Рішення № 64621956, 30.01.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2017№910/21322/16

За позовом Приватного акціонерного товариства «Прилуцький м'ясокомбінат»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лансер Плюс»

про стягнення 684,92 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Костенко Д.Ю. за довіреністю від 09.01.2017 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Прилуцький м'ясокомбінат» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до «Торговий дім «Лансер Плюс» (далі - відповідач) про стягнення 684, 92 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору поставки, він поставив відповідачу продукцію, яка в порушення взятих на себе зобов'язань останнім не була оплачена у повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.11.2016 порушено провадження у справі № 910/21322/16, її розгляд призначено на 12.01.2017.

20.12.2016 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

12.01.2017 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2017, після виходу судді Літвінової М.Є. з лікарняного, розгляд справи призначено на 30.01.2017.

В судовому засіданні 30.01.2017 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 30.01.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 30.01.2017 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2015 між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір постачання №01/6 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Постачальник зобов'язується постачати м'ясопродукти, надалі - «Продукція», з необхідними супроводжувальними документами та передавати Продукцію у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти Продукцію та здійснити оплату за неї у повному обсязі на умовах даного Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору Постачальник передає Продукцію у кількості та асортименті, передбаченими у заявках Покупця, які вважаються невід'ємною частиною Договору, у випадках їх оформлення у письмовій формі.

Пунктом 1.3. Договору передбачено, що право власності на Продукцію переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує момент передачі продукції.

Загальну суму Договору складає сума всіх накладних до нього (п. 1.4. Договору).

Відповідно до пункту 2.1. Договору найменування та кількість Продукції зазначається у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною цього Договору.

В силу п. 4.1. Договору приймання-передача Продукції за кількістю та якістю здійснюється за участю повноважних представників Постачальника і Покупця. Після підписання видаткових накладних обома сторонами, претензії щодо кількості Продукції не мають правових наслідків.

Пунктом 4.3. Договору сторони підтверджують, що особи, які здійснюють передачу і приймання Продукції, що поставляється за Договором, мають повноваження на представлення інтересів відповідної сторони.

При цьому, пунктом 4.4. Договору Покупець підтверджує, що особа, яка прийняла Продукцію, є його належним представником, має повноваження на здійснення приймання-передачі продукції та підписання відповідних документів. Прізвище та підпис цієї особи зазначається в усіх екземплярах накладних на продукцію, акті розбіжностей. Факт надання уповноваженій особі повноважень на здійснення прийняття Продукції та підписання відповідних документів, Покупець засвідчує своїм підписом на даному Договорі.

Згідно з п. 6.1. Договору ціна на продукцію є договірною і формується у відповідності до діючих відпускних цін Постачальника та вказується в накладних.

За умовами п. п. 6.3., 6.4. Договору оплата Продукції здійснюється протягом 14 календарних днів з моменту поставки Продукції. Покупець здійснює оплату за Продукцію шляхом перерахування грошової суми на розрахунковий рахунок Постачальника.

Даний Договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2015 (п. 12.1. Договору).

Відповідно до п. 12.2. Договору строк дії цього Договору продовжується на кожний наступний календарний рік, відраховуючи від терміну закінчення його дії, якщо за один місяць до закінчення строку його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу про відмову від подальшої участі у цьому Договорі.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу продукцію згідно з видатковими накладними № РНМ-000771 від 15.06.2016 на суму 138,13 грн. та № РНМ-000739 від 08.06.2016 на суму 546,79 грн.

Зважаючи на те, що відповідач допустив порушення взятих на себе зобов'язань в частині оплати поставленого позивачем товару, останній вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наступного.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось вище, за умовами п. п. 6.3., 6.4. Договору оплата Продукції здійснюється протягом 14 календарних днів з моменту поставки Продукції. Покупець здійснює оплату за Продукцію шляхом перерахування грошової суми на розрахунковий рахунок Постачальника.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлену ним продукцію, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві повністю її вартість, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді в розмірі 684,92 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лансер Плюс» (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63; код ЄДРПОУ 40228313) на користь Приватного акціонерного товариства «Прилуцький м'ясокомбінат» (17500, Чернігівська область, місто Прилуки, вулиця Дружби Народів, будинок 34; код ЄДРПОУ 32275840) основний борг в сумі 684 (шістсот вісімдесят чотири) грн. 92 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.02.2017

Суддя М.Є. Літвінова