Рішення № 64635791, 01.02.2017, Фортечний районний суд міста Кропивницького (до 25.04.2025 - Кіровський районний суд м. Кіровограда)

Справа № 404/2263/16-ц

Номер провадження 2/404/232/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2017 року Кіровський районний суд міста Кіровограда

в складі: головуючого судді Кулінка Л.Д.

за участю секретаря Муравйової С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Реєстраційної служби Кіровоградського міського Управління юстиції Кіровоградської області, про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом про визнання недійним договору дарування 19/50 частин житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями під № 61/14 по вулиці Степанова у місті Кіровограді, укладений 24.11.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та скасування його державної реєстрації (а.с. 36-38).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29.10.2012 року відповідач ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Пежо-405», державний номер НОМЕР_1 по вулиці Жовтневої революції, не вибрав безпечної швидкості, не врахував дорожню обстановку, виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з автомобілем «Тойота Кемрі», державний номер НОМЕР_2, власником якого є ОСОБА_1, внаслідок чого автомобілю останньої завдано суттєвих матеріальних збитків. Постановою суду від 26.11.2012 року, яка залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції від 17.12.2012 року, встановлено, що дана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_3, якого притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У листопаді 2012 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Під час розгляду справи, ухвалою суду від 23.11.2012 року задоволено заяву про забезпечення позову та накладено арешт на 19/50 частин житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями під № 61/14 по вулиці Степанова в місті Кіровограді, що належали на праві власності ОСОБА_3. Рішенням суду від 11.04.2012 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду від 13.06.2013 року позов ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено. Проте, вищевказане рішення суду на даний час не виконано. Натомість позивачу стало відомо, що у липня 2013 року, вже після накладення арешту судом, ОСОБА_3 відчужив спірний будинок на користь свого сина ОСОБА_2 за договором дарування від 24.11.2012 року. Разом з тим, ОСОБА_1 стверджує, що під час укладення договору дарування порушено принцип публічності, наслідком якого є недійсність такого правочину.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні 02.08.2016 року та 24.10.2016 року позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві. Позивач в судове засідання не зявилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась, судова повістка у даній справі повернуті на адресу суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 68, 102). Про дату, час та місце судового засідання, призначеного на 01.02.2017 року представник позивача ОСОБА_1 повідомлений належним чином, про що свідчить розписка про наступний розгляд справи (а.с. 124), проте в судове засідання не зявився, подав до суду заяву (вх. № 3279 від 01.02.2017 року) про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити (а.с. 140).

Відповідач ОСОБА_3 про час і місце розгляду справи повідомлявся. Копія ухвали про відкриття провадження у справі, копія позовної заяви з доданими до неї копіями документів, а також судова повістка у даній справі, повернуті на адресу суду з відміткою "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 49, 66, 91, 105). Вказана кореспонденція направлена на адресу відповідача, зазначену у позовній заяві та за якою відповідача зареєстровано за відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України в Кіровоградській області (а.с. 31). Відповідно до статті 74 Цивільного процесуального кодексу України, судові повістки надсилаються фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місяця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні 24.10.2016 року проти задоволення позовних вимог заперечив в повному обсязі та просив відмовити в їх задоволенні, оскільки вважає позовні вимоги незаконними та необґрунтованими, про що надав суду письмові заперечення (а.с. 92-94, 130-131). В обґрунтування заперечень зазначено, що позивач як на правову підставу визнання договору недійсним посилається на статтю 228 Цивільного кодексу України, яка передбачає правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок. При цьому відповідач в заперечення посилається на те, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонам правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо зниження, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Відповідач вважає, що при застосуванні вказаної норми матеріального права вина має бути у формі прямого умислу. Як мінімум особа повинна достеменно знати про наявність публічного примусу, чи обмеження і свідомо його порушити. Натомість судові рішення додані позивачем до позову свідчать про відсутність у сторін правочину наміру порушити публічний порядок. Крім того, доводи ОСОБА_1 щодо порушення принципу публічності навіть хронологічно не узгоджуються з позицією викладеною у самому позові, оскільки договір дарування укладено 24.11.2012 року, ОСОБА_3 був притягнутий до адміністративної відповідальності 26.11.2012 року, тобто на момент укладення договору ще не існувало правових підстав, які б свідчили про винуватість відповідача у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. Ухвала суду про забезпечення позову постановлена судом 23.11.2012 року. В реєстр заборон відчуження обєкт нерухомого майна реєстрація обтяження була здійснена 10.12.2012 року. Вважає, що позивачем на надано доказів, які б свідчили про вину сторін в порушенні принципу публічності під час укладення оспорюваного договору дарування.. Крім того, під час укладення договору дарування, його сторони не були обізнані з наявністю обтяження, в даному випадку не повідомлені про постановлення ухвали Кіровського районного суду міста Кіровограда від 23.11.2012 року. Таким чином, в задоволенні позову просить відмовити в звязку з його недоведеністю та необґрунтованістю. В судове засідання, призначене на 01.02.2017 року відповідач ОСОБА_2 не зявився, представник останнього подав до суду заяву (вх. № 2581 від 25.01.2017 року) про розгляд справи без його участі, в задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі (а.с. 130-131).

Представник відповідача, Реєстраційної служби Кіровоградського міського Управління юстиції Кіровоградської області в судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 48, 62, 75, 87, 101). Причини неявки суду не повідомив, заяв та заперечень не подавав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2, оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, суд встановив таке.

За змістом положень статей 3, 4 та 11 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні інтереси у спосіб, визначений законам України. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 29.10.2012 року в місті Кіровограді по вулиці Жовтневої революції, керуючи автомобілем Пежо. Державний номер НОМЕР_1, біля магазину «Хвилинка», не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, порушив дорожню розмітку 1.3., виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем Тойота Камрі, державний номер НОМЕР_2, який рухався в зустрічному напрямку прямо. Після зіткнення автомобіль Тойота Камрі, державний номер НОМЕР_2 розвернуло та відбулося її зіткнення з автомобілем ЗАЗ, державний номер НОМЕР_3, який рухався з правого боку в попутному напрямку . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 26.11.2012 року ОСОБА_3 визнано винним за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 350,00 грн.

Вищевказана постанова суду залишена без змін постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 17.12.2012 року (а.с. 5).

В звязку з тим, що вина ОСОБА_3 у скоєнні 29.10.2012 року дорожньо-транспортної пригоди, учасником якого була позивач, встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили, ОСОБА_1 21.11.2013 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 29.10.2012 року та моральної шкоди. Одночасно з предявленням позову ОСОБА_1 подано до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме: 19/50 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: місто Кіровоград, вулиця Степанова, 61/14.

Ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 23.11.2012 року заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову, задоволено. Накладено арешт на 19/50 частини житлового будинку, що знаходиться за вищевказаною адресою (а.с. 6).

За результатами розгляду вищевказаної справи Кіровським районним судом міста Кіровограда 11.04.2013 року ухвалено рішення, яке 13.06.2013 року набрало законної сили (а.с. 7-11) та залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 13.06.2013 року (а.с. 12-13). Зокрема, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 197700,05 грн. матеріальних збитків, 1500,00 грн. моральної шкоди, 956,28 грн. витрат на проведення судової автотоварознавчої експертизи, 1500,00 грн. витрат на правову допомогу, а також 2003,78 грн. судового збору.

Водночас, між ОСОБА_3 (далі Дарувальник) та ОСОБА_2 (далі Обдаровуваний) укладено договір дарування від 24.11.2012 року, який посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 2985 (а.с. 106-107). Зазначене також підтверджується Витягом з Державного реєстру правочинів № 12173038 від 24.11.2012 року (а.с. 108) та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 3234012 від 07.05.2013 року, наданий Реєстраційною службою Кіровоградського міського управління юстиції Кіровоградської області (а.с. 110).

За умовами пункту 1.1. вищевказаного договору Дарувальний, який володіє майном передає, а Обдаровуваний приймає безоплатно у власність 19/50 частини житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель, яка розташована в місті Кіровограді по вулиці Степанова, 61/14.

Згідно пункту 1.4. договору дарування, дарувальник стверджує, що на момент укладення цього договору вказана вище 19/50 частина житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель не перебуває під арештом (забороною), щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як юридична адреса вона не використовується.

Під забороною відчуження (арештом) згідно з витягом № 38944996 з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна від 24.11.2012 року 19/50 частина житлового будинку з відповідною частиною господарсько-побутових будівель не перебуває (пункт 1.5. договору дарування).

Разом з тим, між сторонами виник спір з приводу скасування арешту з 19/50 частини житлового будинку по вулиці Степанова, 61/14 у місті Кіровограді та з приводу визнання недійсності договору дарування від 24.11.2012 року.

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 25.11.2013 року скасовано арешт, накладений ухвалою Кіровського районного суду міста Кіровограда від 23.11.12 року на 18/50 частин житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями № 61/14 по вул. Степанова в місті Кіровограді. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним відмовлено повністю (а.с. 19-22).

Однак, рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 18.03.2014 року рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 25.11.2013 року скасовано. В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, за участю третьої особи без самостійних вимог реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції Кіровоградської області про усунення перешкод в здійсненні права власності відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним задоволено. Визнано недійсним договір дарування 19/15 частин житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями під № 61/14 по вулиці Степанова в місті Кіровограді, укладений 24.11.2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, скасовано його державну реєстрацію (а.с. 136-138).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.07.2014 року рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 18.03.2014 року скасовано, рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 25.11.2013 року залишено в силі (а.с. 23-25).

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 717 Цивільного кодексу України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно статті 718 Цивільного кодексу України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Звертаючись до суду з позовом про визнання оспорюваного договору недійсним, позивач, як на підставу для задоволення позовних вимог, посилається на статтю 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

В пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року розяснено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 Цивільного кодексу України).

Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 Цивільного кодексу України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в звязку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції Цивільний кодекс України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 Цивільного кодексу України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 Цивільного кодексу України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обовязковий елемент конкретного субєктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою субєктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Статтею 129-1 Конституції України визначений принцип обовязковості судових рішень, який із огляду на положення статей 14, 153 Цивільного процесуального кодексу України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 Цивільного процесуального кодексу України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову по суті це обмеження субєктивних прав, свобод та інтересів відповідача або повязаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 Цивільного процесуального кодексу України). Тому той факт, що встановлені судом в ухвалі обмеження не було зареєстровано у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України № 1952-ІV від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу достеменно відомо.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 рок у справі за № 6-605 цс16.

За витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень № 26491461 від 08.09.2014 року, наданим Реєстраційною службою Кіровоградського міського управління юстиції Кіровоградської області, на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: місто Кіровоград, вулиця Степанова, 61/14 та належить ОСОБА_3 накладено обтяження, а саме: арешт. Реєстрація обтяження була здійснена 10.12.2012 року на підставі заяви про реєстрацію обтяження обєктів нерухомого майна № 61229, виданої 23.11.2012 Кіровським районним судом міста Кіровограда (а.с. 109).

В ухвалі Кіровського районного суду міста Кіровограда від 23.11.2012 року, на підставі якої накладено арешт на 19/50 частин житлового будинку, що знаходиться за адресою: місто Кіровоград, вулиця Степанова, 61/14 зазначено, що заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 подано до суду одночасно з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та розглянуто судом за відсутності сторін.

Частина третя статті 10 Цивільного процесуального кодексу України та статті 60 Цивільного процесуального кодексу України покладають на кожну сторону обовязок довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, позивачем не доведено належним чином обізнаності відповідачів щодо наявності обтяження на 19/50 частини нерухомого майна, під час укладення оспорюваного договору дарування від 24.11.2012 року, оскільки докази, надані позивачем ґрунтуються на припущеннях.

Таким чином, враховуючи викладене, а також дату прийняття постанови суду, якою ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди (26.11.2012 року), судом не встановлено наявності підстав, з якими закон повязує визнання договору недійним з причин порушення публічного порядку під час його укладання, а тому в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі, так як вимога про скасування державної реєстрації є похідною щодо визнання договору недійним.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності з вимогами статті 88 Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 15, 16, 202, 203, 215, 216, 228, 717, 718 Цивільного кодексу України; статтями 3, 4, 10, 11, 57-61, 88, 213-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову ОСОБА_1, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Реєстраційної служби Кіровоградського міського Управління юстиції Кіровоградської області, про визнання договору дарування недійсним та скасування державної реєстрації, відмовити повному обсязі.

Судові витрати залишити по фактично понесеним позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Кіровського Л. Д. Кулінка

районного суду

м.Кіровограда