Рішення № 64635542, 07.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/4618/16-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.Провадження № 22-ц/780/406/17 Доповідач у 2 інстанції Березовенко Р. В.Категорія 33 07.02.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючогоБерезовенко Р.В., суддівМатвієнко Ю.О., Олійника В.І.,при секретаріСпеней І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до товариства з обмеженою відповідальністю «Ерідон Тех», третя особа: ОСОБА_6 про відшкодування шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2016 року ОСОБА_5 звернувся із позовом до ТОВ «Ерідон Тех», третя особа: ОСОБА_6 про відшкодування шкоди, в обґрунтування якого вказував, що 21 листопада 2015 року сталось ДТП з вини водія ОСОБА_6, який працює в ТОВ «Ерідон Тех» та під час ДТП виконував свої трудові обов'язки.

Страхова компанія прийняла рішення про виплату страхового відшкодування з врахуванням франшизи в розмірі 49 490 грн.

В добровільному порядку відповідач відмовляється відшкодувати різницю між виплаченим страховим відшкодуванням та розміром реально заподіяної шкоди, що становить 150 244,79 грн. та 750 грн. за проведення автотоварознавчого дослідження.

Просив суд стягнути з відповідача на відшкодування матеріальної шкоди 150 994,79 грн. та судові витрати в розмірі 1 509,95 грн.

Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та неповне з'ясування судом усіх обставин справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 21 листопада 2015 року о 13 год. 45 хв. у м. Житомир, ОСОБА_6, керуючи автомобілем Fiat Doblo, державний номерний знак НОМЕР_1, виїжджаючи з 5-го пров. Щорса на вул. Щорса, що є головною дорогою, в порушення п.16.11 Правил дорожнього руху, не надав перевагу в русі автомобілю марки Peugeot, державний номерний знак НОМЕР_2, який рухався по головній дорозі, внаслідок чого відбулось зіткнення.

У результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Житомирського районного суду Житомирської області від 16 лютого 2016 року ОСОБА_6 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та підданий адміністративному стягненню у вигляді штрафу.

З свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, виданого Києво-Святошинським РЕВ ДАІ ГУМВС України в Київській області, вбачається, що власником автомобіля Fiat Doblo, державний номерний знак НОМЕР_1, є ТОВ «Ерідон Тех».

З свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, виданого Житомирським ВРЕР ДАІ УМВС України в Житомирській області, вбачається, що власником автомобіля Fiat Peugeot, державний номерний знак НОМЕР_2, є ОСОБА_5.

На час ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Fiat Doblo, державний номерний знак НОМЕР_1, була застрахована в ПрАТ «АСК «Інго Україна».

ОСОБА_6 з 03 вересня 2012 року по 04 липня 2016 року працював в ТОВ «Ерідон Тех» на посаді інженера сервісної служби, що підтверджено наказами №104к від 03 вересня 2012 року та №80-2 від 04 липня 2016 року, копією трудової книжки.

Посадові обов'язки інженера сервісної служби визначені в посадовій інструкції сервісного інженера, затвердженої 26 січня 2011 року.

04 лютого 2011 року в ТОВ «Ерідон Тех» затверджені Правила внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідно до п.п.5.1 Правил для працівників встановлений режим роботи на підприємстві: початок роботи - 09-00 год., перерва на відпочинок та харчування з 13.00 до 14.00 години та відповідно до графіку змінності; закінчення роботи - 18.00 год.; вихідні дні - субота, неділя.

Згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Peugeot, державний номерний знак НОМЕР_2, вартість відновлювального ремонту становить 228 766 грн.

За проведене дослідження ОСОБА_5 сплатив 750 грн., що підтверджено заказом-рахунком №377 від 30 листопада 2015 року.

04 січня 2016 року між ТОВ «Союз Автомобілів» та ОСОБА_5 укладено договір на технічне обслуговування та ремонт транспортного засобу №04/01.

У п.1.1 сторони погодили, що виконавець зобов'язується на свій ризик виконати ремонтні роботи автомобіля Peugeot, державний номерний знак НОМЕР_2.

Відповідно до умов договору, рахунками №СА-К-0522 від 25 лютого 2016 року, рахунку №СА-К-003910 від 27 лютого 2016 року, квитанціями від 26 лютого 2016 року, від 23 січня 2016 року, від 26 лютого 2016 року, від 27 лютого 2016 року - вартість відновлювального ремонту автомобіля Peugeot, державний номерний знак НОМЕР_2, становила 199 734,79 грн.

На підставі заяви позивача від 19.02.2016 року страхова компанія прийняла рішення про виплату страхового відшкодування з врахуванням франшизи і 29.03.2016 року здійснила виплату в розмірі 49 490 грн.

Різниця між реально заподіяними і підтвердженими належним чином збитками та виплаченим страховим відшкодуванням становить 150 244,79 грн.

Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ДТП сталось у суботу 21 листопада 2015 року, тобто, у вихідний день, а отже, не під час виконання працівником своїх трудових обов'язків, а при використанні автомобіля у власних цілях, тому відсутні підстави передбачені ст. 1172 ЦК України для покладення відповідальності за шкоду, завдану в результаті ДТП на роботодавця.

Судова колегія не погоджується із вказаними висновками місцевого суду, виходячи із наступного.

За ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Обумовлені диспозицією ст. ст. 1187, 1188 ЦК України обставини відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом ( ч. 1 ст. 1172 ЦК України).

У такому випадку обов'язок щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, покладається на власника цього джерела підвищеної небезпеки, а не на винного водія (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-108цс13 від 6 листопада 2013 року).

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, на думку колегії суддів не правильно визначив предмет доказування у справі та дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про відсутність передбачених ст.1172 ЦК України підстав для покладення відповідальності за шкоду, завдану в результаті ДТП на роботодавця (відповідача), оскільки ДТП сталось у суботу 21.11.15р. тобто у вихідний день, не під час виконання працівником своїх трудових обов"язків, а при використанні автомобіля у власних цілях.

Згідно заяви відповідача №193 від 29.08.16р. та Відзиву від 30.08.16р. у службові обов"язки ОСОБА_6 входило виконання робіт з проведення огляду, діагностики та ремонту техніки сільськогосподарського призначення.

Досліджуючи питання трудових обов"язків працівника суд першої інстанції послався на надану відповідачем посадову інструкцію "сервісного інженера", яка не відповідає посаді ОСОБА_6 - "інженер сервісної служби" та не містить підпису останнього щодо ознайомлення з посадовими обов»язками.

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про ознайомлення ОСОБА_6 і з доданими відповідачем Правилами внутрішнього трудового розпорядку, на які також посилається суд, внаслідок чого достовірність цих Правил, як і факт обізнаності з ними працівника також є сумнівними.

А отже, вказані документи на думку колегії суддів, в розумінні ст.ст. 58-59 ЦПК України не можуть бути належними та допустимими доказами і не доводять ту обставину, що ОСОБА_6, в суботу 21.11.15р. не міг виконувати свої трудові обов"зки, а використовував автомобіль у власних цілях.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції зіслався на правову позицію Верховного Суду України по справі №6- 229цс14 від 28.01.15р., який виходив з того, що відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов"зків.

Поряд з тим, якщо встановлено, що відповідач як власник джерела підвищеної небезпеки не забезпечив належного контролю за використанням джерела підвищеної небезпеки водієм, не вжив заходів для запобігання аварійності при використанні джерела підвищеної небезпеки та зазначені обставини дозволили водієві використовувати автомобіль поза межами робочого часу, що як наслідок призвело до ДТП, у результаті якого пошкоджено автомобіль позивача, саме відповідач, як власник джерела підвищеної небезпеки зобов"язаний відшкодувати позивачу заподіяну шкоду на підставі частини 4 ст. 1187 ЦК України (Постанова Вищого господарського суду України від 24.05.2016р. у справі № 912/4768/15 в продовження вищевказаного спору який розглядався Верховним Судом України по справі №6-229цс14 від 28.01.15р. де висловлено вказану вище правову позицію)

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, як власник джерела підвищеної небезпеки не довів факту забезпечення ним належної схоронності джерела підвищеної небезпеки у неробочі дні та поза межами робочого часу з метою недопущення його експлуатації, в т.ч. працівниками.

Доказів на підтвердження здійснення викрадення (самовільного використання) ОСОБА_6 автомобіля, належного відповідачеві, останнім не надано.

Зазначене підтверджується, також, і посиланням самого відповідача на ту обставину, що ключі та реєстраційні документи на належний йому автомобіль у неробочий день та час перебували у працівника ОСОБА_6

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 1ІК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, уберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 1187 ЦК України, якщо неправомірному заволодінню іншою особою (транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом) сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, власник або інший володілець джерела підвищеної небезпеки може бути притягнений до відповідальності, якщо буде доведено, що неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця). В такому випадку до відповідальності притягуються як володілець джерела підвищеної небезпеки, так і особа, яка неправомірно заволоділа небезпечним об'єктом, у частці, яка визначається за рішенням суду з врахуванням обставин, що мають істотне значення - ступеня вини володільця об'єкта у недбалому ставленні до його зберігання, величини завданої шкоди, матеріального становища сторін тощо.

Як розяснсно у п. З Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року № 6 з послідуючими змінами, володілець джерела підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо ( доведене, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона тощо), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

З означеного вбачається, що винна в ДТП особа (водій) відшкодовує шкоду за правилами відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки, тобто, на підставі ч.2 ст. 1187 ЦК України, проте, зазначене не виключає відповідальності власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, винні дії якого сприяли скоєнню ДТП, який повинен відшкодувати заподіяну матеріальну шкоду у відповідності до ч. 4 статті 1187 ЦК України у визначеному судом розмірі.

Враховуючи вище наведене, зібрані по справі докази, а також заявлені позивачем позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем не було доведено тих обставин, що автомобіль вибув з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, і ОСОБА_6 керував ним під час ДТП не у зв»язку з виконанням своїх посадових обов»язків, а сама по собі та обставина, що ДТП сталася у суботу, не може свідчити про неможливість використання автомобіля у робочих цілях.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що під час розгляду справи було безспірно встановлено, що ОСОБА_6 на момент ДТП використовував автомобіль, саме, з метою виконання своїх посадових обов»язків, оскільки дані обставини не було спростовано жодним належним та допустмим доказом, а отже, і шкоду повинен відшкодовувати відповідач в повному розмірі, відповідно до ст.1172 ЦК України.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

У зв»язку з задоволенням позову на користь позивача, відповідно до ст. 88 ЦПК України, також, підлягають стягненню з відповідача понесені та належним чином підтверджені судові витрати в розмірі 3 170,91 грн. (а.с. 1а, 169-2).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити.

Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 28 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ерідон Тех» на користь ОСОБА_5 150 994,79 (сто пятдесят тисяч девятсот девяносто чотири) грн. 79 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Ерідон Тех» на користь ОСОБА_5 3 170,91 (три тисячі сто сімдесят) грн. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Р.В.Березовенко

Судді: В.І.Олійник

Ю.О.Матвієнко