Ухвала суду № 64640215, 08.02.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Боймиструка С.В., суддів: Ковальчук Н.М., Гордійчук С.О.,

секретар судового засідання - Мельник С.Ю.,

з участю ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на повторне заочне рішення Рівненського міського суду від 11 серпня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

В С Т А Н О В И Л А:

Повторним заочним рішенням Рівненського міського суду від 11 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 62170 гривень 50 копійок з урахуванням витрат на правову допомогу у розмірі 3000 гривень 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 743 гривень 50 коп.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_2 покликався на його незаконність та необґрунтованість через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказував, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції, щодо того, що він отримав у позивача грошові кошти в розмірі 50 тис. грн. та 500 дол. США, згідно розписок від 09 серпня 2014 року та 18 вересня 2014 року, оскільки в матеріалах справи міститься лише одна розписка на суму 30000 грн. від 09.09.2014 року, жодних інших розписок із яких вбачалося б, що ОСОБА_2 позичив грошові кошти у ОСОБА_1 немає.

Звертав увагу на те, що в матеріалах справи взагалі відсутня розписка від 09.08.2014 року, а записи на листках із блокноту, подані позивачем в якості розписок, не містять зобов'язань із повернення коштів і отримання їх у позику у ОСОБА_1, а тому не можуть бути належними та допустимими доказами наявності боргу в ОСОБА_2 згідно договору позики.

Доводив, що судом першої інстанції не було встановлено справжньої правової природи укладеного між сторонами договору, а тому невірно стягнуто відсотки річних, інфляційні витрати та кошти за користування позикою, оскільки вони зроблені виходячи з суми боргу за договором позики в розмірі 50000 грн., що є невірним.

З цих підстав просив повторне заочне рішення Рівненського міського суду від 11 серпня 2016 року скасувати. Прийняти нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовити.

ОСОБА_2 у встановленому законом порядку, завчасно був повідомлений про час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явився, а подав клопотання про відкладення справи в зв'язку з його хворобою на підтвердження якої докази обіцяв подати в наступне судове засідання, тому причин неявки є неповажними і колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за його відсутності.

ОСОБА_1 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити. Зазначила, що Ганах її дівоче прізвище на яке ОСОБА_2 написав розписку про отримання грошей в борг.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що згідно письмової розписки від 09 вересня 2014 року відповідач отримав від позивачки позику у розмірі 30000 грн. терміном на один місяць. У визначений строк борг ОСОБА_2 не повернув, а тому було стягнуто борг станом на 09.06.2015 року який становить 59170,50 грн. та складається з 30000 грн. - сума боргу за договором позики, 16037,10 грн. - сума інфляційних збитків, 1521,37 грн. - 3% річних, 11612,03 грн. - проценти за користування коштами.

Такий висновок місцевого суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що згідно письмової розписки від 09 вересня 2014 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1. (позивачка ОСОБА_1.) позику у розмірі 30000 грн. терміном на один місяць.(а.с.8).

Згідно ст. 526, 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто,

У визначений строк всупереч вимог ст. 530, ст.1046 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України борг ОСОБА_2 не повернув, тому відповідно до ст.1048 та ст. 625 ЦК України у позикодавця виникло право на отримання процентів від суми позики, а у позичальника також обов'язок сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

З долучених відповідачем до матеріалів справи квитанцій по картці/рахунку ПАТ КБ "ПриватБанк" вбачається, що відповідач здійснив часткове погашення боргу, а саме: 01 липня 2015 року - 298грн., 02 липня 2015 року - 298грн., 07 липня 2015 року - 203грн., 14 липня 2015 року - 298грн., 25 липня 2015 року - 448грн., 26 липня 2015 року - 1497 грн., 31 липня 2015 року - 498грн., 04 серпня 2015 року - 998грн., 31 серпня 2015 року - 598грн., проте ним не було надано доказів того, що оплати здійснені на погашення саме цього боргового зобов'язання з приводу якого розглядається спір. Боржник відповідно до ч.1 ст.545 ЦК України не вимагав видачі розписки на виконання саме цього зобов'язання, а тому дані суми коштів місцевий суд обґрунтовано не врахував в рахунок зменшення суми заборгованості по позиці.

Місцевий суд обґрунтовано прийняв до уваги розрахунок боргу наведений позивачем за яким сума боргу станом на 09.06.2015 року становить 59170,50 грн. та який складається з 30000 грн. - сума боргу за договором позики, 16037,10 грн. - сума інфляційних збитків, 1521,37 грн. - 3% річних, 11612,03 грн. - проценти за користування коштами. Іншого розрахунку боржник не надав та не спростував наданий.

Відповідно до ст.79 та ст.88 ЦПК України місцевий суд правильно вирішив питання по судові витрати по справі.

За таких обставин рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, судом в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313-315, 317, 324,325 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 11 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий: С.В. Боймиструк

С.О. Гордійчук

Н.М. Ковальчук