Постанова № 64620959, 01.02.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2017 року Справа № 910/15443/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Короткевича О.Є., Панової І.Ю.,розглянувши касаційну скаргу ліквідатора публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство - 2240" арбітражного керуючого Звєздічева М.О., м. Черкаси на постанову від 18.10.2016 Київського апеляційного господарського суду (в частині розгляду грошових вимог Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві)у справі№ 910/15443/14 господарського суду міста Києва про банкрутствопублічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство - 2240", м. Київголова комітету кредиторів публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь", м. Київ в судовому засіданні взяв участь:

арбітражний керуючий Звєздічев М.О. особисто, посвідчення

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/15443/14 про банкрутство публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство - 2240" (далі - ПАТ "Автотранспортне підприємство - 2240", боржник, скаржник), порушена ухвалою від 08.09.2014 в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-V, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду міста Києва від 04.11.2015 визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором ПАТ "Автотранспортне підприємство - 2240" призначено арбітражного керуючого Звєздічева М.О. та інше.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2016 (суддя Яковенко А.В.) Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Дніпровському районі) визнано поточним кредитором ПАТ "Автотранспортне підприємство - 2240" на загальну суму 1 209 697,62 грн., з яких 302 750, 72 грн. - грошові вимоги третьої черги, 906 946,90 грн. - грошові вимоги шостої черги задоволення та відмовлено у визнанні кредитором на суму 302 754, 16 грн. з огляду на те, що в силу обставин визнання 04.11.2015 боржника банкрутом, у останнього відповідно до приписів ч. 10 ст. 38 Закону про банкрутство, не могло виникнути обов'язку зі сплати орендної плати за землю в сумі 302 316,06 грн. та податку на землю в сумі 438,1 грн. із терміном сплати 30.11.2015.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 (судді: Верховець А.А. - головуючий, Сотніков С.В., Остапенко О.М.) ухвалу від 04.04.2016 в частині розгляду грошових вимог ДПІ у Дніпровському районі змінено частково, визнано ДПІ у Дніпровському районі поточним кредитором боржника на суму 1 512 451,78 грн., з яких 605 504,88 грн. - грошові вимоги третьої черги.

Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційного господарського суду ПАТ "Автотранспортне підприємство - 2240" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Звєздічева М.О. звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову від 18.10.2016 та залишити в силі ухвалу господарського суду міста Києва від 04.04.2016.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство, п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України. Скаржник вказує на те, що у розумінні податкового законодавства у боржника не могло виникнути обов'язку зі сплати орендної плати за землю та податку на землю за листопад 2015 року, оскільки такий обов'язок міг виникнути лише з 01.12.2015, а саме за підсумком закінчення звітного місяця та після несплати цих платежів. У зв'язку з чим в силу ст. 38 Закону про банкрутство у боржника, починаючи з 04.11.2015, не могло виникнути жодних додаткових зобов'язань.

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до абз. 6 ст. 1 Закону про банкрутство конкурсними кредиторами визнаються кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство; до поточних кредиторів належать кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

При цьому Закон про банкрутство встановлює чіткий порядок заявлення та розгляду грошових вимог кредиторів до боржника.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Так, системний аналіз п. 1 ч. 4 ст. 23 та п. 9 ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство, дає підстави дійти висновку, що кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Разом з тим у розумінні ч. 3 ст. 23 Закон про банкрутство заява кредитора має містити, зокрема, розмір грошових вимог кредитора до боржника з окремим зазначенням суми неустойки (штрафу, пені); виклад обставин, які підтверджують вимоги до боржника та їх обґрунтування (що передбачає обов'язкове встановлення чіткого періоду їх виникнення); перелік документів, які додаються до заяви.

Отже, кредитори разом із заявою про визнання грошових вимог подають до господарського суду необхідні документи в обґрунтування обставин, зазначених у відповідній заяві.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Статтею 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У зв'язку з чим, визначення заявником суми заборгованості та періоду її виникнення є головними критеріями у відповідності до яких господарський суд буде досліджувати та встановлювати ознаку обґрунтованості грошових вимог та, за необхідності, правових наслідків порушення строку на звернення про їх визнання в процедуру банкрутства.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у жовтні 2015 року ДПІ у Дніпровському районі звернулася до місцевого господарського суду з заявою від 07.10.2015 № 1287/9 про визнання поточним кредитором на суму 906 946,90 грн., яка складається з платежів по орендній платі за землю. Вказані вимоги визнані ліквідатором в повному обсязі та включені до реєстру вимог кредиторів, як вимоги шостої черги, оскільки заявлені поза межами строку, встановленого ст. 38 Закону про банкрутство.

Крім того, у грудні 2015 року ДПІ у Дніпровському районі звернулася до місцевого господарського суду з заявою від 18.12.2015 № 1398/9 про визнання поточних грошових вимог в сумі 605 504, 88 грн. При цьому у вказаній заяві зазначено, що сума в розмірі 605 504,88 грн. становить заборгованість з несплачених податкових зобов'язань станом за грудень 2015 року та підтверджується самостійно поданими боржником деклараціями від 18.02.2015 № 9017722179 на суму 876,20 грн. та від 20.02.2015 № 9020142643 на суму 604632,12 грн.

Разом з тим, визнаючи обґрунтованими заявлені ДПІ у Дніпровському районі грошові вимоги, судами попередніх інстанцій на власний розсуд вказано, що поточна заборгованість боржника перед податковим органом в сумі 605 504, 88 грн. являє собою недоїмку із платежів по орендній платі за землю, що виникла за період з 30.10.2014 по 30.11.2015 в сумі 604 632,12 грн. та недоїмку із земельного податку за період з 30.10.2015 по 30.11.2015 на суму 872,76 грн.

Це ж саме стосується й грошових вимог заявлених ДПІ у Дніпровському районі в сумі 906 946,90 грн., оскільки у відповідній заяві вказано тільки, що заборгованість обчислена станом на жовтень 2015 року, однак судами встановлено, що остання складається з платежів по орендній платі за землю, нарахованих податковим органом за період з 30.07.2014 по 30.09.2015 та є поточною.

Вищезазначене дає підстави дійти висновку, що судами першої та апеляційної інстанційї допущені порушення вимог ст. ст. 47, 43 ГПК України щодо всебічного та повного дослідження всіх обставин справи.

У зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений такий, що відповідає чинним нормам матеріального права, висновок щодо прав і обов'язків сторін.

За таких обставин оскаржувані судові рішення в частині розгляду грошових вимог ДПІ у Дніпровському районі підлягають скасуванню як такі, що прийняті з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, з передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене та встановити період заявленого до боржника податкового зобов'язання ДПІ у Дніпровському районі.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 23, 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст. ст. 41, 47, 43, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ліквідатора публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство - 2240" арбітражного керуючого Звєздічева М.О. задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 04.04.2016 (в частині розгляду грошових вимог Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 (в частині розгляду грошових вимог Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві) у справі № 910/15443/14 скасувати.

3. Справу № 910/15443/14 в цій частині передати до господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді О.Є. Короткевич

І.Ю. Панова