Рішення № 64649760, 07.02.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №315/1009/16 Головуючий у 1 інстанції: Ярош С.О.

Провадження № 22-ц/778/584/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«07» лютого 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

секретар: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 17 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона з 28 травня 2015 року по 28 серпня 2016 року проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_4 За час спільного проживання 29 лютого 2016 року у сторін народився син ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про його народження серії І-ЖС № 303157, виданим 16 березня 2016 року виконавчим комітетом Любимівської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, батьком дитини зазначений відповідач.

Починаючи з 28 серпня 2016 року, сторони проживають окремо, спільне господарство не ведуть. Малолітня дитина проживає з нею і перебуває на її повному утриманні.

Вона не працює, перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, отримує щомісяця 860 грн. соціальної допомоги, якої не вистачає для самостійного утримання спільної із відповідачем дитини.

Відповідач працює зварювальником у СВК «Любимівський», отримує заробітну плату в сумі більше 2000 грн., допомогу в добровільному порядку не надає. Аліментів відповідач не сплачує, інших дітей не має.

На підставі зазначеного просила стягнути із відповідача ОСОБА_4 на її користь аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини із усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму дитини відповідного віку, починаючи із дня подання позовної заяви і до настання повноліття дитини, та аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частки із усіх видів його заробітку (доходу), починаючи із дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, трирічного віку, по 28 лютого 2019 року включно. Допустити негайне виконання рішення суду в межах платежу за один місяць.

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 17 листопада 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто щомісячно з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/4 частини всіх доходів відповідача, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 13.10.2016 року до досягнення дитиною повноліття.

Допущено негайне виконання рішення суду в межах платежу за один місяць.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір в сумі 551,20 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування норм ст.ст. 84, 91 СК України, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, сторонами не оскаржується.

За приписами п. 4 частини 1 статті 309 ЦПК України підставою для скасування рішення і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального права або процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 цим вимогам не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 до досягнення дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, трирічного віку, суд першої інстанції виходив з того, що позивач всупереч ч.2 ст.84 СК України не є дружиною відповідача, з якою проживає дитина, а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню, як такий, що не ґрунтується на встановлених обставинах.

Із вказаним висновком суду не можна погодитися з наступних підстав.

Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 2 ст. 91 СК України жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини відповідно до ч.ч. 2 - 4 ст. 84 та ст. ст. 86, 88 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.84 СК України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

Відповідно до ч.4 ст.84 СК України право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в шлюбі не перебували, проте мають спільну дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з позивачем.

ОСОБА_3 не працює, перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

ОСОБА_4 має постійну роботу, працює зварювальником в СВК «Любимівський» та отримує заробітну плату. Таким чином, він має можливість надавати матеріальну допомогу позивачу (а.с.16).

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_4 не заперечував проти задоволення позову ОСОБА_3 про стягнення аліментів на її утримання у розмірі 1/4 частки із усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 13 жовтня 2016 року і до досягнення дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, трирічного віку.

Зважаючи на те, що сторони перебували у фактичних шлюбних стосунках, відповідач має постійне місце роботи і стабільний заробіток, а позивач не працює, оскільки знаходиться у відпустці по догляду за малолітньою дитиною до досягнення нею трирічного віку, з урахуванням фактичних обставин справи колегія вважає, що ОСОБА_4 має можливість надавати матеріальну допомогу непрацюючій ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку до досягнення дитиною ОСОБА_5 трирічного віку, тобто до 28 лютого 2019 року.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що судове рішення першої інстанцій повинно бути скасовано в цій частині з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 17 листопада 2016 року у цій справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частки із усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи 13 жовтня 2016 року і до досягнення дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, трирічного віку - по 28 лютого 2019 року включно.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: