Ухвала суду № 64655786, 08.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4663/16 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О.; Суддя-доповідач: Сорочко Є.О.

У Х В А Л А

Іменем України

08 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сорочко Є.О.

Межевича М.В.

суддів: Земляної Г.В.

за участю секретаря Грисюк Г.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, за участю третіх осіб без самостійних вимог - Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі - ГУ МВС України в м. Києві) про визнання протиправним та скасування наказу від 06.11.2015 р. №32 о/с в частині звільнення позивача та поновлення на посаді.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2016 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника ГУ МВС України в м. Києві від 06.11.2015 р. №32 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_3 із займаної посади. Поновлено ОСОБА_3 на посаді оперуповноваженого 1-го відділу управління ГУ МВС України в м. Києві з 07.11.2015 р.

На вказану постанову ГУ МВС України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_3 відповідно до наказу ГУ МВС України в м. Києві від 19.07.2001 р. №22 була прийнята на службу в органи внутрішніх справ на посаду оперуповноваженого 4-го відділення 2-го відділу управління при ГУ МВС України в м. Києві.

З серпня 2011 р. позивача було переведено на посаду оперуповноваженого 1-го відділу управління ГУ МВС України в м. Києві.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого 29.04.2015 р. відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дитину - ОСОБА_4

Наказом ГУ МВС України в м. Києві від 12.06.2015 р. №16 о/с «По особовому складу» позивачу було надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 27.07.2015 р. по ІНФОРМАЦІЯ_2 включно.

Однак, в подальшому наказом ГУ МВС України у м. Києві від 06.11.2015 р. №32 о/с «По особовому складу», згідно із п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, капітана міліції ОСОБА_3, оперуповноваженого 1-го відділ управління, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, звільнено з 06.11.2015 р. у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

Правовою підставою для звільнення позивача став Закон України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 р. №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1; ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2.

Згідно із додатками 1, 2 до зазначеної постанови утворено Головне управління Національної поліції у місті Києві та ліквідовано Управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві.

Верховною Радою України 02.07.2015 р. прийнято Закон України «Про Національну поліцію», який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 р. №114 (далі - Положення №114).

Пунктом 10 Положення №114 визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про Національну поліцію», призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Згідно із пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Проте, механізму скорочення атестованих працівників органів внутрішніх справ спеціальним законодавством не передбачено. У зв'язку з цим, відповідно до статті 8 Цивільного кодексу України, при скороченні атестованих працівників органів внутрішніх справ у частині, яка не врегульована спеціальним законодавством, слід застосовувати аналогію закону, тобто використовувати правові акти, що регулюють подібні за змістом відносини (аналогія закону).

Такий висновок відповідає правовій позиції Конституційного Суду України у рішенні від 07.05.2002 р. №8-рп/202 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або посадових осіб), відповідно до якої, при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Враховуючи, що спеціальним Законом не визначено строк попередження працівників органів внутрішніх справ про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, колегія суддів вважає, що працівники відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України повинні бути попереджені про майбутнє звільнення не пізніше ніж за два місяці. При цьому, статтею 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено персоналізований характер повідомлення працівника про наступне вивільнення.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» містять норму, про те, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону. Тобто для загальної категорії працівників міліції ці положення є відповідними.

Однак, позивач перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку і відноситься до категорії працівників трудові права, яких додатково захищені законодавством.

Так, частинами 3 та 7 статті 179 Кодексу законів про працю України передбачено, що за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 17 Положення №114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Закон України «Про Національну поліцію» не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, тощо, в даному випадку до спірних правовідносин застосовуються конституційні принципи і загальні засади права.

Гарантії для даної категорії осіб передбачені Кодексом законів про працю України, зокрема, згідно із частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років. Так, звільнення жінок, зазначених у ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України, має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

При цьому, відповідно до пунктів 9, 10 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

З приписів зазначених норм вбачається, що власник мав можливість працевлаштувати позивача, однак позивачу жодним чином не пропонувалось будь-якої посади у новостворюваному органі.

Згідно правової позиції Верховного Суду України викладеної у постанові від 28.10.2014 р. (справа №21-484а14), встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) зі працевлаштування працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що наказ ГУ МВС України в м. Києві від 06.11.2015 р. №32 о/с в частині звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ суперечить вимогам ст. 49-2 та ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України, тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позову, а тому апеляційну скаргу ГУ МВС України в м. Києві необхідно залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2016 року - без змін, оскільки вона ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

головуючий суддя Сорочко Є.О.

судді Межевич М.В.

Земляна Г.В.

Повний текст ухвали складено 09.02.2017 року

Головуючий суддя Сорочко Є.О.

Судді: Земляна Г.В.

Межевич М.В.