Ухвала суду № 64630532, 09.02.2017, Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 513/820/16-к

Провадження № 1-кп/515/28/17

Татарбунарський районний суд Одеської області

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2017 року м.Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Сивоконь Т.І.,

за участю секретаря Комерзан Л.І.

прокурора Цитко Н.С.

представника служби у справах дітей Яковець К.С.

представника кримінальної поліції Арнаутової В.Г.

обвинувачених ОСОБА_3,ОСОБА_4,ОСОБА_5,ОСОБА_6,ОСОБА_7

законних представників обвинувачених ОСОБА_8, ОСОБА_9

захисників ОСОБА_10,ОСОБА_11,ОСОБА_12,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Татарбунари обвинувальні акти у кримінальних провадженнях, внесених в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12016160420000105 від 23.02.2016 року, №12016160420000152 від 18.03.2016 року, №12016160420000467 від 24.09.2016 року відносно ОСОБА_3 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.1 ст.187, ч.2 ст.125, ч.3 ст.186 КК України, неповнолітнього ОСОБА_7, за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.27, ч.2 ст.186 КК України, ОСОБА_5 та неповнолітнього ОСОБА_6, за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, ОСОБА_4 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України

В С Т А Н О В И В:

13.12.2016 року до Татарбунарського районного суду Одеської області з Апеляційного суду Одеської області після визначення підсудності надійшли вищевказані обвинувальні акти.

Ухвалою судді від 14.12.2016 року призначено підготовче судове засідання.

Потерпілі ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 надали до суду заяви про можливість проведення підготовчого судового засідання у їх відсутність.

З урахуванням думки учасників судового провадження підготовче судове засідання проведено без участі належним чином повідомлених потерпілих.

Прокурор у підготовчому судовому засіданні просила про призначення судового розгляду по справі на підставі обвинувального акту у відкритому судовому засіданні, оскільки кримінальне провадження підсудне Татарбунарському районному суду Одеської області, з урахуванням ухвали Апеляційного суду Одеської області про зміну підсудності, підстави для закриття кримінального провадження відсутні.

Представники служби у справах дітей та кримінальної поліції погодилися з думкою прокурора щодо призначення кримінального провадження до судового розгляду.

Захисник ОСОБА_12, діючи в інтересах неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_6, заявив клопотання про повернення обвинувального акта прокурору, надавши суду відповідне письмове клопотання, в якому захисник обвинуваченого детально виклав свою думку відносно невідповідності вказаного процесуального документу вимогам ст.291 КПК України.

Обвинувачені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, законні представники неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_8, ОСОБА_9, захисники ОСОБА_10, ОСОБА_11 погодилися з клопотанням захисника ОСОБА_12 щодо повернення обвинувального акта прокурору на доопрацювання.

Суд, вислухавши думку учасників кримінального провадження, ознайомившись з обвинувальними актами, доданими до них матеріалами, вважає, що обвинувальні акти підлягають поверненню прокурору, керуючись слідуючими вимогами закону.

Однією із загальних засад кримінального провадження є його законність (п.2 частини першої ст.7 КПК України).

Згідно п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Відповідно до вимог ст.374 КПК України та згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року №5 "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку", п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві", складаючи вирок, суд зобов'язаний додержувати вимог ст.374 КПК України. Засуджений має право знати, у вчиненні якого злочину його визнано винним. У мотивувальній частині обвинувального вироку, зокрема, має бути чітко сформульовано обвинувачення, яке визнається судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення злочину та його наслідків, форми вини і мотивів злочину тощо, а також доказів, якими суд обґрунтовує свої висновки, обставин, що визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, пом'якшують або обтяжують покарання.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у справі "Абрамян проти Росії" від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті пп."а" п.3 ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню "обвинувачення" особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19 грудня 1989 р. у справі "Камасінскі проти Австрії", №9783/82, п.79). Крім того, cуд нагадує, що положення підпункту "а" п.3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25 березня 1999 р. у справі "Пелісьє та Сассі проти Франції" (ВП), №25444/94, п. 52; рішення від 25 липня 2000 р. у справі "Матточіа проти Італії", №23969/94, п. 58).

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див.рішення від 1 березня 2001 р. у справі "Даллос проти Угорщини", №29082/95, п.47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом "b" п.3 ст.6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі "Пелісьє та Сассі проти Франції", п.54, а також "Даллос проти Угорщини", п.47).

Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч.4 ст.110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст.291 КПК України.

Відповідно до положень п.5 ч.2 ст.291 КПК України обвинувальний акт повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. При цьому, за змістом цієї норми, формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті Закону України про кримінальну відповідальність.

Для формулювання обвинувачення необхідно встановити елементи складу кримінального правопорушення: суб'єкт, об'єкт, суб'єктивна та об'єктивна сторона, та викласти зазначене у відповідному процесуальному документі.

Виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, встановлених прокурором і формулювання обвинувачення повинно відповідати диспозиції статей КК України, за якими обвинувачується особа, і обставинам, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зазначеним у ст.91 КПК України.

Зі змісту обвинувальних актів, додатків до них та реєстрів матеріалів досудового розслідування вбачається, що по даному кримінальному провадженню зазначені вимоги закону не виконані.

Відповідно до положень ст.26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Виходячи з поняття співучасті, її наявність можна констатувати за умови усвідомлення кожним із співучасників факту спільного з іншими співучасниками вчинення злочину; передбачення, що в результаті їхніх спільних зусиль виконавцем буде вчинено злочин; бажання або свідоме припущення настання єдиного і неподільного для всіх співучасників злочинного результату.

Всупереч вказаним вимогам закону, в обвинувальних актах зазначено скоєння обвинуваченими злочину за попередньою змовою, однак слідчим не вказано яким чином було досягнуто змови між ними, не зазначено день, час та місце виникнення умислу на попередню змову кожного із співучасників, не вказано при яких саме обставинах відбувалася попередня змова співучасників щодо вчинення протиправних дій відносно потерпілих, не зазначено хто саме був ініціатором вчинення даних кримінальних правопорушеннь, що є необхідним для розмежування відповідальності кожного із співучасників. До того ж, не зазначені мотиви скоєння злочину кожним з обвинувачених.

Обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не містить взагалі описання способу вчинення злочину (зазначено лише, що "застосувавши стосовно потерпілої ОСОБА_15 фізичне насилля, яке виразилося в нанесенні двох ударів кулаком в ліву частину обличчя та одного удару в праву частину поперекової області"), відсутні розмежування дій обвинувачених при нанесенні тілесних ушкоджень, ким саме із них по яким частинам тіла конкретно та які тілесні ушкодження нанесені були кожним із них потерпілій.

Частиною 4 ст.27 КК України передбачено, що підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Тобто дана особа не бере безпосередньої участі у вчинені злочину, до якого схиляє. Однак, аналізуючи обвинувальний акт в частині формулювання обвинувачення відносно неповнолітнього ОСОБА_7, вбачається, що слідчим не в повній мірі конкретизовано в чому полягають дії обвинуваченого ОСОБА_7 саме як підбурювача, оскільки зі змісту пред'явленого йому обвинувачення слідує, що він також безпосередньо приймав участь у скоєнні злочину.

Фактичний аналіз змісту обвинувального акту у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_3, ОСОБА_5, неповнолітніх ОСОБА_7, ОСОБА_6 свідчить також про те, що всупереч закону, в обвинувальному акті не розкрито суб'єктивну сторону обвинувачення у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, не визначено в чому саме полягає наявність умислу обвинувачених та мотиви вчинених ними дій, що є обов'язковою вимогою для пред'явлення обвинувачення за вказаною статтею КК України, не визначено чи усвідомлював потерпілий ОСОБА_13 характер вчинюваних обвинуваченими відносно нього дій і чи сприймав він їх як злочинні, враховуючи його перебування у стані тяжкого алкогольного сп'яніння. При цьому принциповою є постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», згідно з якою, розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. У зв'язку з цим викрадення є таємним в разі, коли воно відбувається у присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для неї, а також тоді, коли викрадення вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, стан сп'яніння).

Як вбачається з обвинувального акту відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4, досудовим розслідуванням встановлено, що обвинувачені «відкрито заволоділи належним потерпілій майном, а саме: сережками з металу жовтого кольору в виді кілець, загальною вагою 1 грам проба 585 в кількості 1 пари, вартістю 1000 грн.; каблучкою з металу жовтого кольору, вагою 3 грами, проба 585 в кількості 1 шт., вартістю 3000 грн.; ланцюжком з металу жовтого кольору, вагою 3 грами проба 585 в кількості 1 шт., вартістю 3000 грн.; хрестиком з металу жовтого кольору, вагою 1 грам, проба 585 в кількості 1 шт., вартістю 1000 грн.» .

З об'єктивної сторони, розбій відноситься також до злочинів з матеріальним складом. Тому, обов'язковою його ознакою є наявність матеріальної шкоди, що спричинена власнику, майном якого неправомірно заволоділи, яка визначається його вартістю.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.242 КПК України, слідчий або прокурор зобов'язаний звернутися до експерта для проведення експертизи щодо визначення розміру матеріальних збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням.

З обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування не вбачається, що слідчий під час досудового розслідування задля встановлення завданих кримінальним правопорушенням матеріальних збитків звертався до експерта для проведення експертизи викраденого вищеперахованого майна.

Отже, з зазначеного випливає, що розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням встановлено з порушенням вимог КПК України, у зв'язку з чим суд вважає, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не відповідає також вимогам п.7 ч.2 ст.291 КПК України.

Частиною 4 статті 278 КПК України передбачено, що слідчий або прокурор повинні невідкладно внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань інформацію про дату та час повідомлення особи про підозру, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчинені якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Так, вивчивши обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування, суд встановив, що в порушення вказаних вимог КПК України, слідчим після повідомлення про підозру ОСОБА_3 28.07.2016 року, 13.06.2016 року, 29.07.2016 року, (№№20,36,91 реєстру), ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 05.08.2016 року (№96,99,102 реєстру), невідкладно не внесено до ЄДРР інформацію про повідомлення даних осіб про підозру та інші відомості, передбачені чинним КПК України.

Вищевказані недоліки обвинувальних актів унеможливлюють якісно і в повній мірі здійснювати захист від пред'явленого обвинувачення, і, безперечно, порушують право обвинувачених на захист, яке гарантується кожній особі приписами п."с" ч.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положення якої імплементовані у ст.20 КПК України.

Таким чином, розгляд кримінального провадження за відсутності належно викладених фактичних обставин злочину та належним чином сформульованого обвинувачення порушує гарантовані законом процесуальні права обвинувачених, в тому числі і право на захист, та позбавляє суд можливості прийняти законне рішення. Вказані порушення, шляхом позбавлення гарантованих КПК України прав учасників кримінального провадження, на думку суду, перешкоджають призначенню справи до судового розгляду, оскільки свідчать про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при складанні й затвердженні обвинувальних актів.

У відповідності до вимог ч.2 ст.9 КПК України прокурор та слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Повернення перевірених судом обвинувальних актів разом з додатками прокурору, буде відповідати вимогам ст.2 КПК України, за якою завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

За встановлених обставин, при наявності вищевказаних недоліків, обвинувальні акти з додатками до них, мають бути повернуті прокурору, як такі, що не відповідають вимогам ст.291 КПК України.

Крім того, від прокурора також надійшло клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 строком на 60 діб з огляду на те, що строк тримання під вартою відносно обвинувачених спливає 17.02.2017 року, а останні, знаходячись на свободі, можуть переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілих, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інші кримінальні правопорушення. Крім того, обвинувачені раніше судимі, скоєні ними злочини відносяться до тяжких злочинів, обвинувачений ОСОБА_3 скоїв злочини в період умовно-дострокового звільнення, а обвинувачений ОСОБА_4 в період іспитового строку. Також прокурор просила врахувати, що будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які існували на час застосування вищевказаного запобіжного заходу, не встановлено.

Захисники обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 адвокати ОСОБА_10 і ОСОБА_11 заперечували проти задоволення клопотання прокурора щодо продовження запобіжного заходу їх підзахисним, просили змінити запобіжний захід на більш м'який у вигляді домашнього арешту, так як прокурор, на їх думку, не довела наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, крім того у обвинуваченого ОСОБА_3 наявне захворювання на туберкульоз легенів, стан його здоров'я погіршується, обидва обвинувачених мають постійне місце проживання, до обрання відносно них запобіжного заходу вони працювали за наймом та ніяким чином не будуть перешкоджати розгляду кримінального провадження.

Обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтримали доводи своїх захисників та просили відмовити у задоволенні клопотання.

Врахувавши думку учасників судового провадження, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу відносно обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо доцільності продовження застосування запобіжних заходів відносно обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4, на думку суду, обставини по справі з часу обрання запобіжного заходу не змінилися, а ризики передбачені ст.177 КПК України не зменшились та не перестали існувати, а також враховуючи характер та ступінь тяжкості інкримінованих їм злочинів, суд вважає, що існують достатні підстави, вважати продовженою дію запобіжного заходу відносно обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою строком на шістдесят днів.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченим запобіжному заході у виді тримання під вартою відпала.

При цьому суд враховує, що обвинувачені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 раніше судимі, в тому числі і за вчинення корисливих злочинів, судимість за які не зняті та не погашені у встановленому законом порядку. Також ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачуються у скоєнні злочину проти власності, який відноситься до категорії тяжких та вчиненого в період іспитового строку і в період умовно-дострокового звільнення.

Крім того, будь-яких належних медичних документів на підтвердження незадовільного стану здоров'я обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які б не дозволяли останнім перебувати на теперішній час під вартою, суду не надано та стороною захисту в судовому засіданні не доведено. Тому, суд приходить до висновку про наявність підстав для продовження обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_4 дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, виходячи з розумно необхідного часу для набрання законної сили ухвалою суду і для усунення прокурором недоліків обвинувального акта з урахуванням обмежень, передбачених ст.197 КПК України.

Керуючись вимогами статей 2, 3, 9, 20, 22, 42, 109,291, 293, 314 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Обвинувальні акти у кримінальних провадженнях, внесених в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12016160420000105 від 23.02.2016 року, №12016160420000152 від 18.03.2016 року, №12016160420000467 від 24.09.2016 року відносно ОСОБА_3 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.186, ч.1 ст.187, ч.2 ст.125, ч.3 ст.186 КК України, неповнолітнього ОСОБА_7, за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.27, ч.2 ст.186 КК України, ОСОБА_5 та неповнолітнього ОСОБА_6, за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, ОСОБА_4 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України - повернути прокурору Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області, що є процесуальним керівником у даному кримінальному провадженні, для усунення протягом розумного строку вказаних в ухвалі суду недоліків.

Продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний обвинуваченим ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, строком на 60 діб по 09 квітня 2017 року включно з утриманням в Ізмаїльському УВП УДПС України в Одеській області №22.

Копію ухвали про продовження запобіжного заходу відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 направити начальнику Ізмаїльського УВП УДПС України в Одеській області №22 та вручити прокурору і обвинуваченим.

Ухвала суду щодо повернення обвинувального акту може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області протягом 7 днів з дня її проголошення.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Суддя Сивоконь