Ухвала суду № 64617494, 07.02.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/175/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 53, 55 Токова С. Є. Доповідач в апеляційній інстанції Карпенко О. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоКарпенко О. В.суддівБабенка В. М., Нерушак Л. В. при секретаріСиниці Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» Брайка Станіслава Анатолійовича на заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства «Енергобанк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

Дослідивши матеріали справи, заслухавши ОСОБА_7, який просив апеляційну скаргу відхилити, колегія суддів,-

в с т а н о в и л а :

У березні 2016 року ОСОБА_7 звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси із позовом до ПАТ «Енергобанк», третя особа: уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» Брайко С.А. про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги мотивував тим, що відповідно до наказу № 12-о від 09 січня 2014 року ОСОБА_7 було прийнято на роботу до ПАТ «Енергобанк» на посаду заступника директора з корпоративного бізнесу Луганської регіональної дирекції ПАТ «Енергобанк».

В зв'язку з запровадженням в ПАТ «Енергобанк» тимчасової адміністрації 27 квітня 2015 року, на підставі наказу № 307-о від 23 квітня 2015 року, вказує ОСОБА_7, його було звільнено з займаної посади у зв'язку із скороченням штату працівників, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач зазначає, що в день його звільнення відповідач не виплатив йому вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку та компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки. Також не видав належним чином оформлену трудову книжку та не здійснив виплат розрахункових коштів в сумі 24893,85 грн.

Лише 21 травня 2015 року на його рахунок було перераховано частину заробітної плати за квітень 2015 року в розмірі 5118,98 грн.

Остаточний розрахунок по виплаті заробітної плати та розрахункових коштів при звільненні йму було проведено лише 29 грудня 2015 року після зарахування залишку невиплачених коштів при звільненні на його картковий рахунок.

В зв'язку з тим, що відповідач не здійснив виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, ОСОБА_7 звернувся до Соснівського районного суду м. Черкаси та уточнивши свої позовні вимоги, остаточно просив суд постановити рішення, яким стягнути з ПАТ «Енергобанк» на користь ОСОБА_7 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 100 658,09 грн. без відрахувань податків та обов'язкових платежів.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 14 квітня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства «Енергобанк», третя особа: Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виключено із числа третьої особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» та залучено останнього в якості співвідповідача.

Заочним рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 травня 2016 року позов - задоволено.

Стягнуто із ПАТ «Енергобанк» на користь ОСОБА_7 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 100 658,09 грн. без відрахувань податків та обов'язкових платежів.

Стягнуто із ПАТ «Енергобанк» до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в сумі 1378,00 грн.

В апеляційній скарзі уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» Брайко С.А., вважаючи рішення суду першої інстанції необґрунтованим, таким, що винесене із порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з»ясуванні обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення даного спору по суті, просить скасувати заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 травня 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_7 в задоволенні позову повністю.

Заслухавши думку учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» Брайка С.А. підлягає відхиленню, виходячи із наступного.

Згідно вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

При розгляді даної справи суд правильно встановив факти, відповідні їм правовідносини, постановив рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права, ґрунтується на зібраних по справі доказах, оцінивши які в сукупності, суд першої інстанції прийшов до аргументованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_7

Як вбачається із наявних матеріалів справи, відповідно до записів в трудовій книжці ОСОБА_7, 09 січня 2014 року його було прийнято на посаду заступника директора з корпоративного бізнесу Луганської регіональної дирекції ПАТ «Енергобанк». (а.с. 8)

В зв'язку із запровадженням в ПАТ «Енергобанк» тимчасової адміністрації 27 квітня 2015 року, на підставі наказу № 307-о від 24 квітня 2015 року ОСОБА_7 було звільнено з ПАТ «Енергобанк», у зв'язку зі скороченням штату працівників, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України. (а.с. 10)

Відповідно до відомостей, які містяться в розрахунковому листі за квітень 2015 року вбачається, що при звільненні ОСОБА_7 відповідач повинен був сплатити останньому заробітну плату за квітень 2015 року та розрахункові кошти при звільненні 27 квітня 2015 року у розмірі 24 893,85 грн. (а.с. 11)

Згідно довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 01 березня 2016 року за № S303-CMGR-0817-KGRQ, 21 травня 2015 року позивачу на його картковий рахунок, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк», було перераховано частину заробітної плати за квітень 2015 року в розмірі 5 118,98 грн.,. (а.с. 13)

Остаточний розрахунок з позивачем було проведено 29 грудня 2015 року шляхом перерахунку коштів в сумі 22 381,67 грн. на картковий рахунок позивача, що підтверджується довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» № ED69-LAO3-75D8-Q4RJ від 01 березня 2016 року (а.с. 14).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції мотивував свої висновки тим, що трудові права позивача щодо отримання всіх сум, що належали йому від підприємства при звільненні були порушені з вини підприємства, а тому за весь час затримки розрахунку, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України на користь ОСОБА_7 підлягає стягненню середній заробіток.

Перевіряючи обґрунтованість та вмотивованість рішення суду першої інстанції, доводів апеляційної скарги, пояснень, наданих сторонами та їх представниками, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не дають підстав для його зміни чи скасування.

Ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення; якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок; про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з положеннями ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника; якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові Пленуму ВСУ від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначається, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини; cама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що трудові права позивача щодо отримання всіх сум, що належать йому від підприємства в день звільнення, було порушено відповідачем.

В своїй апеляційній скарзі апелянт вказував, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 12 лютого 2015 року № 96 «Про віднесення ПАТ «Енергобанк» до категорії неплатоспроможних» та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 та ст. 34 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також на підставі Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 29 від 12 лютого 2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вирішила розпочати з 13 лютого 2015 року процедуру виведення ПАТ «Енергобанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

Тимчасова адміністрація була запроваджена строком на три місяці з 13 лютого 2015 року по 12 травня 2015 року включно.

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 30 квітня 2015 року № 93 було продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк» по 11 червня 2015 року.

Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12 червня 2015 року № 115 було запроваджено процедуру ліквідації ПАТ «Енергобанк» з 12 червня 2015 року.

Також, апелянт вказував, що статтею 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Тому, оскільки на момент ухвалення судом першої інстанції рішення суду по даній справі, у ПАТ «Енергобанк» було введено тимчасову адміністрацію, стягнення коштів у будь-який спосіб, в тому числі і шляхом задоволення позову, аніж це передбачено ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є неможливим.

Перевіряючи вказані доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_7 було звільнено з займаної посади на підставі наказу № 307-о від 23 квітня 2015 року у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 ЗУ «Про гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції закону від 02 березня 2015 року, чинною станом на момент звільнення позивачки, під час тимчасової адміністрації не здійснюється:

1) задоволення вимог вкладників чи інших кредиторів банку;

2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку;

3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку;

4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом;

5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 36 ЗУ «Про гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції Закону від 02 березня 2015 року передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини 5 цієї статті не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку.

П.п. 2 п. 6 ч. 6 ст. 36 ЗУ передбачено зобов'язання банку, передбачені пунктами 11-4 ч. 6 цієї статті виконуються банком у межах його фінансових можливостей у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду.

Про даний факт було зазначено і в приписі державної інспекції з питань праці Головного управління держпраці у Київській області № 26-99/122-100 від 11 лютого 2016 року (а.с. 79-81), в якому вказано, що пунктом 3 ч. 6 ст. 36 ЗУ «Про гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції закону від 16 липня 2015 року, що діяв на час перевірки), встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку і зазначене обмеження не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку.

Так, як з 16 липня 2015 року діяла нова редакція ЗУ «Про гарантування вкладів фізичних осіб» в якій не поширюється обмеження на здійснення задоволення вимог в частині виплати заробітної плати працівників банку, тому враховуючи, що розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при виплаті заробітної плати не був проведений з позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства на момент звільнення, тому на думку колегії суддів в даному випадку відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, трудові права позивача ОСОБА_7 щодо отримання всіх сум, що належать йому до виплати від підприємства в день звільнення, було порушено відповідачем.

Перевіривши наявні матеріали справи та надані в судовому засіданні докази, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про правильність наданого позивачем розрахунку середнього заробітку за час затримки у виплаті заробітної плати, який проведений у відповідності до вимог чинного законодавства.

Виходячи із розрахунку розміру середньої заробітної плати, що складає 595,61 грн. та кількості робочих днів за весь час затримки розрахунку за період з 27 квітня до 29 грудня 2015 року, сума, що підлягає до виплати ОСОБА_7 становить 100 658,09 грн. (595,61 грн. х 169 днів.) без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.

Посилання апелянта на правову позицію ВСУ від 13 червня 2016 року, висловлену ним під час розгляду справи № 6-1123цс16, якою передбачено що, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку, на думку колегії суддів, не може бути визнане як обгрунтований доказ, що дає підстави для скасування чи зміни рішення суду на цій підставі, виходячи із наступного.

Так, відповідно до вищезазначеної правової позиції було визначено, що відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Однак, дана правова позиція була ухвалена судом за наслідком розгляду цивільної справи про захист прав споживача, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, тобто по справі, де спір виник з із зобов'язань кредитно-договірних правовідносин, а саме договору депозитного вкладу і відсутнє посилання на пп. 3ч. 5 ст. 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У справі, що переглядається судом апеляційної інстанції предмет спору - є трудові правовідносини, що за своєю суттю передбачає застосування інших правових норм для правильного вирішення спору.

Тому, підсумовуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати його з вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних звільненому працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, відсутність коштів у відповідача ніяким чином не звільняє його від обов'язку проведення повного розрахунку зі звільненим працівником в день звільнення та не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів при звільненні.

Враховуючи, що на момент звільнення ОСОБА_7, ПАТ «Енергобанк» не здійснило в установлені КЗПП України строки виплату заробітної плати ОСОБА_7 та всіх належних йому виплат при звільненні, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Оцінюючи надані сторонами докази в їх сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, що ОСОБА_7 надано належні та вмотивовані докази, які дають підстави для встановлення факту порушення відповідачем прав позивача.

Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Підстав для скасування або зміни постановленого судом першої інстанції рішення колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» Брайка Станіслава Анатолійовича на заочне рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 05 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства «Енергобанк», третя особа: уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Енергобанк» Брайко Станіслав Анатолійович про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відхилити, зазначене рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :