Постанова № 64620071, 03.02.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2017 року Справа № 813/2428/15

11 год. 50 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Приймак С.І.,

від позивача Пилипяк В.Р.,

від відповідача Федчина Р.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Лісова» до Сокальського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення.

Суть справи.

У травні 2015 року Державне підприємство «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Лісова» (далі - позивач, ДП «Львіввугілля» в особі ВП «Шахта "Лісова») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області, що в порядку ст. 52 КАС України замінене на процесуального правонаступника - Сокальське об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області (далі - відповідач, Сокальське ОУПФ) про визнання протиправним та скасування рішення № 2 від 23.04.2015 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду щодо ДП «Львіввугілля» (відокремленого підрозділу «Шахта «Лісова»).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2015 року адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано рішення № 2 від 23.04.2015 року. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2016 року у справі № 876/6637/15 апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2015 року у справі № 813/2428/15 без змін.

Вищим адміністративним судом України у справі № К/800/12929/16 прийнято ухвалу від 09.11.2016 року, відповідно до якої касаційну скаргу Сокальського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області - задоволено частково; постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2016 року у справі № 813/2428/16 - скасовано, а справу № 813/2428/15 - направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою від 05.12.2016 року вказану справу прийнято до провадження суддею Кравцівим О.Р.

В обґрунтування позовних вимог, зазначено, що вказане рішення є протиправним та слід скасувати, оскільки при формуванні вказаного рішення відповідач покликався на п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виключено. Тобто застосовано норму, що втратила чинність. Станом на 01.01.2011 року заборгованість зі сплати страхових внесків позивача перед Пенсійним фондом складала 81494,51 грн. Аналізуючи правові норми, судову практику в аналогічних справах, позивач дійшов висновку, що органи Пенсійного фонду мають право нараховувати штрафні санкції та пеню виключно за період до 01.01.2011 року, хоча рішення про застосування штрафних санкцій може бути винесене вже після 01.01.2011 року. Натомість, відповідачем застосовано штрафні санкції за період з 15.03.2011 року по 26.06.2014 року, не зважаючи на те, що відповідачу було відомо про існування заборгованості.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, зазначив, що згідно з картками особового рахунку страхувальника - позивача у підприємства існувала заборгованість із сплати страхових внесків станом на 01.01.2011 року на суму 81494,51 грн. Відповідно до ч. 13 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вказану суму страхових внесків підприємства мало сплатити впродовж 10 днів з моменту одержання рішення. Вказана сума була сплачено повністю у 2014 році, тобто несвоєчасно. У зв'язку з повним, однак несвоєчасним погашенням заборгованості зі страхових внесків відповідно до ч. 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Управлінням застосовано фінансову санкцію відповідно до оскаржуваного рішення. З врахуванням викладеного позовні вимоги є необґрунтованими, рішення - правомірним, а отже у задоволенні позову належить відмовити.

Суд заслухав пояснення представників сторін, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення та ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, та -

в с т а н о в и в :

23.04.2015 року управлінням Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області винесено рішення № 2 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду щодо державного підприємства «Львіввугілля» (відокремленого підрозділу «Шахта «Лісова»), згідно з яким до відповідача застосовано штрафні санкції в розмірі 8149,16 грн. та нарахована пеня в розмірі 99311,09 грн.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Пунктом 2 ч. 9 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон № 1058-IV), яка діяла до 1 січня 2011 року, передбачено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Із набранням чинності з 1 січня 2011 року Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VІ від 08.07.2010 року (далі - Закон № 2464-VІ), наведена вище норма матеріального права із Закону № 1058-ІV була виключена.

Згідно з карткою особового рахунку недоїмка позивача станом на 01.01.2011 року становила 81494,51 грн. /а.с.25, 119, 141/.

Відповідно до довідки № 549/06.01-21 від 31.01.2017 року підтверджено наявність вказаної заборгованості станом на 01.01.2011 року /а.с.147/.

Слід зазначити, що позивач не заперечував існування заборгованості в сумі 81494,51 грн. станом на 01.01.2011 року /а.с.145-146/.

Крім вказаного, сторонами не оскаржувалось погашення заборгованості в повному обсязі згідно з платіжними дорученнями від 26.06.2014 року № 294, від 30.05.2014 року № 387, від 30.04.2014 року № 168 від 31.03.2014 року № 104, від 28.02.2014 року № 707 від 31.01.2014 року № 436, від 27.12.2013 року № 4907 та від 02.03.2011 року № 239 /а.с.26-33/.

Тобто слід констатувати несвоєчасне погашення існуючої станом на 01.01.2011 року заборгованості.

В той же час, згідно з абз. 5 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Абзацом 6 цього ж пункту встановлено, що на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Наведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 1 січня 2011 року, поширюється лише на заборгованість зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати. Питання ж відповідальності страховиків, не пов'язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання Закону № 1058-ІV та абз. 5, 6 п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI.

Пунктом 14 Прикінцевих положень Закону №1058-IV установлено, що гірничі підприємства зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніш як через 28 календарних днів з дня закінчення цього періоду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що після набрання чинності Законом № 2464-VI за відповідачем збережено повноваження щодо застосування фінансових санкцій за несплату заборгованості по страхових внесках, яка виникла до 1 січня 2011 року, що має місце і у даному випадку, а відтак, накладені штрафні санкції, які виникли за цей період, мають бути застосовані (стягнуті) і після 1 січня 2011 року, оскільки зазначена заборгованість і штрафні санкції виникли в період дії ч. 9 ст. 106 Закону № 1058-IV.

При цьому, така правова позиція також відповідає висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 12.05.2015 року в справі №21-370а15, постанові від 31.03.2015 року в справі №21-77а15, постанові від 25.03.2014 року в справі №21-27а14, які в силу приписів ст.ст.161, 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для відступлення від них, є обов'язковими для застосування.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 4 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання (ч. 3 ст. 72 КАС України).

Суд, згідно зі ст. 86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оскільки борг позивача виник у період до 1 січня 2011 року, тобто в час дії норм ч. 9 ст. 106 Закону №1058-IV, суд вважає що рішення відповідача № 2 від 23.04.2015 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату страхувальниками страхових внесків, є таким, що узгоджується з критеріями оцінки поведінки та рішення суб'єкта владних повноважень визначених ч. 3 ст. 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 08.02.2017 року.

Суддя Кравців О.Р.