Рішення № 64604878, 19.01.2017, Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа№592/3286/15-ц

Провадження №2/592/17/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2017 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого: судді Бичкова І. Г. ,

за участю: секретарів судового засідання: Мечик Л. В. , Троценко Ю. Ю. ,

представника позивача за довіреністю: ОСОБА_1 ,

відповідача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача за довіреністю: ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в приміщенні суду в м. Суми цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк , треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Управління Центр надання адміністративних послуг про визнання недійсними договорів та зобовязання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

06.04.2015 року представник позивача за довіреністю заступник керівника напрямку напрямку Creldit collection публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк ОСОБА_5 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якому він зазначив про те, що ПАТ КБ Приватбанк та ОСОБА_2 (відповідач) 22.02.2008 року уклали кредитний договір № SUC4GP0000000001 (договір) . Згідно договору ПАТ КБ Приватбанк зобовязався надати відповідачу кредит у розмірі 36000,00 (долар США) на термін до 22.02.2028 року, а відповідач зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Згідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитному договору. Згідно договору, у випадку порушення зобовязань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобовязується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки. Позивач зобовязання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором № SUC4GP0000000001. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобовязання за вказаним договором не виконав. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобовязань щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. У звязку з зазначеними порушеннями зобовязань за кредитним договором відповідач станом на 20.03.2015 року мас заборгованість 33888,23 (долар США) , яка складається з наступного: - 31101,39 (долар США) заборгованість за кредитом; - 2365,17 (долар США) заборгованість по процентам за користування кредитом; - 421,67 (долар США) пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором. Розрахунок суми заборгованості додається. Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином і в термін, передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобовязання. Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України; ст. ст. 3, 15, 107 ЦПК України, він просив суд: 1. Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ Приватбанк : - заборгованість у розмірі 33888,23 (долар США) , що за курсом 23,19 відповідно до службового розпорядження НБУ від 20.03.2015 року складає 785868,05 грн. за кредитним договором № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року. 2. Стягнути з відповідача судові витрати (т. 1 а. с. 2, 3) .

05.06.2015 року відповідач ОСОБА_2 надав заперечення проти позову, в якому він зазначив про те, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми знаходиться цивільна справа № 592/3286/15-ц за позовом ПАТ КБ Приватбанк до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. З даним позовом він не погоджується та його не визнає з наступних підстав. Згідно кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року, укладеного між ПАТ КБ Приватбанк та ОСОБА_2 , чітко передбачено, що грошові кошти, надані банком йому, видаються через касу банку у розмірі 36000 доларів США до 22.02.2028 року, зі сплатою відсотків у розмірі 0,8 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту (п. 1.1. кредитного договору) . Погашення заборгованості за кредитом, відсоткам комісії за розрахунково-касове обслуговування, передбаченої п. 1.1. договору здійснюються в наступному порядку: щомісячно в період з 05 по 10 число кожного календарного місяця він зобовязується надавати банку грошові кошти у сумі 341,07 доларів США. Проте додаток № 2 до кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року (графік погашення кредиту) не відповідає умовам самого договору, що вбачається з наступного. Згідно умовам договору він повинен був отримати грошову суму в розмірі 36000 доларів США, але в графіку погашення першого платежу зазначена сума 36081,33 доларів США, що є більшою на 81,33 доларів США від отриманої суми кредиту. Отже, всі послідуючі платежі по відсоткам нараховувалися на суму залишку від заборгованості за кредитом і додатково на 81,33 доларів США. Дана переплата на додаткову суму за весь період буде складати: 156,15 доларів США (81,33 х 0,8 % (відсоток в місяць) х 240 (кількість платежів згідно умов договору) . Банк в графіку платежів, щодо відсотків, заклав більші відсотки ніж ті, що були передбачені умовами договору: платіж від 10.09.2008 року, сума відсотків до сплати 296,06 доларів США при залишку боргу на кінець місяця 35886,03 доларів США, але якщо залишок боргу (35886,03) помножити на відсоток за місяць (0,8) та поділити на 100, то можна отримати грошову суму до сплати за відсотки 287,088 доларів США, тобто, виходячи з вищенаведених цифр, реальна процентна ставка складає 0,83 % на місяць, при цьому дана тенденція розрахунку в коливанні 0,82 % - 0,84 % зберігається на протязі всього графіку погашення. Тобто відсоткова ставка не відповідає умовам кредитного договору, при цьому необхідно враховувати те, що суму виданих грошових коштів в графіку погашення банком було збільшено на 81,33 доларів США. У відповідності до умов договору він був зобовязаний надавати банку грошову суму у сумі 341,07 доларів США, але в графіку погашення кредиту, платіж від 21.02.2028 року складає 999,59 доларів США, що є також порушенням умов договору та впливає на суми переплат в цілому з урахуванням того, що призвело до переплати на 658,52 доларів США. Згідно додатку № 1 до кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року (загальна вартість кредиту) передбачено суму % та винагород банку в сумі 45856,80 доларів США, але в додатку № 2 (графік погашення платежів) зазначено суму в 46515,32 доларів США, що на 658,52 доларів США більше ніж в додатку № 1. З цього вбачається, що умови в додатку № 1 теж не співпадають з умовами додатку № 2 до спірного кредитного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Узагальнена судова практика розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 2010 року) передбачає, що суди мають враховувати вимоги законодавства, що стосуються їх чинності. Вони встановлені як ЦК України (ст. ст. 1048 1052, 1054) , так і Законом України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг . Зокрема, це: - досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобовязань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; - кредитний договір має укладатись обовязково у письмовій формі, причому недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює ніяких правових наслідків, окрім тих, що повязані з його нікчемністю; - сторони кредитного договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі. Однією з істотних умов кредитного договору, яка має бути чітко виписана в договорі, та на яку суд повинен звертати увагу, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит. Проценти, сплачувані позичальником за користування кредитом, за своїм характером, є встановленою договором платою за користування грошовими коштами, а не неустойкою, яка є не тільки способом забезпечення виконання зобовязань, а також і однією з форм цивільно-правової відповідальності. На підставі вищевикладеного вбачається, що графік погашення платежів не відповідає умовам кредитного договору та його волевиявленню. Оскільки він він не є фахівцем у фінансових питаннях та розрахунках і не може самостійно розрахувати та надати суду доказів, щодо порушення його прав зі сторони банку, при укладанні кредитного договору, відтак він вважає за потрібне провести судову економічно-фінансову експертизу кредитного договору з урахуванням всіх додатків до нього, для зясування того, які саме умови кредитного договору суд не повинен враховувати при розгляді даної справи (т. 1 а. с. 46) .

Із змісту висновку судової економічної експертизи № 831 від 29.12.2015 року вбачається, що Законом України Про банки і банківську діяльність визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно- правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. В наданих на дослідження матеріалах справи міститься кредитний договір № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року (а. с. 11 13) , укладений між ПАТ КБ Приватбанк , в особі ОСОБА_6, та ОСОБА_2, відповідно п. 1.1. якого: - банк зобовязується надати грошові кошти шляхом видачі готівки через касу на строк до 22.02.2008 року включно, у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 36000,00 доларів США, зі сплатою за користуванням кредитом відсотків у розмірі 0,8 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту (п. 1.1. ) . Відповідно до п. п. 2.6. , 2.7. кредитного договору встановлено наступний порядок сплати процентів за користування кредитними коштами: - погашення заборгованості за кредитом, відсоткам, комісії за розрахунково-касове обслуговування, здійснюється у наступному порядку: щомісяця в період з 5 по 10 число кожного місяця, щомісячний платіж складає 341,07 доларів США (п. 1.2. ) ; - позичальник доручає банку здійснювати погашення за даним договором у передбачені для сплати відповідних платежів за рахунок грошових коштів розміщених на рахунку №, що відповідає платіжний картці № емітованої банком (п. 1.4. ) ; - за користування кредитом у період з дати списання коштів з кредитного рахунку до дати погашення кредиту позичальник щомісячно у період сплати сплачує відсотки в розмірі зазначеному у п. 1.1. договору (п.3.1. ) ; - при порушенні позичальником зобовязань погашення заборгованості за кредитом, передбачених п. п. 2.2.1. , 2.2.3. договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 0,00 в місяць від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожний день прострочи погашення виходячи з фактичної кількості днів прострочення та 360 днів у році (п. 3.1. ) ; - всі зміни та доповнення до даного договору оформлюються додатковою угодою, що є невідємною частиною даного договору (п. 5.2. ) . В п. 2.10. кредитного договору визначено порядок сплати коштів обслуговування кредиту. Згідно п. 2.3.8. кредитного договору встановлено наступну черговість погашення зобовязань: за рахунок коштів, які надаються банку на погашення заборгованості за даним договором, на рахунок для зарахування коштів, зазначений в п. 1.1. договору, банк має право в першу чергу відшкодувати свої витрати/збитки, які виникли у звязку зі сплатою послуг, які були надані або будуть надані в майбутньому банком позичальнику або банку третіми особами з метою реалізації прав банку по даному договору, а також відшкодувати витрати/збитки, що виникли у звязку з виконанням договорів застави/іпотеки/поруки, укладених з метою забезпечення виконання зобовязань позичальника за даним договором. Наданий кредитний договір підписаний від імені сторін, скріплений відбитки печатки ПАТ КБ Приватбанк . Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 року № 168 Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту регламентовано наступне: 3.1. банки зобовязані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інші фінансових зобовязань споживача, зазначивши таке: - значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогам, нормативно-правових актів Національного банку України; - перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що повязані з наданням, обслуговуванням і погашенням банку, що повязані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії і обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформленій тощо; - перелік і розмір інших фінансових зобовязань споживача, як виникають на користь третіх осіб, згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо) . 3.2. Кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобовязань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. 3.3. банки зобовязані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобовязань споживача, які повязані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних) , яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту; б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі) , розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, повязані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням) , здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. У наданому додатку № 1 до кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року (т. 1, а. с. 13) вказано наступне: - річна процентна ставка на залишок кредиту становить 9,6 % ; - сплата за страхування майна (щорічно) становить 0,20 % від вартості нерухомості, що складає 378,75 грн. ; - сплата за особисте страхування (щорічно) 0,25 % від суми кредиту, що складає 454,50 грн. ; - витрати продавця та покупця по оформленню договору купівлі-продажу у нотаріуса складає 3787,50 грн. , у тому числі держмито 1 % 1893,75 грн. , відрахування в Пенсійний фонд 1 % 1873,75 грн. ; - витрати покупця по оформленню договору іпотеки у нотаріуса складає 189,38 грн. (держмито 1 % ) ; - термін кредиту 20 років; - розмір щомісячного платежу складає 341,07 USD; - сума % та винагород 45856,80 USD; - реальна процента ставка 9,6 % . Дослідженням наданого додатку № 2 до кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 21.02.2008 року графік погашення кредиту (№ договору SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року (додаток № 2, т. 1, а. с.14) встановлено наступне: - залишок кредиту на 10.04.2008 року вказано у сумі 36081,33; - щомісячний платіж у сумі 341,07 складається з суми відсотків суми погашення кредиту, у період з 10.04.2008 року по 10.02.2028 року щомісячного платежу за останній місяць, станом на 21.02.2028 року вказана у розмірі 999,59; - розрахунковий розмір відсотків на 10.04.2008 року значиться у сумі -81,33; - валюта розрахунків не вказана; - загальна сума щомісячних платежів, вказана в рядку Усього становить 82515,32, із них сума відсотків 46515,32, сума кредиту 36000,00. Тобто сума кредиту, вказана в додатку № 2 не відповідає сумі кредиту, вказаному в кредитному договорі № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року. Зробити висновки щодо відємного значення суми відсотків не надається за можливе. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) , визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. Порядок погашення кредиту визначається кредитним договором, при формуванні графіку погашення кредитної заборгованості найчастіше використовуються ануїтетна (рівні платежі) та класична (диференційовані платежі, що зменшуються) схеми. Ануїтетна та класична схеми погашення кредиту передбачають щомісячне погашення нарахованих відсотків і частини основного боргу: при класичній схемі основний борг за кредитним договором погашається щомісячно рівними частинами (сума кредиту ділиться на кількість місяців строку кредиту) , при ануїтетній схемі на початку терміну погашені кредиту позичальник повертає основний борг меншими сумами, які збільшуються по мірі повернення кредиту. В ході дослідження, методом арифметичного підрахунку встановлено, що в додатку № 2, показник Залишок кредиту , станом на 10.05.2008 року в сумі 36028,26 доларів США розраховано наступним чином: 36028,26 доларів США (36081,33 доларів США 53,07 доларів США) , де 36081,33 доларів США залишок основної суми боргу станом на 10.04.2008 року, 53,07 доларів США розрахункова сума погашення основного боргу, що має бути сплачена до 10.05.2008 року. Узагальнюючи вищевикладене, наданий графік погашення кредиту, наведений в додатку № 2, сформовано виходячи з того, що розмір виданих кредитних коштів становить 36081,33 доларів США, що суперечить п. 1.1. кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року, в якому сторонами узгоджено розмір виданого кредиту у сумі 36000,00 доларів США. В додатку № 1 до даної експертизи експертом проведено розрахунок суми погашення відсотків та суми погашення основної суми боргу, враховуючі порядок розрахунків, застосований в додатку № 2 та керуючись даними щодо суми кредитних коштів наданих ОСОБА_2 згідно кредитному договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року, а саме: - сума виданого кредиту 36000,00 доларів США; - відсоткова ставка 0,8 % у місяць; - період погашення кредиту з 10.04.2008 року по 22.02.2028 року; - щомісячний платіж 341,07 доларів США. Узагальнюючи вищевикладене, методом арифметичних розрахунків та методом співставлення встановлено, що при погашенні кредиту щомісячно, ануїтетними платежами на суму 341,07 доларів США, виходячи з відсоткової ставки у розмірі 0,8 % в місяць, борг у сумі 36000,00 доларів США за кредитними коштами буде погашений станом на 10.09.2027 року, тобто раніше ніж вказано в кредитному договорі № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року, таким чином: - розрахунок відсотків за користування кредитом на суму 36000 доларів США, наведений в графіку погашення від 21.02.2008 року, не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року з додатками № 1 та № 2; - розрахунок відсотків та тіла кредиту за користування кредитом на суму 36000,00 доларів США, наведений в графіку погашення від 21.02.2008 року, не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року з додатками № 1 від 22.02.2008 року та № 2 від 21.02.2008 року; - розрахована сума щомісячного платежу (у тому числі тіло кредиту) в сумі 341,07 доларів США не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року та додатку № 2 від 21.02.2008 року. Висновки. Дослідженням наданих документів встановлено, що розрахунок відсотків за користування кредитом на суму 36000 доларів США, наведений в графіку погашення від 21.02.2008 року, не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року з додатками № 1 та № 2. Відповідно до проведених досліджень розрахунок відсотків та тіла кредиту за користування кредитом на суму 36000 доларів США, наведений в графіку погашення від 21.02.2008 року, не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року з додатками № 1 від 22.02.2008 року та № 2 від 21.02.2008 року. В обсязі наданих на дослідження матеріалів встановлено, що розрахована сума щомісячного платежу (у тому числі тіло кредиту) не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року та додатку № 2 від 21.02.2008 року (т. 2 а. с. 38 49) .

02.03.2016 року ОСОБА_2 надав зустрічну позовну заяву до публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Сумського міського управління юстиції про визнання недійсними договорів та зобовязання вчинити дії, в якій він зазначив про те, що він предявляє зустрічний позов до публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк про визнання недійсними договорів та зобовязання вчинити дії у даній справі, зважаючи на наступне. 22.02.2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк , в особі ОСОБА_6, який діяв на підставі довіреності № 8480 від 27.09.2007 року (відповідач) та ОСОБА_2 (позивач) було укладено кредитний договір № SUC4GP0000000001 (кредитний договір) , згідно якому позивач отримав кредитні грошові кошти у розмірі 36000,00 доларів США на наступні цілі: не зазначені, із платою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,80 % на місяць, що дорівнює 9,6 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, строком користування до 22.02.2028 року включно. Вказана сума кредиту дорівнювала еквіваленту 181800,00 грн. за курсом НБУ на день укладання цього договору. Згідно п. п. 1.2. кредитного договору погашення заборгованості здійснюється в період з 5 по 10 число кожного календарного місяця, ануїтетними платежами у розмірі 341,07 доларів США. В п. п. 4.1. кредитного договору сторони погодили нарахування пені у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не менше 1 гривні. В цей же день, тобто 22.02.2008 року, відповідачем та позивачем було підписано додаток № 1, № 2 до кредитного договору, які є невідємною частиною договору. В забезпечення виконання зобовязання за названим кредитним договором 22.02.2008 року між відповідачем та позивачем був укладений договір іпотеки квартири (договір іпотеки) . Згідно договору іпотеки позивач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру загальною площею 30,3 м ? , жилою площею 17,6 м ? , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Вищезазначена квартира придбана іпотекодавцем (позивачем) на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 22.02.2008 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 863, зареєстрованого 22.02.2008 року як правочин № 2709942 в Державному реєстрі правочинів приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 . Витяг з Державного реєстру правочинів № 5482216 виданий 22.02.2008 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 . І стане власністю іпотекодавця (позивача) після державної реєстрації в органах КП Сумське міське БТІ . Згідно рішенню Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України Про захист прав споживачів поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. З умов кредитного договору вбачається, що кошти були наданні в споживчих цілях для придбання квартири. Таким чином, оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ст. ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції, яка діяла на час укладення договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобовязаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобовязаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, повязаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо) ; є) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Про дійсну вартість кредитної послуги виходячи з розміру заборгованості по кредитному договору він дізнався лише при ознайомленні з висновком судово-економічної експертизи. Висновком судово-економічної експертизи підтверджено, що під час укладення кредитного договору відповідач приховав від позичальника повну та обєктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим фактично ввів в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми, яку сплатив би позичальник відповідачу, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Згідно висновку судово-економічної експертизи: - загальна сума щомісячних відсотків, які будуть сплачені за час користування кредитом, зазначена в додатку № 1 (загальна вартість кредиту) до кредитного договору, складала 45856,80 доларів США, в додатку № 2 (графік погашення кредиту) до кредитного договору 46515,32 доларів США, є більшою від встановленої під час проведення експертизи 43636,26 доларів США; - сума кредиту, вказана в додатку № 2, не відповідає сумі кредиту вказаному у кредитному договорі № SUC4GP000000001 від 22.02.2008 року; - графік погашення кредиту, наведений в додатку № 2, сформований виходячи з того, що розмір виданих кредитних коштів 36081,33 доларів США, що суперечить п. 1.1. кредитного договору № SUC4GP000000001 від 22.02.2008 року, в якому сторонами узгоджено розмір виданого кредиту в сумі 36000,00 доларів США; - при погашенні кредиту щомісячно, ануїтетними платежами на суму 341,07 доларів США, виходячи з відсоткової ставки у розмірі 0,8 % в місяць, борг у сумі 36000,00 доларів США за кредитом буде погашений станом на 10.09.2027 року, тобто раніше ніж вказано у кредитному договорі № SUC4GP000000001 від 22.02.2008 року та додатку № 2. Таким чином, розрахунок відсотків за користування кредитом на суму 36000,00 доларів США, наведений в графіку погашення, не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP000000001 від 22.02.2008 року з додатками № 1 та № 2; розрахунок відсотків та тілу кредиту за користування кредитом на суму 36000,00 доларів США, наведений в графіку погашення, не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP000000001 від 22.02.2008 року з додатками № 1 та № 2; розрахована сума щомісячного платежу (у тому числі тіло кредиту) в сумі 341,07 доларів США не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP000000001 від 22.02.2008 року та додатку № 2. Ст. 203 ЦК України передбачає, що додержання таких вимог є необхідним для чинності правочину; зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін, зокрема вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім цього волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Позичальник, як споживач послуг, мав право у відповідності зі ст. 15 Закону України Про захист прав споживачів , при укладенні договору на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги) . Всупереч наведеної статті закону, він не отримав необхідну, доступну, достовірну інформацію про продукцію (послуги) , що мала забезпечити можливість його свідомого і правильного вибору. Також, відповідно до ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору вважається нечесною підприємницькою практикою. Надання повної та достовірної інформації про послугу мало б наслідком не укладання ним оспорюваного правочину. Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Відповідно до ст. 21 Закону Про захист прав споживачів , права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію. Таким чином, перед укладенням кредитного договору відповідач приховав від нього повну та обєктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вартості витрат, повязаних з одержанням та обслуговуванням кредиту для здійснення ним свідомого вибору. Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 року правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. В даному випадку факт приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача. Ст. 230 ЦК України встановлені правові наслідки вчинення правочину під впливом обману: якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦК України: істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або використання за цільовим призначенням) , такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено ЦК України. Таким чином, також підлягає визнанню недійсним договір іпотеки квартири від 22.02.2008 року, який було нотаріально посвідчено та зареєстровано в реєстрі, оскільки він є забезпеченням та має похідний характер від основного зобовязання. Нерухоме майно, яке є предметом іпотеки обтяжено. При укладенні договору іпотеки накладено заборону відчуження зазначеного в договорі майна до припинення договору іпотеки, яка також підлягає скасуванню. Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Зважаючи на викладені обставини, зі сторони відповідача було допущено порушення його прав у звязку з веденням його в оману перед укладенням кредитного договору щодо вартості кредитної послуги, а кредитний договір було укладено з використанням нечесної підприємницької практики, що є підставою для захисту його прав шляхом визнання кредитного договору та договору іпотеки квартири недійсними з моменту їх укладення. На підставі вищевикладеного та у відповідності до вимог Закону України Про захист прав споживачів ; ст. ст. 16, 203, 215, 229, 230, 236, 548, 1054, 1055 ЦК України; ст. ст. 10, 27, 31, 60, 110, 118 120, 123 ЦПК України, він просив: 1. Прийняти зустрічний позов до розгляду. 2. Позов задовольнити. 3. Визнати недійсним кредитний договір № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року, укладений між публічним акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк та ОСОБА_2. 4. Визнати недійсним договір іпотеки квартири від 22.02.2008 року, укладений між публічним акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 867. 5. Вилучити запис з Державного реєстру іпотек обтяження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, внесене приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, параметрами якого є: підстава обтяження: договір іпотеки, реєстровий № 867, 22 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, обєкт обтяження: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, іпотекодержатель: ЗАТ КБ ПриватБанк , код: 14360570, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, іпотекодавець: ОСОБА_2, код: НОМЕР_1, АДРЕСА_2. 6. Виключити записи з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна обтяження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, відчуження якої заборонено згідно реєстраційного запису від 22.02.2008 року за № 6652342, внесеного приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, параметрами якого є: тип обтяження: заборона на нерухоме майно, підстава обтяження: договір іпотеки, реєстровий № 867, 22 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, обєкт обтяження: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, власник: ОСОБА_2, код: НОМЕР_1, АДРЕСА_2 (т. 2 а. с. 74 79) .

11.10.2016 року ОСОБА_2 надав зустрічну позовну заяву (уточнену) до публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Управління Центр надання адміністративних послуг м. Суми про визнання недійсними договорів та зобовязання вчинити дії, в якій він зазначив про те, що він уточнює зустрічний позов до публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк про визнання недійсними договорів та зобовязання вчинити дії у даній справі зважаючи на наступне. 22.02.2008 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк , в особі ОСОБА_6, який діяв на підставі довіреності № 8480 від 27.09.2007 року (відповідач) та ОСОБА_2 (позивач) було укладено кредитний договір № SUC4GP0000000001 (кредитний договір) , згідно якому позивач отримав кредитні грошові кошти у розмірі 36000,00 доларів США на наступні цілі: не зазначені, із платою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,80 % на місяць, що дорівнює 9,6 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, строком користування до 22.02.2028 року включно. Вказана сума кредиту дорівнювала еквіваленту 181800,00 грн. за курсом НБУ на день укладання цього договору. Згідно п. п. 1.2. кредитного договору погашення заборгованості здійснюється в період з 5 по 10 число кожного календарного місяця, ануїтетними платежами у розмірі 341,07 доларів США. В п. п. 4.1. кредитного договору сторони погодили нарахування пені у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не менше 1 гривні. В цей же день, тобто 22.02.2008 року, відповідачем та позивачем було підписано додаток № 1 Загальна вартість кредиту , № 2 Графік погашення кредиту до кредитного договору, які є невідємною частиною договору. В забезпечення виконання зобовязання за названим кредитним договором 22.02.2008 року між відповідачем та позивачем був укладений договір іпотеки квартири (договір іпотеки) . Згідно договору іпотеки позивач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру загальною площею 30,3 м ? , жилою площею 17,6 м ? , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Вищезазначена квартира придбана іпотекодавцем (позивачем) на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 22.02.2008 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 863, зареєстрованого 22.02.2008 року як правочин № 2709942 у Державному реєстрі правочинів приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 . Витяг з Державного реєстру правочинів № 5482216 виданий 22.02.2008 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 . І стане власністю іпотекодавця (позивача) після державної реєстрації в органах КП Сумське міське БТІ . Згідно рішенню Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України Про захист прав споживачів поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. З умов кредитного договору вбачається, що кошти були наданні в споживчих цілях для придбання квартири. Таким чином, оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ст. ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції, яка діяла на час укладення договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобовязаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобовязаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, повязаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо) ; є) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Про дійсну вартість кредитної послуги виходячи з розміру заборгованості по кредитному договору він дізнався лише при ознайомленні з висновком судово-економічної експертизи. Висновком судово-економічної експертизи підтверджено, що під час укладення кредитного договору відповідач приховав від позичальника повну та обєктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту чим фактично ввів в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми, яку сплатив би позичальник відповідачу, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Згідно висновку судово-економічної експертизи, загальна сума щомісячних відсотків, які будуть сплачені за час користування кредитом, зазначена в додатку № 1 (загальна вартість кредиту) до кредитного договору складала 45856,80 доларів США, в додатку № 2 (графік погашення кредиту) до кредитного договору 46515,32 доларів США, є більшою від встановленої під час проведення експертизи 43636,26 доларів США; - сума кредиту, вказана у додатку № 2, не відповідає сумі кредиту вказаному у кредитному договорі № SUC4GP000000001 від 22.02.2008 року; - графік погашення кредиту, наведений у додатку № 2, сформований виходячи з того, що розмір виданих кредитних коштів 36081,33 доларів США, що суперечить п. 1.1. кредитного договору № SUC4GP000000001 від 22.02.2008 року, в якому сторонами узгоджено розмір виданого кредиту в сумі 36000,00 доларів США; - при погашенні кредиту щомісячно, ануїтетними платежами на суму 341,07 доларів США, виходячи з відсоткової ставки у розмірі 0,8 % в місяць, борг у сумі 36000,00 доларів США за кредитом буде погашений станом на 10.09.2027 року, тобто раніше ніж вказано у кредитному договорі № SUC4GP000000001 від 22.02.2008 року та додатку № 2. Таким чином, розрахунок відсотків за користування кредитом на суму 36000,00 доларів США, наведений в графіку погашення, не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP000000001 від 22.02.2008 року з додатками № 1 та № 2; розрахунок відсотків та тілу кредиту за користування кредитом на суму 36000,00 доларів США, наведений в графіку погашення, не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP000000001 від 22.02.2008 року з додатками № 1 та № 2; розрахована сума щомісячного платежу (у тому числі тіло кредиту) в сумі 341,07 доларів США не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP000000001 від 22.02.2008 року та додатку № 2. Ст. 203 ЦК України передбачає, що додержання таких вимог є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін, зокрема вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім цього волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Позичальник, як споживач послуг, мав право у відповідності зі ст. 15 Закону України Про захист прав споживачів , при укладенні договору на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги) . Всупереч наведеної статті закону, він не отримав необхідну, доступну, достовірну інформацію про продукцію (послуги) , що мала забезпечити можливість його свідомого і правильного вибору. Також, відповідно до ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору вважається нечесною підприємницькою практикою. Надання повної та достовірної інформації про послугу мало б наслідком не укладання ним оспорюваного правочину. Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Відповідно до ст. 21 Закону Про захист прав споживачів , права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію. Таким чином, перед укладенням кредитного договору відповідач приховав від нього повну та обєктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вартості витрат, повязаних з одержанням та обслуговуванням кредиту для здійснення ним свідомого вибору. Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 року правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. В даному випадку факт приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача. Ст. 230 ЦК України встановлені правові наслідки вчинення правочину під впливом обману: якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦК УКраїни: істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або використання за цільовим призначенням) , такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Також, кредитний договір містить цілу низку умов, які є несправедливими у розумінні ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів . Умови п. п. 2.3.3. договору дозволяють банку розірвати договір на власний розсуд, тоді як позичальник, як споживач кредитних послуг, такого права позбавлений. Наведене потрібно вважати порушенням п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону, а умови п. 2.3.3. договору такими, що суперечать чинному законодавству. Положеннями розділу 6 договору Інші умови передбачено сплату за рахунок позивача на користь відповідача додаткової комісії . Проте, у договорі відсутнє як описання та порядок надання такої послуги, так і її вартість, порядок, строки оплати тощо. Таким чином, банк встановив обовязкові для позичальника умови, з якими останній не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору, що порушує вимоги п. 10 ч. 3 ст. 18 Закону. Під час укладення договору, порушено вимоги п. п. 11, 13 ч. 3 ст. 18 Закону, тому що банк отримав право в односторонньому порядку змінювати умови договору. Так, збільшення процентної ставки за користування кредитом залежить від зміни ринкової ситуації, конюнктури ринку, ставки Національного банку України, інших факторів (п. 2.3.1. ) . У той же час у п. 2.3.2. договору зазначено про те, що зменшувати процентну ставку банк вправі на власний розсуд. Таким чином, збільшувати процентну ставку банк може за змістовним переліком факторів, які впливають на збільшення ціни договору, тоді як задеклароване зменшення такої ставки залежить тільки від волі банку, має оціночний характер й абсолютно не залежать від волі позичальника або його життєвих обставин. Окрім цього, умова про зменшення розміру процентної ставки, яка була передбачена договором, не була реалізована банком, незважаючи на наявні обставини. Отже, дані умови договору не виконувались відповідачем, що потрібно вважати недобросовісним виконанням договірних зобовязань та несправедливим стосовно позивача. Приписами п. 12 ч. 3 ст. 18 Закону забороняється в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору. У даному випадку такими характеристиками потрібно вважати розмір кредитних коштів та плату за їх використання (проценти) , тому у п. п. 2.3.1. , 2.3.2. , 2.3.6. , 2.4.3. неправомірно зафіксовано відповідне право банку (в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки; відмовити у видачі кредиту; зупинити подальшу видачу кредиту; відмовитися від надання кредиту) . Позивач також вважає, що певні умови договору суперечать іншим положенням закону (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) : п. 4 ч. 11 ст. 11 даного Закону сумою, стягнення якої заборонено законом, як такої, що не зазначена у договорі про надання споживчого кредиту, потрібно вважати додаткову комісію. Також, додаткова комісія не відображена у графіку платежів за договором, хоча вона повинна відноситись до вартості супутніх послуг, а також інших фінансових зобовязань позивача, як це передбачено у п. 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 (Правила) . Вимогам п. 5 ч. 11 ст. 11 даного Закону не відповідають і умови, передбачені п. 2.3.9. договору, згідно яким банку надається право доводити до відома третіх осіб інформацію про заборгованість позивача, його фінансовий стан. П. 4.1. спірного кредитного договору встановлено обовязок позивача щодо сплати, як споживача послуг, 0,15 % пені за кожен день прострочення виконання зобовязань за споживчим кредитуванням, що становить (0,15 % х 365 = 54,75 % ) від суми неповерненого кредиту в рік, дана умова договору встановлює вимогу щодо сплати позивачем непропорційно великої суми компенсації (понад пятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобовязань за спірним договором. Отже, позивач вважає, що до спірного договору, як до договору про споживчий кредит включені положення, які відповідно до ст. ст. 11, 18 Закону, є несправедливими, так як містять неповні та непропорційні умови щодо витрат. Крім того, плата за користування кредитними коштами безпідставно збільшена, враховуючи незрозумілі за правовою природою додаткові, подвійні нарахування. Таким чином, умови спірного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності та пропорційності, а тому створюють істотний дисбаланс договірних прав і обовязків на шкоду позивача. Відповідно до ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів , якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнане недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: такі положення також підлягають зміні; договір може бути визнаний недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини. Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено ЦК України. Таким чином, також підлягає визнанню недійсним договір іпотеки квартири від 22.02.2008 року, який було нотаріально посвідчено та зареєстровано в реєстрі, оскільки він є забезпеченням та має похідний характер від основного зобовязання. Нерухоме майно, яке є предметом іпотеки обтяжено. При укладенні договору іпотеки накладено заборону відчуження зазначеного в договорі майна до припинення договору іпотеки, яка також підлягає скасуванню. Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Зважаючи на викладені обставини, зі сторони відповідача було допущено порушення його прав у звязку з веденням його в оману перед укладенням кредитного договору щодо вартості кредитної послуги, а кредитний договір було укладено з використанням нечесної підприємницької практики, зміст оспорюваного кредитного договору суперечить ЦК України, іншим законам України, а також містить несправедливі умові, що є підставою для захисту його прав шляхом визнання кредитного договору та договору іпотеки квартири недійсними з моменту їх укладення. На підставі вищевикладеного та у відповідності до вимог Закону України Про захист прав споживачів ; ст. ст. 16, 203, 215, 229, 230, 236, 548, 1054, 1055 ЦК України; ст. ст. 10, 27, 31, 60, 110, 118 120, 123 ЦПК України, він просив: 1. Позов задовольнити. 2. Визнати недійсним кредитний договір № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року, укладений між публічним акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк та ОСОБА_2. 3. Визнати недійсним договір іпотеки квартири від 22.02.2008 року, укладений між публічним акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 867. 4. Вилучити запис з Державного реєстру іпотек обтяження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, внесене приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, параметрами якого є: підстава обтяження: договір іпотеки, реєстровий № 867, 22 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, обєкт обтяження: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, іпотекодержатель: ЗАТ КБ ПриватБанк , код: 14360570, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, іпотекодавець: ОСОБА_2, код: НОМЕР_1, АДРЕСА_2. 5. Виключити записи з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна обтяження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, відчуження якої заборонено згідно реєстраційного запису від 22.02.2008 року за № 6652342, внесеного приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, параметрами якого є: тип обтяження: заборона на нерухоме майно, підстава обтяження: договір іпотеки, реєстровий № 867, 22 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, обєкт обтяження: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, власник: ОСОБА_2, код: НОМЕР_1, АДРЕСА_2 (т. 2 а. с. 135 142) .

19.01.2017 року представник позивача ОСОБА_2 за зустрічним позовом за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_3 надав письмові пояснення, в яких він зазначив про те, що в провадженні Ковпаківського районного суду м. Суми знаходиться цивільна справа за позовом (первісним) ПАТ КБ Приватбанк до ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ Приватбанк , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Управління Центр надання адміністративних послуг м. Суми про визнання недійсними договорів та зобовязання вчинити дії, в яких зазначив про те, що він вважає, що зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ КБ Приватбанк підлягає задоволенню в повному обємі, а у задоволенні первісного позову ПАТ КБ Приватбанк до ОСОБА_2 потрібно відмовити за необґрунтованістю, виходячи з наступних підстав. І. Як на юридичну особу на ПАТ КБ Приватбанк розповсюджується дія Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . Ст. 9 даного закону встановлено: 1. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. 2. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: - назву документа (форми) ; - дату і місце складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; - особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис , або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. 3. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємоповязаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. 4. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. 5. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Для підтвердження дебіторської заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ КБ Приватбанк згідно кредитному договору суду не надано первинні документи бухгалтерського обліку банку, які свідчили б про отримання ОСОБА_2 коштів. Головним документом та доказом по даній справі може виступати договір кредитування та меморіальний ордер як документ бухгалтерського обліку, який засвідчує передачу коштів від банку до ОСОБА_2 . Даний факт унеможливлює підтвердження здійснення господарської операції між ОСОБА_2 та ПАТ Приватбанк по кредитному договору та в якій сумі. Відсутні і документальні докази, які мають бути засвідчені первинними документами бухгалтерського обліку банку, які б дали змогу ідентифікувати будь-яке погашення по кредитному договору ОСОБА_2 та заборгованості перед ПАТ Приватбанк , а будь-які інші документи та розрахунки банка (без підпису) взагалі не мають ознак доказу по даній справі. По даній справі суд неодноразово витребовував в банка документи бухгалтерського обліку, але банк їх не надав до суду взагалі. ІІ. По зустрічному позову. Згідно рішенню Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.2011 року, дія Закону України Про захист прав споживачів поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. З умов кредитного договору вбачається, що кошти були наданні в споживчих цілях для придбання квартири. Таким чином, оспорюваний кредитний договір являється договором споживчого кредиту. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ст. ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції, яка діяла на час укладення договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобовязаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобовязаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, повязаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо) ; є) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Про дійсну вартість кредитної послуги виходячи з розміру заборгованості по кредитному договору він дізнався лише при ознайомленні з висновком судово-економічної експертизи. Висновком судово-економічної експертизи підтверджено, що під час укладення кредитного договору відповідач приховав від позичальника повну та обєктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту чим фактично ввів в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми, яку сплатив би позичальник відповідачу, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Згідно висновку судово-економічної експертизи, загальна сума щомісячних відсотків, які будуть сплачені за час користування кредитом, зазначена в додатку № 1 (загальна вартість кредиту) до кредитного договору складала 45856,80 доларів США, в додатку № 2 (графік погашення кредиту) до кредитного договору 46515,32 доларів США, є більшою від встановленої під час проведення експертизи 43636,26 доларів США; - сума кредиту, вказана у додатку № 2, не відповідає сумі кредиту вказаному у кредитному договорі № SUC4GP000000001 від 22.02.2008 року; - графік погашення кредиту, наведений у додатку № 2, сформований виходячи з того, що розмір виданих кредитних коштів 36081,33 доларів США, що суперечить п. 1.1. кредитного договору № SUC4GP000000001 від 22.02.2008 року, в якому сторонами узгоджено розмір виданого кредиту в сумі 36000,00 доларів США; - при погашенні кредиту щомісячно, ануїтетними платежами на суму 341,07 доларів США, виходячи з відсоткової ставки у розмірі 0,8 % в місяць, борг у сумі 36000,00 доларів США за кредитом буде погашений станом на 10.09.2027 року, тобто раніше ніж вказано у кредитному договорі № SUC4GP000000001 від 22.02.2008 року та додатку № 2. Таким чином, розрахунок відсотків за користування кредитом на суму 36000,00 доларів США, наведений в графіку погашення, не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP000000001 від 22.02.2008 року з додатками № 1 та № 2; розрахунок відсотків та тілу кредиту за користування кредитом на суму 36000,00 доларів США, наведений в графіку погашення, не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP000000001 від 22.02.2008 року з додатками № 1 та № 2; - розрахована сума щомісячного платежу (у тому числі тіло кредиту) в сумі 341,07 доларів США не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP000000001 від 22.02.2008 року та додатку № 2. Ст. 203 ЦК України передбачає, що додержання таких вимог є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін, зокрема вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім цього волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Позичальник, як споживач послуг, мав право у відповідності зі ст. 15 Закону України Про захист прав споживачів , при укладенні договору на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги) . Всупереч наведеної статті закону, ОСОБА_2 не отримав необхідну, доступну, достовірну інформацію про продукцію (послуги) , що мала забезпечити можливість його свідомого і правильного вибору. Також, відповідно до ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору вважається нечесною підприємницькою практикою. Надання повної та достовірної інформації про послугу мало б наслідком не укладання ОСОБА_2 оспорюваного правочину. Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Відповідно до ст. 21 Закону України Про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію. Таким чином, перед укладенням кредитного договору відповідач приховав від нього повну та обєктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вартості витрат, повязаних з одержанням та обслуговуванням кредиту для здійснення ним свідомого вибору. Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 року правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. В даному випадку факт приховування важливої інформації перед підписанням кредитного договору та невідповідність встановленим між сторонами у договорі умовам до фактично встановлених з метою отримання прихованого прибутку, в даному випадку і є умислом в діях відповідача. Ст. 230 ЦК України встановлені правові наслідки вчинення правочину під впливом обману: якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦК України: істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або використання за цільовим призначенням) , такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Також, кредитний договір містить цілу низку умов, які є несправедливими у розумінні ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів (Закон) . Умови п. п. 2.3.3. договору дозволяють банку розірвати договір на власний розсуд, тоді як позичальник, як споживач кредитних послуг, такого права позбавлений. Наведене потрібно вважати порушенням п. 6 ч. 3 ст. 18 Закону, а умови п. 2.3.3. договору такими, що суперечать чинному законодавству. Положеннями розділу 6 договору Інші умови передбачено сплату за рахунок позивача на користь відповідача додаткової комісії . Проте, у договорі відсутнє як описання та порядок надання такої послуги, так і її вартість, порядок, строки оплати тощо. Таким чином, банк встановив обовязкові для позичальника умови, з якими останній не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору, що порушує вимоги п. 10 ч. 3 ст. 18 Закону. Під час укладення договору, порушено вимоги п. п. 11, 13 ч. 3 ст. 18 Закону, тому що банк отримав право в односторонньому порядку змінювати умови договору. Так, збільшення процентної ставки за користування кредитом залежить від зміни ринкової ситуації, конюнктури ринку, ставки Національного банку, інших факторів (п. 2.3.1. ) . У той же час у п. 2.3.2. договору зазначено про те, що зменшувати процентну ставку банк вправі на власний розсуд. Таким чином, збільшувати процентну ставку банк може за змістовним переліком факторів, які впливають на збільшення ціни договору, тоді як задеклароване зменшення такої ставки залежить тільки від волі банку, має оціночний характер й абсолютно не залежать від волі позичальника або його життєвих обставин. Окрім цього, умова про зменшення розміру процентної ставки, яка була передбачена договором, не була реалізована банком, незважаючи на наявні обставини. Отже, дані умови договору не виконувались відповідачем, що потрібно вважати недобросовісним виконанням договірних зобовязань та несправедливим стосовно позивача. Приписами п. 12 ч. 3 ст. 18 Закону забороняється в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору. У даному випадку такими характеристиками потрібно вважати розмір кредитних коштів та плату за їх використання (проценти) , тому у п. п. 2.3.1. , 2.3.2. , 2.3.6. , 2.4.3. неправомірно зафіксовано відповідне право банку (в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки; відмовити у видачі кредиту; зупинити подальшу видачу кредиту; відмовитися від надання кредиту) . Позивач також вважає, що певні умови договору суперечать іншим положенням Закону (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) : п. 4 ч. 11 ст. 11 даного Закону сумою, стягнення якої заборонено законом, як такої, що не зазначена у договорі про надання споживчого кредиту, потрібно вважати додаткову комісію. Також, додаткова комісія не відображена у графіку платежів за договором, хоча вона повинна відноситись до вартості супутніх послуг, а також інших фінансових зобовязань позивача, як це передбачено у п. 3.6. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (Правила) . Вимогам п. 5 ч. 11 ст. 11 даного Закону не відповідають вимогам закону і умови, передбачені п. 2.3.9. договору, згідно з якими банку надається право доводити до відома третіх осіб інформацію про заборгованість позивача його фінансовий стан. П. 4.1 спірного кредитного договору встановлено обовязок позивача щодо сплати, як споживача послуг, 0,15 % пені за кожен день прострочення виконання зобовязань за споживчим кредитуванням, що становить (0,15 % х 365 = 54,75 % ) від суми неповерненого кредиту в рік, дана умова договору встановлює вимогу щодо сплати позивачем непропорційно великої суми компенсації (понад пятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобовязань за спірним договором. Отже, позивач вважає, що до спірного договору як договору про споживчий кредит включено положення, які відповідно до ст. ст. 11, 18 Закону є несправедливими, так як містять неповні та непропорційні умови щодо витрат. Крім того, плата за користування кредитними коштами безпідставно збільшена, враховуючи незрозумілі за правовою природою додаткові, подвійні нарахування. Таким чином, умови спірного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності та пропорційності, а тому створюють істотний дисбаланс договірних прав і обовязків на шкоду позивача. Відповідно до ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів , якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнане недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: такі положення також підлягають зміні; договір може бути визнаний недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини. Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено ЦК України. Таким чином, також підлягає визнанню недійсним договір іпотеки квартири від 22.02.2008 року, який було нотаріально посвідчено та зареєстровано в реєстрі, оскільки він є забезпеченням та має похідний характер від основного зобовязання. Нерухоме майно, яке є предметом іпотеки обтяжено. При укладенні договору іпотеки накладено заборону відчуження зазначеного в договорі майна до припинення договору іпотеки, яка також підлягає скасуванню. Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Зважаючи на викладені обставини, зі сторони відповідача було допущено порушення прав ОСОБА_2 у звязку з веденням його в оману перед укладенням кредитного договору щодо вартості кредитної послуги, а кредитний договір було укладено з використанням нечесної підприємницької практики, зміст оспорюваного кредитного договору суперечить ЦК України, іншим законам України, а також містить несправедливі умові, що є підставою для захисту прав ОСОБА_2 шляхом визнання кредитного договору та договору іпотеки квартири недійсними з моменту їх укладення. На підставі вищевикладеного вважає, що ПАТ КБ Приватбанк взагалі не надав жодного доказу по даній справі щодо заборгованості ОСОБА_2 й тому первісний позов не підлягає задоволенню взагалі. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ КБ Приватбанк вважає обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обємі (т. 2 а. с. 181 186) .

У відкритому судовому засіданні представник позивача за довіреністю провідний юрисконсульт Сумської філії публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк ОСОБА_1 позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Він просив: 1. Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ Приватбанк : - заборгованість у розмірі 33888,23 (долар США) , що за курсом 23,19 відповідно до службового розпорядження НБУ від 20.03.2015 року складає 785868,05 грн. за кредитним договором № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року. 2. Стягнути з відповідача судові витрати. Зустрічний позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк , треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Управління Центр надання адміністративних послуг про визнання недійсними договорів та зобовязання вчинити дії він не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

У відкритому судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_3 позов не визнали, надали пояснення, аналогічні викладеним в запереченні проти позову, просили відмовити у його задоволенні повністю. Зустрічний позов підтримали, просили його задовольнити у повному обсязі.

В судове засідання приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 не зявилася, надала заяву з проханням розглянути справу без її участі (т. 2 а. с. 117) .

В судове засідання представник Управління Центр надання адміністративних послуг не зявився, надав заяву з проханням розглянути справу без її участі (т. 2 а. с. 168) .

Вислухавши пояснення представника позивача за довіреністю провідного юрисконсульта Сумської філії публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк ОСОБА_1 , пояснення відповідача ОСОБА_2 та його представник за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_3 , пояснення експерта ОСОБА_7 , дослідивши та перевіривши письмові докази справи, встановивши такі юридичні факти та відповідні їм правовідносини, суд дійшов до наступного висновку.

Судовим розглядом було встановлено, що 22.02.2008 року між публічним акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк , який є правонаступником всіх прав та обовязків закритого акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк , та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № SUC4GP0000000001, відповідно до якого банк надав ОСОБА_2 грошові кошти шляхом видачі готівки через касу на строк по 22.02.2028 року включно у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 36000 доларів США на наступні цілі (не зазначено) , зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,80 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії за розрахунково-касове обслуговування в розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту (т. 1 а. с. 11 15) .

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором 22.02.2008 року між ОСОБА_2 та банком було укладено договір іпотеки, посвідчений нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 , згідно якому в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру загальною площею 30,3 м ? , жилою площею 17,6 м ? , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 2 а. с. 149, 150) .

Із змісту розрахунку заборгованості за договором № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року, укладеного між ПАТ КБ Приватбанк та клієнтом ОСОБА_2, станом на 20.03.2015 року, доданого до позовної заяви, вбачається, що валюта кредиту USD; заборгованість за кредитом 31101,39; в тому числі прострочене тіло 774,67; заборгованість за відсотками 2365,17; в тому числі прострочені відсотки 2243,68; заборгованість з комісії 0,00; в тому числі прострочена комісія 0,00; погашено пені, в тому числі списано 96,58; заборгованість з пені 421,67; всього заборгованість за кредитом 33888,23 (т. 1 а. с. 5 9) .

Оголосивши та дослідивши висновок експерта, допитавши експерта ОСОБА_7, у сторін, представників сторін та у суду не виникло сумнівів щодо компетентності, обєктивності та незаінтересованість експерта у результатах розгляду справи. Також судом було встановлено, що експерт не вийшов за межі своєї компетенції, а його висновки ґрунтуються на одержаних ним відомостях, що самим експертом самостійно не відбиралися вихідні дані, що вказаних даних було достатньо для зроблених ним висновків. Також у сторін, представників сторін та у суду не виникло сумнівів наукової обґрунтованості висновку, правильності застосування конкретних методик, їх дозволеність. Судом також було враховано, що висновки експерти є логічними, послідовними, а також те, що на всі питання експертом були дані відповіді. Судом були зіставлені висновки експерта з установленими у справі фактичними даними. Після дослідження висновку експерта судом не була встановлена наявність суперечностей між його висновками з установленими у справі фактичними даними, відтак підстави для призначення повторної експертизи відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Із змісту кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року вбачається, що кредит був наданий позичальнику для купівлі квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 11 15) .

Згідно п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-26/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України Про захист прав споживачів у взаємозвязку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) № 15-рп/2011 від 10.11.2011 року, в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України Про захист прав споживачів від 12 травня 1991 року N 1023-XII з наступними змінами у взаємозвязку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Отже, з умов кредитного договору вбачається, що кошти були наданні в споживчих цілях для придбання квартири. Таким чином, кредитний договір являється договором споживчого кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобовязаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобовязаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо) , повязаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації субєкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Згідно п. 3.4 глави 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за № 541/13808, банки зобовязані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обовязкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, субєктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо) ; про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт) , умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у звязку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

Із змісту п. 3. 2. глави 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за № 541/13808, вбачається, що кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобовязань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Зі змісту кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року вбачається, що розрахунок відсотків за користування кредитом на суму 36000 доларів США, наведений в графіку погашення від 21.02.2008 року, не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року з додатками № 1 та № 2, що розрахунок відсотків та тіла кредиту за користування кредитом на суму 36000 доларів США, наведений в графіку погашення від 21.02.2008 року, не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року з додатками № 1 від 22.02.2008 року та № 2 від 21.02.2008 року, що розрахована сума щомісячного платежу (у тому числі тіло кредиту) не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року та додатку № 2 від 21.02.2008 року.

Отже, в порушення абз. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів , відповідач не надав ОСОБА_2 , як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі, повної інформації про умови кредитування, чим було порушено вимоги чинного закону.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що банк не надав доказів, які б спростовували доводи позивача в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 5 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобовязаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Із змісту ч. ч. 1, 2, 4, 5, 7 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів вбачається, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до п. 3.6. глави 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за № 541/13808, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) , або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо) .

Суд вважає, що банк включив до кредитного договору положення, які відповідно до ст. ст. 11, 18 Закону України Про захист прав споживача є несправедливими.

З документів, наданих представником позивача суду, вбачається, що розрахована сума щомісячного платежу (у тому числі сума кредиту) не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року та додатку № 2 від 21.02.2008 року. Зазначена різниця фактично приводить до зменшення зарахувань на тіло кредиту і як наслідок приводить до збільшення розміру нарахованих відсотків та плати за управління кредитом, які нараховуються на фактичний залишок заборгованості за кредитом. При цьому враховуючи, що щомісячні платежі сплачуються щомісяця, однак сума на тіло кредиту чомусь не зараховується. Відомостей позивач з цього приводу відповідачу не надав. Отже, судом встановлено дисбаланс зарахування відсотків та тіла кредиту, що також ставить в тяжке, несправедливе становище споживача в договірних зобовязаннях.

Судовим розглядом було встановлено, що розрахунок відсотків за користування кредитом на суму 36000 доларів США, наведений в графіку погашення від 21.02.2008 року, не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року з додатками № 1 та № 2, а також, що розрахунок відсотків та тіла кредиту за користування кредитом на суму 36000 доларів США, наведений в графіку погашення від 21.02.2008 року, не відповідає умовам кредитного договору № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року з додатками № 1 від 22.02.2008 року та № 2 від 21.02.2008 року. Зазначене також є несправедливим по відношенню до споживача, оскільки дає право банку проводити зарахування на рахунки на розсуд банку.

Представник банку не надав суду будь-яких пояснень з проведення таких бухгалтерських операцій працівниками банку, при тому що операції по зарахуванню коштів повинні проводитись автоматично через програму компютера.

Крім того, кредитний договір № SUC4GP0000000001 від 22.02.2008 року не відповідає вимогам п. п. 3.1. , 3.2. , 3.3. , 3.4. , 3.8. глави 3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за № 541/13808, що само по собі є недобросовісним виконанням відповідачем своїх обовязків по договору кредиту та є несправедливим по відношенню до споживача.

Отже, із встановлених судом обставин, наданих сторонами доказів було встановлено, що умови кредитного договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обовязків на погіршання становища споживача.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України Про захист прав споживачів крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та повязаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Із змісту п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України вбачається, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У відповідності до ч. 5 ст. 12 ЦК України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Із змісту ч. 3 т. 92 ЦК України вбачається, що особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи виступає від її імені, зобовязана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно ч. 3 ст. 509 ЦК України зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обовязки.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Із змісту ч. 3 ст. 61 ЦПК України вбачається, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Однак, представником банку не було надано будь-яких переконливих доказів в підтвердження своїх доводів та заперечень та спростування доводів позичальника.

Згідно ч. 2 ст. 8 ЦПК України суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення у цивільній справі № 14 від 18.12.2009 року, відповідно до положень ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст. 19 Конституції України, ст. 1 ЦПК України та з урахуванням положення ч. 4 ст. 10 ЦПК України вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом. Наприклад, суд має право вийти за межі заявлених вимог і з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину одночасно з позбавленням батьківських прав (ч. 2 ст. 166 СК України) ; застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину (ч. 5 ст. 216 ЦК України) .

Із змісту ст. 236 ЦК України вбачається, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Крім того, судовим розглядом було встановлено, що для забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_2 та публічним акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк , який є правонаступником всіх прав та обовязків закритого акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк , 22.02.2008 року було укладено договір іпотеки, посвідчений нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 , згідно з яким в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Враховуючи зазначені вимоги закону, суд дійшов висновку про те, що при встановлених обставинах є всі підстави для визнання кредитного договору недійсним.

Оскільки суд дійшов висновку про те, що при встановлених обставинах є всі підстави для визнання кредитного договору недійсним, відтак суд вважає, що також є і всі підстави для визнання недійсним договору іпотеки, оскільки він є похідним від головного договору.

Що стосується вимог за зустрічним позовом про вилучення запису з Державного реєстру іпотек обтяження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, внесене приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, параметрами якого є: підстава обтяження: договір іпотеки, реєстровий № 867, 22 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, обєкт обтяження: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, іпотекодержатель: ЗАТ КБ ПриватБанк , код: 14360570, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, іпотекодавець: ОСОБА_2, код: НОМЕР_1, АДРЕСА_2, та про виключення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна обтяження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, відчуження якої заборонено згідно реєстраційного запису від 22.02.2008 року за № 6652342, внесеного приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, параметрами якого є: тип обтяження: заборона на нерухоме майно, підстава обтяження: договір іпотеки, реєстровий № 867, 22 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, обєкт обтяження: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, власник: ОСОБА_2, код: НОМЕР_1, АДРЕСА_2, то суд вважає, що вони є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню. До того ж, у разі набрання судовим рішенням законної сили про визнання договорів недійсним, вилучення запису з Державного реєстру іпотек обтяження квартири та виключення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна обтяження квартири має бути безумовно здійснене нотаріусом. Тому в цій частині у задоволення зустрічного позову слід відмовити.

Що стосується первісного позову публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, то оскільки суд дійшов висновку про те, що зустрічний позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк , треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Управління Центр надання адміністративних послуг про визнання недійсними договорів та зобовязання вчинити дії слід задовольнити частково, визнавши недійсним кредитний договір № SUC4GP0000000001 від 22.022008 року, укладений між публічним акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк та ОСОБА_2, та визнавши недійсним договір іпотеки квартири від 22.02.2008 року, укладений між публічним акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 867, відтак у задоволенні первісного позову публічного акціонерного товариства комерційний банк Приват до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості слід відмовити повністю, оскільки навіть часткове задоволення зустрічного позову повністю виключає можливість задоволення первісного позову.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк Приват до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості слід відмовити повністю, а зустрічний позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк , треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Управління Центр надання адміністративних послуг про визнання недійсними договорів та зобовязання вчинити дії слід задовольнити частково.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 208, 209, 213 215, 218, 222 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк Приват до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити повністю.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк , треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Управління Центр надання адміністративних послуг про визнання недійсними договорів та зобовязання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати недійсним кредитний договір № SUC4GP0000000001 від 22.022008 року, укладений між публічним акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк та ОСОБА_2.

Визнати недійсним договір іпотеки квартири від 22.02.2008 року, укладений між публічним акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 867.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Сумської області через суд першої інстанції Ковпаківський районний суд м. Суми, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий: І.Г. Бичков