Ухвала суду № 64603230, 08.02.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 314/132/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Беспалько Т.Д.

Номер провадження 22-ц/778/296/17 Суддя-доповідач: Бабак А.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Бабак А.М.

Спас О.В.

Суддів Полякова О.З.

При секретарі: Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_3 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя.

В обґрунтування позову позивач зазначала, що вона з 27 лютого 1981 року знаходилася у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_3

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 січня 2016 року шлюб між сторонами розірвано.

Знаходячись в шлюбі, позивач разом з відповідачем відбудували житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області № 15 від 14 лютого 2012 року за відповідачем визнано право власності на зазначений житловий будинок відповідно чого 23 липня 2012 року видано свідоцтво про право власності.

Житловий будинок зареєстровано в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» 27 липня 2012 року про що видано витяг №34971565.

Після розірвання шлюбу, відповідач категорично не бажає провести розподіл майна добровільно.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила розділити житловий будинок АДРЕСА_1, визнавши за нею право власності на ? частку житлового будинку. Стягнути з відповідача на її користь судовий збір та витрати на правову допомогу.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частку житлового будинку АДРЕСА_1 та стягнуто на користь ОСОБА_4 з ОСОБА_3 сплачений судовий збір в розмірі 1000 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки судом першої інстанції не враховано, що спірний будинок побудований у 1939 році без дозволу на виконання будівельних робіт, оформити право власності на нього відповідач не мав законних підстав та можливості до набрання чинності Постанови Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1035 «Про затвердження тимчасового порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних будинків, споруджених без дозволу на виконання будівельних робіт». Таким чином, згідно положень ст. 57 СК України, спірний будинок є особистою приватною власністю відповідача, оскільки набуто їм фактично в порядку спадкування.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок побудований та проведено його державну реєстрацію в період шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а тому він є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу у рівних частках по ? частці кожному, оскільки відповідач ОСОБА_3 не надав належних, допустимих та переконливих доказів того, що спірний будинок належав іншій особі та став власністю відповідача відповідно договору дарування, купівлі-продажу чи спадщини.

Колегія суддів вважає, що висновок суду є вірним Розглядаючи спір, суд, у відповідності до вимог ст.212-214 ЦПК України, повно та всебічно з'ясував обставини справи на які посилалися сторони, дослідив надані ними докази і відповідно їх оцінив, дав належну правову оцінку правовідносинам, які склалися між учасниками процесу та правильно вирішив спір.

Зокрема, судом правильно застосовано ст. 60 Сімейного кодексу України, згідно якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 27 лютого 1981 року по 11 січня 2016 року позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_3 знаходились в зареєстрованому шлюбі. (а.с. 3).

Знаходячись в шлюбі, позивач разом з відповідачем відбудували житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_1, право власності на який за рішенням виконавчого комітету Михайло-Лукашівської сільської ради, Вільнянського району, Запорізької області № 15 від 14 лютого 2012 року визнано за відповідачем ОСОБА_3 (а.с.53).

На підставі цього рішення, 23.07.2012 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на зазначений житловий будинок та 27 липня 2012 року Запорізькім бюро технічної інвентаризації зареєстровано право власності. (а.с. 5,6).

Вирішуючи спір суд врахував роз'яснення, надані у пп. 23-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", де вказано: вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання, при цьому не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, яке, зокрема, набуте особою до шлюбу, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто, тощо.

Будь-яких належних та допустимих доказів у розмінні ст. 57-60 УПК України, на підтвердження того, що житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 набутий відповідачем до укладення шлюбу, або успадкований ним після смерті батьків, ОСОБА_3 не надано.

Не надано доказів і того, що будинок введений в експлуатацію до шлюбу сторін, до 1981 року, а відповідно свідоцтва про право власності на зазначений житловий будинок, право власності на нього зареєстровано за ОСОБА_3 23.07.2012 року та державна реєстрація прав власності здійснена 27 липня 2012 року, тобто в період знаходження сторін в зареєстрованому шлюбі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що вказаний будинок був побудований батьками ОСОБА_3, а після їх смерті він його успадкував, оскільки з дитинства проживав у ньому, та фактично прийняв спадщину після їх смерті, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні апеляційного суду.

Наявні в матеріалах справи ксерокопії інвентаризаційної справи (а.с. 66-78) не підтверджують введення в експлуатацію житлового будинку до 1981 року та не свідчать про те, що право власності на вказаний будинок виникло у ОСОБА_3 до 1981 року, до укладення шлюбу з ОСОБА_4

Не підтверджується право власності ОСОБА_3 на житловий будинок і наявною в матеріалах справи копією заповіту, оскільки свідоцтво про право власності за заповітом відсутнє.

Таким чином, ОСОБА_3 не довів, що житловий будинок ним успадкований або право власності у нього виникло до 1981 року, до укладення шлюбу, а тому відсутні підстави для визнання житлового будинку його особистою власністю у розумінні вимог ст. 57 Сімейного кодексу України.

Враховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про належність спірного будинку до спільного майна подружжя є правильним, а тому суд правомірно визнав право власності на зазначений будинок за кожним із сторін у рівних частках.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції законне та обґрунтоване, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а зводяться до переоцінки наданих на даків, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 25 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: