Рішення № 64621847, 08.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2017Справа №910/22826/16

За позовомПриватного підприємства "Торговий Дім Поляков" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авторитет-2012"простягнення 319 640,81 грн.суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Іванченко І.М. - представник за довіреністю № 313 від 03.10.2016від відповідача не з'явились

У судовому засіданні 08.02.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного підприємства "Торговий Дім Поляков" (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авторитет-2012" (надалі - відповідач) про стягнення 319 640,81 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч умовам укладеного між сторонами договору поставки № 4399 від 09.02.2015р. (надалі - договір), відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару у розмірі 2 821,32 грн., внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 258 193,52 грн. За неналежне виконання договірних зобов'язань, з посиланням на п.п. 5.2., 5.3., 5.4. Договору та ст. 625 ЦК України позивачем нараховані 20% річних у сумі 6 795,78 грн., штраф 10% у сумі 18 217,17 грн. та штраф 20% у сумі 36 434,34 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2016 порушено провадження у справі № 910/22826/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 25.01.2017.

21.12.2016 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшли клопотання позивача про долучення до матеріалів справи документів по справі та заява про забезпечення позову, в якій позивач просить суд вжити заходи по забезпеченню позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ "Авторитет 2012" у розмірі 324 435,42 грн.

У судове засідання, призначене на 25.01.2017, з'явився представник позивача, який підтримав заяву про забезпечення позову та надав заяву про зменшення позовних вимог. В заяві про зменшення, позивач повідомляє про часткове погашення боргу відповідачем (повернення товару на загальну суму 11 908,58 грн.), що підтверджується видатковими накладними та просить стягнути з останнього 307 732,23 грн., з яких: 246 284,94 грн. - основний борг, 6 795,78 грн. - 20 % річних, 18 217,17 грн. - 10% штрафу та 36 434,34 грн. - 20% штрафу.

Судом досліджено заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та встановлено, що заява подана із дотриманням вимог ст. 22 ГПК України, а тому є такою, що приймається судом до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2017 розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України відкладено на 08.02.2017.

У судове засідання, призначене на 08.02.2017, з'явився представник позивача, який надав суду додаткові документи для долучення до матеріалів справи, підтримав заяву про забезпечення позову та просив задовольнити позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

В обгрунтування заяви про забезпечення позову № 448 від 20.12.2016 позивач зазначає, що невжиття судом заходів забезпечення позову може призвести до того, що можливе рішення суду про задоволення позову ПП "ТД Поляков" утруднить чи зробить неможливим його виконання, оскільки як зазначає позивач, ТОВ "Авторитет 2012" прийняло рішення про припинення господарської діяльності. В підтвердження викладеного, позивач надав для долучення до матеріалів справи фотокартки магазинів, у яких відповідач, за твердженням позивача, припинив здійснювати свою господарську діяльність.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Як зазначено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Між тим, як вбачається із заяви позивача про забезпечення позову, остання взагалі не містить обґрунтованих доводів чи припущень щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Враховуючи викладене, суд відмовляє в забезпеченні позову.

Відповідач в судове засідання 08.02.2017 явку уповноваженого представника повторно не забезпечив, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

09 лютого 2015 року між Приватним підприємством "Торговий Дім Поляков" (надалі - позивач/постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авторитер-2012" (надалі - відповідач/покупець) був укладений договір поставки № 4399 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, продукти харчування та інші товари, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах даного договору відповідно до виписаних накладних.

Згідно з п. 1.2 договору поставки загальна сума товару, що передається покупцю, ціна одиниці, асортимент, кількість товару, дата відвантаження визначені у накладній, яка є невід'ємною частиною даного договору. Доставка товару здійснюється за рахунок постачальника у зазначені у заявці терміни.

Відповідно до п.3.3 договору прийом товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до накладної постачальника за участю експедитора постачальника. Датою одержання товару вважається дата зазначена у накладній. При отриманні товару покупець засвідчує факт прийняття товару, його якість та кількість. Після прийняття товару - товар поверненню та обміну не підлягає.

Пунктом 3.5 договору встановлено, що при прийомі товару оформлюється накладна, що підписується представниками сторін. Накладна засвідчує факт поставки товару його якість та кількість.

Відповідно до п.4.2 договору покупець здійснює розрахунки за отриману кожну партію товару, окремо, шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару, або шляхом внесення 100% вартості отриманого товару готівкою в касу Постачальника протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.

Згідно з п. 6.1 договору даний договір вважається укладеним і набирає чинність з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015, а в частині зобов'язань до повного їх виконання. В разі, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 15 днів календарних днів до закінчення його дії не повідомила письмово іншу сторону про розірвання договору, він вважається щорічно пролонгованим на той же строк та тих же умовах.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № 4399 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 261 014,84 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними. Відповідачем в свою чергу було здійснено лише часткову оплату за поставлений товар на загальну суму 2 821,32 грн., а також повернення товару на суму 11 908,58 грн.

За доводами позивача, відповідач всупереч умовам договору порушив зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, внаслідок чого розмір основної заборгованості відповідача з урахуванням заяви про зменшення становить 246 284,94 грн.

Крім того, в матеріалах справи міститься підписаний між сторонами Акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого відповідач станом на жовтень 2016 року підтверджує існування невиконаних перед позивачем зобов'язань у розмірі 258 193,52 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно з ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що у відповідності до умов договору № 4399 від 09.02.2015 позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковими накладними на суму 261 014,84 грн., які належним чином оформлені, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств. Строк виконання зобов'язання відповідача щодо оплати поставленого товару відповідно до п. 4.2 договору наступив.

Проте, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору, відповідач вчасно та у повному обсязі не розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим станом на день вирішення спору у відповідача існує заборгованість перед позивачем у розмірі 246 284,94 грн., на спростування вказаних обставин відповідачем не надано суду будь-яких документів, факт наявності заборгованості не спростовано, а тому позовні вимоги щодо стягнення основної суми заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, за прострочення грошового зобов'язання щодо оплати поставленого товару, позивачем нараховано 20 % річних у розмірі 6 795,78 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів за отриманий товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України). Відповідно, є підстави для застосування по відношенню до відповідача встановленої законом відповідальності.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом. 5.2 договору сторони погодили, що при порушенні покупцем п. 4.2 договору, покупець сплачує постачальнику 20 % річних від суми боргу за весь час прострочення.

Здійснивши перерахунок 20% річних, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 20 % річних у розмірі 6 795,78 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 10 % штрафу у розмірі 18 217,17 грн. та 20% штрафу у розмірі 36 434,34 грн.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.п. 5.3, 5.4 договору при порушенні покупцем умов п. 4.2 договору на строк 30 днів, на покупця покладається відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 10 %, а на строк 45 днів - 20 % від простроченої суми.

Нормами ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Виходячи із положень зазначеної норми та зважаючи на ту обставину, що відповідачем допущено прострочення виконання зобов'язання, заявлені позивачем вимоги про стягнення 10 % та 20 % штрафу є такими, що заявлені правомірно.

Провівши розрахунок заявленої до стягнення суми штрафних санкцій, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 10 % штрафу у розмірі 18 217,17 грн. та 20 % штрафу у розмірі 36 434,34 грн., як це передбачено договором.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 34, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авторитет-2012" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 6, ідентифікаційний код 38650546) на користь Приватного підприємства "Торговий Дім Поляков" (18005, м. Черкаси, вул. Чехова, 41, ідентифікаційний код 32268131) 246 284 (двісті сорок шість тисяч двісті вісімдесят чотири) грн. 94 коп. - основного боргу, 6 795 (шість тисяч сімсот дев'яносто п'ять) грн. 78 коп. - 20 % річних, 18 217 (вісімнадцять тисяч двісті сімнадцять) грн. 17 коп. - 10% штрафу, 36 434 (тридцять шість тисяч чотириста тридцять чотири) грн. 34 коп. - 20% штрафу та 4 794 (чотири тисячі сімсот дев'яносто чотири) грн. 61 коп. - судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.02.2017

Суддя Пукшин Л.Г.