Рішення № 6463157, 30.09.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 42/501 30.09.09 За позовом Закритого акціонерного товариства “Агрофірма “Мирів” Вінницької області до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення боргу, ціна позову 573013,63 грн.

Суддя Паламар П.І.

Представники:

від позивача Дякулич О.О.,

від відповідача Трембанчук А.А.

СУТЬ СПОРУ :

у серпні 2009 року Закрите акціонерне товариство “Агрофірма “Мирів” звернулося в суд з указаним позовом.

Позивач зазначав, що між ним, як правонаступником Відкритого акціонерного товариства “Немирівське хлібоприймальне підприємство” та відповідачем, як правонаступником Державного агентства з управління державним резервом укладений договір № юр-2зб/83-2000 про відповідальне зберігання від 1 листопада 2000 р. Ним виконано в повному обсязі умови вказаного договору та понесені витрати на зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву.

Всупереч умов договору відповідач не відшкодував понесені протягом серпня 2006- лютого 2009 років витрати по зберіганню матеріальних цінностей, заборгувавши йому 573013,63 грн.

З цих підстав просив задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь суму боргу, а також понесені ним по справі судові витрати.

У процесі розгляду справи позивач подав заяву про збільшення позовних вимог від 30 вересня 2009 р., якою змінив предмет позову в частині вимог про стягнення боргу (заявив про стягнення оплати послуг серпня 2006-липня 2009 років) та збільшив розмір заявленої до стягнення суми боргу до 846585,95 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги в збільшеному розмірі.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник у судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на недоведеність позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 1 листопада 2000 р. між сторонами по справі укладено договір № юр-2зб/83-2000 про відповідальне зберігання.

За умовами зазначеного договору позивач зобов’язався зберігати матеріальні цінності державного резерву, а відповідач –відшкодовувати витрати позивача по їх зберіганню. Строк оплати за договором не встановлений.

Таким чином, між сторонами по справі виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані гл. 36 ЦК УРСР, гл. 66 ЦК України, Законом України “Про державний матеріальний резерв”.

На час укладення договору, витрати зберігача по зберіганню матеріальних цінностей поклажодавця складали 2,5 грн. за тонно-місяць.

Вказаний розрахунок було здійснено виходячи із цін, що існували станом на час укладення договору, і відображали фактичні витрати по зберіганню матеріальних цінностей.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23 березня 2007 р., залишеним без змін поставною Київського апеляційного господарського суду від 7 листопада 2007 р. у справі № 32/117 між тими ж сторонами встановлено, що визначена договором ціна 2,5 грн. не є сталою вартістю витрат по зберіганню матеріальних цінностей, оскільки в залежності від суспільних економічних процесів вартість може змінюватись.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до умов договору позивач протягом серпня 2006-липня 2009 років зберігав у себе матеріальні цінності державного матеріального резерву та поніс витрати на їх зберігання в розмірі 846585,95 грн.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями позивача, частково відповідача, наданим позивачем розрахунком заборгованості, приймальними актами № 3/2001, 1/2001, 2/2201, 4/2001 від 6 серпня 2001 р., 10/2001, 11/2001 від 3 вересня 2001 р., актами перевірки наявності зерна державного резерву на відповідальному зберіганні Закритого акціонерного товариства “Агрофірма “Мирів” станом на 19 червня 2002 р., станом на 9 червня 2005 р., калькуляцією витрат на відповідальне зберігання. Доказів, які б спростовували розмір понесених позивачем витрат на зберігання матеріальних цінностей, суду не надано.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 417 ЦК УРСР, ч. 3. ст. 947 ЦК України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов’язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України “Про державний матеріальний резерв” відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. N 532 “Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву” передбачено Державному комітетові з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.

У п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого вищезгаданою постановою Кабінету Міністрів України передбачено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Таким чином, фінансування витрат підприємств-зберігачів здійснюється як з державного бюджету, так і з інших джерел.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач у семиденний строк з дня пред’явлення вимог № 12-10/04/2009 від 10 квітня 2009 р. та № 41-10/08/2009 від 10 серпня 2009 р., оплату за договором не провів, з нього на користь позивача відповідно до вимог ст.ст. 530, 622 ЦК України підлягає стягненню 846585,95 грн. боргу.

Оскільки позов задоволено, понесені по справі господарські витрати відповідно до вимог ст. 49 ГПК України слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

позов Закритого акціонерного товариства “Агрофірма “Мирів” Вінницької області задовольнити.

Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код 00034016) на користь Закритого акціонерного товариства “Агрофірма “Мирів” (22800, Вінницька область, Немирівський район, м. Немирів, вул. Леніна, 244, код 03377886) 846585,95 грн. боргу, 8465,86 грн. витрат по оплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя господарського суду міста Києва                                                             П.І.Паламар