Ухвала суду № 64617927, 23.01.2017, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/13436/16-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2017 р. м.Київ

Слідчий суддя Дніпровського районного суду м.Києва Іваніна Ю.В., при секретарі Степаненко І.Б., за участю представника власника майна - адвоката Данилова Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Дніпровського районного суду м.Києва, заяву ОСОБА_2 про скасування арешту майна, -

В С Т А Н О В И В:

28.12.2016 року до слідчого судді Дніпровського районного суду м.Києва надійшла заява ОСОБА_2 про скасування арешту майна.

Заявник зазначає, що ухвалою слідчого судді від 06.09.2016 року було накладено арешт, зокрема на майно, яке є особистою приватною власністю ОСОБА_2 (автомобіль ЗАЗ «Lanos», 2013 року випуску, заводський номер: НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1) незаконно, необґрунтовано та невмотивовано, постановлену з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Від так, при постановленні ухвали про арешт майна, не було повідомлено власника майна - ОСОБА_2 та не надано можливості надати свої пояснення та доводи щодо накладання арешту на автомобіль ЗАЗ «Lanos», 2013 року випуску, заводський номер: НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить їй на праві приватної власності. Відсутнє обґрунтування співрозмірності обмеження права власності. Із урахуванням викладеного, та усних уточнень в судовому засіданні, заявник просить скасувати арешт, накладений ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 06.09.2016 року в частині накладання арешту на майно ОСОБА_2, а саме - автомобілю ЗАЗ «Lanos», 2013 року випуску, заводський номер: НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1.

У судовому засіданні заявник клопотання підтримав з підстав, викладених у ній, просив клопотання задовольнити.

Прокурор та слідчий у судове засідання не зявилися, повідомлялися своєчасно та належним чином. Відсутність прокурора та слідчого в судовому засіданні не є перешкодою для розгляду скарги.

Вислухавши доводи сторін, дослідивши заяву та додатки до неї, витребувані матеріали клопотання про арешт майна, слідчий суддя приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно з ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Крім того, ч.3 ст.170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

З положень ст.174 КПК України вбачається, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції", заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп.69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n.50, Series A N 98).

З досліджених у судовому засіданні матеріалів вбачається, що ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м.Києва від 22.09.2016 року задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на грошові кошти, які знаходяться на розрахунковому рахунку №26001499313500-ТОВ «ЕВЕРЕСТ-БУД-ІНЖИНІРИНГ» (ЄДРПОУ 39123472), відкритому у Публічному акціонерному товаристві «УкрСиббанк» (МФО 351005), що розташоване за адресою: м.Харків, прос.Московський, 60.

Як зазначено в ухвалі, слідчим доведено наявність достатніх підстав вважати, що мав місце факт вчинення кримінального правопорушення та необхідність накладення арешту на грошові кошти товариства з метою забезпечення кримінального провадження та з метою запобігання можливості втрати, передачі, приховування, зникнення, а також використання грошових коштів для продовження здійснення незаконної діяльності.

При цьому слідчим суддею не встановлено, що клопотання про арешт майна суперечить вимогам КПК України та безпосередньо п.п.1-3 ч.3 ст.132 КПК України.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.), ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним.

Крім того, у справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий і надмірний тягар для особи.

На час розгляду заяви про скасування арешту заявником не надано слідчому судді будь-яких належних доказів того, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

При цьому, з огляду на положення ч.ч.1, 3 ст.170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст.98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, і у кого і де воно знаходиться, незалежно від того, чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить об'єктивному встановленню обставин кримінального провадження.

Крім того, матеріали провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень. Слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення кримінальних правопорушень вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним з яких і є накладення арешту на майно.

Відповідно до ст.198 КПК України висловлені в ухвалі слідчого судді, суду за результатами розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу висновки щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення, не мають преюдиціального значення для суду під час судового розгляду або для слідчого чи прокурора під час цього або іншого кримінального проваджень.

Із урахуванням викладеного, підстав для задоволення заяви слідчий суддя не вбачає, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту мана необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст.131-132, 170-174, 198, 309, 372-376 КПК України, слідчий суддя, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви ОСОБА_2 про скасування арешту майна - відмовити повністю.

Копію ухвали вручити представнику власника майна та направити для відома прокурору та слідчому.

Повний текст ухвали оголосити учасникам судового провадження у судовому засіданні о 16-00 годині 30 січня 2017 року.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Слідчий суддя Дніпровського районного суду

м.Києва Ю.В. Іваніна