Рішення № 64622331, 06.02.2017, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 лютого 2017 р. Справа № 918/1087/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівнепромекобуд"

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення в сумі 14 915 942 грн 29 коп.

Суддя Андрійчук О.В.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_2, дов. від 18.01.2017 року

від відповідача: ОСОБА_3, дов. від ь03.03.2016 року

від третьої особи: не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівнепромекобуд" (відповідач) про стягнення в сумі 14 915 942,29 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

08.02.2008 року між позивачем (банк) та відповідачем (позичальник) укладено кредитний договір №17/КВ-08 на відкриття невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії (надалі - договір), за умовами якого позивач зобов'язався надати у власність відповідачу грошові кошти, а відповідач, у свою чергу, зобов'язався повернути кредит і сплатити проценти за користування ними та комісії.

У подальшому умови кредитного договору змінювалися, зокрема сторонами підписано сім додаткових договорів про внесення змін і доповнень до договору (договір № 1 від 09.04.2008 року, договір № 2 від 05.05. 2008 року, договір № 3 від 13.05.2008 року, договір № 4 від 22.10.2008 року, договір № 5 від 05.10.2008 року, договір № 6 від 28.11.2008 року, договір № 7 від 18.03.2009 року).

Договором № 5 від 22.10.2008 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору №17/КВ-08 від 08.02.2008 року останній був викладений в новій редакції та встановлений новий ліміт кредитування у гривні - 1 293 692,74 грн, у доларах США - 762 336, 71 дол. США, з процентною ставкою 22% річних у гривні, 15 % річних у доларах США, а у разі несвоєчасного повернення заборгованості по кредиту - з розрахунку 26 % річних у гривні, 21% річних у дол. США, що нараховуються на суму простроченої заборгованості з дати її виникнення до дати її повного погашення, зі строком дії кредитної лінії до 07.02.2011 року включно.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, відповідач своїх зобов'язань за договором не виконав, внаслідок чого за ним станом на 11.07.2013 року утворилася заборгованість в розмірі 14 915 942,29 грн, з яких: 1 293 692,74 грн - заборгованість за кредитом, 1 390 422,70 грн - заборгованість за процентами, 96 194,03 грн - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 96 017,99 грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів, 762 336,71 дол. США - заборгованість за кредитом, 641 690,28 дол. США - заборгованість за процентами, 57 471,71 дол. США - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 44 771,14 дол. США - пеня за несвоєчасну сплату процентів.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на ст.ст. 525, 526, 530, 536, 549, 572, 590, 610, 629, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 193, 220, 222, 224, 229, 231 ГК України.

Ухвалою суду від 23.07.2013 року порушено провадження, справу призначено до розгляду на 30.07.2013 року.

Ухвалою суду від 30.07.2013 року розгляд справи відкладено на 06.08.2013 року.

Ухвалою суду від 06.08.2013 року розгляд справи відкладено на 15.08.2013 року.

15.08.2013 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній вважає, що позивач є неналежним, оскільки всупереч умовам п. 3.8.1. договору про передачу активів від 02.07.2010 року не повідомив відповідача про передачу прав за кредитним договором. Крім того, відповідач не погодився із заявленими вимогами в частині пені, оскільки остання, на його думку, нарахована невірно, без врахування шестимісячного строку її нарахування та позовної давності в один рік тощо. Враховуючи викладене, відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відповідача відмовити. Також відповідачем подано клопотання про призначення судової економічної експертизи.

Ухвалою суду від 15.08.2013 року призначено у справі № 918/1087/13 судову економічну експертизу та для розяснення експерту поставлено таке питання: Який дійсний розмір заборгованості ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівнепромекобуд" у гривні та у доларах США по тілу кредиту, процентам та пені (з урахуванням позовної давності та шестимісячного строку нарахування пені від дня, коли зобовязання мало бути виконано) за кредитним договором № 17/КВ-08 на відкриття невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії від 08.02.2008 року (з урахуванням усіх змін та доповнень до нього) станом на 10.07.2013 року включно? Проведення експертизи доручено Волинському відділенню Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. Провадження у справі № 918/1087/13 на час проведення судової економічної експертизи зупинено.

05.05.2015 року через службу діловодства господарського суду з Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз повернулися матеріали справи № 918/1087/13 разом з висновком експерта за результатами проведення судової економічної експертизи.

Ухвалою суду від 06.05.2015 року провадження у справі поновлено, судове засідання призначено на 18.05.2015 року.

18.05.2015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву, в яких останній просить суд застосувати позовну давність.

Ухвалою суду від 18.05.2015 року розгляд справи відкладено на 02.06.2015 року, продовжено строк розгляду господарського спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 08.06.2015 року.

02.06.2016 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності.

Ухвалою суду від 08.06.2015 року призначено у справі № 918/1087/13 судову економічну експертизу (експертизу документів фінансово-кредитних операцій). Проведення експертизи доручено Волинському відділенню Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. Провадження у справі № 918/1087/13 на час проведення судової економічної експертизи зупинено.

22.11.2016 року через службу діловодства господарського суду з Волинського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз повернулися матеріали справи № 918/1087/13 разом з висновком експерта за результатами проведення судової економічної експертизи.

Ухвалою суду від 06.01.2017 року поновлено провадження у справі № 918/1087/13, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 16.01.2017 року.

Ухвалою суду від 16.01.2016 року в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, розгляд справи відкладено на 26.01.2017 року.

Ухвалою суду від 26.01.2017 року розгляд справи відкладено на 06.02.2017 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність копій документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

08.02.2008 року між ТОВ "Український промисловий банк" (банк) та відповідачем (позичальник) укладено кредитний договір № 17/КВ-08 на відкриття невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії (договір), згідно з п. 1.1. якого (з урахуванням змін, внесених договором № 5 від 22.10.2008 року) банк відкриває позичальнику відкличну мультивалютну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти на таких умовах: ліміт кредитування у гривні:1 293 692,74 грн, що змінюється відповідно до графіка зменшення ліміту кредитування, наведеного у додатку № 1 до цього договору; у доларах США: 762 336,71 дол. США, що змінюється відповідно до графіка зменшення ліміту кредитування, наведеного у додатку № 1 до цього договору; строк кредитної лінії: з 08.02.2008 року по 07.02.2011 року включно; процентна ставка: у дол. США - 15%, у гривні - 22%, мета використання коштів: фінансування будівництва житлового будинку з вбудованими приміщеннями по вул. Дем'янчука в м. Рівному.

02.07.2010 року між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Український промисловий банк" укладено договір про передачу активів ТОВ "Укрпромбанк" в рахунок погашення заборгованості, яким врегульовані відносини, пов'язані із заміною кредитора (ОСОБА_4) у зобов'язаннях, що виникають з кредитних та забезпечувальних договорів, права вимоги за якими перебувають у заставі у ОСОБА_5 відповідно до договорів застави майнових прав № КГ-2010/1, № КГ-2010/2, № КГ-2010/3 від 20.01.2010 року (з урахуванням змін та доповнень); із заміною кредитора "ОСОБА_4) у зобов'язаннях, що виникають з попередніх договорів, права вимоги за якими перебувають у заставі ОСОБА_5 відповідно до договору застави майнових прав № КГ-2010/4 від 20.01.2010 року (з урахуванням змін та доповнень); з передачею ОСОБА_5 нерухомого майна ОСОБА_4, що перебуває в іпотеці ОСОБА_5 відповідно до Іпотечних договорів № ИКГ-2010/І та ИКГ-2010/2 від 20.01.2010 року (з урахуванням змін та доповнень) (п. 2.1. договору про передачу активів).

Пунктами 3.1.-3.4. договору про передачу активів сторони погодили, що у порядку, в обсязі та на умовах, визначених цим договором, ОСОБА_4 цим передає (відступає) ОСОБА_5 права вимоги до боржників за кредитними та забезпечувальними договорами, а також за попередніми договорами, внаслідок чого ОСОБА_6 замінює ОСОБА_4 як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях. Відповідно до положень ст. 516 ЦК України відступлення ОСОБА_4 прав вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами до ОСОБА_5 не вимагає згоди боржників. Внаслідок передачі ОСОБА_4 ОСОБА_5 прав вимоги до боржників, ОСОБА_5 переходить (відступається) право вимагати (замість ОСОБА_4) від боржників належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами, а також попередніми договорами. ОСОБА_5 у власність переходять (відступаються) права вимоги за договорами, визначеними в п. 3.1. цього договору, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Передача прав вимоги за договорами, вказаними в п. 3.1. цього договору, здійснюється в дату, вказану в п. 5.1. цього договору, та підтверджується підписанням сторонами актів прийому-передачі прав вимоги.

Відповідно до п. 5.1. договору про передачу активів передача прав вимоги ОСОБА_4, вказаних в додатках №№ 1, 2 до цього договору, на користь ОСОБА_5 здійснюється наступного робочого дня після набрання чинності цим договором. Факт передачі прав вимоги підтверджується відповідними актами прийому-передачі, що підлягають підписанню уповноваженими представниками сторін.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності в день його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення відбитками їх печаток і нотаріального посвідчення (п. п. 7.2. договору про передачу активів).

Факт переходу прав вимоги за кредитним договором № 17/КВ-08 на відкриття невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії від 08.02.2008 року, укладеного між ТОВ "Український промисловий банк" та ТОВ "Рівнепромекобуд", стверджується додатком № 1 до договору про передачу активів та актом приймання-передачі кредитних договорів, договорів застави (іпотеки), поруки, кредитних справ від 23.09.2010 року.

За п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст. 516 ЦК України).

Відповідно до п. 10.11. кредитного договору банк має право повністю або частково перевести свої права та обов'язки по цьому договору, а також по правочинам, пов'язаними із забезпеченням зобов'язань за цим договором (договорами забезпечення, укладених з позичальником), третій особі без згоди позичальника, попередньо повідомивши про це позичальника за 10 календарних днів.

Отже, за договором про передачу активів відбулася заміна кредитора за кредитним договором з ТОВ "Український промисловий банк" на ПАТ "Дельта Банк". При цьому відсутність повідомлення боржника про таку заміну не має наслідком недійсності договору про передачу активів чи не переходу права вимоги, оскільки таке неповідомлення несе виключно ризики настання несприятливих наслідків для нового кредитора, зокрема шляхом виконання боржником свого обов'язку первісному кредитору.

Відповідно до п. 2.1. договору (з урахуванням змін, внесених договором № 5 від 22.10.2008 року) видача кредитних коштів в межах кредитної лінії здійснюється окремими частинами у будь-якій з валют кредиту, передбачених п. 1.1. цього договору, у сумі, що не перевищує невикористаний ліміт кредитування у валюті траншу. Підставою для видачі кожного окремого траншу є заява позичальника.

Надання кожного траншу здійснюється шляхом: перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника, шляхом оплати з позичкового рахунку розрахункових документів позичальника (підп. 2.3.1. п. 2.3. договору).

За п. 2.4. договору строк користування кредитною лінією починається з моменту перерахування коштів з позичкового рахунку.

З облікових регістрів банку (виписок з особового рахунку позичальника № 2073 3 02300327 USD, № 2073 3 02300327 UAH за період з дня відкриття до 13.08.2012 року) документально підтверджено надання банком позичальнику 762 336,71 дол. США та 1 293 692,74 грн.

Згідно з п. 4.1. договору повернення кредиту позичальником здійснюється шляхом перерахування коштів із своїх поточних рахунків на відповідні позичкові рахунки у валютах фактичної заборгованості за кредитом згідно з графіком зменшення ліміту кредитування (додаток № 1 до цього договору), а у випадку, якщо такий не був укладений - не пізніше останнього дня строку кредитної лінії, передбаченого п. 1.1. цього договору.

Відповідно до графіку зменшення ліміту кредитування відповідач зобов'язаний був розпочати повернення кредиту 13 траншами, починаючи з 25.01.2010 року та закінчуючи 07.02.2011 року.

Як встановлено судом із матеріалів справи, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитом становить 762 336,71 дол. США та 1 293 692,74 грн.

Проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня надання кредиту до дня його повернення на суму фактичної заборгованості за кредитом, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році - при нарахуванні процентів у дол. США, та виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році - при нарахуванні процентів у гривні. Нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту. Нарахування процентів банком здійснюється щомісячно за період з 28 числа минулого місяця по 27 число поточного місяця включно та у день остаточного повернення кредиту. День повернення кредитних коштів в часовий інтервал при розрахунку процентів не включається. Якщо 28 число поточного місяця припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, нарахування здійснюється напередодні. Сплата позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 28-го числа по останній робочий день поточного місяця включно (п.п. 4.2., 4.3., 4.4. договору).

Пунктом 4.6. договору сторони погодили, що у разі несвоєчасного повернення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує у строки, передбачені п. 4.4. цього договору, проценти з розрахунку 26% річних у гривні, 21% річних у дол. США, що нараховуються на суму простроченої заборгованості з дати її виникнення до дати її повного погашення.

За користування кредитом позивач нарахував проценти, розмір яких за період з 03.07.2010 року по 10.07.2013 року за гривневим кредитом склав 1 390 422,70 грн, а за валютним - 641 609,28 дол. США.

За умовами п. 6.1. договору позичальник зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням і своєчасно повернути фактичну заборгованість за кредитом відповідно до умов цього договору, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, комісії у порядку, передбаченому цим договором.

Відповідач своїх зобов'язань зі своєчасної сплати процентів не виконав.

У зв'язку з цим банк 28.10.2009 року пред'явив позичальнику вимогу про усунення порушень, яку останній отримав 13.11.2009 року, що стверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, в якій вимагав дострокового погашення усієї суми заборгованості (факт виставлення вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитом встановлено також судовими рішеннями у справі № 2-1607/11).

При цьому суд зазначає, що вимога про дострокове повернення усієї суми кредиту датована саме 28.10.2009 року, а не 28.10.2010 року, як про це стверджує позивач. Вказане підтверджується самою вимогою, долученою до матеріалів справи, позовною заявою ТОВ "Укрпромбанк", в якій останній вказує про направлення такої вимоги саме 28.10.2009 року, хронологією фактів, встановлених судовими рішеннями у справі № 2-1607/11 (ТОВ "Укрпромбанк" звернувся до Рівненського міського суду 26.03.2010 року, про що свідчить відмітка суду, саме у зв'язку у нього права на дострокове повернення усієї суми боргу, тому вказана вимога не могла бути відправлена 28.10.2010 року, тобто після звернення до суду, а відтак не могла бути підставою для стягнення заборгованості за судовими рішеннями у справі № 2-1607/11. Щодо посилання в рішенні Апеляційного суду Рівненської області у справі № 2-1607/11 від 25.02.2016 року на вимогу від 28.10.2010 року (абз. 7 на стор. 3), то йдеться про допущено описку, про що також (окрім фактичних обставин справи) свідчить останній абз. 2 стор. вказаного рішення).

Підпунктом 9.2.1. п. 9.2. договору передбачено, що банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій, що передбачені цим договором, внаслідок порушення позичальником строків (термінів) платежів, що встановлені цим договором, протягом 10 календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги.

У силу вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 188 ГК України, ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема зміна умов зобов'язання.

Після зміни строку виконання зобов'язання (09.11.2009 року (29.10.2009 року - дата відправлення банком вимоги)) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки за вимогою п. 9.2 договору позичальник був зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 09.11.2009 року не підлягали виконанню (постанови Верховного Суду України від 02.12.2015 року у справі № 6-249цс15, від 02.11.2016 року у справі № 6-1174цс16).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

У силу вимог ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за гривневим кредитом у розмірі 2 684 115,44 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом - 1 293 692,74 грн, сума заборгованості за процентами - 1 390 442,70 грн; сума заборгованості за траншем у дол. США в розмірі 1 404 026,99 дол. США, з яких: сума заборгованості за кредитом - 762 336,71 дол. США, сума заборгованості за процентами - 641 690,28 дол. США.

Крім того, позивачем за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати кредиту та процентів нараховано пеню, а саме: 96 194,03 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту в гривні, 96 017,99 грн пені за несвоєчасну сплату процентів, нарахованих на гривневий кредит, 57 471,71 дол. США пені за несвоєчасне повернення кредиту в доларах, 44 771,14 дол. США за несвоєчасну сплату процентів, нарахованих на кредит, виданий у доларах США.

Право на нарахування пені передбачене п. 8.1. договору, за яким у випадку порушення строків повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним, та/або комісій позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від несвоєчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1. ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки НБУ; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися судовим рішенням лише у національній валюті (постанова Верховного Суду України від 01.04.2015 року).

З огляду на вимоги ч. 1 ст. 4 7 і ст. 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Щодо пені, нарахованої на тіло кредиту у гривні та валюті, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається із розрахунку, наданого позивачем, останній здійснює нарахування пені на всю суму заборгованості, яка згідно з вимогою про дострокове погашення усієї суми заборгованості виникла 09.11.2009 року, тобто граничний строк нарахування пені закінчився 10.04.2010 року.

Разом з тим позивач нарахував пеню на всю суму кредитної заборгованості, починаючи з 09.01.2013 року по 10.07.2013 року.

Таким чином, позивач усупереч вимогам ч. 6 ст. 232 ГК України фактично змінив порядок нарахування пені на прострочену суму, встановивши початковий момент не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного підрахунку шести місяців від дати звернення з відповідним позовом до суду, що не може вважатися законним (постанови Верховного Суду України від 28.01.2014 року у справі № 3-39гс13 та від 28.01.2014 року у справі № 3-40гс13).

Враховуючи, що розрахунок пені на тіло кредиту (у гривні та валюті) проведений поза строком, в межах якого згідно із чинним законодавством таке нарахування могло бути проведеним, відтак в цій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити за необґрунтованістю.

Стосовно пені, нарахованої на проценти, нараховані на кредит, виданий у гривні та валюті, то як вбачається із розрахунку позивача, останній нараховує пеню також за період з 09.01.2013 року по 10.07.2013 року, тобто не з наступного дня прострочення платежу за нарахованими процентами, а з дати, що визначається шляхом зворотного підрахунку шести місяців від дати звернення з відповідним позовом до суду, на сукупну суму процентів з наростаючим підсумком. Із вказаної суми процентів, що є базою нарахування, суд не може самостійно встановити, за який саме період позивачем взято до розрахунку проценти, на які здійснюється нарахування пені.

Ухвалою суду від 26.01.2017 року зобов'язано позивача та відповідача надати суду обґрунтований розрахунок пені, нарахованої на проценти (на гривневий та валютний кредит), з урахуванням вимог ст. 232 ГК України (за кожен місць нарахованих процентів окремо), а також з урахуванням того, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, відтак пеня має обчислюватися та стягуватися судовим рішенням лише у національній валюті.

Сторони вимог вказаної ухвали не виконали. За відсутності обґрунтування суми та періоду виникнення розміру процентів (початкового моменту, з якого слід обраховувати шестимісячний строк нарахування пені за кожним щомісячним платежем), на які здійснюється нарахування пені, суд позбавлений можливості перевірити правильність заявленої до стягнення суми.

Крім того, як зазначалося, чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, а отже пеня має обчислюватися та стягуватися судовим рішенням лише у національній валюті.

Усупереч наведеному позивач розрахунку пені, нарахованої на проценти у валюті, також не надав.

Оскільки приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України встановлений обов'язок сторони довести обґрунтованість заявлених позовних вимог належними та допустимими докази, враховуючи, що позивач такого обов'язку не виконав, відтак у суду відсутні підстави для задоволення позову у цій частині.

Крім того, відповідачем у справі подано заяву про застосування позовної давності.

Позивач звернувся до суду з позовом 19.07.2013 року, про що свідчить штемпель підприємства зв'язку на конверті.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний був повернути кредит 09.11.2009 року (виникнення обов'язку дострокового повернення усієї суми заборгованості), та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом в строк з 28-го числа по останній робочий день поточного місяця включно, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Отже, аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів, процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено на 09.11.2009 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише 19.07.2013 року, тобто з пропуском позовної давності, отже у задоволенні вимог про стягнення кредиту в сумі 762 336,71 дол. США та 1 293 692,74 грн слід відмовити.

Щодо процентів, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

За п. 4.2. договору проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту до дня його повернення на суму фактичної заборгованості.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Коментована стаття стосується такої характеристики договору позики, як оплатність. За загальним правилом договір позики є оплатним. Оплата по договору позики встановлюється у вигляді процентів, які нараховуються за весь час користування грошовими коштами (кредитом).

Тобто проценти, як плата за користування грошовими коштами, є основною сумою заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Зважаючи, що відповідач свій обов'язок з повернення суми тіла кредиту не виконав, тобто продовжує здійснювати користування грошовими коштами, відтак позивач має право на нарахування процентів за весь час користування кредитом.

Отже, позивач має право стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом проценти в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку перебіг позовної давності буде починатись в залежності від закінчення строку сплати кожного із щомісячних платежів (постанова судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 06.11.2013 року у справі № 6-116цс13).

Тобто до процентів, нарахованих по червень 2010 року, підлягає застосуванню позовна давність.

Отже, до стягнення підлягають проценти, нараховані з липня 2010 року (початковий день нарахування, обраний позивачем 03.07.2010 року, день сплати - останній робочий день місяця, у даному випадку - 02 серпня (з урахуванням вимог ст. 253, 254 ЦК України)) по 10.07.2013 року (строк, визначений позивачем).

Суд, здійснивши перерахунок процентів (з урахуванням позовної давності, початкового та кінцевого днів нарахування, визначених позивачем, порядку нарахування, обраного позивачем (з розмежуванням процентів на строкові та прострочені)), суд встановив, що розмір процентів, нарахованих на гривневий кредит, становить 1 008 273,38 грн процентів, нарахованих на гривневий кредит, 482 761,08 дол. США процентів, нарахованих на валютний кредит (розрахунок додається).

При цьому суд зазначає, що сплив позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту не впливає на можливість нарахування процентів (які належать до основної заборгованості, оскільки є платою за користування наданим кредитом), оскільки сплив позовної давності автоматично не припиняє зобов'язань, а позовна давність застосовується виключно судом на підставі заяви сторони у справі, тобто розмір кредиту, на який здійснюється нарахування процентів, припинить своє існування з набранням рішенням суду, в якому застосовано позовну давність, законної сили, а до вказаного моменту діють правила щодо виконання та припинення господарських зобов'язань, зокрема шляхом їх належного виконання.

Стосовно позовної давності до вимог про стягнення пені, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (ст. 266 ЦК України).

При цьому суд зауважує, що оскільки позивачем не надано обґрунтування сум та періоду виникнення розміру процентів (за кожен місяць окремо), на які здійснюється нарахування пені, суд позбавлений можливості вирішити питання про застосування позовної давності.

Судом також досліджено наявність обставин, повязаних із вчиненням відповідачем дії, що свідчить про визнання ним свого боргу та перериванням перебігу позовної давності.

Зокрема, ч.ч. 1-3 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Доказів вчинення дій зі сторони відповідача (визнання предявленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити борг тощо), які б свідчили про визнання боргу, сторонами суду не надано (останні зміни до договору вносилися 18.03.2009 року).

Щодо проплат, то як вбачається з виписок по особовому рахунку, останні на виконання умов кредитного договору здійснювалися відповідачем у 2008-2009 роках.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Укрпромбанк" подав 26.03.2010 року позовну заяву до Рівненського міського суду до відповідача та його поручителя (одного з боржників), що стверджується відміткою суду, отже позовна давність перервалася і її перебіг розпочався спочатку 27.03.2010 року і, відповідно, закінчився 27.03.2013 року.

Стосовно подання банком позову до відповідача в Рівненський міський суд, то ухвалою суду від 28.02.2011 року провадження закрите у зв'язку з непідвідомчістю.

У свою чергу, за змістом ч. 2 ст. 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, тому подання позову з порушенням правил підвідомчості справ не перериває цього перебігу.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому суд зазначає, що позивачем подача заяв (клопотань) про визнання причин пропущення позовної давності поважними з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів, яким суд міг дати правову оцінку, не ініціювалося.

Суд також зазначає, що укладення 02.07.2010 року між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Український промисловий банк" договору про передачу активів ТОВ "Укрпромбанк" в рахунок погашення заборгованості правового значення не має, оскільки за вимогами ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

За ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що вимоги позивача є доведеними, а тому підлягають частковому задоволенню.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що у п. 14 Постанови № 14 від 18.12.2008 року Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК, ч. 3 ст. 533 ЦК України; Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У ст.ст. 47, 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Отже, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрет № 15-93 від 19.02.1993 року) ( абз. 3 п. 14 Постанови від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", лист Верховного Суду України від 07.10.2010 року "Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин").

Водночас у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення (п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2008 року).

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованістьв розмірі 1 008 273,38 грн процентів, нарахованих на гривневий кредит, 482 761,08 дол. США процентів, нарахованих на валютний кредит, що за курсом НБ України станом на дату прийняття судового рішення становить (2 707,79 грн/100 дол. США) 13 072 156,25 грн.

Судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 49 ГПК України).

Крім того, у справі призначалася судові економічні експертизи, вартість яких склала 12 512,00 грн та 23 100,00 грн, оплату яких здійснено відповідачем.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами ч. 5 ст. 49 ГПК України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівнепроекобуд" (вул. Струтинської, 21, м. Рівне, 33003, код ЄДРПОУ 32936500) на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (вул. Щорса,36-Б, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 34047020) 1 008 273,38 грн процентів, нарахованих на гривневий кредит, 482 761,08 дол. США процентів, нарахованих на валютний кредит, 22 456,00 грн судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 1 293 692,74 грн заборгованості за гривневим кредитом, 762 336,71 дол. США заборгованості за валютним кредитом, 382 149,32 грн заборгованості за процентами, нарахованими на гривневий кредит, 158 867,35 дол. США за процентами, нарахованими на валютний кредит, 96 194,03 грн пені, нарахованої за несвоєчасне повернення гривневого кредиту, 96 017,99 грн пені, нарахованої за несвоєчасну сплату процентів, нарахованих на гривневий кредит, 57 471,71 дол. США пені, нарахованої за несвоєчасне повернення валютного кредиту, 44 771,14 дол. США пені, нарахованої за несвоєчасну сплату процентів, нарахованих на валютний кредит, відмовити.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (вул. Щорса,36-Б, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 34047020) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рівнепроекобуд" (вул. Струтинської,21, м. Рівне, 33003, код ЄДРПОУ 32936500) 11 620,20 грн витрат з оплати вартості судової експертизи.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 08.02.2017 року.

Суддя Андрійчук О.В.