Постанова № 64638848, 10.02.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

33/775/30/2017(м)

266/4085/16-п

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2017 року м.Маріуполь

Суддя судової палати в кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення Апеляційного суду Донецької області ОСОБА_1, при секретарі Меляник К.В., за участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову судді Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2016 року, якою

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, працюючого, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10200 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік,

ВСТАНОВИВ:

Як встановив суд, 10 вересня 2016 року, о 23 год. 50 хв. в м.Гайсин по вул.Соборній, водій ОСОБА_2, керував автомобілем «ВАЗ 21063», номерний знак 67412КВ, в стані алкогольного спяніння.

На зазначену постанову ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити йому строк на її оскарження, постанову скасувати, а провадження по справі закрити. Вказує, що він належним чином не був повідомлений про місце та час судового засідання, через що розгляд справи відбувся без його участі. Посилається на те, що дійсно в зазначені в протоколі місці та час перебував в стані алкогольного сп'яніння, однак транспортним засобом не керував, лише знаходився біля нього, де разом з іншими родичами на капоті вживав спиртне. Сам автомобіль стояв з вимкнутим двигуном, йому не належав. Протокол складений з порушеннями закону, оскільки при його складанні ніяких свідків не було, а його пояснення та родичів не взяті до уваги, надати такі пояснення до протоколу йому теж не дали. Вважає, що дані протоколу цілком сфальсифіковані.

Заслухавши апелянта ОСОБА_2 та його захисника на підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважаю що вона підлягає задоволенню за наступних підстав.

Згідно ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у звязку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.ст.245,280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і обєктивне зясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобовязаний зясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також зясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Однак дані вимоги закону судом при розгляді справи щодо ОСОБА_2 не виконані в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце та час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст.ст.277-2,278 КУпАП, повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є компетенцією виключно суду, який розглядає цю справу.

В матеріалах справи не міститься жодних відомостей про належне повідомлення ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи щодо нього, копію постанови судді він отримав лише 18 січня 2017 року, про що свідчать матеріали справи.

За таких обставин вважаю, що строк на апеляційне оскарження постанови судді Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2016 року ОСОБА_2 пропустив з поважних причин, та відповідно до вимог ч.2 ст.294 КУпАП цей строк підлягає поновленню.

З урахуванням цього слід визнати, що ОСОБА_2 був позбавлений можливості реалізувати в суді свої права, передбачені ст.268 КУпАП, якими наділена особа, що притягається до адміністративної відповідальності, й зокрема права давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою тощо, тобто фактично був позбавлений права на захист, а в решті й на справедливий суд, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин доводи апелянта в цій частині є цілком обґрунтованими, а постанова судді є незаконною та підлягає скасуванню.

З постанови суду вбачається, що суддя прийшов до висновку про порушення з боку ОСОБА_2 та наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП з огляду на дані протоколу про адміністративне правопорушення серії АП1 №910181 від 11 вересня 2016 року та висновком щодо результатів медичного огляду останнього з метою виявлення стану алкогольного спяніння від 11 вересня 2016 року.

Проте, з таким висновком суду погодитись неможливо.

Відповідно до правових позицій, викладених в п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (зі змінами та доповненнями), звернуто увагу судів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності… . При розгляді справ зазначеної категорії необхідно зясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 і 280 КпАП, у тому числі шляхом допиту свідків.

Протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.

Під час апеляційного розгляду ОСОБА_2 підтвердив обставини, зазначені ним в апеляційній скарзі, зазначив, що до вказаного в протоколі автомобілю взагалі не має відношення, при собі не мав водійського посвідчення, залишив його дома, а до родичів приїхав на потязі разом з батьком ОСОБА_4. Ці обставини підтверджуються показами останнього в якості свідка в суді апеляційної інстанції, а також наданими копіями посадочних документів.

Судом не було надано належної уваги, що в протоколі не зазначено точного та повного місця проживання свідків, засобів звязку з ними, відсутні їх підписи та письмові пояснення з приводу обставин, зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення, що дає вагомі підстави для обґрунтованого сумніву щодо існування самого факту залучення вказаних осіб в якості свідків, а доводи апелянта про це, навпаки, є переконливими, такими, що нічим не спростовані. Суд апеляційної інстанції за вказаних умов позбавлений можливості встановити легітимність таких свідків та допитати них.

За змістом правових норм, передбачених п.п.1.10, 2.9(а) Правил дорожнього руху України, ч.1 ст.130 КУпАП, до адміністративної відповідальності, зокрема, може бути притягнута особа яка керує транспортним засобом.

Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, є керування транспортними засобами особами в стані сп'яніння, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп'яніння, так само ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння, тобто факт керування транспортним засобом є безумовною та обовязковою часиною складу зазначеного правопорушення, більш того, в даному випадку взагалі має преюдиціальне значення, так як в подальшому, при доведенні стану спяніння, така особа буде притягнута до відповідальності саме за керування транспортним засобом у такому стані.

Діюче законодавство не містить чіткого визначення самого поняття керування транспортним засобом. Виходячи з загально визначеного розуміння правової природи цього поняття та його тлумачення в юридичній літературі, під управлінням транспортним засобом слід розуміти вчинення технічних дій, пов'язаних з приведенням транспортного засобу в рух, зворушенням з місця, процесом самого руху аж до зупинки, відповідно до призначення і технічних можливостей транспортного засобу.

Відповідно до правових позицій, викладених в п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (зі змінами та доповненнями), керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані спяніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.

Таким чином, слід визнати, що належних та допустимих доказів, які б обєктивно та поза межами розумного сумніву доводили той факт, що ОСОБА_2 на момент складання протоколу про адміністративне правопорушення взагалі керував транспортним засобом, тобто безпосередньо виконував функції водія, матеріали справи не містять, а тому у останнього взагалі був відсутній обовязок щодо виконання вимог, передбачених п.2.5 Правил дорожнього руху України.

Обов`язок органу (особи), яка склала протокол про адміністративне правопорушення нести тягар доказування, є складовою презумції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст.62 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, та звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.

Таким чином, слід визнати, що належних та допустимих доказів, які б обєктивно та поза межами розумного сумніву доводили той факт, що ОСОБА_2 порушив вимоги п.2.9 (а) Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, матеріали справи не містять.

Слід зазначити, що суд фактично сам й не встановив це в своєму рішенні, а лише послався на дані протоколу про адміністративне правопорушення, що є грубим порушенням зазначених вимог закону.

Враховуючи викладене, дослідивши всі докази у їх сукупності, приходжу до висновку про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у вчиненні якого його визнано винуватим ОСОБА_2, а тому доводи останнього про це у скарзі є цілком слушними.

Відповідно до вимог ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані стосовно даного правопорушення встановлюються окрім протоколу про адміністративне правопорушення поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків та іншими доказами.

Згідно ст.ст.9,245,252 КУпАП особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, яке мало місце, та що має бути встановлено судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.

Між тим, судом при розгляді справи ці вимоги закону не було виконано, свій висновок, як вбачається з оскаржуваної постанови, суд зробив лише з даних, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення, та висновку щодо результату медичного огляду, фактично не перевіривши їх, а тому висновки суду в постанові не відповідають фактичним обставинам справи.

Таким чином, суд, який розглядав справу, помилково прийшов до висновку про наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

За таких обставин, постанову місцевого суду слід скасувати, а провадження по справі закрити, відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у звязку з відсутністю в діях ОСОБА_2 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 247, 294 КУпАП України, -

ПОСТАНОВИВ:

Поновити ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову судді Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 09 грудня 2016 року, якою ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10200 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік скасувати.

Провадження по справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя судової палати у кримінальних справах

та справах про адміністративні правопорушення

Апеляційного суду Донецької області ОСОБА_1