Рішення № 64648360, 08.02.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 643/17637/15-ц Головуючий суддя І інстанції Сиротников Р. Є.

Провадження № 22-ц/790/584/17 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: договірні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

08 лютого 2017 року м. Харків.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Яцини В.Б.,

Суддів: Бурлака І.В., Карімової Л.В.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених вимог, остаточно 28 серпня 2016 року просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму боргу за договором позики в розмірі 250 доларів США, що за курсом НБУ станом на 10.08.2016 року складає 6202,50 грн., заборгованість за користування грошовими коштами у розмірі 350 доларів США, що за курсом НБУ станом на 10 серпня 2016 року складає 8683,50 грн., відшкодувати за рахунок відповідача понесені судові витрати у сумі 487,20 грн. судового збору.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що 01 березня 2013 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позики, згідно до умов якого позивач передав відповідачу у власність грошові кошти в сумі 250,00 доларів США, які зобовязався повернути не пізніше 10 вересня 2013 року, зі сплатою щомісячно після вказаної дати за кожен прострочений місяць 10% від суми позики в доларах США. Однак, відповідач свої зобовязання згідно договору позики не виконав. Грошові кошти в обумовлений сторонами строк не повернув та ухиляється від добровільного виконання грошових зобовязань. За період з 10 вересня 2013 року по 10 серпня 2016 року ОСОБА_1 прострочив виплату боргу за 35 місяців. 10 % від суми позики у доларах США становить 25 доларів США. Таким чином, ОСОБА_2 має право на одержання від ОСОБА_1 процентів за договором позики за період з 10 вересня 2013 року по 10 серпня 2016 року у розмірі 35 місяців х 25 доларів США = 875 доларів США. Вказав, що відповідно до вимог ст.ст. 1150, 625 ЦК України сторони у договорі від 01 березня 2013 року передбачили відповідальність ОСОБА_1 за порушення грошового забезпечення і встановили розмір процентів щомісячно за прострочення виконання ним грошового зобовязання. Зазначив, що з урахуванням фінансового становища відповідача, необхідності лікування його матері і тривалості розгляду справи, він згоден зменшити стягнення суми за користування грошовими коштами, щоб прискорити вирішення спору шляхом перерахування плати за користування грошовими коштами не у процентах, а у розмірі 10 доларів США, як плату за щомісячне користування грошима, що за період з 10 вересня 2013 року по 10 серпня 2016 року складає в розмірі 35 міс. х 10 доларів США = 350 доларів США, за курсом НБУ станом на 10.08.20156 року 24,81 грн. за 1 долар США.

Відповідач у в судове засідання не зявився, надав свої письмові заперечення проти позову, в яких вказував, що позовні вимоги він визнає частково, та не заперечував проти стягнення з нього на користь позивача основної суми боргу та штрафних санкцій за курсом НБУ станом на день, коли він зобовязався повернути борг, 10.09.2013 року, а не на дату, заявлену остаточно у позові.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу за договором позики у розмірі 7102 грн.50 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 плату за користування грошовими коштами у розмірі 8683 грн. 50 коп.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове, яким частково задовольнити позивні вимоги ОСОБА_2, посилаючись на те, що судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав доведеними, неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказав, що суд повинний був відповідно до ст. 533 ЦК України розмір заборгованості розрахувати за курсом станом на день платежу за позикою, 10 вересня 2013 року, судом не прийнято до уваги те, що відповідно до постанови Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-771 цс15 борги в іноземній валюті не індексуються на підставі ст. 625 ЦК України, суд не взяв до уваги, що таких вимог ОСОБА_2 не заявляв і лише послався на норму ст. 625 ЦК України.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи та відповідно до ст. 303 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовольнити частково.

Судовим розглядом встановлено, що 01 березня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено письмовий договір позики, оригінал якого перебуває в матеріалах справи, згідно якого позивач передав відповідачу у власність грошові кошти в сумі еквівалентній 250,00 доларів США, що станом на момент передачі коштів становило 5690,00 грн., зі сплатою пені за кожен прострочений місяць в розмірі 10% від суми позики (10 доларів США) щомісячно, а відповідач зобовязався у строк до 10.09.2013 року повернути ці кошти позивачу.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Як вбачається з умов договору відповідач зобовязався повернути кошти у строк до 10.09.2013 року, але свого зобовязання у визначений строк не виконав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Встановлено, що станом на день розгляду справи в суді відповідач не повернув ОСОБА_2 позичені кошти та ухиляється від виконання свого обовязку по поверненню грошей.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення районного суду не в повній мірі відповідає наведеним вимогам цивільного процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, який відповідає нормам ст.ст. 1046, 1049 ЦК України, що відповідач зобовязаний повернути позивачу суму боргу, однак помилково вважав, що він дорівнює 7102,50 грн., і не взяв до уваги, що згідно до заявлених вимог та змісту договору займу (а.с. 24), відповідач взяв у борг 250 доларів США, а не суму у гривнях в еквіваленті іноземної валюти. Тому відповідно до вказаних норм цивільного права відповідач зобовязаний повернути саме 250 доларів США, які відповідно до офіційного курсу НБУ, зазначеному в уточненому позові, 24,81 грн. за 1 дол. США, станом на 10 серпня 2016 року складають: 250 х 24,81 = 6202,50 грн., як і вказав позивач у свій заяві про стягнення цієї суми.

Крім того, суд не правильно визначив правові підстави стягнення 8683,50 грн., оскільки не взяв до уваги, що відповідно до наявного у матеріалах справи договору займу від 01 березня 2013 року, вчиненого у простій письмовій формі, ОСОБА_1 взяв у борг у ОСОБА_2 250 доларів США, а не еквівалент цієї суми в гривнях, які зобовязався повернути не пізніше 10 вересня 2013 року. Відповідач зобовязався сплатити за кожний наступний місяць плюс 10 % до суми заборгованості (а.с. 24).

В доводах уточненого позову ОСОБА_2, обґрунтовуючи правові підстави для стягнення процентів послався на ст.ст. 1050, 625 ЦК України. Однак норма ст. 625 ЦК України у даному випадку не підлягає до застосуванню, оскільки стосується позадоговірної відповідальності боржника за невиконання грошового зобовязання.

У даному випадку, виходячи зі змісту договори позики, сторони домовились і про це зазначено у позовних заявах ОСОБА_2 від 29.10.2015р. і від 12.11.2015р. про нарахування пені за порушення строку повернення боргу у розмірі 10 відсотків від суми позики у доларах США (а.с. 2, 10-11).

Згідно п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 551 ЦК України визначає, що предметом неустойки може бути грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, про які позивач зазначив у підставах свого позову (ч. 3 ст. 551 ЦК України).

Статтею549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Оскільки вищевказаним договором позики сторони обумовити сплату процентів порушенням зобовязання вчасно повернути борг, тому у даному випадку підлягали до застосуванню вказані норми матеріального права стосовно пені, а не процентів. При цьому окремих вимог, які не ґрунтуються на умовах договору, про застосування відповідальності за порушення грошового зобовязання, позивач не заявляв, то у суду не було й підстав для застосування норми ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду України від по цивільній справі № 6-79цс14 при застосування вказаної норми ст. 533 ЦК України в аналогічній справі про стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті, - незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобовязання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобовязання і фактичного його виконання є національна валюта України гривня. Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобовязання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.

Оскільки у даному випадку грошове зобовязання відповідно до договору виникло у доларах США, то згідно ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобовязання виконується у гривнях за офіційним курсом на день платежу, зазначеному позивачем у остаточному позові, тобто станом на 10 серпня 2016 року, який згідно до наявної в матеріалах справи довідки (а.с. 79) дорівнює 24,81 грн. за 1 дол. США, а не на день повернення позики за договором, 10 вересня 2013 року, оскільки в той день відповідач цей платіж фактично не здійснив і прострочив своє зобовязання.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повністю зясував підстави заявленого позову і обставини, що мають значення для справи, помилився із застосуванням норм матеріального права, тому відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України колегія суддів скасовує рішення і ухвалює нове рішення про задоволення позову, з інших правових підстав.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 315, 319, 323-325, 327 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2016 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики на суму 250 доларів США, що станом на 10 серпня 2016 року складає 6202 (шість тисяч двісті дві) гривні 50 коп., 8683 (вісім тисяч шістсот вісімдесят три) гривні 50 коп. пені, а також - 487 грн. 20 коп. в порядку відшкодування судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя

Судді колегії