Ухвала суду № 64612743, 06.02.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 154/2383/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Лященко О.В. Провадження № 22-ц/773/24/17 Категорія: 27 Доповідач: Матвійчук Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Матвійчук Л.В.,

суддів - Осіпука В.В., Данилюк В.А.,

з участю секретаря - Лимаря Р.С.,

представника позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк(далі - ПАТ КБ) «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 25 серпня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 25 серпня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволений.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 в користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 28 грудня 2005 року в розмірі 15003 грн. 70 коп., яка складається: з заборгованості за кредитом в розмірі 4383,94 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 9429,11 грн., штрафу(фіксована частина) у розмірі 500 грн.00 коп., штрафу (процентна складова) у розмірі 690,65 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 242,60 грн., а всього стягнути 15 247 грн. 30 коп.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору від 28 грудня 2005 року ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 7000 гривень на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, що стверджується заявою на видачу кредитної картки від 16 грудня 2005 року.

Відповідач умов кредитного договору належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 30 червня 2015 року виникла заборгованість в сумі 15003 грн. 70 коп., яка складається: з заборгованості за кредитом в розмірі 4383,94 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 9429.11 грн., штрафу(фіксована частина) у розмірі 500 грн., штрафу (процентна складова) у розмірі 690,65 грн..

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Статтями 1048, 1050, 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів від суми позики згідно з умовами договору.

Встановлені судом та наведені вище обставини підтверджуються сукупністю наявних у справі доказів, зокрема: письмовою заявою позичальника, підписаною уповноваженою банком особою та відповідачем, в якій містяться всі істотні умови вказаного виду договору; в заяві позичальника передбачено, що складовою частиною кредитного договору є запропоновані банком «Умови та правила надання банківських послуг»; згідно укладеного між банком та ОСОБА_2 договору від 28 грудня 2005 року остання отримала кредит в розмірі 3000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.7-13); розрахунком заборгованості по кредиту, з якого вбачається, що кредитна заборгованість ОСОБА_2 перед банком становить 15003 грн., останній платіж на погашення заборгованості здійснений відповідачем 31 жовтня 2012 року в сумі 687, 92 грн. (а.с. 3-6).

Відповідач борг в строк, передбачений зобов'язанням та на час ухвалення судового рішення позивачу не повернула, а тому суд першої інстанції, давши правильну оцінку обставинам справи, обґрунтовано прийшов до висновку, що відповідно до вимог закону з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума заборгованості за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не укладала з позивачем кредитного договору на суму 7000 грн., а лише написала заяву про видачу кредитної картки на суму 3000 грн. не заслуговують на увагу, оскільки підписуючи заяву на отримання кредиту відповідач погодилась, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку» складають між нею та банком договір про надання банківських послуг, що відповідає положенням ст. 207 ЦК України.

Пунктами 3.2, 3.3. Умов та Правил надання банківських послуг передбачено, що клієнт надає право банку в будь-який момент збільшити або зменшити кредитний ліміт(а.с.7,9). Отже відповідач погодилась щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком та користувалась кредитними коштами в межах ліміту, визначеного банком, що також підтверджується випискою по рахунку ОСОБА_2.(а.с.91-98).

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач на підтвердження своїх заперечень щодо стягнення кредитної заборгованості будь-яких доказів не подала.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке ухвалено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити, а рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 25 серпня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді