Ухвала суду № 64624817, 01.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 11 кп /796/1650/2016 Головуючий у 1 інстанції Новик В.П.

Категорія ст. 289, ч.2, КК Доповідач Журавель О.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 лютого 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

Головуючого судді Журавля О.О.

Суддів: Павленко О.П., Тютюн Т.М.,

при секретареві Ярмолюк М.І.,

за участю прокурора Карпука Ю.А., обвинуваченого ОСОБА_1, його захисника - адвоката Могуренка М.В.,

розглянула матеріали кримінального провадження № 12016100080000880 за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Києва Буряка О.О. на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 18 липня 2016 року, яким

ОСОБА_1, народжений ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Ялта АРК, громадянин України, не працює, одружений, зареєстрований за адресою:АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимий,

визнаний винуватим у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 289 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років без конфіскації майна.

Вироком задоволено у повному обсязі цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 та стягнуто із ОСОБА_1 майнову шкоду у сумі 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок на користь ОСОБА_5

Також вироком вирішено долю речових доказів.

Розглянувши матеріали кримінального провадження та апеляційну скаргу прокурора, судова колегія, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 засуджений за повторне незаконне заволодіння транспортним засобом, яке він вчинив 26 січня 2016 року у невстановлений слідством час, де знаходячись біля будинку № 13 по проспекту Л. Курбаса в м. Києві, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, заволодів автомобілем марки ВАЗ «2115» д.н.з. НОМЕР_1 сірого кольору, який на праві власності належить ОСОБА_4, розпорядившись викраденим на власний розсуд, завдавши цьому потерпілому матеріального збитку на суму 100 000 гривень.

Крім того, 01 лютого 2016 року у невстановлений слідством час, він же, знаходячись біля будинку № 6 по вул. Зодчих у м. Києві, заволодів автомобіленм марки ВАЗ «21140» д.н.з. НОМЕР_2, який на праві власності належить ОСОБА_6, та зник з місця вчинення злочину, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Не погодившись з вироком суду, заступник прокурора міста Києва Буряк О.О. подав апеляційну скаргу в якій, не оспорюючи доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні злочину передбаченого ч.2 ст. 289 КК України та правильності кваліфікації його дій, просить вирок Святошинського районного суду м. Києва від 18.07.2016 року скасувати в частині призначеного покарання, у зв'язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, та ухвалити новий ворок, яким ОСОБА_1 призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності.

На обґрунтування заступник прокурора міста Києва вважає, що рішення про не призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді конфіскації майна, передбаченого санкцією ч.2 ст. 289 КК України суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував та не вмотивував у вироку, а до того ж, і не взяв при цьому до уваги, що ОСОБА_1 вчинив повторне тяжке корисливе кримінальне правопорушення.

Заслухавши доповідь судді, виступи прокурора на підтримку апеляційних вимог, а обвинуваченого та його захисника - проти їх задоволення, провівши судові дебати, надавши останнє слово обвинуваченому, перевіривши та обговоривши доводи сторін в сукупності з матеріалами кримінального провадження, судова колегія визнає наступне.

Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_1 за описаних у вироку обставин кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 289 КК України ґрунтуються на досить повно, всебічно, об'єктивно та неупереджено досліджених цим судом доказах, в тому числі і повному визнанні своєї провини обвинуваченим, що підтверджено показаннями потерпілих, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, протоколом слідчого експерименту за участю ОСОБА_1, речовими доказами та іншими відомостями, які повно та правильно викладені у вироку, отримали належну оцінку в своїй сукупності в плані належності, відносності, допустимості, достовірності та достатності.

Ці висновки суд першої інстанції повно та правильно обґрунтував і вмотивував, ніким вони не піддавались сумнівам в апеляційному засіданні, а тому, розглядаючи кримінальне провадження в межах апеляційних вимог, судова колегія вказані висновки не досліджує, не оцінює та погоджується із ними.

Що ж стосується міри покарання, справедливість якої в частині не призначення винуватцю додаткового покарання у виді конфіскації майна оскаржена прокурором, то при вирішенні цього питання суд, і це прямо вказано у вироку, врахував ступінь тяжкості скоєного, а саме те, що кримінальне правопорушення відноситься до категорії тяжких злочинів, конкретні обставини вчинення злочинних діянь, ставлення до них обвинуваченого, в тому числі й те, що він їх вчинив у той період, коли йому вже було повідомлено про підозру у вчиненні аналогічного злочину; взяв суд до уваги сімейне становище ОСОБА_1, який одружений та має на утриманні двох малолітніх дітей, в тому числі дитину-інваліда; на спеціальних обліках у лікарів наркологів та психіатрів він не перебуває, однак ніде офіційно працевлаштований не був та фактично переслідував мету незаконного збагачення за рахунок чужого майна.

Саме на цих підставах суд визнав за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання у виді реального позбавлення волі у мінімальних межах, визначених санкцією ч.2 ст. 289 КК України та без конфіскації майна, визнавши, що саме таке покарання буде справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Попри певну неповноту та стилістичні недоліки викладення мотивів прийняття саме такого рішення, на які правильно звернув увагу апелянт, маючи на увазі, що в ході досудового розслідування та судового провадження у ОСОБА_1 не виявлено будь-якого майна, на яке можна було б накласти арешт з метою подальшої його конфіскації та зважаючи на інтереси його дружини і малолітніх дітей, з урахуванням також того, що санкція ч.2 ст. 289 КК України додаткове покарання у виді конфіскації майна визначає як альтернативне, а не обов'язкове, судова колегія визнає рішення суду першої інстанції в частині не призначення винуватцю згаданого додаткового покарання справедливим, а тому апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишає без задоволення, не зважаючи на інші доводи цієї скарги, бо призначене ОСОБА_1 покарання без конфіскації майна не може бути визнане явно несправедливим внаслідок надмірної м'якості.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва БурякаО.О. на вирок Святошинського районного суду міста Києва від ё8 липня 2016 року відносно ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вказаний вирок суду першої інстанції, - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення, може бути оскаржена касаційним порядком до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців від дня проголошення, а засудженим, оскільки він утримується під вартою, в той же строк від дня отримання ним копії цієї ухвали.

Судді: