Ухвала суду № 64626111, 18.01.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

18 січня 2017 року м. КиївКолегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до державного підприємства «Центр охорони здоров'я тварин», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за зустрічним позовом державного підприємства «Центр охорони здоров'я тварин» до ОСОБА_4, треті особи: первинна профспілкова організація об'єднання ветеринарної медицини в м. Києві, Київське міське відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, про визнання днів прогулами,

встановила:

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 7 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 1 червня 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 та зустрічного позову державного підприємства «Центр охорони здоров'я тварин» відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2016 року з підстави передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 ЦПК України - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Для прикладу наявності зазначеної підстави, заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року, від 10 квітня 2013 року, від 12 червня 2013 року та від 13 березня 2013 року, в яких, на його думку, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що у допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У судовому рішенні про перегляд якого подано заяву, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 виходив з того, що оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження факту його відсутності на роботі, а самовільний вихід у відпустку, пов'язану з навчанням у вищому навчальному закладі не може бути визнаний судом поважною причиною відсутності позивача на роботі та враховуючи надану профспілковим комітетом первинної профспілкової організації об'єднання ветеринарної медицини у м. Києві згоду на звільнення ОСОБА_4, дійшов висновку про те, що ОСОБА_4 був звільнений з роботи на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку з прогулом без поважних причин у відповідності із вимогами трудового законодавства.

Разом з тим, у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- від 16 січня 2013 року та від 13 березня 2013 року суд касаційної інстанції розглядав справи: про відшкодування надлишково сплачених коштів та про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з фізичних осіб, які були звільнені з роботи на підставі пункту 2 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку із виявленою невідповідністю працівника займаній посаді;

- від 10 квітня 2013 року суд касаційної інстанції розглядав справу про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за позовом фізичної особи звільненої на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату працівників.

Отже, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року, від 13 березня 2013 року та від 10 квітня 2013 року, наданих заявником для порівняння, та в судовому рішення про перегляд якого подано заяву, наявні різні: правовідносини, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. При цьому, суд касаційної інстанції у зазначених ухвалах, наданих заявником для порівняння не застосовував положення пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2013 року суд касаційної інстанції, погодившись з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу виходив з того, що оскільки позивачем надано докази на підтвердження факту його відсутності на роботі з поважних причин та враховуючи, що профспілковий орган, який діє на підприємстві не надавав згоди на звільнення позивача, дійшов висновку про неправомірність звільнення позивача з роботи на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Отже, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2013 року, наданій заявником для порівняння, та в судовому рішенні про перегляд якого подано заяву, встановлені різні фактичні обставини справи, що не є неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

ухвалила:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до державного підприємства «Центр охорони здоров'я тварин», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за зустрічним позовом державного підприємства «Центр охорони здоров'я тварин» до ОСОБА_4, треті особи: первинна профспілкова організація об'єднання ветеринарної медицини в м. Києві, Київське міське відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, про визнання днів прогулами відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко