Ухвала суду № 64630533, 06.02.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/534/17

Головуючий у першій інстанції Поліщук І. О.

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів - Станкевича В.А., Таварткіладзе О.М., при секретарі - Колмакові В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2016р. по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, стягнення коштів та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

15 червня 2015р. ОСОБА_2 звернулася з позовом, в якому просила суд:

- визнати недійсним (нікчемним) правочином кредитний договір №014/0010/74/63675 від 21 серпня 2006р., укладений між нею та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»;

- визнати недійсним (нікчемним) правочином договір іпотеки від 29 серпня 2006р., укладений між нею та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»;

- застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, а саме стягнути з банку на її користь надмірно сплачені кошти в сумі 9251,7 доларів США, майнову шкоду в сумі 25141грн.95коп., моральну шкоду в сумі 10000грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначила, що 21 серпня 2006р. між нею та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» було укладено кредитний договір № 014/0010/74/63675, за яким відповідач надав їй кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії на таких умовах: ліміт кредиту 64000 доларів США; процентна ставка за користування кредитом 12 % процентів річних; кредит надавався на 240 місяців з 21 серпня 2006р. по 21 серпня 2026р.

29 серпня 2006р. у забезпечення кредитних зобов'язань за кредитним договором, було укладено іпотечний договір, предметом іпотеки виступало нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 21 серпня 2006р.

Позивач ОСОБА_2 стверджувала, що укладений кредитний договір зі всіма додатками та додатковими угодами за своїм змістом та текстом не відповідає діючому законодавству України, в тому числі в галузі кредитування, її інтересам, порушує її споживчі права та законні інтереси.

На думку, позивачки пункт 1 Кредитного договору не відповідає діючому законодавству України, та суперечить ч.1 ст. 524 ЦК України, ст.638 ЦК України, ч.1 ст.1054 ЦК України, оскільки предметом кредитного договору можуть бути лише гроші у вигляді української гривни, а договори споживчого кредитування в іноземній валюті за своєю юридичною природою не є кредитними договорами, а є класичним прикладом договорів позики, предметом яких можуть бути як грошові кошти, так і інші речі, визначені родовими ознаками.

Тому позивач вважає, що невідповідність договору споживчого кредиту вимогам закону в момент його укладення тягне за собою недійсність такого договору відповідно до статті 215 ЦК України, а вона має право як позичальник, який отримав споживчий кредит в іноземній валюті звернутися до суду з позовом про визнання договору споживчого кредиту в іноземній валюті недійсним.

Також позивач вказала, що укладений кредитний договір відповідає всім ознакам споживчого кредиту, та відповідач скористався її юридичною необізнаністю та порушив цілу низку вимог діючого законодавства.

Позивач посилалася на те, що в кредитному договорі повинна бути інформація про сукупну вартість кредиту за кожним платіжним періодом, включаючи реальну процентну ставку і абсолютне значення подорожчання кредиту, розрахунок частки платежів у погашення основного боргу та в погашення відсотків (при ануїтетних платежах), валютні ризики, носять імперативний характер, однак, така інформація в кредитному договорі відсутня, а відповідач не попередив її про те, що вартість кредиту може істотно зрости, ніж це очікувалось під час укладення договору, та їй не було надано жодної інформації про можливість різкого і значного подорожчання кредиту через зміну курсу долара США до гривні.

Кредитний договір взагалі не містить відповідальності з боку відповідача за невиконання або неналежне виконання умов кредитного договору, більше того даний кредитний договір містить виключно пункти відповідальності тільки з боку позичальника, та вона фактично взагалі не має жодних прав, та з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку їй необхідно сплачувати, в зв'язку із чим значно погіршився її фінансовий стан, що позивачка вважає порушенням принципу справедливості.

Позивачка вважає, що дії відповідача спричинили їй значні моральні стражданні, душевні переживання та біль, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, та вона не мала змоги нормальним чином вести домашнє господарство, завести сім'ю, сплачувати надмірно запозичені грошові кошти, придбати інше майно, тощо, тому просила стягнути моральну школу в сумі 10000грн.

Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на те, що при укладенні з позивачкою договору кредиту і іпотечного договору не було допущено ніяких порушень вимог закону.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2016р. у задоволені позову ОСОБА_2 - відмовлено (а.с.174-177).

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій з посиланням на не відповідність рішення суду основним вимогам цивільного законодавства, просить скасувати рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення її позову в повному обсязі.

Справу розглянуто у відсутності сторін, які були належним чином сповіщені про слухання справи в апеляційній інстанції, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями, та позивач і її представник подали клопотання про задоволення апеляційної скарги і розгляд справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає , виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтями 213, 214 ЦПК України визначено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам ЦПК України відповідає в повній мірі.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції, на підставі наданих сторонами і досліджених судом доказів, дійшов правильного висновку про існування між сторонами кредитних правовідносин, проти чого фактично не заперечували сторони.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 21 серпня 2006р. між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №014/0010/74/63675, за яким банк на умовах цього договору надав позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 64000 доларів США, строком на 240 місяців з 21 серпня 2006р. по 21 серпня 2026р. Сторонами було визначено, що погашення кредиту здійснюється щомісячно згідно графіку погашення кредиту, процентна ставка за користування кредитом складає 12% річних, кредитні кошти були отримані на придбання нерухомого майна.

29 серпня 2006р. в забезпечення вищевказаного кредитного договору, між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_2.

ОСОБА_2 була належним чином ознайомлення з умовами кредитного договору та іпотечного договору. Тому посилання ОСОБА_2 на те, що банк нібито ввів її в оману є безпідставними і необґрунтованими, та в своїй позовній заяві фактично позивачка ОСОБА_2 визнала та не заперечує, що вона уклала саме кредитний договір, при цьому вона повертала банку отриманні нею гроші, про що вона надала відповідні квитанції.

Безпідставними є твердження позивачки, що банк надав кредит в іноземній валюті не мав ліцензії Національного банку України, що є підставою для визнання недійсним кредитного договору.

З наданих суду доказів, вбачається, що Національним банком України було видано Акціонерному поштово-пенсійному банку «Аваль» Банківську ліцензію №10 від 03.12.2001р. на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями. Невід'ємною частиною ліцензії є Дозвіл №10-3 від 10.02.2004р. з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль» з валютними цінностями.

Тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відсутні порушення законодавства України, зокрема положень й вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та Цивільного Кодексу України, при укладенні та виконанні Кредитного договору, а посилання сторони позивача щодо невідповідності умов Кредитного договору законодавству України з підстав, пов'язаних з тим, що валютою кредитування є долари США, є цілком безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Судом першої інстанції також надано оцінку тому, що безпідставними є посилання позивачки на те, що всі ризики щодо знецінення національної валюти у відношенні до іноземної валюти несе відповідач, що на її думку є введенням в оману, оскільки зазначені умови визначені договором, прочитані позивачкою ОСОБА_2 та вона на них погодилась підписавши договір та отримавши кошти, що не суперечить ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено, що визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання виконавцю можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір, у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладання договору не застосовується до операцій з фінансовими послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем послуг, що зазначено і в п.16 Постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012р.

Позивачка не надала суду першої та суду апеляційної інстанції відповідні, допустими та належні докази на підтвердження своїх позовних вимог.

Суд не приймає до уваги те, що ОСОБА_2 не знає діючого законодавства, оскільки вона могла скористатися своїм правом та отримати юридичну допомогу при оформленні кредитного договору.

Судом першої інстанції також обґрунтовано не прийнято до уваги висновок, наданий Аудиторською фірмою «АУДИТ ЮБК», щодо процентної ставки в розмірі 13,43%, яку було вказано експертом, та експертом звернуто увагу на те, що вказана ставка не відповідає умовам кредитного договору № 014/0010/74/63675 від 21.08.2006р., оскільки позивачка не позбавлена можливості звернутися до банку для з'ясування обставин, пов'язаних з розміром процентної ставки за якою вона повинна повертати отриманні в кредит гроші.

Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки кредитний договір №014/0010/74/63675 від 21 серпня 2006р. та договір іпотеки від 29 серпня 2006р., були укладені з дотриманням чинного законодавства, є чинними та такими які підлягають виконанню.

Також судом першої інстанції вірно звернуто увагу на те, що позивачкою пропущений строк для звернення з вказаним позовом, але з урахуванням вимог ст.267 ЦК України, пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд враховуючи, що позивачкою позовні вимоги недоведені, відмовив в їх задоволенні на загальних підставах, незалежно від спливу строку позовної давності.

Відповідно до ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60 ЦПК України, ч.6 ст.3 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України. Перелік можливих способів захисту міститься в ст. 16 ЦК України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судова колегія, вважає, що судом обґрунтовано відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2 і підстав для задоволення її апеляційної скарги не має, а викладені нею доводи в позовній заяві та в апеляційній скарзі фактично свідчать про її не бажання повертати отримані в кредит кошти.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2016р. залишити без змін.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: І.П.Сидоренко

Судді: В.А.Станкевич

О.М.Таварткіладзе