Постанова № 64625988, 08.02.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2017 р. Справа № 490/11633/15-а

Категорія: 10.3 Головуючий в 1 інстанції: Батченко О.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Градовського Ю.М.

- Кравченка К.В.,

при секретарі - Діденко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 серпня 2016 р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 серпня 2016 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради виражені у відмові встановлення статусу «інваліда війни» та видачі посвідчення «інваліда війни» ОСОБА_2

Зобов'язано Департамент праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради встановити ОСОБА_2 статус «інваліда війни» та видати посвідчення «інваліда війни».

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради звернувсь з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.ст. 34-39 КАС України, в судове засідання не з'явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, являється інвалідом ІІ групи. Інвалідність пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

17 листопада 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Управління соціальних виплат і компенсацій Центрального району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради з заявою про встановлення йому статусу «інваліда війни» та видачу відповідного посвідчення. Листом № 4105/09.02-11-02 від 18 листопада 2014 року ОСОБА_2 було повідомлено, що його звернення розглянуто, та йому відмовлено у встановлені статусу «інваліда війни» та у видачі посвідчення «інваліда війни» з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки до інвалідів війни належать також інваліди з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди.

04 листопада 2015 року ОСОБА_2 подав заяв про встановлення йому статусу інваліда війни та видачу посвідчення інваліда війни. Листом №71-Д від 16 листопада 2015 року ОСОБА_2 було повідомлено, що його заяву розглянуто як звернення та знову відмовлено у встановлені статусу інваліда війни та у видачі посвідчення інваліда війни.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Департамент праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради безпідставно відмовив позивачу у наданні статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни, з посиланням на те, що позивач є інвалідом війни в розумінні п.2 ч.2 ст. 7 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частин першої - другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

До інвалідів війни належать також інваліди з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.

Отже, за правилами цієї норми проходження строкової служби з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь, не є тотожним участі в бойових діях та захисту Батьківщини в розумінні статті 7 Закону № 3551-XII.

Як вбачається із матеріалів справи, інвалідність позивача не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (під час воєнних дій), а одержана внаслідок проходження військової служби.

Також необхідно зазначити, що віднесення особи до інваліда війни відповідно до статті 7 Закону № 3551-XII безпосередньо пов'язано з визначенням самого поняття «ветеран війни», яке міститься у статті 4 цього Закону.

Так, відповідно до частини першої статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

Отже, аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що позивач не може вважатися інвалідом війни, оскільки інвалідність позивача не пов'язана з виконанням обов'язків військової служби в контексті статті 7 Закону № 3551-XII (під час воєнних дій), а одержана внаслідок проходження військової служби.

Всупереч зазначеному, суд першої інстанції помилково ототожнив ці поняття, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій, зокрема, у постановах від 6 листопада 2013 року (справа № 21-377а13) та від 30 вересня 2014 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, у зв'язку з чим, судове рішення відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 202 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст. 195, 196, п.3 ч.1 ст. 198, п.1 ч.1 ст. 202, ст. 207, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради - задовольнити, постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 серпня 2016 року-скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуюча суддя: О.В. Лук'янчук

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: К.В. Кравченко