Рішення № 64633056, 08.02.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/1507/16-ц Головуючий у 1-й інст. Драч Ю. І.

Категорія 57 Доповідач Галацевич О. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Галацевич О.М.

суддів Широкової Л.В., Якухна О.М.,

з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" про визнання договору припиненим та стягнення коштів,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО",

на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 травня 2016 року,

встановила:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив суд визнати договір фінансового лізингу від 11.11.2015 №001135 недійсним, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" (далі Товариство) 68 680,00 грн., з яких 68000,00 грн. сплачених відповідно до договору фінансового лізингу та 680,00 грн. неустойки за затримку повернення коштів та витрати на правову допомогу в розмірі 2 500,00 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що 11 листопада 2015 року між ним та Товариством було укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого, останнє зобов'язалось передати у його розпорядження транспортний засіб МТЗ КИЙ 425 вартістю 68000,00 грн. При цьому під час підписання договору марка та модель трактора в п. 1.1. вказані не були. Після підписання договору представником Товариства предметом фінансового лізингу вказано МТЗ КИЙ 14102 про купівлю-продаж якого вони не домовлялись.

Він, як споживач не має бажання продовжувати дію договору № 001135 фінансового лізингу, який дискримінує його права як споживча у правовій державі та бажає повернути кошти за товар, який він не збирався придбавати. 24.11.2015 він звернувся до Товариства із заявою про зміну умов договору щодо його предмета, повернення коштів у разі невнесення таких змін, а 26.11.2015 про відкликання згоди на укладення договору, проте відповідні заяви відповідач ігнорує, а тому, посилаючись на норми Закону України «Про захист прав споживачів» він звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду.

Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 13 травня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 001135 від 11 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством. Стягнуто з Товариства на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 68680,00 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 2500,00 грн. та 2 500,00 грн. судового збору.

Ухвалою цього ж суду від 24 жовтня 2016 року заяву Товариства про перегляд вищевказаного заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник Товариства, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції неправильно визначив правову природу договору фінансового лізингу, дійшов помилкового висновку про необхідність спеціальної ліцензії, набуття статусу фінансової установи для надання Товариством послуг фінансового лізингу та порушення Товариством принципу добросовісності та справедливості при укладанні договору, не встановив умисел представників відповідача у введені позивача в оману, а тому вважає, безпідставно задовольнив необґрунтований позов ОСОБА_1

Заслухавши доводи ОСОБА_1 та його представника, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що 11 листопада 2015 року між сторонами укладено договір № 001135 фінансового лізингу (далі договір), предметом якого є транспортний засіб Трактор МТЗ- КИЙ 14102 з обємом двигуна 105 кінських сил (дизель), механічною коробкою передач, повним приводом 4x4, вартістю 68 000,00 грн. (а.с. 12-17).

На виконання умов договору позивачем згідно квитанцій № 1504 та № 1522 від цього ж числа на рахунок Товариства внесені кошти в сумі 10 500,00 грн. та 57 500, 00 грн. (а.с. 20,21).

24 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Товариства із заявою про відкликання своїх підписів у договорі та додатках до нього, введення його в оману представником Товариства щодо предмета договору та вимагав його переукласти із зазначенням марки трактора МТЗ 425 (а.с. 23-26).

26 листопада 2015 року позивач надіслав відповідачу повідомлення про повернення йому коштів, отриманих на виконання договору у звязку із відкликанням своєї згоди на його укладення, просив вважати договір припиненим (а.с. 27-28).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на заборону нечесної підприємницької практики, на порушення відповідачем ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема не надання йому інформації про предмет договору та ст. 18 цього Закону, зокрема несправедливість умов договору, порушення лізингодавцем принципу добросовісності, істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін. Крім цього, посилався на право відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту протягом чотирнадцяти днів з моменту передачі йому примірника договору та обовязок кредитодавця повернути йому кошти, сплачені за договором протягом семи днів та неустойки за кожен день прострочки у відповідності до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначаючи правові норми розірвання договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України) та норми недійсності правочину (ст.ст. 215, 236 ЦПК України) позивач просив визнати договір припиненим.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд визнав договір недійсним, посилаюсь на несправедливість його умов, нечесну підприємницьку практику, відсутність у Товариства ліцензії на надання фінансових послуг та умисне замовчування цього факту, застосував до спірних правовідносин норми ст. 229 ЦК України, яка регулює правові наслідки правочину, вчиненого під впливом помилки та ч. 3 ст. 216 ЦПК України щодо застосування наслідків недійсності правочину.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на порушенні та неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1ст. 11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1ст. 179 ЦПК Українипредметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення спору і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як вбачається із змісту прохальної частини позову, вимогами позивача було визнання договору припиненим. Разом з тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції, в порушення норм ст. ст.11, 179 ЦПК України, вийшов за межі позовних вимог, уваливши рішення про визнання договору недійсним та застосував наслідки недійсносності

правочину. Крім того, суд безпідставно послався на відсутність у Товариства ліцензії на надання фінансових послуг та умисне замовчування цього факту, які не були обставинами, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги.

Також, позивач обґрунтовував свої вимоги взаємовиключними обставинами. Зокрема, посилався на наявність підстав для розірвання договору та визнання його недійсним, які, крім того, суперечать прохальній частині позову про припинення договору. Разом з тим, суд першої інстанції не уточнив у позивача його дійсні підстави позову та вимоги, які згідно зіст. 31 ЦПК України,може змінити лише позивач.

Таким чином, оскаржуване рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з огляду на таке.

За змістом ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1ст. 806 ЦК Україниза договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннямиЦК Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку таЗаконом України «Про фінансовий лізинг»(ч. 2ст. 806 ЦК Українитач. 1ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Статтею 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку у разі прострочення передачі предмета лізингу та право вимагати відшкодувати збитки. За змістом ст. 11 цього Закону лізингоодержувач має право відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; вимагати розірвання договору лізингу або відмовитись від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Таким чином, лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором випадках. Проте спосіб, обраний позивачем, як припинення зобов'язання, ні відповідним законодавством, ні умовами укладеного сторонами договору не передбачено.

Посилання позивача на право відкликати свою згоду на укладення договору фінансового лізингу протягом чотирнадцяти днів з моменту передачі йому примірника договору та обовязок відповідача повернути йому кошти, сплачені за договором протягом семи днів та сплатити неустойку за кожен день прострочки у відповідності до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», стосуються правовідносин позичальника та кредитодавця з надання споживчого кредиту.

За таких обставин, колегія суддів відмовляє у задоволенні позову ОСОБА_1, що не позбавляє його права обрати правильний спосіб захисту свого права та звернутись з відповідним позовом до суду.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_1 на на користь Товариства з підлягають стягненню понесені судові витрати по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 1361,8 грн.((551,2 + 668,80)х110%).

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" задовольнити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 травня 2016 року скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у позові з інших підстав.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ВАШ АВТО" судові витрати в сумі 1361,80 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: