Рішення № 64622325, 07.02.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" лютого 2017 р.Справа № 922/4658/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека № 300", м. Харків до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків про стягнення коштів у розмірі 90122,02 грн. за участю представників сторін:

позивача - Скоркіна І.С. (довіреність б/н від 16.01.2017 р.);

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аптека № 300", м. Харків (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків (далі за текстом - відповідач) 47445,63 грн. заборгованості за укладеним між сторонами договором оренди нежитлових приміщень № 010815/2-о від 01.08.2015 р., 35640,00 грн. - пені, 551,10 грн. - 3% річних, 2193,77 грн. - індекс інфляції, та покласти на відповідача 4291,51 грн. витрат на оплату послуг адвоката та 1378 грн. витрат на оплату судового збору.

Позов обґрунтовано з посиланням не належне виконання відповідачем своїх зобов'язань за зазначеним договором щодо вчасної та повної оплати орендних платежів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.12.2016 р. зазначений позов прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.01.2017 р.

Ухвалою господарського суду від 17.01.2017 р. розгляд справи відкладено на 17.01.2017 р.

В процесі розгляду справи, відповідач відзиву на позов не надав.

Позивач супровідним листом (вх. № 3922 від 06.02.2017 р.) надав суду документи, якими обґрунтовує власну правову позицію у спорі по даній справі.

На судове засідання 10.01.2017 р. прибув представник позивача, який підтримує позицію, викладену в позовній заяві просить її задовольнити.

Відповідач на судове засідання свого представника не направив, про причини неприбуття останнього не повідомив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить залучене до матеріалів справи зворотне поштове повідомлення згідно з яким відповідачу вручено копію ухвали господарського суду Харківської області від 22.12.2016 р. по даній справі.

Оскільки неявка відповідача на судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останнього, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами, як це передбачено ст. 75 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, 01.08.2015 між позивачем, як орендодавцем та відповідачем, як орендарем, укладено Договір найму (оренди) нежитлових приміщень № 010815/2-О (далі за текстом - договір; а. с. 10-14).

Згідно з п. 1.1 договору, орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне володіння та користування нежитлові приміщення загальною площею 278,0 кв.м. (193 кв. м. - приміщення першого поверху та 85 кв. м. - приміщення підвалу), які розташовані за адресою : АДРЕСА_1 (надалі "об'єкт оренди", "майно") з метою здійснення Орендарем діяльності передбаченої Витягом з реєстру платників єдиного податку.

Відповідно до п. 4.1 договору, орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від результатів своєї виробничо-господарської діяльності.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що за оренду приміщення, зазначеного в п. 1.1. цього Договору , орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 3 000 грн. в місяць, в тому числі ПДВ 20% - 500,0 грн., шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Орендодавця.

Відповідно до п. 4.2.1 договору орендар окремо на підставі виставлених рахунків орендодавця компенсує: вартість спожитих ним комунальних послуг (водопостачання, водовідведення, опалення, витрат на утримання прибудинкової території, вивіз ТПВ, електроенергія, а також інші експуатаційні витрати) та плату за оренду земельної ділянки пропорційно займаної площі і податок на нерухомість, протягом п'яти банківських днів з моменту отримання рахунку.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що плата за оренду здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковим рахунок орендодавця, або будь-яким способом не забороненим законодавством, до п'ятого числа поточного місяця. Нарахування орендної плати починається з моменту підписання акту прийому-передачі.

Відповідно до п. 4.4 Договору сторонами погоджено, що розмір орендної плати може переглядатися у сторону збільшення за пропозицією Орендодавця за 20 (двадцять) днів до зміни але не більш ніж один раз на три місяці. Дія цього пункту не відноситься до платежів, що здійснюються Орендарем самостійно, як субабонентом.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати оренди й інших платежів, передбачених договором, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі 1 (одного) відсотка від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Матеріали справи також свідчать про те, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв у строкове користування (оренду) приміщення, визначені Договором, про що сторони склали акт приймання - передачі майна від 01.08.2015 р. (а. с. 15).

Факт користування відповідачем орендованими приміщеннями також підтверджується залученими до матеріалів справи щомісячними актами здачі-приймання робіт (надання послуг) (а. с. 20-38).

Додатковою угодою № 1 від 01.08.2015 року №010815/2-о до Договору найму (оренди) нежитлових приміщень, сторони вирішили розірвати Договір найму (оренди) нежитлового приміщення №010815/2-о від 01.08.2015 з 01.06.2016 року.

Проте, відповідач не повністю розрахувався з позивачем за оренду майна за договором оренди. Станом на 31.05.2016 року його заборгованість перед позивачем становила 47445,63 грн. з яких 21 000,00 грн. - заборгованість з орендної плати та 26445,63 грн. - заборгованість з оплати компенсації за спожиті комунальні послуги, оплата яких передбачена п. 4.2.1. договору оренди.

Факт наявності зазначеної заборгованості відповідачем визнано, зокрема в складеному з позивачем акті звірки взаєморозрахунків за договором станом на 31.05.2016 р.

Обставини щодо стягнення зазначеної заборгованості у судовому порядку стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Крім того, в зв'язку з простроченням виконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати боргу, позивачем на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України нараховано до стягнення з останнього 35640 грн. пені, 551,10 грн. - 3% річних, 2193,77 грн. інфляційних.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за договором оренди в сумі 47445,63 грн. (з яких 21 000,00 грн. - заборгованість з орендної плати та 26445,63 грн. - заборгованість з оплати компенсації за спожиті комунальні послуги) підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростовується. Строк виконання зобов'язань з її сплати є таким, що настав.

За таких обставин, позов в зазначеній частині підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованості за договором оренди в сумі 47445,63 грн.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що в п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України" № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Розглянувши здійснений позивачем розрахунок інфляційних та річних (а. с. 47-48), суд приходить до висновку про те, що його здійснено з певними арифметичними помилками. Однак, враховуючи те, що згідно з вимогами ст. 83 ГПК України суд при прийнятті рішення позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог без відповідного клопотання сторони, і такого клопотання до суду не надходило, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 551,10 грн. - 3% річних, 2193,77 грн. інфляційних за загальний період прострочення з 06.08.2015 р. по 13.12.2016 р.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що

встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи те, що умовами укладеного між сторонами договору (п. 7.2) передбачено відповідальність відповідача за прострочення своїх зобов'язань з оплати орендних платежів у вигляді сплати пені, вимоги позивача про її стягнення суд визнає правомірними.

Однак, розглянувши здійснений позивачем розрахунок пені, суд констатує його невідповідність вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" щодо можливого розміру штрафних санкцій, а також ч. 6 ст. 232 ГК України щодо можливого строку нарахування таких санкцій.

Здійснивши відповідний розрахунок з урахуванням вищезазначених положень Закону, суд приходить до висновку про часткове задоволення відповідної частини позову, та стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 3710,53 грн.

В решті позову про стягнення пені слід відмовити в зв'язку з безпідставністю її нарахування до стягнення.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Статтею 49 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як свідчать матеріали справи, інтереси позивача в межах даної справи представляв адвокат Скоркіна Ірина Сергіївна.(свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю № 1195 від 06.04.2012 р. видане КДКА Полтавської області), з якою позивач уклав відповідний договір про надання правової допомоги від 09.12.2016 р.

Згідно з умовами зазначеного договору та додаткової угоди № 1 до нього, вартість послуг за цим договором становить 4291,51 грн.

Згідно з квитанцією від 06.02.2017 р. позивач повністю сплатив адвокату вартість послуг за цим договором. Зазначені обставини також підтверджені адвокатом Скоркіною І.С. в судовому засіданні по даній справі.

Крім того, як свідчать матеріали справи, позивач за звернення до суду з позовом по даній справі сплатив 1378 грн. судового збору.

Оскільки, позов в межах даної справи підлягає задоволенню частково, судовий збір та витрати на послуги адвоката покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам, тобто з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 865,38 грн. судового збору та 2695,04 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека № 300" (адреса: м. Харків, Салтівське шосе 155/93; код ЄДРПОУ: 31557868) 47445,63 грн. заборгованості за договором оренди, 3710,53 грн. пені, 551,10 грн. 3% річних, 2193,77 грн. індексу інфляції, 2695,04 грн. витрат на оплату послуг адвоката, 865,38 грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.02.2017 р.

Суддя О.І. Байбак