Ухвала суду № 64630634, 09.02.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/989/17

Головуючий у першій інстанції Шепітко І. Г.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Артеменка І.А., Черевка П.М.,

при секретарі - Томашевській К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів на утримання дружини,

встановила:

13.07.2016 року позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача коштів на її утримання щомісячно по 500 гривень з моменту звернення до суду і до досягнення їх малолітнім сином - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, трьох років, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 року. При цьому, вона посилалася на те, що з відповідачем по справі перебуває у шлюбі, мають малолітню дитину, котра на даний час проживає разом з нею і знаходиться на її утриманні. Оскільки позивачка на даний час ніде не працює, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, а відповідач ухиляється від надання допомоги в добровільному порядку, вона вимушена звернутися до суду.

У судовому засіданні позивачка просила вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні вимоги не визнали та вважали їх безпідставними, посилаючись на те, що позивачкою не доведена можливість надання такої допомоги відповідачем, котрий на даний час, після закінчення училища, не може працевлаштуватися за спеціальністю, визнавши, що відповідач є працездатною особою та протипоказань проти працевлаштування не має.

Рішенням суду позов задоволено повністю.

На вказане рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та застосував необхідні норми матеріального права.

Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

Сторони у справі перебувають у зареєстрованому 23.12.2015 року шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народився син - ОСОБА_4.

Малолітня дитина сторін проживає разом з позивачкою та знаходиться на її утриманні. У даний час позивачка ніде не працює, перебуває у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, відповідач ухиляється від надання їй матеріальної допомоги в добровільному порядку, при цьому являється працездатною особою та може надавати таку допомогу.

Зазначені обставини визнані сторонами та згідно ч.1 ст.61 ЦПК України, доказуванню не підлягають.

Суд правильно та обґрунтовано не прийняв до уваги заперечення представників відповідача щодо неможливості сплачувати вказані кошти їх довірителем та про обов'язок позивачки надати докази отримання чоловіком відповідних доходів, оскільки неможливість працевлаштування відповідача за своєю спеціальністю не звільняє його від обов'язку утримувати як дитину, так і матір дитини до досягнення дитиною трьох років, а надання доказів неможливості оплати з тих чи інших підстав покладається саме на відповідача.

Згідно ч.2 ст.91 Сімейного Кодексу України, жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання у разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до ч.2 та ч.4 ст.84 СК України.

Відповідно до вимог ст.84 Сімейного Кодексу України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років.

За таких обставин суд правильно вважав, що вимоги позивача правомірні, регулюються нормами ст.ст.84, 91 Сімейного Кодексу України і підлягають задоволенню, оскільки їх дитина проживає разом з позивачем і вона має право на утримання від відповідача до досягнення дитиною трьох років.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та дійшов до правильного висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Представник апелянта не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.

Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Представник апелянта, пояснив, що відповідач не стоїть на обліку в центрі зайнятості, належних та допустимих доказів неможливості утримувати дружину не надав.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують вказані вище висновки суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді І.А. Артеменко

П.М. Черевко