Ухвала суду № 64609399, 07.02.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/230/17 Головуючий у суді І-ї інстанції Іванова Л. А.

Доповідач Чельник О. І.

УХВАЛА

іменем України

07.02.2017 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого: Чельник О.І.

суддів: Потапенка В.І., Кіселика С.А.

за участі секретаря: Постоєнко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію Славкіної М.А. на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 23 вересня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Славкіної М.А. до ОСОБА_3 про визнання трудового договору недійсним

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі по тексту - ПАТ «ВіЕйБі Банк») в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту ФГВФО) на ліквідацію Славкіної М.А. звернулось в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання трудового договору недійсним. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 року №733 «Про віднесення ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 20.11.2014 року №123 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк» та з 21.11.2014 року у банку запроваджено тимчасову адміністрацію і призначено уповноважену особу ФГВФО на тимчасову адміністрацію. Відповідно до постанови правління Національного банку України від 19.03.2015 року №188 «Про відкликання банківської ліценції та ліквідацію ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 20.03.2015 року №63 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» з 20.03.2015 року та призначено Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБіБанк» Славкіну М.А. 25.05.2011 року ПАТ «ВіЕйБіБанк» оформлено наказ №584 про прийняття на роботу ОСОБА_3 на посаду головного економіста управління фінансового аналізу бюджетування фінансового департаменту. 16.02.2012 року оформлено наказ №128-п про переведення ОСОБА_3 на посаду головного економіста управління бюджетування планування фінансового департаменту. 01.02.2013 року оформлено наказ №45-п про переведення ОСОБА_3 на посаду менеджера управління бюджетування та планування фінансового департаменту. 17.03.2014 року оформлено наказ №104/1-п про переведення ОСОБА_3 на посаду начальника управління бюджетування та планування. Позивач зазначає, що трудовий договір із ОСОБА_3 був укладений 25.05.2011 року, який оформлений наказом №584, а у зв'язку із переведенням працівника до трудового договору вносились зміни, оформлені наказами від 16.02.2012 року №128-п, від 02.02.2013 року №45-п та від 17.03.2014 року №104/1-п. Так, відповідно до наказу №104/1-п від 17.03.2014 року ОСОБА_3 встановлено посадовий оклад згідно зі штатним розписом у розмірі 10 297,00 грн. та індивідуальну надбавку у розмірі 4 413,00 грн. 01.10.2014 року між ПАТ «ВіЕйБіБанк» та ОСОБА_3 було укладено трудовий договір. Відповідно до даного трудового договору відповідач приймається на посаду начальника управління бюджетування та планування із щомісячною оплатою праці 14 710,00 грн. та додатковою заробітною платою у розмірі 73 550,00 грн. Зазначений трудовий договір є підставою для видання наказу про прийняття працівника на роботу. Вказує, що жодного наказу на підставі зазначеного трудового договору банком не видавалось, а ОСОБА_3 виконувала свою роботу на підставі трудового договору, оформленого вищезгаданими наказами про прийняття на роботу та про переведення. Крім того, позивач зазначає, що відповідно до положень колективного договору від 25.05.2007 року головою правління банку відповідних розпорядчих або нормативних документів про встановлення додаткової заробітної плати для ОСОБА_3 не видавалось. У зв'язку із високим ризиком ліквідності банку та загрозою втрати платоспроможності банку заборонено здійснювати виплати бонусів, премій та інших додаткових матеріальних винагород та виділення коштів на спонсорство, доброчинність і фінансову допомогу. З посиланням на ч.5 ст.203, ст.215 ЦК України позивач просив суд визнати трудовий договір від 01.10.2014 року, укладений між ПАТ «ВіЕйБіБанк» та ОСОБА_3, недійсним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 23 вересня 2016 року позов ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Славкіної М.А. до ОСОБА_3 про визнання трудового договору недійсним залишено без задоволення.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідача, заслухавши представників позивача Пухальську В.І., відповідача - ОСОБА_5 та ОСОБА_6, дослідивши письмові докази по справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду у межах, встановлених ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з такого.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що укладений між сторонами 01.10.2014 року трудовий договір не є правочином у розумінні ст.202 ЦК України, на який поширюються передбачені нормами ст.203, 215 ЦК України загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених цивільним законодавством, із застосуванням наслідків недійсності правочину. Висновок суду першої інстанції є правильним і відповідає вимогам чинного законодавства виходячи з такого.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що 06 червня 2011 року ОСОБА_3 була прийнята на посаду головного економіста Управління фінансового аналізу та бюджетування Фінансового департаменту з іспитовим строком 3 місяці, з робочим місцем у м. Києві та посадовим окладом згідно зі штатним розкладом, що підтверджується копією витягу з наказу від 25.05.2011 року №584-п (т.1 а.с.41). Між сторонами було укладено трудовий договір від 25.05.2011 року. З 16.02.2012 року відповідача переведено на посаду головного економіста Управління бюджетування та планування Фінансового департаменту, з робочим місцем у м. Києві та посадовим окладом згідно зі штатним розкладом (копія витягу з наказу від 16.02.2012 року №128-п (т.1 а.с.43), а з 01.02.2013 року відповідача переведено на посаду менеджера Управління бюджетування та планування Фінансового департаменту, з посадовим окладом згідно зі штатним розкладом (копія витягу з наказу від 01.02.2013 року №45-п (т.1 а.с.45). Крім того, з 17.03.2014 року ОСОБА_3 переведено на посаду начальника Управління бюджетування та планування зі збереженням попереднього посадового окладу, що підтверджується копією витягу з наказу від 17.03.2014 року №104/1-п (т.1 а.с.47). Витягом зі штатного розпису, затвердженим Головою Правління ПАТ «ВіЕйБі Банк» Мальцевим Д.К.. відповідачеві встановлено посадовий оклад у розмір 10 297,00 грн. та індивідуальну надбавку - 4 413,00 грн. (т.1 а.с.49-52).

01.10.2014 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_3 укладено трудовий договір, відповідно до умов якого працівник приймається на роботу до Роботодавця на посаду начальника Управління бюджетування та планування для виконання роботи, обумовленої цим Договором та посадовою інструкцією (т.1 а.с.134-136). Пунктами 4.1, 4.2 Договору відповідачеві встановлена заробітна плата у розмірі 14 710,00 грн. та додаткова заробітна плата - 73 550,00 грн. Пунктом 6.1 Договору визначено, що він набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє протягом невизначеного строку.

Твердження позивача про те, що на виконання умов даного договору ПАТ «ВіЕйБі Банк» повинно було видати наказ про прийняття працівника на роботу, який не видався, а це свідчить про невиконання роботодавцем своїх зобов'язань за трудовим договором, спростовується даними щодо фактичного виконання ОСОБА_3 своїх трудових обов'язків. Позивачем даний факт не заперечувався і не був спростований у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядникові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Вказаний договір було укладено між сторонами відповідно до вимог трудового, а не цивільного законодавства, тобто є трудовим договором, а не цивільно-правовою угодою. Отже, положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання правових відносин, які виникають у зв'язку з укладанням трудового договору.

Укладений між сторонами трудовий договір не є цивільним правочином у розумінні статті 202 ЦК України, на який поширюються правові наслідки, передбачені нормами статей 203, 215 ЦК України.

Тому, установивши наявність між сторонами оскаржуваного договору трудових правовідносин, які регулюються нормами трудового й спеціального законодавства, та факт укладення цього договору саме у зв'язку з існуванням трудових правовідносин, суд першої інтонації дійшов вірного висновку про те, що укладений договір не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України, на який поширюються передбачені нормами статей 203, 215 цього Кодексу загальні вимоги щодо чинності правочину та який може бути визнаний недійсним із передбачених ЦК України підстав.

Враховуючи, що відповідно до статті 21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об'єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема статтями 3, 7, 9, 91, 44 КЗпП України) положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку з укладенням трудового договору (контракту).

Крім того, встановлення підприємством, установою, організацією в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів у трудових договорах чи інших угодах додаткових, порівняно із законодавством, трудових чи соціально-побутових пільг для працівників, тобто таких, що покращують їх становище, не може бути приводом для визнання таких умов недійсними.

Доводи апеляційної скарги висновку суду першої інстанції не спростовують. Рішення суду відповідає матеріалам справи та вимогам закону. В межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги підстав для його скасування або зміни не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст.308, 313, 315 ЦПК України колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в особі Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію Славкіної М.А. відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 23 вересня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з наступного дня.

Головуючий: О.І.Чельник

Судді: В.І. Потапенко

С.А. Кіселик