Постанова № 64619891, 25.01.2017, Луганський окружний адміністративний суд

12.2

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 січня 2017 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1432/16

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Шембелян В.С.,

при секретарі судового засідання: Бутенко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Апеляційного суду Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна судова адміністрація України, про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов зазначений адміністративний позов, в якому заявлені вимоги щодо зобов'язання відповідача виплатити позивачу як судді у відставці вихідну допомогу в розмірі 10 місчних заробітних плат за останньою посадою станом на 01.11.2014 року.

В обґрунтування цих вимог позивач вказав, що працюючи суддею Апеляційного суду Луганської області і, маючи стаж роботи більше 20 років, згідно ст. 102 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону № 732-У11від 28.01.2014 р.), в вересні 2014 року, у встановлений законом строк, звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про відставку, яка задовольнила його прохання і прийняла рішення про внесення подання про звільнення його з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку направивши подання до Верховної Ради України про звільнення його з посади судді у відставку.

Постановою Верховної Ради України від 16 липня 2015 року його звільнено з посади судді Апеляційного суду Луганської області у зв'язку із виходом у відставку. Наказом голови суду від 05.08.2015 року він був відрахований із штату Апеляційного суду Луганської області.

27.08.2016 року позивач звернувся до Апеляційного суду Луганської області з заявою про виплату вихідної допомоги. При цьому мотивував свою вимогу тим, що згідно ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, яка діяла на момент набуття ним права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (положення даної ст. визнано конституційним згідно з Рішенням Конституційного суду № 10-рп/2013 від 19.11.2013 р.), але до цього часу він письмової відповіді не отримав.

Виконуючи процедуру звільнення судді у відставку в зв'язку з досягненням ним 65 років, позивач виконав всі вимоги закону щодо цього питання.

При розгляді подання ВРЮ про звільнення його з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку ВРУ діяла з порушенням вимог, передбачених Конституцією та законами, якими визначено порядок звільнення судді у відставку. Не розглянувши подання ВРЮ протягом розумного строку, Верховна Рада допустила протиправну бездіяльність, що призвело до порушення його прав, свобод та інтересів. А тому позивач вважає, що до до спірних правовідносин має бути застосовано закон, що діяв станом на 01.11.2014, у зв'язку з чим його позов підлягає задоволенню.

Позивач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибув, розгляд справи просив суд проводити без його участі.

Представник відповідача належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не прибув у судове засідання, надав суду заяву про розгляд справи за відсутності їх представника.

Відповідно до письмових заперечень (а.с.21-26) щодо обставин справи зазначив, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є вихід у відставку, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції.

05.08.2015 за наказом голови апеляційного суду Луганської області позивача звільнено з посади судді та відраховано зі штату суду. 01.09.2016 позивач звернувся з заявою до відповідача про виплату йому вихідної допомоги, відповідач листом від 07.09.2016 відмовив позивачу у здійсненні цієї виплати.

Судді, функціонуючи в державній системі влади, перебувають у певних трудових відносинах із судовою установою, де вони працюють, виконуючи свої посадові обов'язки.

Акт про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади є правовою підставою для виникнення або закінчення конкретних трудових відносин особи як судді з державою. У таких відносинах роботодавцем є держава, а на голову суду покладається обов'язок оформити ці відносини та встановити початковий або кінцевий момент їх виникнення з призначенням, пов'язаних з цим. відповідних виплат.

Наказ голови апеляційного суду Луганської області від 05.08.2015 року №117, "Про звільнення судді ОСОБА_1" не містить зобов'язання здійснити виплату позивачу, який звільнений у зв'язку з поданням заяви про відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Даний локальний розпорядчий документ є доказом у справі наявності юридичного факту, що є підставою для здійснення/не здійснення виплат розпорядником коштів.

Посилання позивача на порушення його прав і свобод, які виникли в зв'язку з невиплатою йому вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, відповідач вважає не обґрунтованими, оскільки Конституційний Суд України у своїх рішеннях не відносить вихідну допомогу до конституційних гарантій незалежності судді, а її невиплату до звуження конституційних прав судді.

Апеляційний суд Луганської області зазначає, що вирішення питань щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Відповідач вважає, що для правильного вирішення спору необхідно застосовувати конкретні правові норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що вносять правову визначеність у відповідні відносини, із врахуванням динаміки таких відносин.

Також, у рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача, тобто на 16 липня 2015 року.

За відсутності в чинному законодавстві на вказаний час норми Закону, яка передбачала права позивача на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою судді, в задоволенні позовних вимог, на думку відповідача, слід відмовити у повному обсязі.

Представник третьої особи надав суду заперечення проти позовних вимог, в яких також просив суд розглянути справу за їх відсутності (а.с.17-19). В обгрунтування заперечень зазначив, що на час звільнення позивача з посади судді та відрахування зі штату Апеляційного суду Луганської області, норма Закону № 1166-VII (відповідно до прикінцевих положень), якою виключено статтю 136 Закону № 245З-VI, набрала законної сили.

Крім того, на час подання Позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції, а саме у вересні 2014 року, підстав для виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою вже не було, з огляду на відсутність відповідної норми.

12 лютого 2015 року Верховною Радою України було прийнято Закон України № І92-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд", який набрав чинності 28 березня 2015 року. Проте, у вказаному Законі не наведено визначення щодо виплати вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою.

Тому, в задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд встановив такі обставини, що мають значення для розгляду справи по суті.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 є суддею у відставці, що підтверджено копією посвідчення НОМЕР_1 (а.с. 3).

За постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 року ОСОБА_1 було звільнено у відставку за його заявою, а за наказом голови Апеляційного суду Луганської області від 05.08.2015 року № 117 відраховано зі штату Апеляційного суду Луганської області. (а.с. 9а).

Як вбачається з копії зазначеного наказу №117 від 05.08.2015 р., в ньому не вказано про виплату позивачу вихідної допомоги. Однак, не вказано і те, що позивача звільнено у відставку без виплати зазначеної допомоги. Отже, зазначений наказ є неналежним доказом відповідно до ч.1 ст.70 КАС України, того факту, що на момент звільнення позивача у відставку головою суду вирішувалося питання щодо виплати чи відмови у виплаті позивачу вихідної допомоги, а також було прийняте відповідне рішення.

Відповідно до заяви позивача від 27.08.2016 він просив відповідача виплатити йому вихідну допомогу у зв'язку з відставкою судді на підставі норми права (ст.136 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»), що діяла на час набуття ним права на відставку, а отже, і права на вихідну допомогу. Однак, а ні в цій заяві, а ні в позові не вказано, коли саме позивач отримав вказане майнове право на вихідну допомогу судді, що пов'язане з правом на відставку (коли саме стаж його роботи суддею склав 20 років), доказів на підтвердження цих обставин суду не надано.

Позивач в позові стверджує, що станом на час розгляду справи він не отримав письмової відповіді на його заяву від 27.08.2016 про виплату вихідної допомоги.

Відповідач в запереченнях визнає факт отримання ним такої заяви позивача 01.09.2016, та посилається на той факт, що листом від 07.09.2016 він відмовив позивачу у здійсненні цієї виплати.

З наданої відповідачем суду копії довідки від 07.09.2016 №5/303/2016, не вбачається для чого, чи для кого було складено цей документ, кому саме він адресований. Доказів його надіслання адресатові так само не надано. Тому суд, керуючись ч.1 ст.70 КАС України, також визнає цей документ неналежним доказом факту відмови відповідача позивачу у здійсненні такої виплати.

Оскільки відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження факту прийняття ним рішення за заявою позивача про виплату вихідної допомоги, отже, в супереч вимогам ч.2 ст. 71 КАС України він не довів факту прийняття ним такого рішення відносно позивача.

Вирішуючи спір, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Згідно з ч.1 ст 19 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Відповідно до статті 29 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI голова апеляційного суду представляє суд як орган державної влади у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами; видає на підставі акта про обрання на посаду судді чи звільнення судді з посади відповідний наказ; також з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Згідно з ч.5 ст.120 Закону України № 2453-VI за суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

З огляду на надані сторонами докази суд не має обгрунтованих підстав для висновку, що головою Апеляційного суду Луганської області було розглянуто питання щодо виплати позивачу вихідної допомоги та прийняте рішення щодо відмови у здійсненні цих виплат, про що позивачу належним чином повідомлено, оскільки відповідач не довів факту наявності такого рішення та повідомлення позивача про його зміст.

У зв'язку з чим обгрунтованим є висновок про порушення прав позивача протиправною бездіяльністю відповідача щодо розгляду та прийняття відповідного рішення стосовно питання витлати позивачу вихідної допомоги.

За встановлених обставин, суд вважає, що позивачем обрано хибний спосіб захисту, тому вимоги його щодо зобов'язання відповідача виплатити позивачу вихідну допомогу є такими, що заявлені передчасно, фактично до прийняття рішення відповідачем з цього питання.

Отже, оскільки в ході судового розгляду відповідачем не було доведено правомірності своїх дій та прийнятих рішень, судом встановлено факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, однак, позивачем обрано хибний спосіб захисту, вимоги позову підлягають частковому задовольннню.

Тому, керуючись ч.2 ст.11 КАС України, суд для захисту порушеного права позивача вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог, визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо розгляду питання стосовно виплати позивачу вихідної допомоги та зобов'язати його прийняти відповідне рішення, про що повідомити позивача належним чином.

На підставі вимог ч.4 ст.163 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судом прийнято рішення щодо зобов'язання відповідача як суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії стосовно позивача, є необхідним встановлення певного строку для подання Апеляційним судом Луганської області до суду звіту про виконання постанови суду в частині прийняття рішення за результатами розгляду питання стосовно виплати позивачу вихідної допомоги та зобов'язання його прийняти відповідне рішення, про що повідомити позивача належним чином тривалістю один календарний місяць з дня набрання постановою суду законної сили.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Виходячи з цього, сплачений позивачам судовий збір у розмірі 551,20 грн. підлягає частковій компенсації за користь бюджетних асигнувань відповідача Апеляційного суду Луганської області в розмірі 275,60 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 69-71, 94, 160 - 163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов судді ОСОБА_1 до Апеляційного суду Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна судова адміністрація України, про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Апеляційного суду Луганської області щодо розгляду питання стосовно виплати судді ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку з відставкою.

Зобов'язати Апеляційний суд Луганської області розглянути питання стосовно виплати судді ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, прийняти рішення за резутатом такого розгляду, про що повідомити судді ОСОБА_1 належним чином.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Встановити строк для подання Апеляційним судом Луганської області до суду звіту про виконання постанови суду в частині зобов'язання розглянути питання стосовно виплати судді ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, прийняти рішення за резутатом такого розгляду, про що повідомити судді ОСОБА_1 належним чином - тривалістю один календарний місяць з дня набрання постановою суду законної сили.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Апеляційного суду Луганської області ( код 02890564, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, бул.Дружби Народів, 16) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) судові витрати у розмірі 275,60 грн (двісті сімдесят п'ять гривень 60 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 30 січня 2017 року.

Суддя В.С. Шембелян