це неустойка, тобто плата за користування майном після припинення договору, адже, як стверджує прокурор, майно не було повернуте за актом приймання передачі.

Проте, в судовому засіданні колегія суддів з»ясувала у позивача 2, що суми вказані у рахунках це плата за користування майном, адже кожного місяця суми різнилися, оскільки проводилася індексація на підставі п.3.2 договору «плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць».

Тому, твердження прокурора, що це неустойка, є безпідставним, адже згідно норм чинного законодавства України, неустойка індексації не підлягає. Інших належних та допустимих доказів, що у вказаних рахунках неустойка, суду не надано. На запитання колегії суддів, чи звертався позивач 2 до відповідача з вимогою про сплату неустойки, прокурор пояснив, що йому невідомо.

Таким чином твердження заступника військового прокурора Західного регіону України, що відповідач з 30.102015 року незаконно без жодних правових підстав продовжує користуватись майном позивачів, та призводить до порушення інтересів держави, не є обгрунтованим і таким, що не відповідає дійсності, оскільки подія, з виникненням якої пов"язується момент припинення дії договору, не настала, відповідач продовжує сплачувати, а позивач 2 - приймати кошти за зберігання майна, згідно умов договору.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів зазначає, що негаторний позов задоволенню не підлягає, оскільки між сторонами існують зобов»язальні правовідносини згідно Договору №12, а усунення перешкод в користуванні майном є речово-правовим способом захисту порушених прав. Відтак, у суду відсутні правові підстави до задоволення позову.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу вимог ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи з усього вищенаведеного, позовні вимоги не є обґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 статті 4 Закону України Про судовий збір, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати.

Частиною 1 ст. 8 Закону України Про судовий збір передбачено можливість, зокрема, відстрочення судом сплати судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Відповідні питання можуть бути вирішені судом в ухвалі про прийняття позовної заяви чи іншої заяви або скарги, передбаченої Господарським процесуальним кодексом України, з подальшим вирішенням питання щодо розподілу судових витрат у прийнятті судового рішення в порядку статті 49 названого Кодексу.

Згідно із Законом України Про судовий збір зі змінами, внесеними Законом України № 484-VIІ від 22.05.2015 р., які набули чинності з 01.09.2015 р., органи прокуратури при зверненні до суду з позовними заявами, апеляційними та касаційними скаргами, сплачують судовий збір на загальних підставах.

Оскільки ухвалою суду було відстрочено сплату судового збору і таку сплату Військовою прокуратурою Західного регіону України здійснено 12.08.2016 року, згідно платіжного доручення №590 на суму 1 378,00 грн., то судовий збір у відповідності до ст. 49 ГПК України, слід залишити за Військовою прокуратурою Західного регіону України.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 09.02.2017 р.

Головуючий суддя Горецька З. В.

суддя Пазичев В.М.

суддя Фартушок Т.Б.