Ухвала суду № 64656028, 08.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 760/12208/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Оксюта Т.Г. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

08 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 07.10.2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з адміністративним позовом про:

- визнання протиправними дій Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо непризначення одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» та статей 16 - 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- стягнення з відповідачів солідарно недоплачену частину одноразової грошової допомоги у разі інвалідності у розмірі 698734 грн..

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 07.10.2016 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність МОУ щодо не призначення одноразової грошової допомоги у разі ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності та зобов'язано МОУ здійснити нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІ групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Міністерство оборони України подали апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції в частині задоволення позову та просять постановити нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що позивач був звільнений з військової служби у 1985 року, є учасником бойових дій та інвалідом війни ІІ групи, що підтверджується довідками та копіями посвідчення.

13 жовтня 2015 року позивача з 12 жовтня 2015 року визнано первинно інвалідом ІІ групи у зв'язку із загальним захворюванням, що підтверджується довідкою МСЕК від 13 жовтня 2015 року серії 12ААА № 195025.

Отже, з 12.10.2015 року позивач набув права на отримання одноразової грошової допомоги.

На своє звернення до Міністерства оборони України щодо призначення одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на підставі ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивач отримав лист від 24.06.2016 року № 248/3/6/2844, яким у задоволенні заяви відмовлено.

Вирішуючи питання правомірності такої відмови, судова колегія виходить з наступного.

Одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання (ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців»).

Згідно з п. 4 ч.2 ст. 16 цього Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до ч. 1 ст. 16-2 Закону у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІ групи одноразова грошова допомога виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Пунктом 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» визначено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Таким чином, право позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло з моменту встановлення інвалідності, тому правомірними є висновки суду першої інстанції щодо непоширення на нього п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців».

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18.11.2014 року № 21-446а14 та від 21.04.2015 року № 21-135а15.

Щодо доводів апелянта про невідповідність проходження позивачем військової служби у Радянській армії військовій службі у Збройних Силах України судова колегія зазначає наступне.

В силу пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Дана правова позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.12.2015 року № К/800/40725/15.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача права на отримання спірної допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції, є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Така правова позиція підтримана Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 01 березня 2016 року по справі № 372/3965/15 (К/800/2897/16).

Апелянт посилається на передчасність позову та невірно обраний захист порушеного права, оскільки, на його думку, заява позивача щодо питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі … інвалідності осіб, звільнених з військової служби не розглядалась, а тому немає підстав для зобов'язання призначити одноразову грошову допомогу у зв'язку з інвалідністю. Такі посилання не заслуговують на увагу, адже, матеріали справи містять докази направлення даної заяви саме на адресу МОУ, а у листі Департаменту фінансів МОУ (а.с. 28) вказано про відсутність підстав для розгляду поданих документів.

Зазначене вище розцінюється колегією суддів як відмова МОУ у призначенні та виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги як інваліду війни ІІ групи.

В даному випадку рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не було оскаржено у порядку апеляційного провадження, колегія суддів, діючи в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 КАС України, в цій частині правомірність висновків суду першої інстанції не переглядає та залишає його в цій частині без змін, оскільки з ними погодилися як апелянт - відповідач, так і сам позивач.

На спростування доводів апелянта щодо порушення Солом'янським районним судом м. Києва правил визначення підсудності даного спору та недотримання вимог ст. 24 КАС України, апеляційна інстанція зазначає наступне.

Так, за ч. 4 ст. 6 КАС України ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Стаття 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», із посиланням на яку позивач просить зобов'язати відповідача виплатити йому одноразову грошову допомогу, визначає, зокрема, підстави соціального захисту військовослужбовців, інвалідність яких настала після звільнення зі служби.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 18 КАС України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Враховуючи викладене, апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, яким підтримано позицію позивача, що одноразова грошова допомога, виплата якої передбачена ч. 4 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та про зобов'язання виплати якої ставить питання позивач в своїй позовній заяві, відноситься до соціальних виплат, а тому даний спір належить розглядати місцевим загальним судом як адміністративним в порядку, встановленому КАС України. Така правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.10.2015 року у справі № 813/8236/14 (К/800/15929/15).

Судова колегія також не може прийняти позицію апелянта на неподання копії документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи кримінального правопорушення або…, оскільки вказані обставини не були підставою для відмови у виплаті допомоги.

Посилання апелянта на приписи ч. 1 ст. 24 КАС України (адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність …, міністерства … розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох суддів) та ухвалу ВАСУ від 18 лютого 2014 року (справа № К/9991/59612/11) оцінюються колегією суддів критично, оскільки спеціальною нормою, яка врегульовує питання визначення предметної підсудності адміністративних справ є саме ст. 18 КАС України.

Більш того, рішення ВАСУ, на яке посилається апелянт було постановлено у справі, по якій позов подано до доповнення ч. 1 ст. 18 КАС України пунктом 1, тобто на той час спеціальної норми визначення предметної підсудності аналогічних спорів не було.

В свою чергу, ч. 1 ст. 24 КАС України є допоміжною нормою для визначення кількісного складу суду при розгляді справ, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність міністерства, виключно в окружному адміністративному суді, а тому не поширюється на здійснення судочинства у місцевих загальних судах та не підлягає застосуванню ними.

Отже, справу розглянуто повноважним складом суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України - підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: …; 4) … розгляд і вирішення справи неповноважним судом.

За ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог процесуального законодавства. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для скасування постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 10.05.2016 року.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.

Постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 07.10.2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кучма А.Ю.