Ухвала суду № 64634094, 08.02.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 341/1902/15-к

Провадження № 11-кп/779/77/2017

Категорія ч.2 ст.125 КК України

Головуючий у 1 інстанції Гаполяк Т. В.

Суддя-доповідач Шкрібляк Ю.Д.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області у складі :

головуючого судді Шкрібляка Ю.Д.,

суддів Дячука В.М., Повзла В.В.,

секретаря с/з Кравчук І.Я.,

з участю прокурора Журавльова Є.Є.,

потерпілої ОСОБА_3,

представника потерпілої ОСОБА_4,

обвинуваченого ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську справу за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_3, на вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2016 року, по кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.125 Кримінального кодексу України (далі КК), -

в с т а н о в и л а :

Вказаним вироком ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, розлучений, ніде не працює, із середньою спеціальною освітою, раніше не судимий, українець, громадянин України, -

визнаний винуватим та засуджений за ч.2 ст.125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 100 (ста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одну тисячу сімсот) гривень.

Цивільний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 3 055 (три тисячі п'ятдесят п'ять) грн. 96 коп. в рахунок відшкодування майнової шкоди, 10 000 (десять тисяч) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та 12 500 (дванадцять тисяч п'ятсот) грн. витрат на правову допомогу.

Цивільний позов прокурора про відшкодування вартості лікування потерпілої від злочину задовольнено. Стягнуто з ОСОБА_6 2 099 (дві тисячі дев'яносто дев'ять) грн. 64 коп., в рахунок до відповідного бюджету за рахунок якого фінансується Галицька центральна районна лікарня.

Долю речових доказів вирішено у відповідності до положень ст.100 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК).

За вироком суду ОСОБА_6 засуджено за те, що він вчинив умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, при наступних обставинах.

Так, 05.12.2014 року близько 16 год. 30хв. в с. Маріямпіль по вул. Береговій, Галицького району, Івано-Франківської області, навпроти спільної межі господарства потерпілої ОСОБА_3 та ОСОБА_6, на ґрунті особистих неприязних відносин та через намагання ОСОБА_6 зрізати напівсухе дерево береста, виник черговий конфлікт, в результаті якого обвинувачений тримаючи, у своїх руках бензопилу марки «STIHL MS360», усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи умисно і раптово для ОСОБА_3, направив шину бензопили у праву ділянку обличчя потерпілої, внаслідок чого спричинив останній дві рвано-пильні рани на обличчі справа. Продовжуючи вчиняти умисні дії, обвинувачений направив шину з ланцюгом бензопили до грудей ОСОБА_3, у результаті чого спричинив останній, яка з метою самозахисту виставила перед собою праву руку, рвано-пильну рану на 1-му пальці правої кисті.

Спричинені ОСОБА_3 рвано-пиляні рани в ділянці обличчя та рвано-пиляну рану в ділянці 1-го пальця правої кисті відносяться до легких тілесних ушкоджень, які викликали короткочасний розлад здоров'я.

Не погодившись з вироком суду, потерпіла ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу (далі АС), із змісту якої вбачається, що суд призначив обвинуваченому надто м'яке покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Вказує, що призначене ОСОБА_6 за ч.2 ст.125 КК покарання у виді штрафу, є самим м'яким, згідно санкції вказаної статті, суд неналежно оцінив усі обставини, що впливали на призначення покарання. Звертає увагу суду на те, що ОСОБА_6 свою вину визнав тільки частково, а заявлений нею цивільний позов заперечив. Зазначає, що судом несправедливо занижено розмір моральної шкоди, оскільки через знівечене обличчя, відновлення якого тривало досить довгий період, обмежувала себе у спілкуванні з оточуючими. Крім того, процес заподіяння такого роду тілесних ушкоджень і в такий спосіб, призвело до переривання звичайного життєвого її ритму.

Просить скасувати вирок суду першої інстанції та постановити новий, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст.125 КК та призначити покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки. Цивільний позов її задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді Шкрібляка Ю.Д., пояснення потерпілої ОСОБА_3 та її цивільного представника - ОСОБА_4 , які підтримали подану АС та просять її задовольнити за наведених у ній підставах; пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та прокурора Журавльова Є.Є., які заперечили проти доводів АС, просять вирок суду залишити без змін, а АС без задоволення; перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи і мотиви АС, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до ст.404 КПК, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах АС.

Відповідно до ст.370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Таким є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

Таких вимог суд першої інстанції в повній мірі дотримався. Покликання потерпілої та її представника на м'якість призначеного ОСОБА_6 покарання без врахування тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі внаслідок м'якості, є необґрунтованим, виходячи із наступного.

Стаття 65 КК передбачає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст.50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Пленум Верховного суду України у своїй Постанові № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», п. 2, роз'яснив, що відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції цих вимог в частині призначення обвинуваченому покарання дотримався. Призначене покарання є справедливим та законним з врахуванням всіх фактичних обставин по справі, у їх сукупності, відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого ОСОБА_6, є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а доводи апеляційної скарги потерпілої в цій частин, є безпідставними та непереконливими.

Так, призначаючи ОСОБА_6 покарання, у виді штрафу, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.65 КК в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК, відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, особу винного, зокрема те, що він на обліку у наркологічному і психоневрологічному кабінетах не перебуває, по місцю проживання характеризується позитивно, вперше притягається до кримінальної відповідальності.

Обставин, які обтяжують обвинуваченому покарання, ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом не встановлено.

Окрім цього, покарання, призначене судом першої інстанції ОСОБА_6 апеляційний суд також вважає достатнім і справедливим, і таким, що відповідає засадам призначення покарання.

Тому, підстав для застосування до ОСОБА_6, більш тяжчого покарання, апеляційний суд не вбачає, і це суперечило б вимогам ч.2 ст. 416 КПК, яких суд першої інстанції дотримався при новому розгляді даного кримінального провадження.

Покликання в АС потерпілої ОСОБА_3 та представника потерпілої ОСОБА_4 про те, що місцевим судом задоволено цивільний позов в розмірі, що не відповідає спричиненій моральній шкоді, є надуманими.

Так, згідно пунктів 6, 7, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди " із змінами та доповненнями, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема майнового стану відповідача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду про задоволення цивільного позову ОСОБА_3, у визначеному розмірі відповідає вимогам ст.1167 ЦК України. При цьому судом враховано перенесені потерпілою фізичні і моральні страждання, вимушені зміни у її життєвих стосунках та правильно задоволено заявлені нею вимоги щодо відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Отже, вирок щодо ОСОБА_6, колегія суддів визнає законним і обґрунтованим, а тому підстав для задоволення АС потерпілої ОСОБА_3, з наведених у ній підставах, не вбачає.

Окрім цього, кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим кваліфіковане за ч.2 ст. 125 КК, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, і у відповідності до положення ст.12 КК, відносяться, до злочинів невеликої тяжкості.

Санкцією, за злочин, за який засуджено ОСОБА_6, передбачено покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин, або виправних робіт на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Пунктом 1 ч.1 ст.49 КК, встановлено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Як вбачається із вироку Галицького районного, обвинувачений ОСОБА_6 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 125 КК, вчинив 05.12.2014 року і до постановлення вироку, в розшук не оголошувався і перебіг давності щодо нього непереривався.

Таким чином, згідно ч.5 ст. 74 КК, особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст.49 цього Кодексу.

У відповідності до положень ч.2 ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що в порядку ст.404 КПК, обвинуваченого ОСОБА_6 слід звільнити від покарання, призначеного за ч. 2 ст. 125 КК, у зв'язку із закінченням на момент апеляційного розгляду строків давності, на підставі ст.49, ч.5 ст.74 цього ж Кодексу.

Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 418 КПК, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Галицького районного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2016 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.

В порядку ст.404 КПК, звільнити обвинуваченого ОСОБА_5 від призначеного покарання за ч.2 ст. 125 КК, у зв'язку із закінченням строків давності на підставі ст.49, ч.5 ст.74 цього ж Кодексу.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий Ю.Д. Шкрібляк

Судді В.М. Дячук

В.В. Повзло