Рішення № 64607177, 07.02.2017, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 751/10610/16-ц Провадження № 22-ц/795/248/2017 Головуючий у I інстанції Деркач О. Г. Доповідач - Висоцька Н. В.Категорія цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 лютого 2017 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Бобрової І.О., Мамонової О.Є.

при секретарі Зіньковець О.О.,

за участю: представника ОСОБА_1. - ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 12 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач є колишнім чоловіком ОСОБА_1 та з січня 2015 року не проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, власником якого є позивач, не сплачує комунальні послуги, що ускладнює матеріальне становище позивача, на вимоги про зняття з реєстрації жодним чином не реагує. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 71, 72 ЖК України позивач просила задовольнити її позовні вимоги.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 12.12.2016 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволено.

Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: м. Чернігів, вул. Верені, будинок 69, стягнуто судовий збір.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого суду від 12.12.2016, та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

За доводами апеляційної скарги оскаржуване рішення суду є незаконним, необґрунтованим, неповно з»ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.

В скарзі заявник посилається, що будинок № 69 по вул. Верені у м. Чернігів сторони придбали під час шлюбу за спільні сімейні кошти, а право власності зареєстрували на ОСОБА_1

Після розлучення у 2013 році сторони постійно проживають у вказаному будинку, але у 2016 році позивач почала перешкоджати ОСОБА_3 в користуванні спільним будинком та почала розпродувати спільно нажите майно, а будинок виставлений агентством нерухомості на продаж в мережі інтернет. Посилається, що не був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції.

Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку позивача такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги суд прийшов до висновку, що оскільки відповідач більше року без поважних причин не приживає в квартирі, яка належить позивачу на праві приватної власності, наявні підстави для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки наявність реєстрації порушує права позивача як власника.

З таким висновком районного суду не погоджується апеляційний суд, оскільки він не відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27.06.2001 було укладено договір купівлі-продажу будинку, згідно якого ОСОБА_1 придбала житловий будинок № 69 з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в місті Чернігові по вулиці Верені (а.с. 5-6).

06.11.2013 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 7).

Згідно зі ст.ст. 3, 10, 60, 119, 212-213 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обґрунтовуються вимоги, а суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Право визначення підстав та предмету позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.

Зі змісту позову вбачається, що позивач просила визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням на підставі ст.ст. 71,72 ЖК УРСР.

Згідно з положеннями ст. ст. 71, 72 ЖК УРСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Разом з тим, права власника житлового будинку (квартири) визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

У пункті 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина 1 статті 405 ЦК). Таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК. Тому стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним застосовуються положення статті 405 ЦК. Відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом, і у цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають.

З копії паспорту ОСОБА_3 (а.с. 58) вбачається, що шлюб між сторонами зареєстровано 03.10.1987, місце проживання відповідача зареєстровано 14.07.2001 за адресою: м. Чернігів, вул. Верені, буд. 69.

Як вбачається, спірний будинок за адресою: м. Черінгів, вул. Верені, 69 придбаний під час шлюбу, а матеріали справи не містять доказів щодо визнання зазначеного будинку особистою власністю позивачки, колегія суддів вважає, що відповідач, не може бути визнаним таким, що втратив право користування цим будинком на підставі ст.ст. 71, 72 ЖК УРСР.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України наведених вище положень закону та постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, не врахував, належним чином не з'ясував характер та зміст заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Крім того, посилання представника позивача, що будинок № 69 по вул. Верені в м. Чернігові є її особистою власністю, хоча і було придбано позивачем в 2001 році, під час шлюбу з відповідачем, але за власні кошти, які ОСОБА_1 отримала від продажу спадкового майна, після померлої матері позивача, судом не можуть бути взяті до уваги, оскільки договір купівлі продажу зазначеного будинку від 27.06.2001, таких даних не містить (а.с. 5).

За таких обставин, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, наведені вище порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню на підставі ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню 606 грн 32 коп. у відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору за апеляційний розгляд справи.

Керуючись ст. 88, 303, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 314, 316-317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 12 грудня 2016 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в повернення сплаченого судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 606,32 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: