Рішення № 64621234, 08.02.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.02.2017 Справа № 904/11462/16За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", м. Київ

до Приватного акціонерного товариства Науково-виробниче об'єднання "СОЗИДАТЕЛЬ", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором купівлі - продажу природного газу у розмірі 8 396, 10 грн.

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача представник не зявився;

від відповідача - ОСОБА_1, довіреність № 003-2017 від 03.01.2017 року.

Суть спору:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом, у якому просить стягнути з Приватного акціонерного товариства Науково-виробниче об'єднання "СОЗИДАТЕЛЬ" (далі - відповідач) суму 2 091, 58 грн. пені, 6 080, 42 грн. інфляційних, 224, 10 грн. 3% річних, а всього 8 396, 10 грн. заборгованості за порушення виконання грошових зобовязань за договором №2450/14-КП-4 купівлі-продажу природного газу від 28.01.14р.

Представник позивача в судове засідання не зявився, про час та дату розгляду спору повідомлений належним чином.

Відповідач проти позову заперечує, вказує, що підприємство відповідача є управляючою компанією, яка здійснює обслуговування багатоквартирних житлових будинків, автономних дахових котелень та виробництво теплової енергії для мешканців будинків, а закупівля природного газу у позивача здійснюється відповідачем у позивача виключно за кошти, отримані від споживачів теплової енергії (власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках). Отже, відповідач вказує, що своєчасна оплата поставленого газу залежить від своєчасного перерахування коштів споживачами та не залежить від відповідача.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 21.12.16р. до 23.01.17р. та з 23.01.17р. до 01.02.17р. згідно ст. 77 Господарського-процесуального кодексу України.

В порядку ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

28.01.2014 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладений договір №2450/14-КП-4 купівлі-продажу природного газу (далі Договір), у відповідності з умовами п.1.1 якого продавець зобовязується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобовязується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі - газ), на умовах цього Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач протягом періоду з січня по грудень 2014 року передав у власність відповідачу природний газ в обсязі 220, 348 тис. куб.м. на загальну суму 1 149 258, 33 грн., що підтверджується відповідними актами прийому-передачі природного газу з підписами та відбитками печатки підприємств обох сторін (а.с.26-37).

За умовами п.6.1. Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором щодо своєчасної оплати поставленого газу, позивач нарахував до сплати відповідачу в порядку п.7.2 Договору та ч.2 ст. 625 ЦК України пеню за період з 15.01.15р. по 03.02.15р. у розмірі 2 091, 58 грн., 3% річних за той самий період у розмірі 224, 10 грн. та інфляційні за січень 2015 року у розмірі 6 080, 42 грн., що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Сторони є субєктами господарювання, тому згідно до положень ст.ст. 4, 173-175 і 193 Господарського кодексу України, до прав і обовязків сторін, що виникли на підставі зазначеного договору є господарськими зобовязаннями, і мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовами ст. 530 ч.1 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобовязання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Вимоги ст.ст. 4, 16, 258, 549-551, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст.ст. 20, 216-220, 224-226 та 230 Господарського кодексу України передбачають, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами і договором, а держава забезпечує захист прав і законних інтересів субєктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обовязку в натурі, відшкодування збитків та застосування штрафних санкцій.

Між тим, 30.11.2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 р. № 1730-VIII, який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (ст. 2 Закону)

Згідно статті 1 Закону України Про теплопостачання №2633-ІV від 02.06.2005 року теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.

Згідно статті 23 Закону України Про теплопостачання господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом.

Господарська діяльність відповідача з постачання теплової енергії підтверджується ліцензією від 21.03.2013 року.

Згідно частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 року №1730-VIII, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Між тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

При цьому, положеннями статті 3 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" визначено порядок участі у процедурі врегулювання заборгованості.

Приписами статті 7 регулюється питання щодо списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач остаточно розрахувався з відповідачем за поставлений газ 03.02.2015 року, отже заборгованість відповідача перед позивачем відсутня.

За викладених обставин, суд, не зважаючи на відсутність доказів включення підприємства відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, як це передбачено статтею 3 вказаного Закону, приписами якої визначено порядок участі саме у процедурі врегулювання заборгованості, вважає наявними підстави для застосування приписів частини 3 статті 7 вказаного Закону до спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з даним позовом до суду 01.12.2016 року (а.с.45), а тому, з огляду на викладені положення частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який набрав чинності 30 листопада 2016 року, у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних.

Викладене є підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-118 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя А.В. Суховаров

Повний текст рішення підписаний 08.02.2017р.