Ухвала суду № 64651033, 06.02.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 442/4419/15 Головуючий у 1 інстанції: Дубель Р.М.

Провадження № 22-ц/783/452/17 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія: 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючої судді - Копняк С.М.

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Юзефович Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання довіреності недійсною,-

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в якому просив визнати недійсною довіреність, надану громадянином Російської Федерації - відповідачем ОСОБА_3 на ім'я відповідача ОСОБА_4, посвідчену 07.10.2013 року ОСОБА_5, нотаріусом міста Москва, зареєстровану у реєстрі за № 3-3918. Судові витрати просив покласти на відповідача ОСОБА_3.

В обґрунтування позову покликався на те, що оспорюваною довіреністю відповідач ОСОБА_3 уповноважив відповідача ОСОБА_4 на здійснення перелічених у ній дій від його імені та в його інтересах. Однак, на його думку, такі дії є власними, самостійними вольовими діями, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки у відповідача ОСОБА_3 і, відповідно, не можуть бути доручені щодо їх вчинення іншій особі. Відтак, послався на положення ст. ст. 215,216 ЦК України і вважав, що оспорювана довіреність суперечить встановленим ст. 203 вказаного Кодексу умовам дійсності правочину.

Крім того вказував на ті обставини, що підпис на згаданій вище довіреності виконаний не відповідачем ОСОБА_3, а іншою особою, як і вважав підробленими підписи самого нотаріуса та перекладача, котрі посвідчували та перекладали довіреність відповідно. Вважає, що такого нотаріуса, як ОСОБА_5 взагалі не існує. Ще посилався на неправдивість перекладу оспорюваної довіреності з російської на українську мову, як і на допущені у такій довіреності помилки щодо зазначення прізвищ, імен та по-батькові учасників цього правочину.

Окремо звернув увагу на порушення, на його думку, положень ст. 244 ЦК України, за якою видачі довіреності передує укладення двостороннього договору, а такого у даному випадку не існує.

Вважає, що зазначена довіреність, котра є предметом спору, вчинена з грубим порушенням діючих норм цивільного законодавства, а, відтак, не може залишатися у законній силі.

З огляду на вказане, він був змушений звертатися у суд із даним позовом.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 вересня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання довіреності недійсною відмовлено.

Вказане рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 вересня 2016 року оскаржив позивач ОСОБА_2, подавши на нього апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене без повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вважає, що суд першої інстанції належним чином не перевірив усіх обставин справи, зокрема не надав відповідної оцінки очевидним фактам, які, на думку апелянта, свідчать про недійсність оспорюваної довіреності. Так, він просив витребувати оригінал зазначеної довіреності і призначити у справі судову лінгвістичну експертизу для встановлення правильності її перекладу з російської на українську мову і чи відповідає такий стиль перекладу самій довіреності. Вказує, що наведених процесуальних дій суд першої інстанції не вчинив.

Крім того, на думку апелянта, відповідач ОСОБА_4 не мала права вчиняти будь-яких процесуальних дій від імені відповідача ОСОБА_3 на підставі оспорюваної довіреності, в силу недійсності такої довіреності.

Ще в обґрунтування своєї апеляційної скарги посилається на ті-ж обставини, котрі були викладені ним у поданій позовній заяві на підтвердження своїх позовних вимог, у тому числі і щодо не існування нотаріуса та перекладача, які, відповідно, посвідчували та здійснювали переклад оспорюваної довіреності, на невідповідність особистих даних учасників такої угоди їх правовстановлюючим документам, на підроблення підпису довірителя тощо.

Просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Учасники судового процесу у судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомленні про час та місце розгляду справи, а тому колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи у відсутності сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки у судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вказане, фіксування судового процесу у даній справі за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі правильного встановлення існуючих правовідносин між сторонами, а доводи апеляційної скарги законності оскаржуваного рішення не спростовують. До такого висновку колегія суддів дійшла з урахуванням наступних обставин.

За приписами ч. 1 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши усі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Пленум Верховного Суду України у п.11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

Згідно із ст. ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до положень ст. ст. 11,15 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

На підставі ст. ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Обставини визнані сторонами, не підлягають доказуванню. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. ст. 57, 64 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які що мають значення для вирішення справи. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.

Судом першої інстанції встановлено, що між відповідачем ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_2 існувала домовленість щодо купівлі-продажу належної останньому на праві власності земельної ділянки, розташованої у с. Коритище Турківського району Львівської області і на підтвердження такої домовленості відповідачем ОСОБА_3 було передано позивачу ОСОБА_2 аванс у розмірі 3500 доларів США, а сам правочин повинен був бути укладеним до кінця 2012 року. Оскільки такого правочину між вказаними сторонами укладено не було, то між ними виник спір з приводу повернення згаданого вище авансу, який вирішувався Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області.

Так, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, ухваленим 21.07.2014 року у цивільній справі № 442/1419/14-ц. (провадження № 2/442/780/2014) за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, позов задоволено частково. З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнено 3500 доларів США авансу, еквівалентних за курсом НБУ станом на вказану дату 42 000,00 грн. У решті позову відмовлено. Зазначене рішення суду, після його перегляду в апеляційному та касаційному порядку, у липні 2015 року набрало законної сили.

Встановлено, що інтереси ОСОБА_3 у вказаній вище цивільній справі представляла відповідач ОСОБА_4, на підставі довіреності.

Встановлено й те, що 07.10.2013 року відповідач ОСОБА_3, який є громадянином Російської Федерації, своєю довіреністю уповноважив відповідача ОСОБА_4 представляти його інтереси та вести від його імені справи у судах усіх інстанцій з усіма правами та обов'язками, які надані процесуальним законом, а також в органах державної виконавчої служби з питань, пов'язаних з виконанням судових та інших рішень, тощо. Така довіреність була посвідчена ОСОБА_5, нотаріусом міста Москва і зареєстрована у реєстрі за № 3-3918. У свою чергу, 09.10.2013 року перекладачем ОСОБА_7 здійснено переклад вказаної довіреності з російської мови на українську, із нотаріальним посвідченням підпису останньої на такому перекладі.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 248 ЦК України підставами припинення представництва за довіреністю є: 1) закінчення строку довіреності; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3) відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; 4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність; 5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність; 6) смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків; 7) смерть особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Жодної із перелічених вище підстав для припинення представництва за наданою відповідачем ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_4 довіреністю судом не встановлено.

Колегія суддів звертає у вагу на ту обставину, що договір доручення є одностороннім правочином. Позивач ОСОБА_2 не є стороною оспорюваного правочину.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Оскаржувана довіреність у повній мірі відповідачє переліченим вище вимогам та критеріям, а відтак, не може бути визнана судом недійсною із підстав, зазначених у ст. 203 ЦК України.

Крім того, як роз'яснюється у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, обов'язковою передумовою пред'явлення вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним особою, яка не є його стороною, є порушення вчиненням такого правочину прав та законних інтересів цієї особи.

Встановлено, що довіреність, яка є предметом спору, не порушує жодних законних прав, свобод та інтересів позивача ОСОБА_2, з огляду на що посилання останнього на норми ст. ст. 203, 215-216 ЦК України, як на підставу своїх позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Така довіреність станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення у справі була чинною, не скасована, а сторонами не надано доказів про відмову представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю.

Не заслуговують на увагу і посилання апелянта на порушення положень ч. 1 ст. 244 ЦК України, за змістом якої представництво, котре ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю, так як жодних порушень наведеної норми не встановлено. Твердження ж апелянта про те, що аналіз вказаної статті, на його думку, свідчить про необхідність укладення перед видачею довіреності двостороннього договору, колегія суддів вважає трактуванням ним норми закону на власний розсуд.

Колегія суддів погоджується з висновками суду про відсутність належних та достатніх доказів на підтвердження викладених позивачем обставин щодо визнання довіреністю недійсною, у тому числі і з причин невірного перекладу.

Таких доказів позивачем не надано і суду апеляційної інстанції.

Що стосується призначення у справі судової лінгвістичної експертизи на підтвердження ймовірного неправильного перекладу, то суд обґрунтовано не проводив розгляд відповідного клопотання, в силу відмови апелянта від підтримання такого у суді першої інстанції. Крім того, наявність у справі відповідного висновку експерта жодним чином не вплинуло б на ухвалене судом рішення, оскільки встановлено, що довіреність, яка є предметом спору, не порушує жодних законних прав, свобод та інтересів позивача ОСОБА_2 і це є першочерговим у даному випадку.

Відтак, надаючи правову оцінку зібраним у справі доказам та встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, а, відтак, правомірно відмовив в задоволенні таких.

Доводи апеляційної скарги, без будь-яких доданих до неї належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі є вірними та відповідають нормам як матеріального, так і процесуального права, ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні поданих суду доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення ухвалене судом на підставі наявних у справі доказів, а висновки суду ґрунтуються на їх всебічному аналізі.

З висновками суду слід погодитись, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 вересня 2016 року відсутні.

Керуючись ст. ст. 209 ч.3, 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.