Ухвала суду № 64650451, 09.02.2017, Турківський районний суд Львівської області

Справа № 458/67/17

1-кп/458/35/2017

УХВАЛА

09 лютого 2017 року Турківський районний суд Львівської області в складі судді Строни Т.Г., за участю секретаря Яворської Ю.В., прокурора Кишки Ю.А., захисника ОСОБА_1, обвинуваченого ОСОБА_2, розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Турці Львівської області матеріали кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України,

встановив:

В підготовчому судовому засіданні адвокат ОСОБА_1 заявив клопотання про повернення обвинувального акту від 22.12.2016 року у кримінальному провадженні №12015140000000609, внесеному до ЄРДР 09.12.2015 року, щодо ОСОБА_2 за ч.2 ст.367 КК України прокурору як такого, що не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Вислухавши думку обвинуваченого ОСОБА_2, який підтримав правову позицію свого захисника, та думку прокурора Кишки Ю.А., який виступив проти задоволення клопотання адвоката, виклавши свої аргументи, суд приходить до наступного.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право в тому числі повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Пункт 2 частини 2 ст. 291 КПК України передбачає, що обвинувальний акт повинен містити анкетні відомості обвинуваченого (прізвище, імя, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство).

Однак слідчим викладено персональні дані обвинуваченого, які не передбачені законом - національність, місце праці, відомості про судимість, а також те, що він не є депутатом та адвокатом.

Питання форми та змісту обвинувального акту регулюється статтями 109, 110, 291 КПК України.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити:

- виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими,

- правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність

-та формулювання обвинувачення.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Однак слідчим в обвинувальному акті не повністю викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор та слідчий вважають встановленими, а також відсутній такий важливий елемент, як формулювання обвинувачення, не розкрито характеру дій обвинуваченого та суті злочину, у вчиненні якого Хомик М І. обвинувачується, а замість цього обвинувальний акт дублює повідомлення про підозру від 26.05.2016 року, оригінал якого адвокат надав суду.

Суд погоджується із твердженням захисника про те, що формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо. Обвинувачення має бути викладено чітко і конкретно. В ньому має бути виписана як об'єктивна так і субєктивна сторона злочину. Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі і об'єктивної сторони та кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення.

Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення та правової кваліфікації дій особи унеможливлює якісно і в повній мірі здійснення захисту від пред'явленого обвинувачення, що порушує право особи на захист, а як наслідок є підставою для скасування вироку суду.

Також суд зазначає, що в обвинувальному акті не зазначено, кому саме заподіяна діями ОСОБА_2 шкода державі, фізичній чи юридичній особі, що має значення для конкретизації обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_2

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З цих питань є відповідна практика Європейського Суду з прав людини.

Так, в рішенні від 26.06.2008 року у справі "Ващенко проти України" зазначено, що «обвинувачення» для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру.

В рішенні від 25.07.2000 року у справі «Маттоціа проти Італії" суд нагадав, що обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти

матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для

висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто

юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності"

інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної

справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані

обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння

останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є

необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні

обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід

оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. "b" ч. З ст. 6

Конвенції.

В рішенні від 09.10.2008 року у справі "Абрамян проти Росії" Європейський Суд з прав людини зазначив, що деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення. Положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо предявленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Частиною 1 ст. 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Таким чином, розгляд справи без формулювання обвинувачення, без зазначення, кому саме заподіяно злочином шкоду діями ОСОБА_2, є неможливим, а винесене рішення буде вважатись незаконним, адже відповідно до ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи виправданою або винуватою в мотивувальній частині вироку має зазначатися формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений - правова норма кваліфікації має відповідати формулюванню обвинувачення.

Також і в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.10.2012 р. № 223-1430/0/4-12 «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» вказано, що у підготовчому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам статтей 291, 292 КПК України, зокрема, якщо ці документи містять положення, що суперечать одне одному; у документах наведено недопустиму натуралізацію опису злочину; вони не підписані слідчим (крім випадків, коли прокурор склав їх самостійно) чи не затверджені прокурором; до них не долучено передбачені законом додатки.

Окрім цього, обвинувальний акт щодо ОСОБА_2 від 22.12.2016 року складено і направлено до суду вже поза межами строків досудового розслідування, тобто неуповноваженою на те законом особою.

Так, ОСОБА_2 оголошено про підозру 26.05.2016 року, а 03.06.2016 року обвинувальний акт скеровано до суду. Турківським районним судом повернуто вказаний обвинувальний акт прокурору Львівської області, і він надійшов в прокуратуру 17.11.2016 року. Лише 17.01.2017 року обвинувальний акт повторно вручено ОСОБА_2, і 18.01.2017 року він скерований до суду.

Таким чином, досудове розслідування тривало більше двох місяців, однак не продовжено прокурором.

Відповідно до п.5 ч.І ст.3 КПК України досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне провадження до ЄРДР і закінчується направленням до суду обвинувального акту.

Також частиною 4 ст.110 КПК України визначено, що обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Також слід врахувати, що після повернення обвинувального акту, адвокат має право в порядку, передбаченому ст. 220 КПК України звертатися до слідчого, прокурора із клопотанням про проведення тих або інших процесуальних дій, і слідчий, прокурор, виходячи з положень ст. 220 КПК України повинен ці клопотання задовольнити або винести вмотивовану постанову про відмову в задоволенні такого клопотання.

Також в час, коли обвинувальний акт повернутий прокурору, прокурор може прийняти рішення і про закриття кримінального провадження.

Аналіз викладених вище норм КПК України дає підстави вважати, що поки обвинувальний акт або інші процесуальні рішення, передбачені п.5 ч.1 ст.3 КПК України, не будуть направлені до суду, досудове розслідування триває.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 116 КПК України процесуальні дії мають виконуватися у встановлені цим Кодексом строки.

Строк досудового розслідування встановлениий ст. 219 КПК України і становить, в даному випадку, два місяці.

Таким чином, після повернення обвинувального акту прокурору починають діяти строки, передбачені ст. 219 КПК України.

Крім цього, в порушення ст. 290 КПК України підозрюваному ОСОБА_2 та захиснику не були відкриті матеріали кримінального провадження, що унеможливлює реалізацію захисником своїх прав та повноважень.

Відповідно ст.290 КПК України передбачає, що, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання.

Відповідно до ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ст.99 КПК України, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний обєкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Сторона кримінального провадження, потерпілий зобовязані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ.

Разом з тим, слідчим та прокурором порушено вимоги вищевказаних статтей КПК України.

Так, 17.01.2017 року прокурором надано для ознайомлення матеріали досудового розслідування в 2 томах. Однак, надано не оригінали документів, а світлокопії допитів, документів, висновків експертиз, інших доказів, які, як пояснив в судовому засіданні прокурор, містяться в матеріалах інших кримінальних проваджень.

Таким чином, слідчим та прокурором допущено порушення вимог КПК України, які дають право суду відповідно до ст.314 КПК України повернути прокурору обвинувальний акт від 22.12.2016 року у кримінальному провадженні №12015140000000609, внесеному до ЄРДР 09.12.2015 року щодо ОСОБА_2 за ч.2 ст.367 КК України, як такий, що не відповідає вимогам КПК України.

Також суд звертає увагу на невідповідність даних реєстру до обвинувального акту фактичним обставинам кримінального провадження: в пункті 36 розділу другого вказано, що дата прийняття рішення 29.05.2016 року, а фактично 26.05.2016 року, в п. 42 вказано, що обвинувальний акт складено 20.12.2016 року, а фактично 22.12.2016 року; в п. 2 розділу третього строк застосування не вказаний взагалі.

Також захисником підставно вказано на те, що в реєстрі до обвинувального акту не зазначено про таку процесуальну дію як ознайомлення його та ОСОБА_2 із матеріалами досудового розслідування на його письмове клопотання, що вважає відповідно до ст. 20 КПК України порушенням права ОСОБА_2 на захист, оскільки вважає цей документ свою заявою із відміткою на ній про ознайомлення із матеріалами досудового розслідування важливим у даному кримінальному провадженні. Також у зв'язку із цим у п. 17 розділу першого реєстру невірно зазначено про дату надання ОСОБА_2 доступу до матеріалів (додаткових матеріалів) досудового розслідування: вказано 30.05.2016 року, а фактично 17.01.2017 року.

Враховуючи наведені вище обставини провадження у їх сукупності, встановлені судом, та вимоги Закону, суд приходить до висновку про необхідність повернення обвинувального акту прокурору як такого, що не відповідає вимогам КПК України.

Керуючись ст. 6 Конвеції про захист прав людини і основоположних свобод, рішеннями Європейського Суду з прав людини: від 26.06.2008 року у справі "Ващенко проти України", від 25.07.2000 року у справі «Маттоціа проти Італії", ст. 19 Конституції України, статтями 3,20,84,99,109,110,290,291,314,337 Кримінального процесуального кодексу України, листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.10.2012 № 223-1430/0/4-12 «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», суд

ухвалив:

обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015140000000609 щодо ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України, який затверджений Прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Львівської області, ОСОБА_3, 22.12.2016 року, разом із додатками повернути Прокурору Львівської області для виконання вимог Кримінального процесуального кодексу України, викладених в даній ухвалі.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Львівської області через Турківський районний суд Львівської області протягом 7 днів із дня її оголошення.

Суддя -