Рішення № 64646898, 09.02.2017, Покровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 189/2296/15-ц

2/189/12/17

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.02.2017 року Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Лукінова К.С.

при секретарі - Копиця С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Покровське цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про захист прав споживача шляхом визнання кредитного договору та додаткової угоди - недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" 25.09.2015 року (згідно поштового конверту) звернулось до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

При розгляді справи позивач неодноразово уточнював та змінював позовні вимоги та в остаточній редакції від 15.09.2016 року, що надійшли до суду 19.09.2016 року просив: стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість у розмірі 51905,75 Доларів США, яка складається з наступного: 29141,54 Долари США - заборгованість за кредитом; 2223,69 Доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 488,78 Доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 251,97 Долар США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 17316,79 Доларів США - штрафи згідно п.2 додаткової угоди; а також штрафи відповідно до Договору: 11,84 Доларів США - штраф (фіксована частина); 2471,14 Доларів США - штраф (процентна складова), що за курсом 21,12 відповідно до службового розпорядження НБУ від 03.08.2015 року складає 1096249,44 грн. за кредитним договором № DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року. В обґрунтування поданих позовних вимог позивач ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" послався на те, що ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 08.05.2008 року уклали кредитний договір DNOWGA00000005. Згідно договору ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 23271,46 Доларів США на термін до 08.05.2018 року, а ОСОБА_1 зобов'язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. 06.11.2012 року було укладено Додаткову угоду № 1 до кредитного договору № DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року. Сума заборгованості, що виникла у період з дати надання Позичальнику кредиту до дати підписання Додаткової угоди було зменшено на 17316,79 Доларів США, а саме: відсотки у розмірі 0,00 Доларів США, комісія у розмірі 0,00 Доларів США, пеня у розмірі 17316,79 Доларів США. Згідно зі ст.. 212, 651 ЦК України у разі порушення Позичальником будь-якого з зобов'язань, передбачених в Графіку погашення кредиту (Додаток 1 до Додаткової угоди) понад 31 день Позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 17316,79 Доларів США. Згідно додаткової угоди ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит в розмірі 35328,17 Доларів США на термін до 10.05.2023 року, а ОСОБА_1 зобов'язалась повернути кредит та сплатити відсотки у розмірі 15% річних за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати ОСОБА_1 повинна надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. Згідно договору у випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, ОСОБА_1 сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Відповідно до ст.. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. В порушення умов кредитного договору, а також ст..ст. 509,526, 1054 ЦК України, відповідачка ОСОБА_1 свої зобов'язання не виконала, а саме не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та строки. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачкою ОСОБА_1 зобов'язань щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. В зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідачка ОСОБА_1 станом на 03.08.2015 року має заборгованість - 51905,75 Доларів США, яка складається з наступного: 29141,54 Долари США - заборгованість за кредитом; 2223,69 Доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 488,78 Доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 251,97 Долар США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 17316,79 Доларів США - штрафи згідно п.2 додаткової угоди; а також штрафи відповідно до Договору: 11,84 Доларів США - штраф (фіксована частина); 2471,14 Доларів США - штраф (процентна складова). В забезпечення виконання зобов'язання за Договором № DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року та фізичними особами було укладено: договір поруки з поручителем ОСОБА_2 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1; договором поруки з поручителем ОСОБА_3 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_1 Відповідно до вимог ст..ст. 610, 554 ЦК України, боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники. Відповідно до умов Договору поруки, а саме п. 5, позивачем було направлено на адресу відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов'язань за договором № DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року. Згідно з п. 6 договору поруки, поручитель зобов'язаний виконати зобов'язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора протягом 5 календарних днів з моменту її отримання. Вимога, що була пред'явлена до поручителів щодо виконання забезпеченого зобов'язання - залишена без задоволення. Спираючись на вимоги ст..ст. 525, 526, 530 ЦК України просили позовні вимоги задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, а також представник відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 до суду письмових заперечень проти позову не надали.

10.05.2016 року ОСОБА_1 звернулась до Покровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" про захист прав споживача шляхом визнання кредитного договору недійсним.

Ухвалою Покровського районного суду Дніпропетровської області від 18.05.2016 року провадження за позовною заявою ОСОБА_1 було відкрито та об'єднано в одне провадження з цивільною справою за позовом ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

При розгляді справи позивачка ОСОБА_1 за зустрічним позовом неодноразово змінювала та доповнювала свої позовні вимоги та в остаточній редакції від 27.09.2016 року (згідно штампу суду) просила визнати кредитний договір № DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" - недійсним; визнати додаткову угоду № 1 від 06.11.2012 року до кредитного договору № DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року укладену між ОСОБА_1 та ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" - недійсною. В обґрунтування поданого позову, позивачка ОСОБА_1 вказала на те, що 08.05.2008 року між нею - ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приват Банк» було укладено кредитний договір №DNOWGA00000005. За умовами вказаного договору банк зобов'язувався надати ОСОБА_1 суму кредиту в розмірі 23271,46 доларів США на наступні цілі: 20000 доларів США на споживчі цілі, у розмірі 600 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 142,86 доларів США - страхування майна, 100 доларів США - особисте страхування, а також у розмірі 2428,60 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п.2.1.3., 2.2.7. цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.7.2. даного договору. Строк повернення кредиту, відсотків і винагороди, крім умов договору, регламентувався графіком погашення кредиту. За змістом п. 6.1. договору останній вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє в обсязі виданих позичальникові коштів до повного виконання сторонами зобов'язань за договором. Відповідно до п. 8.1. договору кредит надавався ОСОБА_1 для споживчих цілей. Пунктом 2.2.7. договору передбачено, що позичальник надає банку належним чином оформлені, згідно п.8.3. цього договору, договори іпотеки, який передбачає видачу заставної, поруки і т.ін. для забезпечення виконання зобов'язання за цим договором, договір страхування заставного майна і договір особистого страхування позичальника.Позивачка ОСОБА_1 кредитний договір №DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року, укладений між нею та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приват Банк» вважає - незаконним та таким, що суперечить нормам законодавства України, виходячи з наступних обставин. Правовідносини, які виникли між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем - Публічним акціонерним товариством «Приват Банк» регулюються зокрема Конституцією України, ч.1 ст.203, ст.215 Цивільного кодексу України; ст.ст.11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів»; Постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10.05.2007 № 168, а також іншими нормативно-правовими актами. Так, відповідно до ч.3 ст.42 Конституції України - держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно ч. 4 в кредитному договорі повинно зазначатися - сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством. Порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту регулюється Постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10.05.2007 № 168 (далі - Правила). Відповідно до п.3.5. Правил банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Пунктом 3.6. Правил встановлено, що банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Згідно п. 3.8 вищевказаних Правил у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Як передбачено п. 3.2. Правил кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Відповідно до п. 3.4. Правил банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов'язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб'єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв'язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках. У разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним (п.3.8. Правил). Враховуючи зазначені норми, позивачка вважає, що у ньому не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не має умов, які п.п. 3.2, 3.4 розділу 3 Правил, визнані обов'язковими. Також публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для ОСОБА_1, форма якого затверджена та є додатком до Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Отже, позивачка вважає, що в порушення п. 2 ч. 1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не надав ОСОБА_1 як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону. Окрім того, згідно ч.1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року №1023 (зі змінами та доповненнями), виконавець послуг не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Відповідно до ч. 2, п. 3 ч. 3 ст. 18 вказаного Закону, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Згідно з ч.ч. 5, 6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливими, таке положення може бути змінено або визнано недійсним, або договір може бути визнано недійсним в цілому. Відповідно до п.2 ч.1, п.7 ч.3, ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється нечесна підприємницька практика, яка включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною, а також забороняється, як таке, що вводить в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Так, у оспорюваному кредитному договорі №DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року, укладеному між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Приват Банк», в порушення вимог ч. 2, п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» включено умови договору, які є на думку позивачки несправедливими, тобто всупереч принципу добросовісності, їх наслідками є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, зокрема, встановлено жорсткі обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Вказані умови містяться у наступних пунктах оспорюваного кредитного договору:

-2.2.3. сплатити Банку винагороду згідно п.п.8.1. та 7.2. даного Договору;

-2.2.6. забезпечити умови для проведення Банком перевірок цільового використання кредиту, його забезпеченості й фінансового стану Позичальника;

-2.2.9. на підставі наданих Банком підтверджуючих документів відшкодувати витрати/збитки Банку….., а також сплатою послуг, які надані або будуть надані в майбутньому з метою реалізації прав Банку за даним договором, а також договорами іпотеки, поруки й т.п…….До послуг, вказаних у цьому пункті, відносяться: представництво інтересів Банку в суді й перед третіми особами й т.ін. Позичальник зобов'язується відшкодувати Банку в повному обсязі витрати на надання правової допомоги юридичних фірм, адвокатів, інших осіб (при залученні їх для представництва інтересів Банку), пов'язаних з розглядом суперечок за даним договором у судах всіх інстанцій, у т.ч. апеляційної й касаційної, а також на всіх підприємствах, організаціях всіх форм власності, в органах державної влади й управління - у строк, зазначений у письмовій вимозі Банку;

-2.2.12. надавати Банку документи, підтверджуючі його фінансовий стан або підтвердити свій фінансовий стан будь-яким іншим способом не рідше одного разу на рік;

-2.3.1. Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення договору; зміни облікової ставки НБУ; зміни розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ);

-2.3.4. на підставі фінансової інформації аналізувати кредитоспроможність Позичальника……, а також фінансового стану Позичальника;

-2.3.8. за рахунок коштів, які надаються Банку на погашення заборгованості Позичальника за цим Договором, Банк має право в першу чергу відшкодувати свої витрати/збитки, які виникли у зв'язку зі сплатою послуг, які надані або будуть надані в майбутньому з метою реалізації прав Банку по Договорах іпотеки……..До послуг, вказаних у цьому пункті, відносяться: зберігання іпотеки; послуги, пов'язані з реалізацією іпотеки; представництво інтересів Банку в суді й перед третіми особами й т.п.;

-2.3.9. будь-яким способом доводити до відома третіх осіб інформацію про заборгованість Позичальника за цим договором, а також про наявність (відсутність) і стан майна, переданого в забезпечення виконання зобов'язання, у разі порушення Позичальником будь-якого із зобов'язань за даним Договором;

-3.2. кошти, отримані від Позичальника для погашення заборгованості по кредиту, насамперед направляються для відшкодування витрат/збитків банку згідно п.п.2.2.9, 2.3.8. цього Договору, далі пеню згідно розділу 5 цього договору, далі - простроченої комісії по Кредиту, далі - простроченої винагороди, далі - прострочених відсотків, далі - простроченої заборгованості за кредитом;

-3.5. банк надає Позичальнику Кредит на цілі, відмінні від сплати страхових платежів, у межах суми, призначених для цих цілей згідно п.8.1. Договору;

-4.2. за надане право зазначене у статті 4.1. Договору Позичальник сплачує Банку винагороду за резервування ресурсів в розмірі, зазначеному у статті 8.1. Договору;

-5.3. при порушенні Позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову;

-5.5. терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років;

-6.4. при порушенні Позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову;

-7.3. всі види платежів (за винятком кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу, неустойки), що вносяться Позичальником за даним Договором є відсотками в розумінні ЦК України;

-8.2….. Позичальник доручає, без додаткового узгодження, перерахувати кредитні кошти: винагороду за надання фінансового інструменту Банку у розмірі 600 доларів США, на оплату страхових платежів у розмірі 242,86 доларів США на поточний рахунок страхової компанії «Інгосстрах».

Окрім того, у п.п.9.1. «Юридичні адреси та реквізити сторін» де міститься підпис від імені банку, не зазначено, якими документами підтверджуються повноваження ОСОБА_6 на укладання вказаного кредитного договору від імені Публічного акціонерного товариства «Приват Банк». Відповідно до ч.5 ст.19 вказаного Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики є недійсними. Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року, з наступними змінами, у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Із вищенаведеного позивачка робить висновок про те, що оспорюваний кредитний договір №DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», що свідчить про його недійсність. Крім того, 15 вересня 2016 року позивачем - Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приват Банк» (ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») до Покровського районного суду Дніпропетровської області подано уточнену позовну заяву до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. За даною уточненою позовною заявою позивач посилається як на одну із підстав своїх позовних вимог ту обставину, що між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приват Банк» та ОСОБА_1 06.11.2012 року було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору № DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року, відповідно до якої сума заборгованості, що виникла у період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання Додаткової угоди було зменшено на 17316,79 Доларів США. Згідно вказаної додаткової угоди Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк» зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 35328,17 Доларів США на термін до 10.05.2023 року. Однак, в порушення Додаткової угоди позивачем Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приват Банк» - не було надано ОСОБА_1 кошти, обумовлені вказаною додатковою угодою. Окрім того, сама додаткова угода укладена 06.11.2012 року про надання кредитних коштів ОСОБА_1 на період з 08.05.2008 року по 10.05.2023 року, тобто про надання кредитних коштів «заднім числом», так як 08.05.2008 року позивачем за первісним позовом - Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приват Банк» - кошти у сумі 35328,17 доларів США ОСОБА_1 не надавалися. Із розрахунку заборгованості, що додано до уточненої позовної заяви вбачається, що у період з 20.07.2008 року по 08.11.2012 року за порушення строків розрахунку ОСОБА_1 було нараховано пеню на загальну суму 17316,79 Доларів США, однак з 20.11.2012 року по 25.02.2015 року - розмір пені за порушення строків розрахунку ОСОБА_1 - складала 0.00 (нуль) Доларів США. Потім, 26.02.2015 року розмір пені незрозумілим чином став 17316,79 Доларів США, і станом на 03.08.2015 року складав 17568,76 Доларів США. Таким чином, є не зрозумілим, чи було списано Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приват Банк» ОСОБА_1 пеню, і якщо дійсно її було списано, то чому з 26.02.2015 року (тобто через майже два з половиною роки) розмір пені незрозумілим чином знову став 17316,79 Доларів США. Вказані дії позивача за первісним позовом - Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» свідчать про те, що позивач намагається будь-яким чином, у том числі і всупереч вимогам закону, примусити ОСОБА_1 виплатити кошти, які вона не отримувала, у тому числі із відсотками, штрафами та пенею. Крім іншого, відповідно до абз.3 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», п.13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5 - надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється. У зв'язку із зазначеним суди повинні виходити з того, що договір, предметом якого є споживчий кредит в іноземній валюті, укладений після набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", за позовом заінтересованої особи може бути визнаний судом недійсним. Усі вищенаведені обставини в черговий раз свідчать про те, що як кредитний договір №DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року, так і Додаткова угода №1 від 06.11.2012 року до кредитного договору №DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року - суперечать вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», що свідчать про їх недійсність, і таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 доповнюються вимогами про визнання недійсною Додаткової угоди №1 від 06.11.2012 року до кредитного договору №DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року із підстав, що зазначені вище. Спираючись на ч.3 ст.42 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 18, 19, 21, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року №1023; Постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10.05.2007 № 168; п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»; Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року № 5; ст. 3, 23, 203, 209, 215, 216, 236, 509 ЦК України; ст.10, 60, 88, 110, 213-215, 224-226, 232 ЦПК України позивачка ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги.

ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" направило до суду письмові заперечення проти позову ОСОБА_1, в яких просили в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" про визнання кредитного договору та додаткової угоди недійсними - відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності. Відповідно до статей 256-257 ЦК України: Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України: Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Кредитний договір укладений між Банком та ОСОБА_1 08.05.2008р., Додаткова угода укладена 06.11.2012 року, тому строк позовної давності щодо визнанння недійсним кредитного договору та Додаткової угоди сплив 06.11.2015 року. ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом у травні 2016р., тобто із пропуском строку позовної давності. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України: Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" просили застосувати суд по спірних правовідносин строк позовної давності та відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову в повному обсязі. Банком було дотримано вимог чинного законодавства при укладенні кредитного договору. Відповідно до п. 7 постанови пленуму Верховного Суду України « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Частиною першою ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. На момент укладення кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, зокрема надання кредиту Позичальнику, кредитний договір укладено з дотриманням положень законодавства. ОСОБА_1 не додала до позову жодного доказу, що під час укладання кредитного договору вона не мала можливості прочитати даний договір та детально ознайомитися зі всіма умовами, навпаки, Позичальниця протягом тривалого періоду часу належним чином виконувала зобов'язання, що свідчить про згоду ОСОБА_1 зі всіма умовами кредитного договору. Банком на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів» надано всю необхідну інформацію про умови кредитування в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Перед укладенням Договору ОСОБА_1 підписала Довідку про загальну вартість кредиту, яка містить відомості щодо всіх витрати по кредиту (копія міститься в матеріалах справи). А також, при укладенні договору Позичальник підписала Графік погашення заборгованості (копія міститься в матеріалах справи). Таким чином, кредитний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним. Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Разом з тим, належних та допустимих доказів порушення зі сторони Банку положень ст. 203 ЦК України ОСОБА_1 не додала до позовної заяви. Отже, правові підстави для визнання кредитного договору недійсним відповідно до положень ст.203 ЦК України відсутні. Стосовно твердження ОСОБА_1 про введення її в оману. ОСОБА_1 посилається на введення в оману під час укладання договору не надаючи доказів про те, що саме не було до неї доведене, чим сам вводить суд у оману. Тут слід зауважити, що в договорі прописана валюта кредитування, відсоткова ставка, винагороди, розмір платежу, відповідальність, права та обов'язки сторін договору та багато іншого. Тобто, ознайомившись з умовами кредитування до підписання договору, звіривши їх із положеннями договору, Позичальник отримав повну інформацію про умови кредитування та й власноруч підписав кредитний договір. Висновок: застосування ОСОБА_1 положень про введення в оману Закону України «Про захист прав споживачів» є неприйнятним. Окрім того, відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. У відповідності до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06. 11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 229 ЦК України, необхідно встановити, що омана стосувалася природи правочину, прав та обв"язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Однак введення в оману щодо мотивів правочину не дає стороні права для застосування до сторони, яка застосовувала обман, правових наслідків, передбачених ст..230 ЦК України. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Будь-яких дій щодо введення ОСОБА_1 в оману при укладенні кредитного договору ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", як сторона договору, не вчиняв. Позичальник добровільно уклала кредитний договір, будь яких підтверджень в обмеженні її можливості прочитати договір в момент підписання, вона не вказала. Стосовно валютних ризиків. ОСОБА_1 не враховано, що валютні коливання суттєво вплинули не тільки на його майнові інтереси, як сторони кредитного договору, а і на майнові інтереси Банку, як сторони даного кредитного договору, оскільки Банк так само, як і належить здійснити Відповідачеві, виконав своє зобов'язання за кредитним договором, тобто надав кредит Позичальнику, в валюті договору - долар США. При цьому валютні коливання, на які посилається ОСОБА_1 явно спричинені не подорожчанням самого долару США, а подешевшанням (зниженням купівельної спроможності) української гривні в цілому і, відповідно, по відношенню до долару США. Тому збитки банку в разі невиконання Позичальником своїх зобов'язань з повернення кредиту тим більше зростають в гривневому еквіваленті. У зв'язку з цим банк в разі валютних коливань несе такі ж самі ризики зміни обставин, що і позичальник, що виключає наявність умови визначеної п. 4 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України. У зв'язку з цим виконання своїх зобов'язань за кредитним договором тягне для Позичальника витрати абсолютно рівні сумі збитків для Банку в разі невиконання ОСОБА_1 своїх кредитних зобов'язань. Тому співвідношення майнових інтересів сторін кредитного договору фактично не змінилось у зв'язку з зазначеними Позичальником валютними коливаннями, що виключає наявність умови визначеної п. 3 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України. Цивільним кодексом України встановлено принцип свободи договору (ст.ст.6, 627 ЦК України), відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Так само вільно діяла і ОСОБА_1 при укладенні кредитного договору про визнання недійсним якого зараз він просить суд, чітко усвідомлюючи в момент укладення цього договору, що укладаючи його в валюті - долар США - вона несе ризик того, що його зобов'язання в гривневому еквіваленті можуть суттєво зрости в разі валютних коливань, які і до укладення цього договору не раз траплялись. При цьому Позичальник цілком усвідомлював, що саме у зв'язку з тим, що є ризик зростання курсу долару США по відношенню до української гривні, розмір процентів в разі укладення кредитного договору в валюті долар США буде суттєво меншим, аніж в разі укладення аналогічного договору з банком в українській гривні. Так розмір процентів за спірним договором склав 15,00 % річних, що є досить помірним розміром процентів за кредитом в Україні. Тому ОСОБА_1 не могла не усвідомлювати наявності імовірності валютних коливань в майбутньому, які б призвели до збільшення розміру його кредитних зобов'язань в гривневому еквіваленті. А тому це виключає наявність умови визначеної п. 1 частини 2 статті 652 Цивільного кодексу України, оскільки при укладенні договору сторони виходили саме з імовірної можливості настання таких змін. Таким чином, твердження Позичальника щодо неповідомлення Банком про можливі валютні ризики, є необгрунтованими та не відповідають дійсності. Стосовно зазначення, що умови договору є несправедливими та посилання на дисбаланс прав сторін. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Приписами ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. В силу ч. 1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони погодили положення кредитного договору в тих межах, які сторони бажали викласти у самому договорі. При цьому, цивільним законодавством передбачено, що норми договору, не можуть звужувати права сторони договору, передбачені нормами законодавства, в тому числі й нормами про припинення та зміну договору. Звинувачення що положення договору є несправедлими є безпідставними, адже сторони досягли згоди щодо всіх умов, що засвідчили власними підписами. Доказів, що ОСОБА_1 не мала можливості прочитати договір перед його укладенням Позичальник до суду не надала. Неможливо говорити про несправедливість умов договору, коли не надано доказів примушування позичальника до укладання саме вказаного кредитного договору. Щодо посилання ОСОБА_1 на нечесну підприємницьку діяльність. Враховуючи попередні пункти спростування тез ОСОБА_1 про «численні порушення» норм права при укладанні кредитного договору, вважаємо що на них побудовані натяки позичальника на нечесну підприємницьку діяльність також є неаргументованими. Так, раніше доведено, що при укладанні договору: боржника не примушували до укладання договору; боржник міг обрати будь-яку фінансову установу для кредитування; відсутнє введення позичальника в оману; кредит виданий належним чином; немає дисбалансу прав сторін договору; положення договору справедливі; відсутні інші порушення законодавства про захист прав споживачів, а тому немає будь-якого підґрунтя для визначення фінансової діяльності банку «нечесною». Застосування Позичальником положень ст. 19 «Про захист прав споживачів» є неаргументованим й таким, що черговий раз спрямоване на введення суду у оману. Стосовно видачі кредиту в іноземній валюті. Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №1593 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютні операції визначені як наступні: операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням,переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Згідно чинного законодавства операцією банку, зокрема, є дія або подія, внаслідок якої відбуваються зміни у фінансовому стані банку та яка відображається за балансовими або позабалансовими рахунками банку. Договором відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України визначається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Аналіз зазначених дефініцій дозволяє зробити висновок про те, що договір, в тому числі кредитний, не є операцією, а є лише підставою для її здійснення. Таким чином визнання Договорів недійсними неможливе з підстав недодержання порядку вчинення валютних операцій, оскільки визнання недійсною операції з надання валютних цінностей не може мати наслідком визнання недійсним кредитного договору, як того вимагає ОСОБА_1. Додатково слід звернути увагу на те, що аналіз чинного законодавства, результатом якого був висновок про те, що операції з надання коштів за кредитним договором, а також погашення кредитної заборгованості у іноземній валюті потребують індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, є хибним з наступних причин. За кредитним договором відповідно до статті 1054 Цивільного Кодексу України (далі ДК України) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно статті 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню, та іноземну валюту. Відповідно до ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, у кредит можуть бути надані згідно Цивільного Кодексу України як грошові одиниці України гривні, так і іноземна валюта, що виступатиме предметом зобов'язання. Нормативно-правовим актом, що має силу Закону та установлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. № 1593 (далі Декрет). Під валютними операціями згідно статті 1 Декрету розуміються, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності. Отже, Декрет виокремлює операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності. Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Згідно частини 4 статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави." Диспозиція норми підпункту "в" частини 4 статті 5 Декрету передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме "якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі". Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної іцензії. Відповідно до листа Національного банку України від 29.05.2001 р. N 28313/ 2178 на сьогоднішній момент вимоги або які-небудь обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або надаваних резидентами України, чинним законодавством не встановлене, тому здійснення резидентами операцій по одержанню або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України. Вказаний лист не є нормативним актом, але на підставі нього належить встановити відповідні юридичні факти: про відсутність регулювання законодавством України меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами. Відповідно до статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Отже, здійснювані на даний час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будьяких сумах та на будь-який строк відповідно до підпункту "в" частини 4 статті 5 Декрету не вимагають отримання індивідуальної ліцензії Національного банку. Разом з цим, слід зауважити, що обраний ОСОБА_1 засіб захисту свого права через визнання кредитного договору недійсним з підстав видачі кредиту в іноземній валюті з мотивацією, що в цьому випадку валютна операція підлягає індивідуальному ліцензуванню Національним банком відповідно до Декрету, виходить за межі визначених цивільним законодавством підстав визнання договору недійсним. Оскільки серед переліку документів, що були б потрібні для отримання індивідуальної ліцензіі має бути підписаний сторонами договір, виражений в іноземній валюті. Зазначене підтверджується, зокрема, положеннями: пп. "б" п. 2.1 глави 2 Положення про порядок видачі резидентам індивідуальніх ліцензій Національного банку України на переказування іноземної валюти за межі України з метою оплати валютних цінностей, затверджене постановою Правління Національного банку України від 29.01.2003 року № 36: для отримання ліцензії подається "оригінал або засвідчену копію договору (угоди) про купівлю-продаж цінних паперів"; абзац 6 п.2.1 глави 2 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 р. 483: "...заявник має подати Національному банку такі документи: ...оригінали або копії документів, на підставі яких виникли зобов'язання в іноземній валюті (договори, листи, рахунки, клопотання відповідного центрального органу виконавчої влади України або відповідного державного органу іноземної держави тощо)." Отже, Декрет передбачає режим індивідуального ліцензування щодо конкретної валютної операції, та не пов'язує чинність цивільно-правового договору, на підставі якого проведено валютну операцію з дійсністю такого договору, оскільки діюче законодавство не містить прямих заборон щодо неможливості укладення кредитного договору між банком та клієнтом в іноземній валюті. Поряд із зазначеним необхідно звернути увагу, що колегією суддів судової палати суду цивільних справах Верховного Суду України у своєму рішенні від 01.12.2010 року у справі 650418св10, зроблено висновок, що відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку. У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України. Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те, що така операція не є тією операцію, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов'язання, предметом яких є валютні цінності, надані в кредит. Погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності як наводилось вище відрізняються Декретом від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у частині 4 статті 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. З наведеного вбачається, що в момент вчинення правочину, тобто в момент укладення кредитного договору, жодних порушень порядку здійснення операцій з валютними цінностями допущено не було. Стосовно повноважень ОСОБА_6 на підписання кредитного договору. Згідно довіреності від 23.09.2005р. № 4774 ОСОБА_6 уповноважується укладати кредитні договори, договори на придбання майна, майнових прав, інші договори (угоди), що пов'язані з розміщенням коштів, за якими ПриватБанк приймає зобов'язання, договори (угоди) про надання банківських гарантій та видавати банківські гарантії в межах встановлених лімітів повноважень.. Довіреність додається. Таким чином, кредитний договір від імені Банку підписаний повноважним представником. Стосовно видачі коштів за додатковою угодою. Згідно до абз. 1 Додаткової угоди № 1 від 06.11.2012р. до кредитного договору від 08.05.2008р. ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" дійшли згоди внести зміни в кредитний договір від 08.05.2008р.: суму заборгованості, що виникла в період з дати надання Позичальнику кредиту до дати підписання цієї Додаткової угоди зменшити на 17316,79 долл. США, а саме: відсотки у розмірі 0 долл. США, комісія у розмірі 0 долл. США, пеня у розмірі 17316,79 долл. США. Згідно зі ст.ст. 212, 651 ЦКУ у разі порушення Позичальником будь-якого з зобов'язань, передбачених в Графіку погашення кредиту (Додаток 1 до цієї Додаткової угоди) понад 31 день позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 17316,79 долл. США. Викласти пункт 8.1 Договору в наступній редакції: 8.1. Банк зобов'язується надати "Позичальникові" кредитні кошти на строк з 08-05- 2008 р. по 10-05-2023 р. включно, у вигляді поновлюваної лінії (далі - «Кредит») у розмірі 35328,17 долл. США на наступні цілі: придбання нерухомості, а також у розмірі 14485,31 долл. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 12.1 даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагорода за надання фінансового Інструменту у розмірі суми 3,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2. даного Договору. Періодом сплати вважати період з "20" по "25" число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: Щомісяця в Період сплати Позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 587,24 долл. США для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. Погашення кредиту провадиться в строки відповідно до Графіка погашення кредиту (Додаток № 1). Додаток 1 (Графік погашення кредиту) викласти в новій редакції, який є невід'ємною частиною цієї Додаткової угоди. Підписання цієї додаткової угоди не є рішенням Банку про анулювання заборгованості Позичальника. Таким чином, згідно до положень Додаткової угоди № 1 сторони домовилися не про нову видачу кредитних коштів Позичальнику, а про викладення п. 8.1 кредитного договору в новій редакції. Більш того, згідно до п. 5 Додаткової угоди № 1 сторони зазначили, що її підписання не є рішенням Банку про анулювання заборгованості Позичальника. Отже, твердження Позичальника, що банком не було видано кредитні кошти за Додатковою угодою № 1 не заслуговують на увагу, адже додаткова угода і не передбачала видачу кредитних коштів. Стосовно нарахування неустойки. Згідно ст. ст. 526, 527, 530, 629 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Договір обов'язковий до виконання сторонами. Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі і сплата неустойки. Згідно ч.1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному обсязі, незалежно від відшкодування збитків. Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно до п. 1 Додаткової угоди № 1 сторони домовилися зменшити пеню на 17316,79 дол.США, яка і була списана Позичальнику, що підтверджується розрахунком заборгованості та про що зазначає ОСОБА_1 у своїй зустрічній позовній заяві. В той же час, згідно до п. 2 Додаткової угоди № 1 сторони домовилися, що у разі порушення Позичальником будь-якого з зобов'язань, передбачених в Графіку погашення кредиту (Додаток 1 до цієї Додаткової угоди) понад 31 день позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 17316,79 дол. США. Із розрахунку заборгованості колонка (сальдо простроченої заборгованості) вбачається, що після підписання Додаткової угоди № 1 ОСОБА_1 належним чином виконувала зобов'язання. В лютому 2015 року у Позичальника виникла прострочена заборгованість, через що ОСОБА_1 у відповідності до п. 2 Додаткової угоди № 1 було нараховано штраф та відображено в колонці "Загальний залишок пені за порушення строків розрахунків". Таким чином, нарахування неустойки було у відповідності до положень Додаткової угоди № 1. ОСОБА_1 в уточненій зустрічній позовній заяві не надала доказів на підтвердження позовних вимог. Всі твердження Позичальника грунтуються на припущеннях та не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" ГорбатенкоО.О. позовні вимоги ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості підтримав у повному обсязі, спираючись на доводи, викладені в позовній заяві. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" про визнання кредитного договору та додаткової угоди недійсними - не визнав, спираючись на доводи, викладені в письмових запереченнях проти позову. Також представник ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" суду пояснив, що суму заборгованості він просить стягнути згідно додаткової угоди № 1. ОСОБА_1 порушила умови додаткової угоди № 1 до кредитного договору та здійснила останній платіж 25.03.2015 року. Додатковий договір поруки був укладений в 2012 році, поручителем виступав ОСОБА_3 По основному зобов'язанню відповідачка припинила виплачувати заборгованість. До 26.10.2012 року була одна заборгованість по тілу кредиту та була прострочена заборгованість. Відповідачка звернулась до Банку про складення графіку погашення заборгованості. Банк пішов на зустріч ОСОБА_1 та склав додаткову угоду. ОСОБА_1 надавалася довідка про умови кредитування, в якій міститься вся інформація, стоїть підпис ОСОБА_1, що свідчить про те, що з цими умовами вона погодилась. В якості страхової компанії Банк запропонував ОСОБА_1 - СК "Інгосстрах", але позичальник вільний у виборі страхової компанії при укладенні договору страхування і Банк може погодити іншу страхову компанію. 26.10.2012 року між Банком та ОСОБА_1 була підписана додаткова угода де було збільшено тіло кредиту. Гроші їй не передавалися, а були змінені умови кредитного договору. Просив застосувати до позовних вимог ОСОБА_1 наслідки спливу строку позовної давності.

В судовому засіданні відповідачка за первісним позовом ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала, спираючись на доводи зустрічної позовної заяви, зустрічну позовну заяву підтримала, просила її задовольнити, спираючись на доводи, викладені в ній. Також ОСОБА_1 суду пояснила, що заборгованість необхідно перерахувати згідно з коливаннями курсу долара США. Кредит вона брала на 20000 доларів США, а заборгованість банк їй виставив 29000 доларів США. До лютого 2015 року платили повністю згідно встановленого графіку, а з лютого 2015 року почали сплачувати частково - за старим курсом валют. Прострочення платежів не допускали - платили декількома платежами, а з лютого 2015 року почались прострочення платежів. Крім того, вона заперечує проти позову, оскільки сума боргу непомірно велика, вважає, що Банку повернула весь борг: брала 20000 доларів США, а повернула 23000 доларів США. Додаткову угоду підписала, так як дуже зріс курс долара США і їй нічим було платити. Банк звернувся до суду з позовом, в зв'язку з чим в 2012 році вона самостійно звернулась до Банку з метою мирного врегулювання спору. Тоді справу залишили без розгляду, а між нею і Банком було підписано додаткову угоду. Курс долара зріс з 8 грн. за 1 долар США до 30 грн. за один долар США. Вони просили Банк перерахувати кредит з доларів США на гривні за старим курсом, але їй в цьому відмовили. При підписанні додаткової угоди вони погоджувалися з усіма пропозиціями Банка, останній платіж внесли в липні 2015 року, а потім не платили нічого, так як Банк звернувся до суду. Банк умовив їх взяти кредит у доларах США, хоча вони хотіли брати кредит у гривнях. На момент підписання кредитного договору в 2008 році та додаткової угоди в 2012 році їй були зрозумілі всі умови цих договорів, тільки не були зрозумілі ризики, які полягали в можливості коливання курсу валют. Весь цей час договори були у неї, у її вільному користуванні, вона не може пояснити, чому не зверталась до суду раніше з питання визнання їх недійсними. Об'єктивних перешкод в прочитанні цих договорів та в наданні їх юристу - в неї не було. Однак вона не читала договір через те, що він був дуже змістовний, а їй дуже були потрібні кошти - графік погашення заборгованості її задовольняв і на момент підписання цих договорів її все влаштовувало. Якби вона прочитала додаткову угоду в 2012 році - вона б її не підписала. Однак, станом на 2012 рік вона вважала додаткову угоду нормальною, але не дочиталася, що взяла знову в борг 35000 доларів США. На штрафні санкції вона не звертала увагу. Об'єктивних перешкод читати договір в неї не було, її не обмежували в часі та їй ніхто не заважав. Перший раз при підписанні кредитного договору вона сама допустила халатність - не прочитавши договір; другий раз при підписанні додаткової угоди - в неї не було іншого вибору. Відсоткову ставку кредиту Банк самостійно не змінював. Загальна вартість кредиту їй була зрозуміла. З первісним позовом не згодна, так як дуже великі штрафні санкції. І з цих підстав підтримує свої позовні вимоги. На момент укладення додаткової угоди заборгованість становила близько 17000 доларів США, а в самій угоді вказана сума 35000 доларів США. Перший раз вона прострочила сплату в грудні 2008 року, так як дуже зріс курс долара, і з цього часу почала сплачувати менше - по різному, в кожному місяці, і так менше платила до 2012 року до підписання додаткової угоди. Їй були зрозумілі штрафні санкції і вона особисто підписувала договори. Кредитний договір і додаткову угоду № 1 вона підписувала самостійно і свого підпису не заперечує. Договори поруки підписували ОСОБА_2 та ОСОБА_3 також власноручно, кожний за себе. Необхідності в призначенні почеркознавчої експертизи немає. Про існування додаткової угоди № 1 їй було відомо з моменту її підписання. Останній платіж не в повній сумі вона сплачувала в липні 2015 року, а останній платіж в повній сумі вона сплатила в лютому 2015 року - після цього почалася заборгованість. Вона вважає, що дізналась про порушення свого права умовами кредитного договору та додаткової угоди № 1 з того моменту, як Банк звернувся до суду із позовними вимогами, а раніше вона над цим не замислювалась. Вважає умови кредитування несправедливими до неї та такими, що порушують її права. Крім того ОСОБА_1 підтримала клопотання про поновлення строків позовної давності для її позовних вимог.

В судовому засіданні відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 суду пояснив, що позовні вимоги ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" не визнає в повному обсязі, посилаючись на те, що брали кредит в доларах США, і він сам займався платежами по цьому кредиту. На даний час заплатили близько 170000 грн., платили регулярно, поки курс долара не зріс з 8 грн. до 16,50 грн. за 1 долар США. Звернулися до Банку за реструктуризацією боргу в 2012 році та підписали додаткову угоду, де він виступав поручителем. Коли курс долара США став 30 грн. за 1 долар США - не змогли платити зовсім.

Представник відповідачки за первісним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_9 в судовому засіданні позовні вимоги ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" про стягнення заборгованості не визнав в повному обсязі, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договорів недійсними - підтримав, спираючись на доводи викладених позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" про визнання кредитного договору та додаткової угоди - недійсними. При цьому подав клопотання про поновлення строків звернення до суду із зустрічним позовом. До того ж, просив застосувати до позовних вимог ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" строки позовної давності, так як вважає їх пропущеними та такими, що поновленню не підлягають.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином, направив до суду свого представника ОСОБА_1, яка має повноваження діяти від його імені в суді, згідно довіреності.

При подальшому розгляді справи відповідач за первісним позовом ОСОБА_3, після надання пояснень, в судові засідання не з'являвся, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, уповноважив ОСОБА_1 діяти від його імені в судових засіданнях, згідно довіреності.

Після надання пояснень, представник ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" в судові засідання свого представника не направили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, направили заяву про розгляд справи в їх відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягали.

Суд, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи та подані сторонами доводи та докази в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про захист прав споживача шляхом визнання кредитного договору та додаткової угоди недійсними - задоволенню не підлягають в повному обсязі, виходячи з наступного.

Матеріалами справи встановлене наступне:

Згідно копії кредитного договору № DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року, укладеного між відкритим акціонерним товариством "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1, банк надає позичальнику грошові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу у сумі 23271,46 доларів США в порядку і на умовах, визначених цим договором, на наступні цілі: у розмірі 20000 доларіва США на споживчі цілі, у розмірі 600 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 142,86 доларів США - страхування майна, 100 доларів США - особисте страхування, а також у розмірі 2428,60 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору. Кредитні кошти надаються строком з 08.05.2008 року по 08.05.2018 року. За користування кредитними коштами встановлюється плата у вигляді відсотків в розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 7.2 даного Договору що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими Позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими Банком на останній термін сплати. Сплата винагороди здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати. Періодом сплати вважати період з 20 по 25 число кожного місяця. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 393,79 доларів США згідно Графіку погашення кредиту. (а.с. 14-17).

Відповідачці ОСОБА_1 на виконання вимог кредитного договору та діючого законодавства України було надано Додаток № 2 до Кредитного договору (наявний в справі в копії) - «Графік погашення кредиту", в якому детально розписано дати погашення чергових платежів, залишок кредиту і інші істотні умови погашення кредиту. Вказаний графік відповідачка ОСОБА_1 отримала та засвідчила власним підписом (а.с. 18-19).

Згідно копії Додатку № 1 до кредитного договору "Загальна вартість кредиту" в ному міститься детальний розпис загальної вартості платежів та визначення сукупної вартості Кредиту і реальної процентної ставки (Додаток № 1 до Кредитного договору), було визначено дату платежу, суму платежу за розрахунковий період, погашення основної суми кредиту, проценти за користування кредитом, у тому числі: платежі за надані супутні послуги, реальна процентна ставка, абсолютне значення подорожчання кредиту (а.с. 17 - зворот).

Згідно копії договору поруки від 18.04.2008 року, укладеного між ВАТ «КБ "ПРИВАТБАНК", ОСОБА_2 (поручитель), ОСОБА_1 (Боржник) було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель солідарно відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов'язань у повному обсязі за кредитним договором № DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року (а.с. 20).

В судовому засіданні ОСОБА_1 не оспорювався та не спростовувався факт отримання нею кредитних коштів в сумі 23271,46 доларів США.

Згідно розрахунків заборгованості за кредитним договором № DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року, ОСОБА_1 в останній раз належним чином виконала взяте на себе зобов'язання в повному обсязі, сплативши визначені умовами кредитного договору 399,31 доларів США - 26.01.2009 року, що також не було заперечено сторонами в ході розгляду справи. З 27.01.2009 року ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором виконувала неналежним чином або не виконувала взагалі, внаслідок чого станом на 26.10.2012 року за нею рахувалась заборгованість, яка складалась з наступного: поточна заборгованість за тілом кредиту 16313,38 долар США; прострочена заборгованість тіла кредиту 3278,12 доларів США; заборгованість за процентами 10546,21 доларів США; загальна сума заборгованості зі сплати пені за порушення строків розрахунків 16084,70 доларів США; залишок заборгованості за комісією 2811,62 долари США, а всього на загальну суму 49034,03 доларів США (а.с. 5-8, 134-140).

Як пояснили сторони в судовому засіданні та ці пояснення визнаються судом належними та допустимими, оскільки не спростовуються матеріалами цивільної справи, з метою мирного вирішення спору, в зв'язку з тим, що ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року.

Згідно копії додаткової угоди № 1 до кредитного договору № DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року видно, що ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 дійшли згоди внести зміни в кредитний договір № DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року: суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї Додаткової угоди зменшити на 17316,79 доларів США; у разі порушення позичальником будь-якого з зобов'язань, передбачених в графіку погашення кредиту (Додаток № 1 до цієї Додаткової угоди) понад 31 день позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 17316,79 доларів США. При цьому визначено зменшення заборгованості за відсотками до 0 доларів США, комісії - 0 доларів США. Цією ж угодою змінено кінцевий термін кредитування: до 10.05.2023 року та змінено суму кредитування: 35328,17 доларів США зі сплатою відсотків в розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 3% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, винагороди за резервування ресурсів -4,08% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення моніторингу. Періодом сплати вважати період з 20 по 25 число кожного місяця. Позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж в сумі 587,24 доларів США для погашення заборгованості. Додаток № 1 (графік погашення кредиту) викладено в новій редакції. За неналежне виконання зобов'язань позивальник повинен сплатити неустойку: в розмірі 100% від розміру неналежно сплачених відсотків за користування кредитом; в розмірі 100% від розміру неналежно сплачених винагород, передбачених Договором. Цією угодою також були визначені і інші істотні умови (а.с. 142-143,144-146).

В зв'язку з укладенням даної Додаткової угоди № 1 позовна заява ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК", що була подана в 2012 році була залишена судом без розгляду.

В зв'язку з вивченими документами, суд не приймає до уваги твердження ОСОБА_1 про те, що додаткова угода № 1 до кредитного договору № DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року на момент її укладення була несправедливою до неї, погіршувала її стан, оскільки дана додаткова угода № 1 мала на меті врегулювання спірних правовідносин між сторонами. До такого висновку суд дійшов виходячи з того, що на момент останнього нарахування Банком обов'язкових платежів за кредитним договором, ОСОБА_1 мала заборгованість в сумі 49034,03 долари США, а після укладення цієї додаткової угоди заборгованість ОСОБА_1 становила 35328,17 доларів США. Тобто сума загальної заборгованості за домовленістю між сторонами була суттєво зменшена, при цьому були зменшені до 0 доларів США заборгованість за відсотками та комісією. При цьому, у разі належного виконання взятих на себе зобов'язань, ОСОБА_1 звільнялась від сплати 17316,79 доларів США. Однак, у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань ОСОБА_1 повинна сплатити штраф.

Крім того, судом не приймаються до уваги посилання ОСОБА_1 на неотримання коштів в сумі 35328,17 доларів США після укладення додаткової угоди, оскільки ця сума є сумою заборгованості за тілом кредиту, що виникла в період з 08.05.2008 року по 06.11.2012 року. В цьому випадку фактично відбулося так зване "пере кредитування" Банком позичальника.

Згідно копії договору поруки від 06.11.2012 року, укладеного між ВАТ «КБ "ПРИВАТБАНК", ОСОБА_3 (поручитель) було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель солідарно відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов'язань у повному обсязі за кредитним договором № DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року та Додаткової угоди № 1 до кредитного договору, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в сумі 35328,17 доларів США (а.с. 21).

Як видно з вищевказаного розрахунку заборгованості за кредитним договором № DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року, після укладення додаткової угоди № 1, ОСОБА_1 знову розпочала належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання. Так, в період з 08.11.2012 року до 26.02.2015 року вносила чергові платежі за новим графіком погашення заборгованості вчасно.

Таким чином, строк позовної давності для ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" слід обраховувати саме з 25.03.2015 року - коли ОСОБА_1 внесла черговий платіж не в повному обсязі. Саме з цього часу у ПАТ "КБ ПРИВАТБАНК" виникло право вимоги, а на ОСОБА_1 було покладено обов'язок відшкодувати 17316,79 доларів США - штрафу за невиконання умов Додаткової угоди № 1.

Крім того, судом не приймаються до уваги викладені в позовній заяві ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" про визнання кредитного договору та додаткової угоди до нього недійсними твердження, як підстава для задоволення зустрічних позовних вимог, виходячи з вищевикладеного та наступних обставин. Матеріали справи містять всі необхідні банківські ліцензії на здійснення банківських операцій, в тому числі і в іноземній валюті, необхідних ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" на дату надання кредиту ОСОБА_1.

Крім того, посилання представника відповідачки за первісним позовом ОСОБА_4 на те, що валютою кредитування може бути тільки гривня також судом не приймається до уваги, оскільки кредитні правовідносини виникли між сторонами в 2008 році, а за законодавством, що діяло на той час Банки мали право видавати кредити у іноземній валюті.

Суд дійшов до висновку про необхідність задоволення первісного позову виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язань боржником.

Положеннями ст.554 ЦК України встановлено, що у випадку порушення боржником зобов'язання, яке забезпечено порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

На день розгляду справи судом заборгованість позивачу відповідачами не сплачена і підлягає стягненню з відповідачів.

Також в судовому засіданні позивачем доведено за допомогою належних та допустимих доказів факт отримання кредитних коштів саме відповідачкою ОСОБА_1, що також не було оспорено чи спростовано ОСОБА_1.

Крім того, укладенням додаткової угоди № 1 сторони фактично змінили умови кредитного договору № DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року, склали новий графік погашення кредитної заборгованості, в зв'язку з чим строки позовної давності розпочали свій відлік з дати укладення цієї додаткової угоди. Як вже зазначалося вище, з дати укладення додаткової угоди і до 26.02.2015 року відповідачка ОСОБА_1 належним чином виконувала взяті на себе зобов'язання за додатковою угодою та графіком погашення заборгованості, в зв'язку з чим право на звернення до суду ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" набуло тільки з дати першого неналежного виконання зобов'язань, взятих на себе ОСОБА_1, тобто з 25.03.2015 року - дати першого неналежного виконання зобов'язань. Крім того, додаткова угода між сторонами була укладена 06.11.2012 року. ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" звернулось до суду згідно поштового конверта 25.09.2015 року - тобто у будь-якому випадку в межах трирічного строку позовної давності.

Поручителі про застосування позовної давності в ході розгляду справи не заявляли.

Суд дійшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні зустрічного позову виходячи з вищевикладених обставин та наступного.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Так, в судовому засіданні ОСОБА_1 було роз`яснено його право заявити клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи. ОСОБА_1 відмовилась від заявлення такого клопотання та пояснила, що всі підписи відповідають підписантам та вчинені ними особисто.

Таким чином судом встановлено, що кредитний договір та решта документів підписана особисто ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2

За цих обставин судом не приймаються до уваги твердження відповідачки ОСОБА_1, викладені в поданій позовній заяві, а також її представника про те, що вона не була ознайомлена з графіком платежів, дійсною вартістю кредиту та іншими істотними умовами кредитування - оскільки всі ці документи підписані особисто ОСОБА_10 та не викликають сумнівів у суду.

Крім того, позивачем надано всі необхідні документи, що свідчать про наявність у позивача відповідних ліцензій на здійснення банківської діяльності, в тому числі валютних операцій.

Таким чином, ОСОБА_1 в ході розгляду справи не доведено жодної обставини та підстави для визнання недійсними кредитного договору та додаткової угоди до нього, а доводи, викладені в письмових запереченнях ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" суд визнає слушними, такими що заслуговують на увагу та спростовують заявлені зустрічні позовні вимоги.

Крім того, до позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "ПРИВАТБАНК" про визнання кредитного договору та додаткової угоди недійсними - слід застосувати позовну давність, виходячи з того, що загальний строк позовної давності становить три роки. Позовна давність щодо вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору починає свій перебіг з дати його підписання - 08.05.2008 року, оскільки саме з цієї дати позивачка за зустрічним позовом мала змогу дізнатися про порушення своїх прав і будь-яких перешкод в неї не було, що вона також підтвердила в судовому засіданні. Тобто закінчення строку позовної давності припадає на 08.05.2011 року. Позовна ж давність щодо позовних вимог про визнання додаткової угоди недійсною розпочинає свій перебіг з дати її підписання 06.11.2012 року і з вищевказаних обставин закінчує свій перебіг 06.11.2015 року. Позивачка звернулась до суду з цим позовом 10.05.2016 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Доказів чи доводів поважності причин пропуску позовної давності суду не надано, окрім вказівки на коливання курсу валют в Україні, що не є підставою для поновлення строку позовної давності. В зв'язку з чим клопотання про поновлення строків позовної давності задоволенню не підлягає. Вказані обставини є ще однією підставою для відмови в задоволенні зустрічного позову.

Згідно ст.88 ЦПК з відповідачів на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 526, 553, 554, 625, 629 ЦК України, ст.60, 88, 215-219 ЦПК України суд, -

вирішив :

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" солідарно заборгованість за кредитним договором № DNOWGA00000005 від 08.05.2008 року та Додаткової угоди № 1 від 06.11.2012 року - станом на 03.08.2015 року в сумі: 51905,75 Доларів США, яка складається з наступного: 29141,54 Долари США - заборгованість за кредитом; 2223,69 Доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 488,78 Доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 251,97 Долар США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 17316,79 Доларів США - штрафи згідно п.2 додаткової угоди; а також штрафи відповідно до Договору: 11,84 Доларів США - штраф (фіксована частина); 2471,14 Доларів США - штраф (процентна складова), що за курсом 21,12 відповідно до службового розпорядження НБУ від 03.08.2015 року складає 1096249,44 грн.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" судовий збір в сумі 16443,74 грн.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про захист прав споживача шляхом визнання кредитного договору та додаткової угоди недійсними - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене протягом 10 днів до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції.

Суддя: К.С. Лукінова