Рішення № 64656990, 06.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2017

Справа №910/18938/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут”

до Державної установи “Інститут охорони ґрунтів України”

про стягнення 24548,57 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін:

від позивача не з’явились

від відповідача не з’явились

В судовому засіданні 06.02.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут” до Державної установи “Інститут охорони ґрунтів України” про стягнення заборгованості за договором на газ природний, скраплений або в газоподібному стані №2015/ТП-БО-4300105 від 19.11.2015 в сумі 24548,57 грн., з яких: 20319,55 грн. основний борг, 3110,86 грн. пеня, 274,76 грн. проценти, 843,40 грн. інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов’язання за укладеним між сторонами спору договором на газ природний, скраплений або в газоподібному стані №2015/ТП-БО-4300105 від 19.11.2015, у вигляді порушення строків оплати за вказаним договором, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 24548,57 грн., з яких: 20319,55 грн. основний борг, 3110,86 грн. пеня, 274,76 грн. проценти, 843,40 грн. інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 21.10.2016 порушено провадження у справі № 910/18938/16, розгляд останньої призначено на 28.11.2016.

Через загальний відділ діловодства суду 22.11.2016 від позивача надійшли додаткові пояснення.

Представник відповідача в судове засідання 28.11.2016 не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 28.11.2016 розгляд справи відкладено на 14.12.2016.

Через загальний відділ діловодства суду 12.12.2016 позивач подав документи на виконання вимог ухвали суду.

Відповідач в судове засідання 14.12.2016 не з’явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, вимог ухвали суду від 28.11.2016 про відкладення розгляду справи не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою суду від 14.12.2016 продовжено строки вирішення спору та відкладено розгляд справи на 18.01.2017.

17.01.2017 від позивача надійшли додаткові пояснення з додатками та клопотання про вихід за межі позовних вимог, в яких обґрунтовує свої позовні вимоги відсутністю договірних зобов’язань, за поставками природного газу, здійсненими в березні, квітні та липні 2016 року, оскільки вважає, що строк дії договору №2015/ТП-БО-4300105 від 19.11.2015 був припинений, тому між сторонами відсутні договірні відносини, стягнення вартості газу - є стягненням вартості безпідставно набутого майна, згідно ст.ст.1212, 1213 ЦК України. Цією ж заявою позивач зменшив суму позовних вимог і просить стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 20319,55 грн. та судові витрати.

17.01.2017 від відповідача надійшла заява про визнання позову в частині стягнення основного боргу.

18.01.2017 судове засідання не відбулось, у зв’язку з перебуванням судді Усатенко І.В. на лікарняному.

Ухвалою суду від 30.01.2017 розгляд справи призначено на 06.02.2017.

В судове засідання 06.02.2017 представники сторін не з’явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового розгляду були повідомлені належним чином.

Судом розглянуто клопотання про вихід за межі позовних вимог. Виходячи зі змісту даного клопотання, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, мотивувальна частина заяви – є заявою про зміну підстав позову.

Щодо частини заяви, якою позивач змінює підставу позову суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Вищезазначена заява, за своєю правовою природою являється заявою про зміну підстави позову і була подана після початку розгляду судом справи по суті (протокол судового засідання від 28.11.2016). В зв’язку з цим суд не приймає заяву позивача про зміну підстави позову.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Львівгаз Збут” (постачальник), Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації “Львівгаз” (газорозподільне підприємство) та Львівською філією Державної установи “Інститут охорони ґрунтів України” (споживач) укладено договір на газ природний, скраплений або в газоподібному стані № 2015/ТП-БО-4300105 від 19.11.2015 відповідно до п. 1.1 якого постачальник постачає газ природний, скраплений або у газоподібному стані споживачеві у обсягах і порядку, передбаченому договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах та строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

Обсяг спожитого (про транспортованого) газу за розрахунковий період, що підлягає сплаті споживачем, визначається за підсумками розрахункового періоду на межі балансової належності об’єктів споживача за даними комерційних вузлів обліку, визначених у додатку 1 до договору. За підсумками розрахункового періоду споживач протягом двох робочих днів погоджує з газорозподільним/газотранспортним підприємством акт про фактичний обсяг спожитого (про транспортованого) газу за розрахунковий період, який є підставою для оформлення актів приймання-передачі газу між відповідними суб’єктами ринку природного газу. За наявності розбіжностей у частині визначення обсягу спожитого (про транспортованого) газу вони підлягають врегулюванню в порядку встановленому законодавством. До вирішення цього питання обсяг спожитого (про транспортованого) газу встановлюється відповідно до даних газорозподільного/газотранспортного підприємства. Послуги з постачання газу підтверджуються підписаним постачальником та споживачем актом приймання-передачі газу, що оформлюється на підставі акту про фактичний обсяг спожитого (протранспортованого) газу за розрахунковий період, складеного споживачем та газорозподільним підприємством відповідно до п. 2.5 розділу 2 договору. Споживач протягом 2 днів з дати одержання акту приймання-передачі газу зобов’язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту приймання-передачі газу підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту приймання-передачі газу. У випадку відмови від підписання акту приймання-передачі газу розбіжності підлягають врегулюванню відповідно до договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом вартість послуг з постачання газу встановлюється відповідно до даних постачальника. Акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником. (пункт 2.3, 2.5, 3.6, 3.8, 3.9 Договору).

Згідно п. 4.1, 4.4, 4.5, 4.6 договору, розрахунки за реалізований споживачеві газ здійснюються за цінами та тарифами, що встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до п. 4.1, 4.2 договору, є обов’язковою для сторін з дати набрання нею чинності. Визначена на її основі вартість газу буде застосовуватись сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за газ згідно з умовами договору. Розрахунковий період за договором становить один місяць – з 9-00 години першого дня місяця до 9-00 години першого дня наступного місяця включно. Місячна вартість газу визначається як добуток ціни газу на загальну кількість реалізованого газу, визначеному згідно з розділом 3 цього договору. Загальна сума вартості договору складається з місячних сум вартості договірних обсягів постачання газу споживачу. Оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем на умовах щомісячної 100% попередньої оплати договірного обсягу постачання газу, визначеного в додатку 3 до договору, не пізніше ніж за 3 робочих дні до початку розрахункового періоду. Споживач самостійно розраховує суму платежу виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період. У разі відсутності інформації про ціну газу на наступний розрахунковий період до дати здійснення оплати споживач розраховує суму платежу за ціною, що діяла у попередньому місяці. У випадку недоплати вартості послуг за постачання природного газу за розрахунковий період, споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 5 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України цей договір вступає в дію з 01.11.2015 і діє до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення. Дія договору може продовжуватись на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 % суми цього договору (п. 10.1 договору).

Позивач надав до матеріалів справи акти приймання-передачі природного газу підписані та скріплені печатками постачальника та споживача: № ЗЛВ00017279 від 31.03.2016 на суму 16155,59 грн. за березень 2016, № ЗЛВ00030312 від 30.04.2016 на суму 115,45 грн. за квітень 2016, № ЗЛВ00032237 від 31.07.2016 на суму 4048,51 грн. за липень 2016 Дані акт підтверджують постачання відповідачу позивачем природного газу на загальну суму 20319,55 грн.

Судом встановлено, що поставки газу відбувались поза межами дії договору № 2015/ТП-БО-4300105 від 19.11.2015, оскільки він припинив свою дію 31.12.2015 та не був поновлений на наступний період. Позивач не довів проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 % суми цього договору.

Факт поставки та отримання вищезазначеного об’єму газу сторонами не заперечується та визнається і підтверджується матеріалами справи.

До матеріалів справи додано копію картки рахунку № 631 за 02.01.2016 – 31.07.2016 та копію банківської виписки, що підтверджують існування заборгованості у відповідача перед позивачем у сумі 20319,55 грн.

До матеріалів справи надано акт звірки взаємних розрахунків за період з 02.01.2016 – 31.07.2016 підписаний та скріплений печатками контрагентів. Згідно вказаного акту дебіторська заборгованість позивача становить 20319,55 грн.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи із змісту правовідносин, останні є відносинами з поставки (купівлі-продажу), тому, права і обов’язки сторін підпадають під регулювання загальних положень про договір купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1-2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач отримав від позивач товар на загальну суму 20319,55 грн.

Згідно зі ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу..

У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 12 Закону України “Про ринок природного газу” постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до ст.. 1, ч. 2 ст. 13 Закону України “Про ринок природного газу” споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини. Споживач зобов'язаний, зокрема: забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Судом встановлено, що відповідач не оплатив отриманий (спожитий) ним від позивача товар у сумі 20319,55 грн. Обставини не оплати відповідачем отриманого від позивача природного газу підтверджуються приєднаними до матеріалів справи випискою по рахунку, банківською випискою та детальним розрахунком заборгованості. Закінчення строку дії договору не спростовує обов’язок особи, що отримала товар, відшкодувати постачальнику його вартість. В зв’язку з цим вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 20319,55 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 3110,86 грн., 3% річних у розмірі 274,76 грн., втрат від інфляції у розмірі 843,40 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Поряд з цим, ст. 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов‘язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “ Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ” від 17.12.2013 № 14 якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Оскільки, договір № 2015/ТП-БО-4300105 від 19.11.2015, умовами якого було передбачено нарахування та стягнення пені, припинив свою дію, сторонами не обумовлено можливість стягнення з відповідача неустойки у вигляді пені за не належне виконання зобов’язань з оплати поставленого товару, у суду відсутні підстави для задоволення позову у цій частині.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Договір № 2015/ТП-БО-4300105 від 19.11.2015, яким передбачено строк оплати поставленого товару, припинив свою дію, а тому строки оплати товару визначаються згідно ст. 530 ЦК України та ст. 692 ЦК України.

Відповідно до п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “ Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ” від 17.12.2013 № 14 якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Зважаючи на встановлені судом обставини справи, наведені норми чинного законодавства та умови угоди сторін, позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 274,76 грн. та інфляційних втрат у розмірі 843,40 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню відповідно до розрахунку позивача, що перевірений судом та приймається як належний й арифметично вірний за період з 06.04.2016 по 11.10.2016.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 32-34, ст. 44, ч. 5 ст. 49, 75, ст. ст.82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної установи “Інститут охорони ґрунтів України” (04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 8; ідентифікаційний код 25835792) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівгаз збут” (79039, м. Львів, вул. Золота, буд. 42; ідентифікаційний код: 39594527) основний борг у розмірі 20319,55 (двадцять тисяч триста дев’ятнадцять) грн. 55 коп.; 3% річних у розмірі 274,76 (двісті сімдесят чотири) грн. 76 коп.; втрати від інфляції у розмірі 843,40 (вісімсот сорок три) грн. 40 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 1203 (одна тисяча двісті три) 38 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.02.2017 року

Суддя І.В.Усатенко