Постанова № 64615557, 07.02.2017, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження 2а/537/10/2017

Справа № 537/107/15-а

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.02.2017 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі головуючого судді Хіневич В.І., при секретарі - Гавриш А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника за довіреністю - ОСОБА_2 до Кременчуцького обєднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про спонукання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду в особі представника за довіреністю - ОСОБА_2 з позовом, відповідно до якого прохала визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області № 461 від 10.09.2014 року щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1. Зобовязати Кременчуцьке обєднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити виплату та перерахувати розмір пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року із застосування всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, передбачених чинним пенсійним законодавством України.

В обґрунтування позовних вимог вказали, що до серпня 1994 року вона проживала у м. Кременчуці, після чого виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. 02.09.2014 року представник позивача ОСОБА_2 звернулася до УПФ України в м. Кременчуці із заявою про призначення пенсії за віком та необхідними документами. Рішенням УПФ України в м. Кременчуці №461 від 10.09.2014 року відмовлено у призначенні пенсії за віком у звязку зі відсутністю документів, що підтверджують факт проживання (реєстрації місця проживання) в Україні, відсутністю угоди між Україною та Ізраїлем. Також вказано, що заява подається пенсіонером особисто або його представником. Вказане рішення просить визнати протиправним та зобов»язати відповідача поновити виплату пенсії. Оскільки пенсія не отримана позивачкою своєчасно з власної вини просить виплатити нараховані суми пенсії за три роки до дня звернення до Пенсійного фонду.

В судове засідання представник позивача ОСОБА_2 не зявилася, однак надала заяву відповідно до якої, просить розгляд справи проводити у відсутність позивача та його представника, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача за довіреністю ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, прохав у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, позивач звернулась до УПФУ в м. Кременчуці з заявою про поновлення пенсії за віком, до заяви додано копії нотаріально посвідченої довіреності, копію паспорта представника, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера представника, однак відповідно до вимог чинного пенсійного законодавства документи подаються тільки в оригіналах. Також, до позовної заяви не надано документів, що підтверджують, що позивач проживала на України, є громадянином України. Також, не надає доказів, що вона отримувала пенсію за віком до 1994 року. Також, виплату пенсії позивачу було припинено, оскільки остання виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль, відповідно до діючого на той час законодавства, однак до цього часу порядку відновлення виплату пенсії зазначеній категорії громадян пенсійним законодавством не передбачено. Позивачу пенсію за віком було припинено органами соціального забезпечення, а не органами пенсійного фонду. Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом 29.12.2014 року , тому вимоги про зобовязання поновити виплату пенсії з 07.10.2009 року задоволенню підлягати не можуть.

Заслухавши представника відповідача, вивчивши матеріали справи, всебічно повно та обєктивно дослідивши і оцінивши всі докази у їх сукупності, суд встановив наступне:

Відповідно до ч.3ст.2 КАС Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто, протягом розумного строку.

Згідно з статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією архівної пенсійної справи. ОСОБА_1 була знята з обліку у зв»язку з виїздом до Ізраїлю, особистий рахунок закритий 13.07.1994 року, пенсія виплачена органом соціального захисту населення по 31.01.1995 року. На даний час позивачка постійно проживає в Ізраїлі, при цьому вона є громадянкою України (паспорт 41№0553354, виданий Міністерством внутрішніх справ України 07.12.1993 року), про що свідчить копія апостилю.

З наданої представником копії архівної пенсійної справи ОСОБА_1 вбачається, що вона не перебувала на обліку в органах ПФ, а отримувала пенсію в органах соціального захисту населення.

Письмовими доказами підтверджується, що 20.09.2014 року представник позивача ОСОБА_2 звернулася до УПФ України в м. Кременчуці із заявою про поновлення ОСОБА_1 пенсії за віком, яка отримана відповідачем 04.09.2014 року. УПФ України в м. Кременчуці було розглянуто заяву та 10.09.2014 року винесено рішення, відповідно до якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у звязку зі відсутністю документів, що підтверджують факт проживання (реєстрації місця проживання) в Україні.

Статтею 24 Конституції України закріплено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Частиною ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» закріплено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року визначено, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст.. 24 Конституції України. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної йому пенсії не може повязуватись із такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобовязана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа. Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Таким чином, проживаючи в Ізраїлі, як громадяни України, позивачі мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист.

ПередбаченеКонституцією Україниправо громадян на соціальний захист конкретизоване уЗаконі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»таЗаконі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Рішенням Конституційного Суду України від07 жовтня 2009року по справі№ 1-32/2009 визнано такими, що не відповідаютьКонституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого реченнястатті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.10.2009 року вказав, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положеннястатті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно достатті 152 частини 2 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормамиЗакону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого реченняст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".

Після прийняття вищевказаного рішення Конституційного Суду України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято. Міжнародних договорів між Україною таДержавою Ізраїль стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 19 травня 2015 року дійшла висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІVвиникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеногоЗакону. З цього часу орган ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Згідно з пунктом 3.3 мотивувальної частини вищезазначеного рішення, виходячи із правової, соціальної природи пенсії право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія,- в Україні чи за її межами.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав. Позивачі, як громадяни України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і на пенсійне забезпечення.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на поновлення пенсії за віком, яку вона отримувала до виїзду на постійне місце проживання за межи України.

Частина 2 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає, що пенсія призначається довічно або на період протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Як встановлено судом позивачам була призначена пенсія за віком, тобто довічно, а не певний період.

У відповідності до ч. 2ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті35та статтею46цього Закону.

Згідно п. 2.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно доЗакону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженогопостановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Згідно п 4.8. Порядку заява про призначення пенсії з усіма поданими документами та рішенням про призначення пенсії зберігаються в окремій пенсійній справі на кожного пенсіонера. Пенсійні справи зберігаються в органах, що призначають пенсії, за місцем проживання (реєстрації) або за місцем перебування пенсіонерів.

Тож, твердження відповідача про те, що позивачам було відмовлено у поновленні пенсії через надання ними не завірених належним чином копій документів суд сприймає критично, адже у матеріалах пенсійної справи маються всі документи.

За таких обставин суд вважає, що позивачам не може бути відмовлено в поновленні пенсійних виплат з вказаних обставин.

Відповідно до абзацу 3 частини другоїстатті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(далі Закон) розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цимЗакономдо дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другоюстатті 42 цього Закону.

Частинами першою, другоюстатті 42 Законупередбачено, що пенсії, призначені за цимЗаконом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.

Крім індексації пенсії, передбаченої частиною першою цієї статті, у разі якщо величина середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні за даними центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, за минулий рік зросла, з 1 березня поточного року розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, що відповідає не менш як 20 відсоткам темпів зростання середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні порівняно з попереднім роком, крім випадків, коли підвищення пенсійних виплат за минулий рік перевищило цей коефіцієнт. Якщо коефіцієнт підвищення пенсійних виплат у минулому році був менший, ніж зазначений у цій частині, то збільшення пенсій здійснюється з урахуванням попереднього підвищення.

Відповідно до ст. 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбаченийабзацом першимчастини першої статті 40 цього Закону. При цьому заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно дочастини другоїстатті 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.

Отже, ОСОБА_1, має такі ж самі конституційні права, як громадянин України проживаючий на території України, це також стосується її права як на поновлення пенсії, так і на індексацію та інші перерахунки відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.

Як вбачається з матеріалів позову, представник позивача звернулась до суду за захистом прав і свобод позивача 29.12.2014 року шляхом оскарження рішення УПФУ № 461 від 10.09.2014 року, а тому строк для звернення до суду представником позивача не пропущено.

Також, суд зазначає, що з дня набрання чинностіРішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 рокущодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого реченнястатті 51 Закону № 1058-ІVвиникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеногоЗакону. Тобто, з цього часу відповідно до ч. 2ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, суд приходить до висновку, що бездіяльність органів Пенсійного фонду щодо не поновлення пенсії відповідно до вимог діючого законодавства призвела до порушення прав і свобод позивача, які можуть буди поновленні шляхом поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 року.

Згідно ст. 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову в тому числі про: визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень; зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в особі представника за довіреністю - ОСОБА_2 до Кременчуцького обєднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про спонукання до вчинення дій підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.9, 11, 12, 71, 86, 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, ст..24, ст. 46 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року, Законом України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 в особі представника за довіреністю - ОСОБА_2 до Кременчуцького обєднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправним рішення та спонукання до вчинення дій задовольнити.

Визнати протиправним рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області № 461 від 10.09.2014 року щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1.

Зобовязати Кременчуцьке обєднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити виплату та перерахувати розмір пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року із застосування всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, передбачених чинним пенсійним законодавством України.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Харківського апеляційного адміністративного суду через Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області на протязі десяти днів з дня її проголошення, з одночасним поданням копії апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми під час проголошення постанови, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: В.І. Хіневич

Повний текст постанови виготовлено 09.02.2017 року