Ухвала суду № 64648123, 09.02.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 638/14405/16-ц. Головуючий 1 інст.: - Наумова С.М.

Провадження № 22-ц/790/993/17. Суддя-доповідач: - Кокоша В.В.

Категорія: договірні.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

9 лютого 2017 року. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді: - Кокоші В.В.,

суддів: - Кіпенка І.С., Кружиліної О.А.,

за участю секретаря : - Єрьоменко О.В.,

заслухавши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 - про стягнення боргу за договорами позики,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2016 року ОСОБА_6 звернувся в суд із вказаним позовом, який уточнив у листопаді 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 28 березня 2003 року ОСОБА_7 взяла в нього в борг 10000 доларів США, які зобов'язалась повернути у березні 2004 року, про що видала йому розписку.

10 серпня 2003 року він та ОСОБА_7 уклали договір №2, згідно з яким він надав ОСОБА_7 кредит в розмірі 10000 доларів США на строк 12 місяців, зі сплатою відсотків за користування грошима в розмірі 5 % від суми боргу щомісячно.

21 серпня 2003 року він та ОСОБА_7 на звороті договору №2 від 10 серпня 2003 року узгодили, що крім боргу зазначеного в договорі №2, ОСОБА_7 визнає залишок боргу в розмірі 1000 доларів США.

5 грудня 2003 року ОСОБА_7 взяла в нього в борг 5000 доларів, які зобов'язалась повернути до 1 січня 2004 року, про що видала йому розписку.

27 березня 2004 року ОСОБА_7 передала йому у якості процентів за користування грошовими коштами за договором №2 від 10 серпня 2013 року 2320 доларів США.

У визначені договорами позики строки ОСОБА_7 борги йому не повернула, проценти за користування грошима в повному обсязі не сплатила, що спонукає його звернутись з позовом в суд.

Посилаючись на вказані обставини та ст. ст. 533, 625, 1047-1048, 1050 ЦК України, ОСОБА_6 просив суд стягнути з ОСОБА_7 на його користь заборгованість за договором №2 від 10 серпня 2008 року в розмірі 257800 грн., 5 % річних в розмірі 1881940 грн., 3% річних в розмірі 92 808 грн.; заборгованість по розписці від 28 березня 2003 року в розмірі 257800 грн., 5 % річних в розмірі 2101070 грн., 3% річних в розмірі 103614 грн.; заборгованість по розписці від 5 грудня 2003 року в розмірі 128900 грн., 5 % річних в розмірі 992530 грн., 3% річних в розмірі 48947 грн.; заборгованість по розписці від 21 серпня 2008 року в розмірі 25780 грн., 5 % річних в розмірі 203662 грн., 3% річних в розмірі 10044 грн., а всього 6062532 грн.; судові витрати в розмірі 6890 грн.

Відповідач ОСОБА_7, в особі свого представника ОСОБА_8, позов не визнала.

При цьому посилалась на те, що вона своєчасно повернула позивачу позику та за давністю часу втратила розписки позивача про повернення боргу.

Просила суд застосувати позовну давність до заявлених позивачем вимог.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення з позовом в суд за захистом свого порушеного права.

Такий висновок суду відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема договорів та інших правочинів ( ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що 28 березня 2003 року ОСОБА_7 взяла в борг у ОСОБА_6 10000 доларів США, які зобов'язалась повернути у березні 2004 року, про що видала йому відповідну розписку ( а. с. 43).

10 серпня 2003 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 уклали договір №2, згідно з яким останній надав в борг ОСОБА_7 10000 доларів США на строк 12 місяців, зі сплатою процентів за користування грошовими коштами в розмірі 5 % від суми боргу щомісячно (а. с.41).

5 грудня 2003 року ОСОБА_7 взяла в борг у ОСОБА_6 5000 доларів, які зобов'язалась повернути до 1 січня 2004 року, про що видала йому відповідну розписку (а. с.42).

Доказів того, що ОСОБА_7 у встановлені договорами позики строки повернула ОСОБА_6 грошовий борг, відповідачем та її представником ОСОБА_8 до суду першої та апеляційної інстанції не надано.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Судовим розглядом встановлено, що строк повернення грошового боргу за договором позики від 28 березня 2003 року сплинув 1 квітня 2004 року.

Строк повернення грошового боргу за договором №2 від 10 серпня 2003 року сплинув 11 серпня 2004 року.

Строк повернення грошового боргу за договором позики від 5 грудня 2003 року сплинув 1 січня 2004 року.

З позовом в суд до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договорами позики позивач ОСОБА_6 звернувся 6 вересня 2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що позивач пропустив строк позовної давності на звернення з позовом до суду за захистом свого порушеного права та правомірно відмовив йому у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договорами позики за спливом строку позовної давності.

Вирішуючи спір, суд з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані ними докази, дав їм належну оцінку та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 про те, що договір позики №2 від 10 серпня 2003 року є чинним по теперішній час, оскільки у п. 6.2 цього договору визначено, що він припиняється після завершення взаєморозрахунків, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів.

Пунктом 2.4 вказаного договору сторонами передбачено, що сума боргу (кредиту) повертається одночасно, в повному обсязі, через 12 місяців з дня підписання цього договору.

Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_6, не є суттєвими та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2016 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді: