Ухвала суду № 64655556, 07.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 825/1804/16 Головуючий у 1-й інстанції: Клопот С.Л.

Суддя - доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

07 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом Ніжинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -

В С Т А Н О В И Л А:

Ніжинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованість по сплаті орендної плати з фізичних осіб в сумі 35 328,57 грн., в тому числі пені 21 103,99 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зареєстрована Носівською районною державною адміністрацією Чернігівської області 19.11.1999 запис № 0096 та внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців за № НОМЕР_1.

Крім цього, позивач зареєстрована як платник податків в Ніжинській ОДПІ (Носівське відділення) 19.11.1999 за № 96.

Згідно довідки про заборгованість по платежам станом на 21.09.2016 за відповідачем рахується заборгованість в сумі 35 328,57 грн., в т.ч. пені - 21 103,99 грн. по наступних податках та зборах: орендна плата з фізичних осіб в сумі 35328,57 грн., в тому числі пеня - 21 103,99 грн. - підставою виникнення вказаної заборгованості стали податкові декларації з плати за землю № 1500002141 від 20.02.2015, № 1600001886 від 18.02.2016, а також нарахування пені за несвоєчасно сплачені зобов'язання.

Враховуючи наявну заборгованість, податковий орган звернувся з даним поданням до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги податкового органу є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 67 та 68 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом та неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до підпункту 14.1.175пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України одатковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Приписами статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов'язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (п.п. 16.1.2 п. 16.1); подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (п.п. 16.1.3 п. 16.1); сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи ( п.п. 16.1.4 п. 16.1).

Приписами статей 269, 270, 271 Податкового кодексу України, визначено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності. Базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 Податкового кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. У фізичних осіб земельні ділянки державної та комунальної власності можуть знаходитись у користуванні лише на праві оренди (статті 93 Земельного кодексу України). Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно пп.пп. 49.18.3 п. 49.18 ст. 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

У відповідності до п. 288.7 ст. 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

В силу ст. 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Відповідно до п. 286.2 ст. 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

У відповідності до п. 286.4 ст. 286 ПК України у разі зміни протягом року об'єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

При цьому, у відповідності до п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу п. 287.3 п. 287 ПК України податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Наявність у відповідача податкового боргу з орендної плати за землю в сумі 35 328,57 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових декларацій, довідкою про заборгованість по платежах, що виникла станом на 21.09.2016 № 1411/17-012 від 21.09.2016.

Крім того, позивачем до матеріалів справи надано витяг з облікової картки по платнику податків ОСОБА_1 з орендної плати з фізичних осіб, з якого вбачається наявність податкового боргу в заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надсилалась відповідачу податкова вимога № 1/166 від 16.04.2007 та друга податкова вимога № 2/237 від 21.05.2007, які направлені поштою та вручені платнику. згідно наявної в матеріалах справи копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

В свою чергу, відповідачем не надано суду жодних доказів щодо сплати грошових зобов'язань та погашення податкового боргу, а також доказів щодо оскарження рішень контролюючого органу в адміністративному чи судовому порядку.

В своїй апеляційній скарзі відповідачем зазначено, що нею належним чином сплачувався податок з орендної плати за землю та надано на підтвердження цього до суду першої інстанції платіжні доручення. При цьому, на думку відповідача позивачем неправомірно розподілялись внесені заявником платежі в рахунок погашення податкового боргу.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 87.9 ст. 87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до ст. 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Судом встановлено, що всі поточні платежі з орендної плати зараховувались в рахунок погашення податкового боргу, що виник раніше на підставі податкових декларацій, згідно ст. 87 ПК України.

Також щодо посилання апелянта на те, що підставою нарахування орендної плати є дані договору оренди визначеної земельної ділянки, а тому за відсутності законодавчо закріпленого обов'язку орендаря перераховувати орендну плату у більшому розмірі згідно даних державного земельного кадастру, є правом, а не обов'язком платника, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Підпунктами 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції чинній у 2013 році) встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки.

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Отже, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи відповідає її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Отже, з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Кодексу, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 02.12.2014 р. № 21-274а14, від 21.04.2015 р. № 21-131а15.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Федотов І.В.

Губська Л.В.