Постанова № 64656459, 08.02.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Тарасенко І. М.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2017 року справа №805/771/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Челахової О.О.,представника першого відповідача ОСОБА_2, діючої за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року у справі № 805/771/16-а за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України, третя особа Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу від 06 листопада 2015 року № 402 та зобовязання вчинити певні дії щодо працевлаштування,-

ВСТАНОВИВ:

10 березня 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом про:

- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 402 о/в в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ з посади слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоровя особи Костянтинівського міського відділу (з обслуговування м. Костянтинівка та Костянтинівського району);

-зобовязання Міністерство внутрішніх справ України працевлаштувати ОСОБА_3 у відповідному відділенні або управлінні чи іншій установі міністерства на рівнозначній займаній раніше посаді (а.с. 4-12 т. 1).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року у справі № 805/771/16-а адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 402 о/с в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ з посади слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоровя особи Костянтинівського міського відділу (з обслуговування м. Костянтинівка та Костянтинівського району).

Зобовязано Міністерство Внутрішніх Справ України працевлаштувати ОСОБА_3 у відповідному відділенні або управління чи іншій установі Міністерства внутрішніх справ на рівнозначній займаній раніше посаді.

Зобовязано Головне управління ВС у м. Маріуполі Донецької області та Міністерство внутрішніх справ України працевлаштувати ОСОБА_3, відповідно до її трудового стажу, кваліфікації, покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти та в тій же місцевості за її професією (а.с.229-233 т.1).

Не погодившись з судовим рішенням, Головне управління МВС України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року у справі № 805/136/16-а та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтуванні апеляційної скарги апелянт зазначив, що у звязку з втратою чинності нормативної бази щодо проходження служби працівниками міліції, скороченням всіх штатів і посад та ліквідацією територіальних органів Міністерства внутрішніх справ, у тому числі Головного управління МВС України в Донецькій області, звільненню підлягали всі працівники без виключення. Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не перешкоджало їх звільненню зі служби в органах внутрішніх справ згідно з п. 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

Апелянт зазначає, що трудові відносини та служба в ОВС мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому передбачений законодавством про працю порядок звільнення та вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ. Державою передбачено низку соціальних гарантій для прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення працівників органів внутрішніх справ спеціальним законодавством, а тому, на думку апелянта, суд І інстанції безпідставно вважає, що позивач має право на захист свого порушеного права як за спеціальним законом, так і за нормами Кодексу Законів про працю України.

Також, апелянт зазначає, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Апелянт, наголошує на тому, що заява на проходження подальшої служби в поліції, у встановленому порядку, чи проходження конкурсу на посади к порядку, визначеному п. 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», позивач не надавала (а.с. 6-13 т.2).

Представник апелянта в судовому засіданні надала пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просила суд її задовольнити, постанову суду скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Позивач та представники другого відповідача та третьої особи в судове засідання не зявились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_3 проходила службу в органах внутрішніх справ з 23 січня 2006 року.

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 31 жовтня 2014 року № 388 о/с капітана міліції ОСОБА_3 призначено слідчим відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоровя особи, слідчого відділу Костянтинівського міського відділу (з обслуговування м. Костянтинівка та Костянтинівського району) з 30 жовтня 2014 року та надано відпустку по догляду за дитиною з 31 жовтня 2014 року до 18 червня 2015 року (а.с. 92, 126 т. 1).

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 17 липня 2015 року № 223 о/с ОСОБА_3 надано відпустку по догляду за дитиною з 19 червня 2015 року по 18 червня 2016 року (а.с. 91,127 т. 1).

06 листопада 2016 року Головним управлінням МВС України в Донецькій області прийнято наказ № 402 о/с, яким згідно з п. 9 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_3, слідчого відділу розслідування злочинів, скоєних проти життя здоровя особи слідчого відділу Костянтинівського МВ (з обслуговування м. Костянтинівка та Костянтинівського району) (а.с. 93, 132 т. 1).

09 листопада 2015 року Костянтинівський міський відділ повідомив ОСОБА_3 (лист № 13/28) про її звільнення з 06 листопада 2015 року та необхідність прибути до відділу для остаточного розрахунку (а.с. 134 т. 1).

Листом від 23.11.2015 року за № 10/С-2кц ОСОБА_4 направлено витяг з наказу ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015 року № 402о/с та повідомлено про можливість отримання дублікату трудової книжки в Костянтинівському відділенні поліції Артемівського відділу поліції ГУНП в Донецькій області ( а.с.136 т.1).

04 січня 2016 року наказом Головного управління МВС України в Донецькій області № 3о/с л/к внесено зміни до наказів Головного управління МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 354 о/с та 402 о/с в частині звільнення працівників ОВС через скорочення штатів, зазначено, що підставою для звільнення є п. 10, 11 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію», а не п. 9 розділу ХІ цього Закону (а.с. 90, 133 т. 1).

20 квітня 2016 року Костянтинівським міським відділом Головного управління МВС в Донецькій області складена довідка № 6186/204/06-16 про те, що ОСОБА_3 до часу складання довідки за трудовою книжкою не зявилась (а.с. 97, 135 т. 1).

Спірним питанням даної справи є правомірність звільнення позивача з органів внутрішніх справ у звязку із скороченням штатів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивача протиправно звільнено з займаної посади, його порушено право має бути відновленим шляхом скасування спірного наказу та працевлаштування позивача.

Суд апеляційної інстанції вважає постанову суду першої інстанції такою, що підлягає скасуванню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Водночас питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про міліцію».

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

При цьому на момент прийняття Головним управлінням МВС в Донецькій області оскаржуваного наказу від 06 листопада 2015 року № 402 о/с був чинний ОСОБА_5 України «Про міліцію». Разом з тим, відповідно до п. 1 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» (далі - ОСОБА_5) цей ОСОБА_5 набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

ОСОБА_5 опублікований в офіційному виданні «Голос України» 06 серпня 2015 року, а відтак набрав чинності 07 листопада 2015 року, окрім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набрали чинності 07 серпня 2015 року.

Відтак, оскільки саме приписами пунктів розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» визначено особливості перехідного періоду реформування органів внутрішніх справ та процедуру звільнення працівників міліції, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме наведені норми.

Відповідно до п. 8 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відповідно до зворотного боку форми № 4-пн (план) «Звіт про заплановане вивільнення працівників» МВС України 03 вересня 2015 року прийнято наказ № СТ № 32175/Тх про попередження про заплановане звільнення (а.с. 88-89).

Пунктом 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону закріплено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Тобто, положеннями Закону закріплено право працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції та відповідають вимогам до поліцейських упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону , бути прийнятими на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Відповідно до п.п. 10-11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону визначено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

Абзацом 3 пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про відпустки» видом відпустки є, зокрема, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону).

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що без волевиявлення особи про продовження служби в органах Національної поліції України протягом встановленого тримісячного строку з дня опублікування Закону, перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною не є перешкодою для звільнення з органів внутрішніх справ на підставі «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Національну поліцію».

Як вбачається з уточненої позовної заяви, позивач просила визнати незаконними та скасувати наказ Головного управління МВС України в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 402 о/с про її звільнення.

Доказів того, що позивач зверталася до Головного управління Національної поліції в Донецькій області з заявою на проходження подальшої служби в поліції у встановленому порядку, чи проходження конкурсу на посади в порядку, визначеному п. 9 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», матеріали справи не містять.

За таких обставин колегія суддів зазначає, що відсутні підстави для визнання протиправними та скасування наказу Головного управління МВС в Донецькій області від 06 листопада 2015 року № 402 о/с в частині звільнення позивача в запас за п. 64 «г» (через скорочення штатів).

Згідно пп. «г» п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 фактично ліквідовано територіальні органи МВС України, в тому числі і Костянтинівський міський відділ Головного управління МВС України в Донецькій області, а наказом МВС України від 06 листопада 2015 року № 1388 «Про організаційно-штатні питання» скасовано всі штати та скорочено усі посади в Головного управління МВС в Донецькій області, а відтак подальше проходження позивачем служби в зазначеному органі є неможливим.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2015 року № 1118-р «Питання реформування органів внутрішніх справ України» схвалено розроблену Міністерством внутрішніх справ Стратегію про органи внутрішніх справ України та Концепцію першочергових заходів реформування системи Міністерства внутрішніх справ, основним завданням якої є оптимізація структури МВС.

Зі змісту вказаної концепції випливає, що МВС України повинне мати таку структуру, щоб жодним чином не асоціюватися з «міністерством поліції», виконуючи при цьому роль цивільного та відкритого органу.

Пунктом 7 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону доручено Кабінету Міністрів України забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів.

На виконання цієї норми в межах повноважень, наданих ч. 1 ст. 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», Кабінет Міністрів України постановою від 02 вересня 2015 року № 641 оформив рішення про утворення Національної поліції України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Як вбачається зі змісту наведеної постанови Уряду України, новостворений центральний орган не є а ні правонаступником міліції, а ні структурним підрозділом МВС України, отже Національна поліція України є самостійним органом та не є правонаступником органів внутрішніх справ України.

Відповідно до ст. 1 Закону Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує МВС України.

Приписи ч. 2 ст. 47 Закону передбачають, що у разі проведення конкурсу для визначення кандидата для призначення на відповідну посаду призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції згідно з номенклатурою посад, яку затверджує МВС України та відповідно до результатів конкурсу.

Згідно ч. 1 ст. 52 Закону з метою добору осіб, здатних професійно виконувати повноваження поліції та посадові обов'язки за відповідною вакантною посадою, у випадках, передбачених цим Законом, проводиться конкурс на службу в поліції та/або на зайняття вакантної посади (далі конкурс).

З наведеного вище вбачається, що Міністерство внутрішніх справ України та його територіальні органи не наділені повноваженнями щодо призначення осіб на посади в структурі Національної поліції, а також щодо допуску осіб до участі у конкурсі на заміщення посад поліцейських.

Як вже було зазначено вище, положеннями Закону закріплено право працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, відповідають вимогам до поліцейських, а також упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону могли бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Тобто, наведені дві підстави прийняття на службу в поліцію були можливі за наявності таких умов: виявлення бажання працівників міліції проходити службу в поліції упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону; відповідність вимог до поліцейських, які передбачені Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, питання щодо подальшого проходження позивачем служби в органах Національної поліції не було вирішено в порядку, закріпленому у Прикінцевих та Перехідних положеннях Закону України «Про національну поліцію».

Щодо позовних вимог позивача про її працевлаштування, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 10 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно з абзацом 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років. Так, звільнення жінок, зазначених у частині 3 статті 184 Кодексу законів про працю України має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 21-303а13. З огляду на абз.2 ч. 1 ст. 244-2 КАС України суд апеляційної інстанції враховує при розгляді даної справи.

Отже, проаналізувавши наведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані вимоги підлягають частковому задоволенню в частині зобовязання Головне управління МВС України в Донецькій області , саме той орган, який призначав та звільняв позивача на посаді,вжити заходи щодо обовязкового працевлаштування ОСОБА_3.

Відповідно до приписів ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції постановлене судове рішення з частковим порушенням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст. 122-1, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2016 року у справі № 805/771/16-а скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

Зобовязати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області вжити заходи щодо обовязкового працевлаштування ОСОБА_3.

В решті позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.

Вступну та резолютивну частини постанови прийнято в нарадчій кімнаті та проголошено в судовому засіданні 08 лютого 2017 року.

Повний текст постанови виготовлено 10 лютого 2017 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Судді Т.Г. Арабей

ОСОБА_6

ОСОБА_7